ПРИЙНЯТТЯ ПОЛІТИЧНИХ РІШЕНЬ: ОСНОВНІ ФАЗИ ЦИКЛУ
Оскільки головною функцією політичної системи є регулювання усієї суспільної системи, управління нею, остільки політичні рішення є різновидом управлінських рішень у широкому розумінні цього терміну. їх головна особливість, порівняно, наприклад, з адміністративними рішеннями, полягає у необхідності виявляти, ураховувати, гармонізувати суспільні інтереси. Чим краще це робиться через обґрунтовані компромісні рішення, уміле й послідовне їх впровадження, тим краще почувається влада і тим більше вона має на кого спертися при проведенні своїх політичних курсів.
Суб'єктами процесу прийняття політичних рішень є або безпосередньо громадяни, або опосередковано їх представники у представницьких органах, політичних організаціях, чи взагалі —владні структури. Інформацію про типових учасників процесу прийняття політичних рішень та домінуючі форми участі в окремих фазах цього процесу надає таблиця 8.1, в основу якої покладено аналіз політичних рішень польським вченим А. Боднаром.
Таблиця 8.1 – Процес прийняття політичних рішень: стадії, учасники, форми політичних дій
| № п/п | Стадія | Політичні дії | Рівень політичної діяльності | Суб'єкти (учасники) процесу |
| 1 | Артикуляція інтересів і підготовка громадянської думки | Фіксація вимог у документах, резолюціях, заявах, деклараціях, заяви про вимоги у пресі, листах; мобілізація громадянської думки; організація маніфестацій, демонстрацій, пікетувань і т.ін. | масовий | Індивіди, соціальні групи, групи інтересів, політичні партії, громадсько-політичні організації і об’єднання („комітети захисту”, „групи тиску” і т.д.) |
| 2 | Аналіз проблеми і підготовка проекту рішення | Експертні оцінки ідей і розроблення альтернативи, політичні дискусії | експертний, державний | Групи радників, науковці (у т.ч. на конференціях), спеціалізовані комісії представницьких органів |
| 3 | Прийняття рішення | Формулювання проблеми, політична дискусія (дебати), голосування або досягнення загальної згоди (консенсусу), видання наказу, розпорядження | Громадсько-політичний, державний | Громадсько-політичні організації, партії, структури державної влади (законодавчої і виконавчої) |
| 4 | Виконання рішення | Примусовий вплив, переконання, вмовляння (агітація), маніпуляції, добровільна згода | Державний, громадсько-політичний, суспільний | Державна адміністрація та органи державного примусу, громадсько-політичні організації, громадян |
Заявлення вимог. Вихідним пунктом процесу прийняття рішень виступають сигнали про незадоволені потреби суспільства, що їх передають у центри прийняття рішень. У будь-якій політичній системі є канали передання зареєстрованих потреб і інтересів (представницькі органи, політичні партії, а також через спеціальні політичні інституції, наприклад, зустрічі членів парламенту з виборцями тощо) Вимоги, що є наслідком цих незадоволених потреб і інтересів, можуть бути явними (наприклад, чітке формулювання вимог керівництвом профспілок або організацією підприємців) або прихованими, що проявляються через певну невдоволеність у поведінці Вони можуть бути заявлені, зрештою, у розпливчастій формі на зразок "Так жити далі не можна Ми вимагаємо змін" Вимоги можуть бути загальними (наприклад, вимоги заморозити ціни або підвищити заробітну платню загалом) або частковими (ставка податку на додану вартість, яким обкладають товар, повинна бути знижена). Вимоги можуть бути у формі угоди (наприклад, угоди між урядом і профспілками про припинення страйку після задоволення документально зафіксованих вимог) або у формі стихійного вибуху незадоволення, розчарування на рівні почуттів.
|
|
|
|
|
|
Підготовка рішення — стадія, в якій беруть участь різні співпрацюючі організації, експерти, із залученням (прямим або опосередкованим) зацікавлених сторін, урахуванням їх думки. Це фактично стадія підготовки самого акту вибору. Отже, тут важливо визначити, від яких факторів цей вибір залежить.
|
|
|
Щоб прийняте рішення було зваженим і реалістичним, застосовують правила раціональної дискусії. Вони сприяють здобуттю певного пізнавального результату і розв'язання проблеми. В дискусії беруть участь представники влади, експерти, представники зацікавлених суспільних груп і організацій.
Прийняття рішення— це сам акт вибору. Він може здійснюватися одноособово і колективно. Відповідно існують директивні технології одноособового прийняття рішення та технології колективного прийняття рішення.
4. Аналізуючи моделі прийняття зовнішньополітичних рішень американськими президентами Ф. Рузвельтом, Г. Труменом, Д. Ейзенхауером, Р. Ніксоном і Дж. Кеннеді, психолог А. Джордж дійшов висновку, що існують три типові моделі й відповідно три технології способу прийняття одноосібного рішення: "формальна", "змагальна" і "колегіальна".
