Ж.-П. Сартр.” Екзистенціалізм – це гуманізм”.
Ж.-П. Сартр (1905-1980) – праця ” Екзистенціалізм – це гуманізм”(1946). Перший принцип екзистенціалізму – положення: людина є те, що вона робить. У центрі антології Сартра знаходиться «Я». Якщо свідомість є абстракція і володіє реальністю тільки в особистісному вираженні, як «Я», то єдиним джерелом і сферою здійснення діалектики є не «свідомість взагалі», «моя свідомість», «Я» як «для-себе-буття». «Я»- єдине джерело заперечення.
Ядром є «філософія свободи». Свобода ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, вона виражає розрив з необхідністю.
Людина вільна незалежно від реальної можливості здійснення своїх прагнень. Свобода забезпечується тільки вибором мети і не потребує її досягнення. Людина, за формулою Сартра, «приречена до свободи».
Вчення про людську свободу визначає хар-ер екзистенціальної етики. Основним критерієм моральності висувається «автентичність», тобто відповідність свідомої людини саме її власній свідомості. Це знайшло вираження в «категоричному імперативі» Сартра: користуйся своєю свободою, будь самим собою.
Г. Сковорода. (один з творів).
Г. . Сковорода (1722-1794) – для нього предметом філософії є життя. Найвидатніша постать у культурному і літературному житті України XVIІІ ст. - Г. Сковорода. Як поет і байкар, він привертав увагу освічених кіл до простолюду, звеличував уселюдські цінності села, утверджував пріоритет етики в повсякденному житті, повчав шанувати особистість за її духовними, моральними якостями, а не за соціальним і майновим становищем, уславлював людину розумну, наголошував на визначальній ролі досвіду в людському житті, переконував, що найнадійнішим джерелом добробуту людини є її праця, «чесне ремесло», пропагував ідею «сродної праці». Так у байці «Бджола і Шершень» автор підносить моральне значення праці як основного чинника оздоровлення життя. Твір спря мований проти поміщиків і панів, які самі не працюють, а живуть за рахунок трудового люду. В алегоричному образі Шершня Сковорода узагальнює тих людей, які «живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше». А Бджола - «се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться». Автор доводить, що кожен повинен трудитися і від цього мати задоволення:
|
|
|
Веселість серця - життя для людини - і не тямлять,
що природжене діло є для неї найсолодша втіха
72. Епікур. „Епікур вітає Менекея”.
Епікур (341-270 рр. до н. е.) – домінуючу роль серед теоретичних джерел відіграє атомістична система Демокріта. У вченні про душу відстоює думку, що вона не щось безтілесне, а структура атомів, найтонша матерія, розсіяна по всьому організму. Звідси випливає його заперечення безсмертя душі. У теорії пізнання Епікур займає позицію сенсуалізму (чуттєвість).
|
|
|
Найвище добро, ціль життя людини – насолода ( гедонізм).
…Вір, що бог є істотою безсмертною й блаженною, бо таке загальне окреслення поняття про бога… Так, боги існують, бо знання про них – очевидність…
…Насолода є початок і кінець блаженного життя; його ми пізнали як найперше благо, споріднене нам, з нього починаємо всілякі воління й уникання і до нього повертаємось…
…Самодостатність ми вважаємо великим благом, але не задля того, щоб завжди користуватися тим, що є, а для того, щоб задовольнятися малим, коли не буде достатку, щиросердно гадаючи, що розкіш найсолодша тому, хто потребує її менш за все, і що все, чого вимагає природа, легко досягається, а все зайве – досягається важко.
…Коли ми говоримо, що найсолодшою є кінцева мета, то ми розуміємо зовсім не насолоду розпусти і хтивості, як вважають ті, хто не знають, не поділяють або погано розуміють наше вчення, - ні, ми розуміємо свободу від страждань тіла і від збентеження душі.
…Найвеличнішим із благ є розуміння, воно цінніше, ніж сама філософія, і від нього походить решта доброчесностей. Це воно вчить, що не можна жити солодко, коли не живеш розумно, добре і праведно і (не можна жити розумно, добре й праведно), коли не живеш солодко, адже всі доброчесності споріднені солодкому життю і солодке життя не відокремлюється від них. Хто, на твою думку, вище за людину, яка й про богів мислить благочестиво, і від страху перед смертю цілком вільна, котра збагнула кінцеву мету природи, зрозуміла, що найвище благо легко здійснюється і досягається, а вище зло або недовговічне, або неважке, яка сміється над долею, кимсь іменованою володаркою всього, і замість цього стверджує, що одне чиниться неминуче, інше - з нагоди, а щось залежить і від нас…
|
|
|
Епікур. Лист до Менекея.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 453; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!