Корпоративні норми і норми права
Корпоративні норми (від лат. corporatio ‑ співтовариство, об’єднання) ‑ правила поведінки, встановлені статутами (положеннями) об’єднань людей, створених для досягнення якої‑небудь мети, а також рішеннями, прийнятими цими об’єднаннями для врегулювання внутрішніх відносин між їх членами. Корпоративні норми за цілями об’єднань людей можна поділити на: а) норми, що містяться в документах громадських об'єднань (політичних партій, профспілок, добровільних товариств, фондів, рухів, що засновані на членстві і не ставлять за мету отримання прибутку); б) норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, насамперед тих, котрі створюються на добровільних засадах для підприємницької діяльності (господарських товариств ‑ повних, командитних, акціонерних товариств ‑ відкритих, закритих та ін.) і мають на меті одержання прибутку.
Ознаки корпоративних норм громадських організацій:
1) предметом їх регулювання є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом;
2) відображають особливості розвитку громадянського суспільства, в якому вони утворені;
3) формально виражені в статуті (положенні) певної громадської організації;
4) регулюють виключно внутрішні відносини: визначають мет^ завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію органів; установлюють гарантії дотримання встановлених норм, санкції за їх порушення, порядок взаємодії з державою;
|
|
|
5) поширюються тільки на членів певного громадського об’єднання.
Спільне корпоративних норм і норм права:
1) закріплюються у письмових актах‑документах;
2) мають обов’язковий характер;
3) є системою норм;
4) регулюють типові ситуації, а не окремий випадок;
5) розраховані на багаторазове використання;
6) ухвалюються за відповідною процедурою;
7) забезпечуються певними засобами.
Поряд із спільним у корпоративних норм і норм права є чимало відмінностей:
| Корпоративні норми | Норми права | |
| за способом встановлення і спрямованістю | ||
| встановлюються від імені конкретного об’єднання громадян; виражають тільки їх волю і волю (інтереси) керівних органів | встановлюються (закріплюються) державою; виражають погоджену волю (інтереси) людини, соціальної групи, суспільства | |
| за колом адресатів | ||
| є обов’язковими тільки для членів цього об’єднання, тобто мають точну кількісну визначеність | є обов’язковими для всіх громадян держави | |
| за сферою дії | ||
| призначені регулювати тільки внутрішні організаційні відносини | регулюють широке коло суспільних відносин | |
| Корпоративні норми | Норми права | |||
| за формою зовнішнього вираження
| ||||
| закріплюються у статутах, положеннях, програмах, рішеннях громадських об’єднань | закріплюються у нормативних актах (законодавчих і підзаконних) та інших джерелах (формах) права | |||
| за способом забезпечення | ||||
| забезпечуються передбаченими внутрішніми організаційними заходами (громадського впливу); санкції (догана, зауваження, попередження) не підлягають оскарженню в суді | забезпечуються, окрім інших способів (включаючи громадський вплив), ще й державним примусом; | |||
|
| санкції (штраф, виправні роботи, позбавлення волі тощо); підлягають оскарженню в суді | |||
Корпоративні норми можуть набувати правового характеру, коли видаються спільні акти державних органів і громадських об’єднань. Це зазвичай спільні акти органів держави і профспілок.
Корпоративні норми комерційних об’єднань (корпорацій, асоціацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань) розробляються органами управління цих організацій. Предметом їх упорядкування є відносини, що свідомо не врегульовані державою через недоцільність або неможливість такого регулювання. Як правило, корпоративними нормами регулюються лише ті відносини, що стосуються основи життя колективу (використання фінансів, установлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування заходів відповідальності; відносини між працівниками корпорації і кредиторами, працівниками корпорації і клієнтами тощо), тобто трудові й організаційно‑ управлінські.
|
|
|
Незважаючи нате, що корпоративні норми комерційних об’єднань діють усередині певної організації, як і норми громадських об’єднань, між ними є відмінності у забезпеченні. Норми комерційних об’єднань породжують права і обов’язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів (їх можна захистити в судовому порядку і за допомогою інших заходів державного впливу), тоді як норми громадських організацій такого забезпечення не мають.
