Акти застосування норм права, їх ознаки та види
Акти застосування норм права (правозастосовні акти) ‑ індивідуальні правові акти‑волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного державного органу або посадової особи, які на основі юридичних норм установлюють (змінюють, припиняють) права і обов’язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення.
Ознаки актів застосування норм права:
1) є результатами вирішення юридичних справ і підсумками процесу застосування норм права;
2) приймаються на основі нормативно‑правового акта або інших джерел (форм) права і спираються на конкретну норму (норми) права, тобто є законними і обґрунтованими;
3) виходять від компетентних органів держави, їх посадових осіб або уповноважених на це законом органів місцевого самоврядування чи громадських об’єднань і являють собою категоричні, офіційно‑владні, обов’язкові для виконання веління, які охороняються примусовою силою держави;
4) адресуються чітко визначеним суб’єктам, тобто є засобами індивідуальної правової регламентації суспільних відносин;
5) поширюють норми права на конкретні юридичні ситуації (виключається поширення на подібні випадки); вичерпують себе одноразовим застосуванням, тобто розраховані на один раз, однак можуть породжувати правові стани, що набувають тривалості (рішення про сплату аліментів);
6) мають певну встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, ухвала, розпорядження), якщо це письмові акти (а їх більшість); крім назви за формою, містять інші чітко позначені реквізити: заголовок, дата та місце видання; назва органів або посадових осіб, котрі їх видали; підписи, дати; мають сувору структуру;
|
|
|
7) можуть бути оскаржені чи опротестовані будь‑ким із зацікавлених осіб у передбаченому законом порядку.
Акти застосування норм права ‑ найпоширеніші види правових актів. Вони входять до системи правових форм управління суспільством: організовують діяльність у різних його сферах, служать дієвим засобом охорони та захисту прав і свобод громадян (нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду в конкретній кримінальній справі та ін.).
Акти застосування норм права зближує з нормативно‑правовими актами те, що вони мають юридичну силу, державно‑владний обов’язковий характер. Як і нормативно‑правові, правозастосовні акти можуть виходити від тих самих органів і посадових осіб ‑ президента, уряду, міністерств і відомств, органів місцевого самоврядування (наприклад, укази президента можуть бути нормативними й індивідуальними).
Відмінність правозастосовних актів від нормативно‑правових: 1) приймаються на основі нормативно‑правового акта; 2) є персоніфікованими (індивідуальними); 3) поширюють норму права на конкретний випадок (є одноразовими); 4) містять у собі обов’язок підкоритися ‑ виконати сформульоване у справі рішення; 5) не мають зворотної сили в часі.
|
|
|
Види актів застосування норм права:
За формою зовнішнього вираження: 1) письмові (таких більшість) ‑ акти‑документи, можуть бути, як мінімум, двох видів: а) окремі документи (вирок суду); б) резолюції на матеріалах справи (затвердження прокурором обвинувального рішення); 2) усні – акти‑слова (виклик понятих); 3) конклюдентні ‑ акти‑дії або фізичнодіяльнісні акти (застосування працівником міліції табельної зброї); 4) знакові ‑ акти‑ символи (дорожні знаки, знаки світлофора на переході вулиці, звукові та світлові сигнали на водному і залізничному транспорті). Усі вони несуть в собі конкретні владні приписи, обов’язкові для виконання.
За юридичними наслідками: 1) правоконстатуючі (свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть); 2) правовідновлювальні (відновлення на посаді); 3) правозмінні (заміна арешту підслідного на підписку про невиїзд); 4) правоприпиняючі (протест прокурора з приводу незаконного виселення громадянина Н.).
|
|
|
За способом прийняття: колегіальні; одноосібні.
За сферою дії: у часі, у просторі, за колом осіб.
За суб'єктами прийняття: акти парламенту; акти глави держави; акти виконавчих органів влади; акти органів місцевого самоврядування; акти контрольно‑наглядових органів; рішення загальних судів; акти господарських судів; акти нотаріату; акти керівників підприємств, військових частин та ін.
За юридичною формою: вироки, накази, ухвали, протести, подання, попередження, розпорядження, рішення тощо. Особливе місце серед цих актів займають вироки й інші рішення судових органів, прийняті ними при розгляді кримінальних, цивільних або адміністративних справ.
За функціями у правовому регулюванні (або функціями права): 1) регулятивні ‑ офіційно підтверджують або визначають права й обов’язки сторін, викладені в диспозиції регулятивних норм (свідоцтво про реєстрацію шлюбу); 2) охоронні ‑ офіційно попереджають конфлікти і суперечки, застосовують попереджальні заходи примусу (відсторонення водія від управління транспортним засобом за наявності підстав вважати, що він перебуває у стані сп’яніння); 3) захисні ‑ встановлюють міру юридичної відповідальності відповідно до санкції захисних норм, відновлюють порушене право (квитанція про сплату штрафу, рішення про сплату аліментів).
|
|
|
За галузевою належністю: конституційно‑правові, кримінально‑ правові, адміністративно‑правові, цивільно‑правові та ін. (окрім процесуальних).