Формальна технологія прийняття політичного рішення характеризується ієрархічною побудовою системи комунікації, чіткими і відпрацьованими процедурами проходження інформації і прийняття рішень. Нею користувалися свого часу американські президенти Г. Трумен, Д. Ейзенхауер, Р. Ніксон, Президент Франції Ш. де Голль, лідери колишнього СРСР. Така технологія є ефективною у кризовій ситуації, оскільки основна її перевага — економія часу. Але вона має й негативні елементи: багатоступеневість та ієрархічність комунікації деформують і інформацію і, врешті-решт, саме рішення. Крім того, така модель не сприяє відкритому обговоренню проблеми, а тому деякі її сторони можуть залишитися неврахованими.
|
|
|
Змагальна технологія сприяє відкритому обговоренню політичної проблеми і появі альтернативних проектів її вирішення. Це є позитивною стороною даної технології Серед негативних ЇЇ аспектів можна назвати те, що вона потребує багато часу, уваги і затрат політичного лідера, і те, що принцип змагальності членів команди політичного лідера породжує ризик, що заради перемоги в конкуренції інформація може бути деформована Крім того, конкуренція породжує конфліктні ситуації серед членів команди. Класичним прикладом умілого використання подібної технології можна назвати діяльність "мозкового центру" при адміністрації Президента США Ф. Д. Рузвельта.
Колегіальна технологія є найдемократичнішою, вона потребує колективної діяльності в пошуку оптимального рішення. Діяльність лідера полегшується діяльністю "колегіальних команд". Але групова робота теж має недоліки. Вона сприяє виникненню так званого "групового мислення": команда замикається на своїх ідеях, не бажає ураховувати несприятливу інформацію, іноді ізолює політичного лідера від експертів і т.п. Найхарактернішим прикладом лідера демократичної спрямованості, який робив ставку на особисті якості членів команди, був Президент США Дж. Кеннеді.
Отже, усі технології мають позитивні і негативні риси, вибір тієї чи іншої технології є функцією політичного лідера і наслідком ситуації, що складається.
У практиці прийняття колективних (групових) політичних рішень найчастіше використовують дві технології: технологію консенсусу і технологію голосування за принципом більшості. Використання консенсусу (згоди всіх) як методу досягнення групового рішення можливе тільки тоді, коли інтереси учасників значною мірою збігаються, коли є якісь цінності й цілі, що об'єднують усіх учасників процесу. В національній спільноті такою вищою цінністю, що пов'язує усіх її членів, є утримання штегральності й незалежності державної організації, в якій вони існують. Принцип консенсусу є одним із методів прийняття політичних рішень у міжнародних організаціях (Рада Безпеки ООН), у дипломатичних переговорах, узагалі в таких політичних співтовариствах, де суб'єкти не зобов'язані підкорятися один одному.
Технологія голосування зводиться до уточнення різниці в позиціях учасників дебатів, а потім встановлення, за яку з позицій висловлюється більшість. Незважаючи на її велику розповсюдженість, ця технологія містить у собі значні недоліки. Зокрема, вона виявляє позицію "більшості" і забезпечує її домінування. Але велика кількість прихильників не завжди є свідченням того, що знайдена істина. Великими трагедіями для нашого суспільства в минулому обернулося голосування більшовиків з питань, що саме вважати соціалізмом і народним благом — при забороні самому народові висловлюватись із цих питань і критикувати рішення після його прийняття (принцип "демократичного" централізму того не допускав). Єдиним способом пом'якшення названого недоліку голосування є гарантія незаперечного права меншості стати більшістю: агітувати за свій підхід і здійснювати різні політичні дії для збільшення його популярності.
На фазі реалізації політичного рішення найпершу роль відіграють норми права, оскільки на їх основі діють органи влади і державної адміністрації. Для формування нормативної поведінки індивіда або суспільної групи, яких стосується прийняте рішення, використовують не тільки правові норми, а й різні мобілізуючі політичні технології, про які говорилося раніше.
5. До необхідних позитивних якостей політичного рішення, що полегшують його виконання, слід віднести: легітимність, компетентність, моральність, компромісність (урахування протиборства суспільних сил). Сильною є не та влада, яка, затуливши рота опонентам та залякавши населення репресіями, може зробити все, що захоче, а та, яка вміє з'єднати різні погляди і бажання людей у своїх рішеннях та, обіпершись на зацікавлені сили, домагається неухильного виконання прийнятих рішень. Впровадження політичних рішень у життя йде успішно лише за умови доброї організації процесу його імплементації, подолання опору, що неминуче виникає у системі (у політичній особливо), за наявності заготовлених процедур його коригування, умілого використання директивних і мобілізуючих технологій політичної діяльності.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!