Принципове значення та форми прояву
/. Загальна потреба в надійних орієнтирах
Недостатність природжених механізмів управління поведінкою.
Антропологічно людина є «не цілком усталеною (строго визначеною) твариною», соціальна поведінка якої лише певною мірою регулюється за допомоги природжених механізмів поведінки [§ 8, II; § 19, IV, 1]: інстинкти не можуть дати людині достатньої впевненості у правильності обраних критеріїв — ні у спільному житті у сім'ї, ні стосовно поведінки у складних, з певним поділом праці спільнотах; це стосується також як царини суспільного виробництва, товарообміну, так і звичайнісіньких правил дорожнього руху.
У зв'язку з цим норми поведінки, завдяки яким люди наперед належним чином можуть регулювати свої дії, повинні бути створені штучно. Лише у тому випадку, коли людина посідає своє місце у нормативно впорядкованій царині життя («інституціях»), вона знаходиться у «стабільній структурі» [Ге-лен, 1973, 96 ff]. Обрані та апробовані моделі поведінки до того ж звільняються від необхідності приймати дедалі нові рішення: оскільки нормами поведінки, які існують у суспільстві, вже багато чого передбачено, то окрема особистість уже не потребує того, щоб зважувати в кожній конкретній ситуації всі можливі варіанти поведінки й робити з-поміж них вибір. Унаслідок цього впевненість у правильності обраних орієнтирів слугує не лише соціальній, але й індивідуально-психічній стабільності. Звичайно, такі нормативні орієнтувальні схеми можна критикувати, вони зумовлені часом і пов'язані з конкретною ситуацією. Звичайно, вони «здатні до модифікації», часто-густо навіть потребують її [Циппеліус, RS, § 2, III, 3]. Проте коли зміни відбуваються занадто несподівано, значною мірою порушуючи соціальні та індивідуальні стабілізуючі орієнтири, то це нерідко призводить до вивіль-
|
|
|
%
нення в людях афективного первня, й зокрема агресивності. Так, епохи, які ставили під сумнів традиційні норми та порядки, найчастіше ставали й епохами особливого насильства. (Навіть в індивідуальному розвитку багато чого залежить від «перехідного віку», коли на зміну дитячій самоочевидності приходить утрата нормативних орієнтирів.)
Загалом, надійні нормативні моделі поведінки є необхідними для створення будь-якого високоорганізованого суспільства. Суспільство виникає як структура смислів, що орієнтують поведінку: вона необхідна для того, щоб більша частина людей спрямовувала й координувала свої дії одними й тими самими нормами поведінки [§ 27,1].
2. Недостатність загальновизнаних концепцій справедливості. Ми
вже зазначали, що сама по собі концепція справедливості не може надати вичерпних, надійних, усіма визнаних орієнтирів поведінки. У зв'язку з цим виникає необхідність у гарантованому визначенні того, що є правильним, за допомоги рішень. Саме тут містяться витоки та підґрунтя легітимації правового позитивізму [§ 11, II, 3].
|
|
|
Водночас правова безпека буде гарантованою лише тоді, коли зазначені рішення приймає авторитетна влада, яка також спроможна втілити в життя те, що вважає правильним. Надійність орієнтирів тісно пов'язана з упевненістю у можливості їх реалізації [II]. Саме звідси виникає завдання держави забезпечити «розв'язання» нерозв'язних питань справедливості. Томас Гоббс (1588—1679) сформулював цю думку надзвичайно чітко: кожного дня виникають нові думки з приводу того, що є правом і що не є таким, а приводом для цього стають суперечка, вбивство, спроба вбивства. Тому державна влада повинна «розвіяти ці хмари» [Гоббс, De vice, передмова]. Саме у тих випадках, коли точки зору людей з приводу того, що таке право та його заперечення, що таке добро та зло, не збігаються, потрібно створити, виробити обов'язкове рішення, яке б указувало, як саме треба діяти.
//. Головні функції та компоненти правової безпеки
Головним завданням кожного правового суспільства є забезпечення правового миру, порядку, надійності, стабільності. Гоббс, який під час громадянської війни в Англії міг спостерігати тіньові боки забезпечення безпеки суспільного життя, саме у забезпеченні порядку та зміцненні безпеки вбачав безпосередньо легітимаційні функції держави. Й.Бентам вважав створення та гарантування безпеки найважливішою метою законодавчої влади. Саме безпека є істотною ознакою цивілізації: лише закон може забезпечити дов-
|
|
|
гострокове володіння, яке має ім'я — власність. Закон забезпечує безпеку результатів праці й у такий спосіб заохочує до подальшої праці. Завдяки безпеці, яка реально існує, можна планувати майбутнє та забезпечити спадкоємність індивідуального життя.
Компонентами правової безпеки є стійкість орієнтирів та гарантованість реалізації права [Гайгер, RS, 63 Щ.
