ЧАСТИНА ШОСТА ТЕОРІЯ СИСТЕМИ ПРАВА І СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА. ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ
Розділ 14. ПРАВО ЯК СИСТЕМНЕ УТВОРЕННЯ
Поняття системи права, її структура
Система права ‑ це об’єктивно зумовлений системою суспільних відносин комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих чинних правових норм певної держави, логічно розподілених на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути права), що характеризуються єдністю та узгодженістю.
Ознаки системи права:
1) об’єктивна зумовленість ‑ реально зумовлена особливостями економічного та соціально‑політичного розвитку; існує у зв’язку з функціонуючим соціальним середовищем, тобто з елементами, що сприяють розвитку системи права, але перебувають поза її структурним утворенням;
2) органічна єдність і узгодженість ‑ структурна цілісність і взаємозв’язки правових норм; їх взаємна узгодженість і цілеспрямованість; відсутність суперечностей всередині системи;
3) структурна різноманітність (внутрішній розподіл) ‑ складається з неоднакових за змістом і обсягом структурних елементів, які логічно поєднують і розподіляють нормативний матеріал відповідно до його функціональної спрямованості;
4) стабільність і динамізм ‑ зумовлені постійним складом базових галузей права, інститутів права; зберігаючи стабільність, водночас визначаються динамічним складом норм, інститутів права та правовідносин, що їх формують. Поява нових інститутів права призводить до формування нових галузей права (інформаційне, космічне, банківське тощо). Право як система становить «живий» організм, що має власні закономірності виникнення, функціонування і розвитку;
|
|
|
5) поділ (диференціація) і структурна ієрархічність ‑ поділ системи права на відносно самостійні структурні елементи і наявність між ними певних рівнів ієрархії, згори донизу: галузі та підгалузі права, інститут права. Такі групування норм права зумовлені великою різноманітністю суспільних відносин, що ними регулюються. Особливе місце узагальнювального характеру в системі права займають правові спільності (публічне і приватне право; матеріальне і процесуальне право).
Структура системи права ‑ це її елементи та спосіб їх зв’язку і взаємодії у системі. Систему права можна образно уявити у вигляді «російської матрьошки», де галузь права є найбільшою структурною одиницею, до неї входить підгалузь права, галузь права, потім ‑ інститут права. Норма права ‑ «цеглинка» системи права, первинний вихідний елемент, з якого складаються інститути, підгалузі і галузі права. Не може існувати норма права, котра не входила б у певний інститут, підгалузь чи галузь права.
|
|
|
Приватне і публічне право як правові спільності
Правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова, особливо європейсько‑континентальна, юридична наука визнає поділ права на приватне і публічне (як правових спільностей) до певної міри умовним, але необхідним.
Публічне право ‑ сукупність погоджених норм, об’єднаних у галузі права, що регулюють публічні (державні, міждержавні і суспільні) відносини підпорядкованих суб’єктів за допомогою імперативного методу правового регулювання. Тут провідним є публічний інтерес. Це такі галузі: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно‑процесуальне, кримінально‑процесуальне, виправно‑трудове, митне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.
Приватне право ‑ сукупність погоджених норм, об’єднаних у галузі права, що регулюють майново‑вартісні відносини й особисті немайнові відносини юридично рівних суб’єктів за допомогою диспозитивного методу правового регулювання. Тут провідним є приватний інтерес. Це такі галузі: цивільне, сімейне, авторське, торговельне, житлове, земельне, трудове, міжнародне приватне право та ін.
|
|
|
Відмінності між публічним і приватним правом:
За предметом регулювання:
• публічне право (державний інтерес):
‑відносини між державними органами або між державою і приватними особами (між нерівними суб’єктами);
‑сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм та інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій тощо;
• приватне право (приватний інтерес):
‑ відносини приватних осіб між собою (між рівними суб’єктами)
‑ сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових засобів тощо.
За методом регулювання:
• публічне право ‑ імперативний:
‑ владно‑авторитарний, директивний, суворо обов’язковий, побудований на засадах влади і підпорядкування, на відносинах субординації (метод «вертикалі»), метод централізованого регулювання. Передбачає заборони, обов'язки, покарання;
• приватне право ‑ диспозитивний:
|
|
|
‑автономний, побудований на засадах автономії, юридичної рівності суб’єктів, угоді сторін, неспівпідпорядкованості їх між собою, на відносинах координації (метод «горизонталі»), метод децентралізованого регулювання. Передбачає дозволи, заохочення, рекомендації.
Різне в основних ознаках публічного і приватного права:
• публічне право:
1) орієнтується на задоволення публічних інтересів;
2) характеризується однобічним виявленням волі (держави);
3) має широку сферу обговорення при суворо обов’язковій (імперативній) формі регулювання;
4) передбачає ієрархічні (підпорядковані) відносини між суб’єктами права;
5) містить норми загальні і безособові, що мають нормативно‑ орієнтувальний вплив;
6) визначається перевагою директивно‑обов’язкових норм, розрахованих на пряме застосування санкцій, пов’язаних з обмеженнями у використанні ресурсів;
• приватне право:
1) орієнтується на задоволення приватних інтересів;
2) характеризується вільним виявленням волі усіх сторін;
3) широко використовує договірну (автономну) форму регулювання відносин;
4) передбачає юридично рівні відносини між суб’єктами права;
5) містить норми, звернені до суб’єктивного права, що гарантуються державою (судовий захист тощо);
6) визначається перевагою диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідальність за своїми обов’язками і діями.
