Розділ 13. НОРМИ ПРАВА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ
Соціальні норми
Соціальні норми ‑ система правил поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в певному суспільстві у зв’язку з виявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Це не просто правила, оскільки правила існують і в несоціальних утвореннях, таких, наприклад, як математика, граматика, техніка й інші (технічні норми), а правила чітко вираженого соціального характеру. Це не стихійний (природний) регулятор, а свідомий, вольовий, нормативний.
Ознаки соціальних норм:
1) правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки вольового характеру, що історично склалися або цілеспрямовано встановлені;
2) правила поведінки загального характеру, тобто такі, що не мають конкретного адресата;
У) загальнообов’язкові правила поведінки ‑ мають наказовий характер;
4) забезпечуються певними засобами впливу на поведінку людей (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним примусом).
Види соціальних норм за сферами дії: економічні (регулюють суспільні відносини у сфері економіки, тобто пов’язані із взаємодією форм власності, з виробництвом, поділом і споживанням матеріальних благ); політичні (регулюють відносини між класами, націями, народностями; пов’язані з їх участю у боротьбі за державну владу та у її здійсненні, із відносинами держави з іншими елементами політичної системи); релігійні (регулюють відносини у сфері релігії і між різними релігіями, специфічні культові дії, ґрунтуються на вірі в існування Бога); екологічні (регулюють відносини у сфері охорони довкілля); естетичні (регулюють відносини, що складаються в сфері прекрасного ‑ моді, мистецтві) та ін.
|
|
|
Види соціальних норм за регулятивними особливостями:
• норми моралі (правила поведінки, які регулюють відносини з позицій добра і зла);
• норми‑звичаї (правила поведінки, що стихійно склалися і повторювалися з покоління в покоління);
• норми права (правила поведінки, що сформувалися в суспільстві і офіційно визнані та забезпечені державою);
• корпоративні норми (правила поведінки, які регулюють відносини усередині різних недержавних організацій (громадських ‑ некомерційних і комерційних) між їх членами.
Норми моралі, норми‑звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють із принципами і нормами права, знаходять у них одну з необхідних форм свого існування (наприклад, релігійні норми святкування Різдва, Великодня стали правовими).
§ 2. Технічні і техніко‑юридичні норми
Технічні норми ‑ правила, що вказують на найбільш економічно доцільні й екологічно нешкідливі методи, прийоми і способи впливу людей на матеріальний світ, їх взаємодію з технічними і природними об’єктами. Інакше кажучи, ‑ це правила доцільного поводження з предметами природи, знаряддями праці і різними технічними засобами.
|
|
|
Ознаки технічних норм:
1) зумовленість законами природи і техніки;
2) невиразність соціального характеру (не є суто соціальними);
3) невиразність заходів суспільного забезпечення (правових, моральних та інших санкцій);
4) винятковість використання.
Технічні норми не є суто соціальними, хоч мають з ними спільність у тому, що однаково створюються людьми і в інтересах людей.
Розбіжності між ними полягають в об’єктах і методах регулювання. Соціальні норми регулюють суспільні відносини з метою погодження інтересів, установлення компромісу між людьми і їх об’єднаннями, а технічні норми спрямовані на регулювання відносин між людиною і природою, технікою (людина і комп’ютер, людина і знаряддя праці, людина і виробництво).
Технічні норми за природою мають опосередкований соціальний характер і стають соціальними тоді, коли стикаються з поведінкою людей, і люди починають погоджувати свої вчинки з технічними вимогами, тобто тоді, коли вони стають загальними правилами поведінки (загальними нормами). Це, наприклад, різні правила, що установлюють вимоги до якості продукції, товарів і гарантії їх якості. Такі технічні правила розраховані на відносини суб’єктів (колективів) до них у процесі створення продукції (товарів) і у сфері обміну, тому вони мають соціальний характер.
|
|
|
Чимало технічних норм, що діють у матеріально‑виробничій та управлінській сферах і мають соціальне значення, набувають правової сили, стають техніко‑юридичними ‑ з ознаками обов’язковості і забезпечення державними заходами, аж до примусу Водночас вони не втрачають свого організаційно‑технічного характеру. Наприклад, правила протипожежної безпеки, експлуатації атомних станцій, усіх видів транспорту, енергопостачання, збереження і переміщення вибухових і токсичних речовин, поводження зі зброєю та ін.