Потреба в чітких орієнтирах означає, що людина повинна знати, як себе поводити та якої поведінки вона може очікувати від інших людей. У цьому розумінні метою є досягнення чітких, зрозумілих та довготривалих правил поведінки. Гайгер називав цей бік правової безпеки «certitudo» (з лат. — «певність»). Вона необхідна особливо тоді, коли норми сформульовані нечітко, а отже, мають непевний зміст, або коли вони надають надмірну свободу дій компетентним органам, у цьому випадку дуже важко передбачити, яким же буде їхнє рішення. Впевненість у нормативних орієнтирах також послабляється у період нормативної інфляції, коли право неможливо охопити поглядом. Врешті-решт, правовому суспільству загрожує небезпека й у тому випадку, коли право дуже швидко змінюється. Цікавість до «certitudo» виявляється не лише стосовно нормативного порядку. Навіть від окремих рішень, які приймає верховна влада, людина чекає змістовної ясності та визначеності, оскільки вони також керують її поведінкою.
|
|
|
Іншим компонентом правової безпеки є певність в її реалізації, «securitas» (з лат. — «надійність, гарантованість»): людина повинна бути впевненою в тому, що існуючих норм дотримуються, що вони втілюються в життя, що досягнуті домовленості та прийняті рішення будуть виконуватися. У цьому розумінні правова безпека передбачає, що правове розслідування відбувається безперервно й відповідно до прийнятих норм, а рішенням, які приймаються за результатами розслідування, завжди гарантується виконання. Гарантованість реалізації буде неефективною у тому разі, якщо людина, незважаючи на існування кримінального права, не зважиться вночі вийти на вулицю, оскільки ризикує бути пограбованою, або якщо на вулиці господарюють хулігани, пошкоджують автомобілі, розбивають шибки, б'ють поліцейських і до них не застосовуються ніякі правові санкції. Гарантованість реалізації права буде неповною й тоді, коли не виконуються державні рішення або судові вироки — чи внаслідок сваволі якого-небудь тирана, чи тоді, коли особа, що відповідає за їх виконання, поступається під силою зовнішнього тиску.
Гарантованість реалізації та стійкість орієнтирів пов'язані між собою. Гарантованість реалізації законів є найважливішою умовою створення норм
та рішень, які встановлюють орієнтири. Норми та рішення гарантують стійкість орієнтирів лише тоді, коли існує гарантована можливість їх реалізації та втілення в життя. Саме тому Гоббс вважав, що до компетенції державної влади увіходить визначення того, що є справедливим; та й сьогодні, ймовірно, ефективність реалізації правових норм є однією з умов їхнього значення [§ З, III].
Технічно-правові засоби реалізації норм передаються перш за все у розпорядження суб'єкта дотримання порядку, який є втіленням індивідуальних рішень у виконання приписів [§ 28, III].
///. Про чіткість та прозорість права
Право здатне встановлювати чіткі орієнтири лише у тому випадку, коли воно саме є ясним та зрозумілим. Звідси — вимога семантичної однозначності правових норм: вони повинні чітко визначати, які особи та відповідні ситуації підлягають правовій відповідальності, а також чітко вказувати на правові наслідки (ідеал «виваженості» права). Проте такі вимоги виконуються лише приблизно через неминучу семантичну нечіткість положень закону, оскільки останні завжди залишають простір для можливих смислових тлумачень [§ 38, II]. У певному розумінні цілковита визначеність положень закону є навіть небажаною: багатоманітність самого життя не дозволяє виробити для кожного окремого випадку абстрактні, однозначні й водночас справедливі норми [§ 24]. Свобода в інтерпретації значень положень закону, яка в аспекті правової безпеки (а саме — виваженості та передбачуваності права) уявляється недоліком, з точки зору «гнучкості» права вже є перевагою, оскільки вона надає загальним положенням закону певну можливість пристосування за умов багатоаспектності тих життєвих ситуацій, які потрібно врегулювати; особливо яскраво це виявляється при зміні загальної ситуації та домінуючих соціально-етичних уявлень.
Правова безпека — це не лише чіткість окремих правових норм, а й і прозорість («транспарентність») самого правового порядку. Досягнення такої транспарантності ставить собі на меті значна частина законодавчої та догматично-правової діяльності: різноманітне деталізоване регулювання узагальнюється в кодифікацію, яка охоплює різні галузі права, як-от: соціальне або трудове право; такі кодифікації призначені для впорядкування тих правових питань, які стосуються широких царин життєдіяльності; це, зокрема, слугує розв'язанню завдань правової безпеки, оскільки правові питання, які завжди виникають із зміною правових відносин, знаходять при цьому все-охопне та принципове розв'язання. Не в останню чергу правовий догматизм
опрацьовує загальні принципи та провідні правові ідеї, роблячи їх очевидними та здатними опанувати суспільну думку.
Потреба у правових орієнтирах наражається на серйозну небезпеку у тому випадку, коли законодавча влада має роздутий та некерований апарат, перестає керуватися очевидними принципами й унаслідок цього втрачає чіткість орієнтирів. Інфляція знецінює навіть царину норм. Право, яке не можна осягнути як ціле, перестає бути правом, якого повністю дотримуються. Сваволя, яка обмежується за допомоги правових норм, набуває нових можливостей для свого розвитку в нормативних актах, що бурхливо розростаються. «Corruptissima re publica plurimae leges» (з лат. — «Найбільше законів у найкорумпованішій державі») писав Таціт [Annalen, III, 27, 3], а Ніцше посилався на китайську мудрість: «Коли держава має занепадати, вона має багато законів»17. Послаблення правової безпеки буде ще більш відчутним, якщо нормативна інфляція матиме місце в царині світоглядного плюралізму, в якому до того ж не існує в ролі орієнтирів-зразків ніяких безперечних позаправових принципів права та соціальної моралі, які дозволяють наочно підпорядковувати їм окремі випадки правового регулювання.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 232; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!