Публічне і приватне право ‑ це грані права, з одного боку, різні (мають своє особливе призначення і сферу застосування), а з другого ‑ взаємозалежні (їх не можна штучно протиставляти й ізолювати одне від одного). Між публічним і приватним правом існують відносини органічного взаємозв’язку і взаємодії, завдяки яким забезпечується життєдіяльність системи права і правової системи. У громадянському суспільстві інтереси приватні (приватна свобода) не можуть бути поглинені інтересами публічними (державний диктат). А приватні інтереси не можуть цілком перебувати за межами інтересів публічних, оскільки вони потребують забезпечення з боку держави (так, держава захищає в судовому порядку порушення договорів між власниками). Тому існування приватного права є сферою, хоч і вільною від необґрунтованого втручання держави, але залежною від публічного права.
Перевага в галузі права публічних (або приватних) засад не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і відповідно певного поєднання імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права. Насправді існують сфери правового регулювання, де приватне і публічне право тісно взаємодіють, взаємно проникають одне в одне, і найчастіше це відбувається у сфері нормативно‑правового регулювання економічних відносин.
Наприклад, підприємницьке право ‑ система норм, що регулюють майнові (товарно‑грошові) й управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін‑підприємців), то других ‑ імперативний (у відносинах підприємців і органів управління він передбачає обов’язкові управлінські акти, адресовані підприємцям,‑ у межах компетенції управлінського органу). Не можна цілком зарахувати трудове право до системи приватного права, оскільки в ньому зливаються воєдино державні веління (імперативний метод публічного права) і приватний інтерес (диспозитивний метод приватного права), що вказує на змішану природу цієї галузі права та її методів. В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення важливий для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості довкілля. Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.
Процесуальним галузям права ‑ цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву ‑ властиві елементи як диспозитивного, так і імперативного методу, але превалює один з них. Сама ж система методів правового регулювання перебуває в постійному русі, динаміці.
Галузі права
Галузь права ‑ відносно самостійна сукупність норм права, що регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин і володіє тільки їй властивим режимом правового регулювання (тобто предметом, методом, метою, способами, типом правового регулювання) і є підсистемою системи права.
Ознаки галузі права:
1) охоплює певну якісно однорідну сферу суспільних відносин;
2) має відносно самостійну сукупність юридичних норм ‑ диспозицій (прав і обов’язків), що визначають умови їх реалізації, та своєрідних санкцій;
3) відзначається своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її складають; наявністю чи відсутністю підгалузей права;
4) володіє лише їй властивим режимом правового регулювання, котрим забезпечується ефективність дії як галузі в цілому, так і підгалузей та інститутів права, що утворені в її складі;
5) є стійкою і автономною у своєму функціонуванні підсистемою системи права.
За фундаментальністю норм, сконцентрованих у галузях права, їх можна поділити па:
• базові (фундаментальні) ‑ містять вихідні норми права, які регулюють первинні суспільні відносини, та володіють вихідними юридичними режимами правового регулювання, що мають особливу значущість для інших галузей права і використовуються ними (конституційне ‑ провідне; цивільне; адміністративне; кримінальне);
• профілюючі (спеціальні, конкретизуючі) ‑ містять норми права, які регулюють сфери суспільних відносин, що пов’язані з первинними суспільними відносинами, і спрямовані на конкретизацію і підсилення дії певних норм базових галузей права. Сфери і режими регулювання профілюючих галузей права «відокремлюються» від сфер і режимів регулювання базових галузей права, але без зв’язку з ними існувати не можуть (трудове, сімейне, земельне, кримінально‑виконавче, фінансове та ін.);
• комплексні ‑ містять норми права, що регулюють сфери державного й господарського життя (господарське, аграрне, екологічне, морське право й ін.), виникають на основі подальшого розвитку комплексних інститутів права, що утворюються на стику суміжних галузей права і користуються режимами, які належать цим галузям (господарське, аграрне, екологічне, житлове, транспортне право). Режим комплексної галузі права може складатися: а) з режимів декількох основних інститутів чи підгалузей права, що функціонують «на рівних» (інтегральний режим); б) з режимів кількох інститутів, де один з них є основним {спеціальний режим).
Галузі права за субординацією в правовому регулюванні:
Галузі матеріального права ‑ містять норми права, що прямо регулюють суспільні відносини (конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне та ін.).
Галузі процесуального права ‑ містять норми права, що визначають процедуру здійснення матеріального права і похідні від нього (адміністративно‑процесуальне, цивільно‑процесуальне, господарсько‑процесуальне та ін.).
Галузі матеріального і процесуального права співвідносяться між собою, з одного боку, як самостійні, з іншого ‑ як родинні, котрі необхідно доповнюють одна одну. Матеріальне право і процесуальне право не можуть бути формою одне одного, оскільки регулюють різні суспільні відносини і слугують їх правовою формою. Матеріальні галузі права регулюють відносини між суб’єктами матеріальних відносин у різних сферах громадського життя, процесуальні ‑ між судом і учасниками процесу. За кількістю норм матеріальні галузі права більш численні, ніж процесуальні: матеріальні галузі містять регулятивні, охоронні, захисні, а також процедурні норми. Норми процесуального права створюють умови для впровадження норм матеріального права, служать певними «інструкціями» з реалізації останніх.
Поділ галузей права на матеріальні і процесуальні залежить від того, які норми права в них переважають (матеріальні чи процесуальні).
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 224; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!