Норма права, її ознаки
Норма права ‑ це загальнообов’язкове правило поведінки, сформоване в суспільстві відповідно до визнаної в ньому справедливої міри свободи і рівності та формально визначене (встановлене чи санкціоноване) і забезпечене державою з метою регулювання, охорони та захисту суспільних відносин. Зазначимо, що природні права людини, якщо вони не закріплені у формах права (тобто формально не визначені), є також чинними правом і підлягають забезпеченню державою так само, як і інші норми права.
|
|
|
Ознаки норми права.
Соціальні:
1) за внутрішнім змістом є зразком відносин, що складаються в суспільстві відповідно до об’єктивно існуючої соціально визнаної справедливої міри свободи і рівності;
2) є правилом поведінки (належної, дозволеної), що впорядковує відносини між людьми, коригує їх зв’язки, надає їм компромісно‑комунікативного характеру;
3) витікає з природних невідчужуваних прав і свобод людини, незалежно від того, чи вони закріплені в конституції і законах, чи ні.
Юридичні:
1) є юридично значущим способом регулювання, охорони і захисту конкретних суспільних відносин ‑ вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв’язки; впливає на суспільні відносини з метою подолання конфліктів, недоведення до них;
2) регулює невизначену кількість суспільних відносин;
3) не має конкретного адресата (є неперсоніфікованою), поширюється на всіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою; розрахована на багатократність застосування за певних життєвих обставин;
4) є загальнообов'язковою для учасників правового спілкування, на яких вона розрахована; слугує керівництвом до дії, не підлягає обговоренню з огляду на доцільність;
5) є формально визначеною за змістом ‑ зовнішньо виражена у приписах нормативно‑правових актів, нормативно‑правових договорів, правових звичаїв, правових прецедентів та ін.;
6) формується у вигляді прав і обов'язків учасників правовідносин, а також юридичної відповідальності, що застосовується у разі їх порушення; розрахована на те, щоб адресати мали можливість передбачити наслідки своєї поведінки;
7) має визначену структуру ‑ складається із взаємопов’язаних елементів: гіпотези, диспозиції, санкції; разом з іншими нормами утворює систему права;
8) є результатом владної діяльності держави ‑ встановлена або санкціонована нею;
9) ухвалюється в суворо встановленому порядку ‑ видається уповноваженими на те суб’єктами в межах їх компетенції і відповідно до певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності;
10) забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу ‑ держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб’єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує засоби переконання, осуду, примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.
Види норм права
У будь‑якій державі діє величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).
Норми права за функціями права: регулятивні, охоронні, захисні.
Регулятивні норми права ‑ це правила поведінки, призначені для упорядкування суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов’язків (становлять більшість юридичних норм).
Розраховані на правомірну поведінку; передбачають добровільне виконання цих норм (є первинними нормами).
За характером диспозицій, що містяться в них, регулятивні норми поділяються на:
Дозвільні (уповноважувальні) ‑ вказують на можливість здійснювати певні дії; наділяють суб'єктів певними правами (подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном). Містять у своєму тексті слова: «має право», «може».
Зобов’язувальні ‑ вказують на необхідність здійснювати певні дії; накладають на суб'єктів певні обов’язки (подавати митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати до податкової інспекцію декларацію про доходи). Містять слова: «зобов'язаний», «повинен».
Заборонні ‑ вказують на необхідність утримуватися від вчинення певних дій; встановлюють заборони (не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; не створювати організаційні структури політичних партій у військових формуваннях). Містять слова: «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається».
Охоронні (попереджувальні) норми права ‑ правила поведінки, що визначають умови застосування до суб’єкта права попереджувальних заходів державного впливу в конфліктних ситуаціях, а також характер і зміст цих заходів у випадках відсутності правопорушення ‑ при створенні суперечливих обставин, що загрожують реалізації регулятивних норм, при проведенні контролю за процесом здійснення права з боку компетентних органів тощо (норма про затримання особи як підозрюваної).