За значенням у юридичному процесі: основні, що містять остаточне рішення у справі (вирок, рішення суду); допоміжні, що забезпечують прийняття основних актів (постанова про порушення кримінальної справи).
За характером індивідуальних приписів: уповноважувальні (дозволяючі), зобов’язувальні, забороняючі.
Правозастосовна техніка
Правозастосовна техніка ‑ вид юридичної техніки, що визначає специфіку юридично‑технічної будови актів правозастосування за допомогою уніфікованих правил і прийомів розгляду юридичних справ (тактики і методики, доказів і доведення), набору сучасних технічних засобів (у тому числі комп’ютерної техніки), стандартів діловодства та спрямована на забезпечення законності і обґрунтованості винесених юридичних рішень.
Ознаки правозастосовної техніки:
1) є комплексом уніфікованих правил і прийомів розгляду юридичних справ (тактики і методики, доказів і доведення), що є похідними і залежними від нормотворчої техніки;
2) визначається компетенцією суб’єктів правозастосування щодо використання цих правил і прийомів, забезпечення процесу індивідуалізації та конкретизації нормативних положень; уміння обирати оптимальну композицію (будову) правозастосовного акта;
3) передбачає наявність у правозастосувача сучасних технічних засобів (у тому числі комп’ютерної техніки), а також його володіння стандартами діловодства;
4) виключає помилки при складанні правозастосовних актів, оскільки кожна помилка позначається на долі людини (підсудного, підслідного, підозрюваного чи просто клієнта);
5) забезпечується різноманітними організаційними і нормативно‑ правовими засобами;
6) відображає особливості процесу правозастосування;
7) впливає на дієвість правового регулювання, на створення умов для реалізації суб’єктами прав і обов’язків, їх правового статусу.
Завдання правозастосовної техніки: формування єдиної системи організації підготовки правозастосовних актів; розроблення правил створення конкретних видів правозастосовних актів; повне якісне та оптимальне перетворення акта‑волевиявлення на акт‑документ; передбачення можливих колізій та прогалин; прогнозування наслідків правозастосування.
Види правозастосовної техніки: слідча, прокурорська, нотаріальна, адвокатська та ін.
Вимоги до правозастосувача при складанні акта: знання принципів і атрибутів діловодства, особливостей композиційного розміщення структурних частин правозастосовного акта; дотримання логічної послідовності у викладенні всіх його елементів; чіткість у формулюваннях акта з метою уникнення різночитання і попередження помилок, пов’язаних з ним при його виконанні; уміння ефективно використовувати стандарти документації, аудіо та відеозапису; володіння юридичною мовою право‑ застосовних актів. Адже офіційні документи, укладені правозастосувачем, породжують певні правові наслідки, утворюють юридичний стан та спрямовані на регулювання конкретних суспільних відносин.
Вимоги до реквізитів правозастосовного акта: назва органу, що застосовує право; прізвище відповідальної особи (якщо орган колегіальний, то вказується його склад); прізвища осіб, що беруть участь у розгляді справи (якщо ця участь є обов’язковою).
Вимоги до змісту правозастосовного акта: опис діяння, що стало предметом розгляду: наведення доказів вчинення діяння конкретною людиною. Так, слідчий у процесі розслідування справи стикається з різними сферами життя (торгівлею, промисловістю, наукою тощо), знайомиться з професійною (неюридичною) термінологією, і при включенні таких термінів до тексту обвинувального вироку, щоб точніше передати суть справи, змушений іноді вдаватися до пояснення (але не надмірного) окремих понять, явищ, процесів. У тексті документів слід навести й норми законодавства. Прокурор, наприклад, повинен вільно володіти актами прокурорського реагування залежно від їх характеру, ступеня небезпеки, а також реагування на виявлені обставини, що виключають обвинувачення (протест, ухвала, розпорядження, постанова).
Будова (композиція) правозастосовних актів, що є зовнішньою організацією їх тексту, залежить від змісту, характеру, призначення актів. Вона може відрізнятися значною своєрідністю залежно від компетенції суб’єкта застосування і виду акта. Специфічність судової, слідчої, прокурорської діяльності відображається на їх техніці, зокрема композиції актів.
Зазвичай (але не без винятків) будова (композиція) тексту право‑ застосовних актів складається з таких частин:
1) вступна ‑ назва акта; назва органу, який його видає; місце і час його винесення; учасники справи та особи, на яких поширюється акт; кілька слів щодо змісту (теми) питання;
2) мотивувальна ‑ опис встановлених у справі юридично значущих фактів з посиланнями на джерела, що підтверджують докази; аналіз доказів; їх оцінка; юридична кваліфікація фактів; обґрунтування вибору правової норми, яка реалізується;
3) результативна ‑ виклад актів владного рішення (основних і додаткових приписів) індивідуального характеру з указівкою взаємних прав і обов’язків суб’єктів, що можуть (повинні) реалізувати норму права. Згідно зі ст.ст. 333‑335 КПК України вирок суду має складатися з трьох частин ‑ вступної, мотивувальної, результативної.
Хоч юридична сила правозастосовних актів має похідний характер від юридичної сили нормативно‑правових актів, однак похідна властивість не позбавляє їх владної можливості породжувати юридично значущі наслідки ‑ спричиняти виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 1365; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!