Правові презумпції як спосіб установлення юридичних фактів
Презумпції ‑ закріплені в нормах права припущення про наявність чи відсутність певних фактів, які мають юридичне значення, тобто презумпції ‑ це узагальнення не достовірні, факти умовні, але можливі.
У правовій реальності презумпції є феноменом, який, не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини, виступати способом установлення юридичних фактів, за якого юридичний факт передбачається існуючим на підставі повторюваного, типового явища об’єктивної реальності.. Презумпції ‑ важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них: 1) відображаються вихідні, принципові засади права; 2) закладений механізм реалізації цих засад.
Види правових презумпцій: неспростовні ‑ припущення (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, що не підлягають сумніву і доказуванню. Ці положення є незаперечними принципами (презумпція виникнення правоздатності людини в момент її народження; презумпція недієздатності неповнолітньої особи); спростовні ‑ припущення (закріплені в законі) про наявність або відсутність певних фактів, що не підлягають сумніву, поки щодо них не буде доведено інше. Ці положення можна заперечувати (презумпція невинуватості особи).
Види презумпцій за субординацією в правовому регулюванні і їх відмітні ознаки:
|
|
|
• матеріально‑правові ‑ містять правоположення про наявність (відсутність) певного юридичного факту при існуванні інших фактів, що можуть стосуватися іншого суб’єкта певних правовідносин або неозначеного кола осіб. Ознаки: 1) служать передумовою для процесуальної презумпції; 2) вступають у дію лише за доведеності умов їх застосування; 3) завжди можуть бути спростовані шляхом доказів про відсутність фактів, за наявності яких вони застосовуються;
• процесуально‑правові ‑ виключають необхідність доказів для ухвалення рішення або вказують на суб’єкта, на якого покладається тягар доказування під час розгляду юридичної справи, чим установлюється порядок застосування норм процесуального права. Ознаки: 1) мають передумовою матеріально‑правову презумпцію; 2) завжди виходять із правової норми і розподіляють тягар доказування суворо визначено, а не приблизно; 3) не можуть бути спростовані, якщо матеріально‑правова презумпція є незаперечною.
У більшості правових норм матеріальні і процесуальні види презумпцій тісно переплітаються. Вони допомагають вирішити справу, скорочують і спрощують процес доказування, розподіляють тягар доказування. До таких презумпцій належать: презумпція батьківства дитини, яка народилась у зареєстрованому шлюбі; презумпція рівності частини кожного з подружжя при поділі майна, спільно нажитого в шлюбі; презумпція смерті особи, що безвісно була відсутня понад три роки; презумпція відмовлення позивачу від позовних вимог, якщо він двічі не з’являвся без поважних причин на судове засідання, та ін.
|
|
|
Кожна галузь права має чималий «набір» презумпцій. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплені презумпція розумності і сумлінності учасників цивільних правовідносин, презумпція вини та ін. Вина визнається обов’язковою умовою для застосування заходів цивільно‑правової відповідальності за порушення договірних зобов’язань або у разі заподіяння шкоди. Щоправда, із презумпції вини є винятки. І все‑таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.
Щоб не виникло потреби у розширювальному тлумаченні презумпцій ‑ ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в нормах права і чітко формулюватися.
Правові аксіоми, фікції, преюдиції
Правові аксіоми (грец. ахібта) ‑ закріплені в нормах права самоочевидні істини, які не потребують доказів і слугують підставою для доказів інших правових положень (теорій).
|
|
|
Правові аксіоми, як і будь‑які аксіоми, мають досвідне походження. Протягом століть свідомість людини звикала до повторення тих чи інших правових положень, і вони набули значення само очевидних істин, які приймаються без доказів, і здобувають офіційне закріплення. Завдяки цьому правові аксіоми набувають регулятивного значення і не можуть бути відкинутими; як правило, вони близькі принципам права, додають їм особливий зміст і значення. Наприклад, життя і здоров’я людини ‑ вища правова цінність; люди народжуються вільними і рівними в правах; народ ‑ джерело влади; закону, що установлений, повинні дотримуватися; за те саме правопорушення не можна відповідати двічі; закон зворотної сили не має; усякий сумнів тлумачиться на користь обвинувачуваного; відповідальність може настати лише за вину; ніхто не може бути суддею у власній справі; ніхто не зобов’язаний свідчити проти себе і своїх близьких.