Технічні норми, що набули правової сили, стали техніко‑юридичними:
1) будівельні норми і правила: державні, відомчі, регіональні;
2) державні стандарти ‑ норми зі стандартизації;
3) інструкції (регламенти) щодо безпечної експлуатації та утилізації машин і обладнання;
4) технічні норми виробництва будь‑якої продукції;
|
|
|
5) санітарні норми та правила;
6) норми пожежної безпеки;
7) норми (стандарти) витрат сировини, палива, електроенергії;
8) норми, що установлюють вимоги до викидів шкідливих (забруднювальних) речовин автомобільною технікою, обладнаної двигунами внутрішнього згоряння тощо.
Трансформація технічних норм у технічно‑юридичні відбувається двома способами: 1) коли держава через відповідні уповноважені органи формулює зміст соціально‑технічних норм, додержання яких визнається юридично обов’язковим; 2) коли держава встановлює відповідальність за порушення будь‑яких соціально‑ технічних правил (диспозицій), але не формулює їх, а відсилає до інструкцій чи до інших актів, у яких містяться такі правила. Наприклад, ст. 273 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах і у вибухонебезпечних цехах; ст. 108 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює адміністративну відповідальність за грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських машин. Самі правила безпеки у зазначених статтях не наводяться, а подано посилання на інструкції та інші технічні правила (це бланкетний спосіб викладу норм законодавцем).
Питання взаємодії технічних і правових норм в Україні вирішує Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт). Для розвитку міжнародних торговельних відносин має бути єдиний підхід до оцінювання якості продукції, безпеки для навколишнього середовища, життя, здоров’я, майна населення; єдині вимоги до маркування, упаковування, зберігання, транспортування продукції тощо. Україна в 1993 р. стала членом міжнародних авторитетних організацій зі стандартизації ‑ ICO (створена у 1946 р.) і МЕК (Міжнародна електротехнічна комісія, існує з 1906 р.)
Норми моралі і норми права
Норми моралі ‑ правила, що виникають із духовної потреби узгодити інтереси особи з особою і суспільством та урегулювати поведінку людей відповідно до понять добра і зла, забезпечуючи її особистими переконаннями, традиціями, вихованням, силою громадської думки.
Мораль має історичний характер, за всіх часів критерієм моральних норм виступають категорії добра і зла, чесності, порядності, совісті. «Золоте правило» моралі в євангельському формулюванні звучить так: «В усьому, якщо хочете, щоб з вами поводилися люди, так поводьтесь і ви з ними».
Загальні ознаки норм права і норм моралі:
1) є соціальними нормами;
2) мають єдину мету ‑ встановлювати і підтримувати порядок у суспільстві;
3) мають однакові функції ‑ впливати на поведінку людей, регулювати їх відносини, формувати масштаби (еталони, стандарти) поведінки;
4) мають однакове коло адресатів ‑ є правилами поведінки загального характеру;
5) мають єдиний оцінювальний стрижень ‑ справедливість, через яку встановлюється міра свободи і рівності.
Особливі (відмінні) риси норм моралі і норм права:
| Норми моралі | Норми права |
за способами встановлення
| складаються в суспільстві стихійно на підставі уявлень людей про добро і зло, справедливість і не мають державного закріплення | формуються в суспільстві, а формулюються (створюються або визнаються) державою, тобто офіційно закріплюються |
за сферою дії
| регулюють внутрішнє усвідомлення людиною своєї поведінки в усіх сферах суспільних відносин; | регулюють зовнішню форму поведінки людини в тих сферах суспільних відносин, що піддаються регулюванню; |
за змістом
| виступають як узагальнене безособове правило поведінки у вигляді ідей і принципів (дотримуватися слова, бути чесним, справедливим тощо); межа між моральним і аморальним є відносною | є конкретним варіантом поведінки суб’єкта, у якому чітко визначені його юридичні права й обов’язки, як можливі та належні; встановлена конкретна межа між правомірним і неправомірним учинками |
за формою вираження
| не закріплюються у спеціальних актах, містяться у свідомості людей; набувають обов’язкового значення у міру визнання більшістю членів суспільства | закріплюються в юридичних актах (законах, указах, постановах, нормативних договорах та ін.); після набуття законної сили стають обов’язковими для осіб, що перебувають у сфері їх дії |
за методом забезпечення
| дотримуються добровільно, забезпечуються внутрішнім переконанням, совістю людини, а також суспільною думкою (результат ‑ почуття сорому, каяття) | забезпечуються, крім інших способів, державним примусом, застосуванням заходів юридичної відповідальності (іноді результатом застосування до правопорушника санкцій закону є обмеження його у правах) |
Вплив норм моралі на нормотворчу діяльність виявляється в такому: 1) норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формальне (офіційне) визначене вираження справедливості, тому право в широкому розумінні є моральним явищем; 2) норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі; 3) норми права скасовуються у разі невідповідності вимогам норм моралі, що папуг в суспільстві (скасування страти в Україні).