Розраховані на конфліктні ситуації, мають обвинувальний характер, передбачають або психічний примус, або примус фізичний і психічний (є вторинними нормами стосовно регулятивних норм).
Захисні (відбудовні) норми права ‑ правила поведінки, що визначають державне реагування на порушення закріплених у нормах права суспільних відносин; відновлення правового стану в разі спричинення шкоди суб’єктам права, суспільству, правопорядку; визначають умови застосування до суб’єкта права, що вчинив правопорушення, заходів державно‑примусового впливу, характер і зміст цих заходів (норма про відшкодування майнового збитку; норма про відповідальність військовослужбовця за невиконання дисциплінарного статуту).
Розраховані на неправомірну поведінку, мають оборонний характер, передбачають фізичний примус (є вторинними нормами стосовно регулятивних і охоронних норм).
Охоронні і захисні норми права тісно пов’язані за своєю правовою природою. Захисні норми витікають з охоронних і водночас охоронні норми є додатковими до норм загальної захищеності усіх фізичних, посадових і юридичних осіб. І охоронні, і захисні норми відображають правову (юридичну) діяльність, яка перебуває від початку до кінця в постійному, динамічному розвитку у сфері права ‑ виникає, змінюється і припиняється. Якщо юридична діяльність, яку фіксують охоронні норми, має обвинувальний характер (спрямована на набір фактів для покарання правопорушника), то юридична діяльність, яку відображають захисні норми, має оборонний характер (зазвичай, спрямована на те, щоб його виправдати). Якщо предметом охоронних норм є порушені право й обов’язок, то захисних норм ‑ порушені або оскаржені права суб’єкта[34].
Норми права за предметом правового регулювання:
• за галузями права ‑ норми конституційного права; норми адміністративного права; норми кримінального права; норми цивільного права; норми трудового права; норми екологічного права та ін.;
• за інститутами права ‑ норми спадкового права; норми адміністративної відповідальності тощо.
Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб’єктів права):
1) імперативні ‑ містять категоричні веління держави здійснювати чітко означені дії, не допускати ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов’язків суб’єктів. Інакше кажучи імперативні норми (зобов’язувальні і заборонні) прямо вказують правила поведінки, містять абсолютно визначене правило (громадянин України не може бути позбавлений свого громадянства або права змінити його);
2) диспозитивні ‑ установлюють варіант поведінки, але дозволяють сторонам регульованих державою відносин самим визначати права та обов’язки в окремих випадках. їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з певного питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлене в договорі» тощо). Отже диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки (якщо договором купівлі‑продажу не передбачена розстрочка оплати, покупець зобов’язаний сплатити продавцеві ціну переданого товару цілком).
Норми права за характером психологічного впливу на особистість:
1) заохочувальні ‑ встановлюють форму і міру заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поведінки суб’єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила виплати премій, нагородження орденами). Особливість цих норм полягає в тому, що вони не визначають правило поведінки, а, надаючи суб’єктам певну свободу вибору, закликають до активної правомірної поведінки, стимулюють її;
2) рекомендаційні ‑ надають варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб’єктів права. Конкретизуються в локальних правових актах для подальшої реалізації.
Норми права за суб'єктами нормотворчості: норми органів представницької влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів місцевого самоврядування; норми підприємств, установ; норми територіальних громад та ін.
Норми права за дією в просторі: загальні (на всій території), обмежено‑загальні (на частині території, наприклад, у межах АР Крим); локальні (на певному підприємстві, в організації, установі, наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку в університеті).
Норми права за дією у часі: постійні (діють до їх скасування), тимчасові (з визначеним строком дії), норми зі зворотною силою дії.
Норми права за дією по колу осіб: загальні (поширюються на все населення); спеціальні (поширюються на певне коло осіб, наприклад на біженців); виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних норм, наприклад, для дипломатів і консулів).
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 322; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!