Правові фікції {лат. fictio ‑ вимисел, вигадка) ‑ загальновизнані і зафіксовані в нормах права припущення про існування певних явищ і процесів, тоді як насправді вони відсутні. Фікції можуть міститись у гіпотезі чи диспозиції правової норми, а також набувати зовнішнього вираження у нормі‑фікцїї, інституті права. Фікції застосовуються в праві (їх широко використовували ще давні римляни), якщо відсутні реальні підстави для: 1) доказу правомірності якої‑небудь дії або бездіяльності; 2) визнання суб’єктивного права (суб’єктивних право‑ мочностей); 3) констатації юридичного факту. У таких випадках використовуються штучні, нереальні (конвенціальні) підстави, щоб мати відносно завершену картину правової реальності, тобто правова реальність підводиться під деяку формулу, їй не відповідну, щоб потім з цієї формули зробити необхідні фактичні висновки.
|
|
|
Нерідко в нормативних актах фікції виражаються словами «якби», «якщо б», «припустимо».
Створення фікцій часто відбувається за допомогою прийомів тлумачення за аналогією ‑ відповідно до принципу справедливості. Найбільш поширеними є фікції правотворчі і доктринальні. Приклад правотворчої фікції ‑ положення про визнання особи безвісно відсутньою (ст. 43 ЦК України) є фікцією, закріпленою в законодавчому акті (постулюється неіснуюче ніби існуючим): фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Приклад доктринальної фікції: юридична особа. Перша спроба розкрити сутність юридичної особи належить папі римському Інокентію IV (Рим XIII ст.). Він заявив, що юридична особа ‑ абстрактне правове поняття, безтілесна річ, не здатна ні до вольових, ні до фізичних дій. І підкреслив, що лише за допомогою фікцій союз осіб штучно приймається за одну особу, тобто юридична особа (колективна особа) не існує в реальності, а є результатом юридичних припущень. Реальними тут є люди, різні форми організаційної поведінки.
Фікції можна поділити на конструктивні і деструктивні. До конструктивних фікцій належать штучні реконструкції фактів, якими в кримінально‑процесуальному праві є відтворення обстановки і обставин подій. Юридичними (конструктивними) фікціями визнаються правила (принципи) дії нової правової норми у часі: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія, а також дострокове припинення дії правової норми. Неприпустимими є деструктивні фікції: фіктивне підприємництво, фіктивний контракт. Вони є протиправним видом зловживання суб’єктивним правом, за яке законодавство передбачає кримінальну, адміністративну, цивільно‑правову відповідальність. Чимало деконструктивних фікцій використовується з метою задоволення незаконного інтересу в тіньовій економіці, а також похідних від неї явищ (тіньової політики, корупції, організованої злочинності, економічної злочинності).
На відміну від презумпцій, фікції (як умовно реальні явища) незаперечні.
Преюдиції {лат. preajudicia) ‑ виключення заперечення юридичної вірогідності факту, що був раз доведений судом або іншим юрисдикційним органом. Це означає, що обставини, які закріплені в рішенні суду або іншого юрисдикційного органу, можуть бути покладені в основу наступного рішення без їх повторного дослідження. Дія преюдиції не виявляється на стадії розслідування або розгляду юридичної справи, коли окремі факти досліджуються вперше, оскільки преюдиції не є способом доказування фактів. Лише тоді, коли суд або інший юрисдикційний орган у попередній справі вже встановив факти (після перевірки й оцінки їх) і закріпив у відповідному документі, вони вважаються преюдиціальними для наступної справи, що розглядається, тобто встановленими, істинними, які не потребують нового доказування. Наприклад, факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили у цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті ж особи.
Розрізняють адміністративні, кримінально‑правові і кримінально‑ процесуальні преюдицїї, які застосовують залежно від їх значення для справи, що розглядається.
Правові преюдицїї, аксіоми, фікції виконують певну роль в організації, стабілізації і повноцінному функціонуванні правової системи суспільства.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 308; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!