Вплив норм моралі на правореалізаційну діяльність: 1) норми права оцінюються громадянином, який їх реалізує, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, які не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі; 2) норми права тлумачаться посадовою особою, яка здійснює правозастосовну діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Так, справедливе, обґрунтоване і законне судове рішення про наклеп, образу, хуліганство, статевий злочин багато в чому залежить від урахування моральних норм, які діють у суспільстві; 3) ухвалення правозастосовного акта, як і весь правозастосовний процес, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не торкається будь‑яких моральних цінностей, проте будь‑які юридичні правила, що вносять чіткість і визначеність у взаємовідносини між суб’єктами права у процесі правозастосовної діяльності, не є байдужими для моралі.
Зворотний вплив норм права на норми моралі: сприяють затвердженню прогресивних моральних уявлень, розвивають нові моральні норми; виступають як засоби охорони та захисту норм моралі. Зв’язок між правом і мораллю в демократичній державі визначається не стільки наявністю конституції, що містить посилання на моральні критерії, не стільки тим, що право має якийсь конкретний моральний зміст, скільки усвідомленою необхідністю його тлумачити і застосовувати з погляду критичної моралі.
§ 4. Норми‑звичаї і норми права
Норми‑звичаї ‑ правила поведінки, що сформувалися в суспільстві з метою регулювання найбільш стійких суспільних відносин і
стали обов’язковими в результаті багаторазового повторення протягом тривалого часу; здійснюються добровільно, а у разі їх порушення, до правопорушників застосовуються заходи громадського впливу.
Ознаки норм‑звичаїв:
1) мають регулятивний характер ‑ упорядковують найбільш стійкі суспільні відносини, що складалися тривалий час і передавалися з покоління в покоління;
2) мають суспільний, колективістський характер ‑ виражають суспільні інтереси в межах будь‑якої форми самоорганізації населення (територіальної громади та ін.) і забезпечуються заходами громадського впливу;
3) визначаються етнічними особливостями ‑ залежать від менталітету певної етнічної групи, де формувалися;
4) морально зумовлені ‑ відповідають моральним підвалинам того соціального середовища, у якому виникли;
5) пов’язані з релігійними уявленнями і ритуалами;
6) мають підкреслену публічність ‑ обов’язковість для всіх членів певного громадського об’єднання та ін.
Норми‑звичаї і норми права перебувають у взаємозв’язку:
1) норми‑звичаї слугували основною формою регулювання відносин у додержавному суспільстві – найдавніше право (звичаєве право) виникло саме із норм‑звичаїв, що були санкціонованими спочатку старійшинами роду, а потім сформульованими державою;
2) норми‑звичаї, що були узаконені (сформульовані) державою в нормативно‑правовому акті, набули характеру правових норм (Закони Хаммурапі, Руська правда, Алеманська правда, Салі‑ чеська правда та ін.) це сприяло розвитку національних правових систем;
3) норми‑звичаї, що були санкціоновані державою, набули характеру правових звичаїв: а) в деяких країнах (країни Океанії, тропічного поясу Африканського континенту) вони зберігають значення субсидіарного (допоміжного) джерела права;
б) в Україні та інших країнах романо‑германського права вони періодично використовуються як соціальні регулятори у сфері господарської діяльності, торгівлі (звичай ділового обігу; портовий звичай як один із видів попереднього; торговий звичай ‑ особливо застосовується у сфері міжнародної торгівлі і торгового мореплавання).
Близькими до норм‑звичаїв є норми‑традиції ‑ історично сформовані правила поведінки людей, що успадковуються кожним наступним поколінням, перевіряються їх досвідом і стають прийнятними правовими нормами у суспільстві. Традиції ‑ більш широке за змістом утворення, ніж звичаї, і на відміну від останніх (стихійних) установлюються свідомо.
Традиції виявляються подвійно: 1) передають протягом сторіч правові цінності (категорії, норми, принципи) від одного покоління до іншого у певній цивілізації (культурі); 2) перешкоджають становленню нових правових інститутів і відносин або вимагають від державної влади проводити політику компромісів. Чим більше розвинені соціально‑економічна структура і правова культура суспільства, тим швидше наповнюються традиції культурно‑правовими цінностями.
Традиції іноді зовнішньо виражаються в нормах обрядів ‑ правилах поведінки особливої значущості, що мають характер ритуалізованих дій, подій або комплексів учинків людей (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Ритуали ‑ відповідні дії у формі обрядових церемоній, що відбуваються в урочистій обстановці і набувають системної значущості через встановлений регламент (інаугурація, присяга).
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 295; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!