Закон про класифікацію публічної інформації.

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 8Следующая ⇒

ЗМІ теж влада. Четверта. А належало б бути першою. Бо якщо суттю демократії є народовладдя, то структуру, яка покликана інформувати громадськість про діяння найнятих нею менеджерів, не мали б відсувати на маргінеси. Але ж відсунули. Четверта влада у всьому світі лише умовно вважається такою. Насправді, жодних владних повноважень вона не має. І це в кращому випадку. У гіршому — запопадливо обслуговує властьімущих.

При СПАСькому державному устрої ЗМІ одержать реальну силу. Разом з радою Присяжних та прямим народовладдям, що здійснюватиметься через „закон про реєстр держслужбовців”, вона складе тріумвірат найвищої гілки влади — наглядової. Норма Конституції затвердить:

Журналістські розслідування та повідомлення, що стосуються зловживань влади, в обов’язковому порядку піддаються перевірці компетентних органів з подальшим оприлюдненням наслідків перевірки і притягненням винних до відповідальності.

Отже, всяка публікація, що здатна зачепити чиюсь долю, має піддаватися прискіпливій самоцензурі. Для цього і покликаний Закон про класифікацію публічної інформації.

Що це принесе?

Найперше — суспільство перетвориться в єдину загальнонаціональну структуру постійно діючого народного контролю. Діяння влади стануть кришталево прозорими. Адже одержавши конституційні повноваження, та ще й підкріплені захистом спецслужб СОСС, ЗМІ зможуть пролізти в кожну шпарку, де чадітиме бодай запах зловживання. Нечувана свобода слова буквально здетонує громадську свідомість і каменя на камені не залишить від неписаних корупційних норм державно-бюрократичної системи. Інтернет заполонять резонансні викриття громадських активістів, які з жадібністю підхоплюватиме офіційна преса. Вибухне всенародний інформаційний Майдан, що змете натяк на будь-яке беззаконня.

Крім того — знайдеться управа на цинічні маніпуляції громадською свідомістю, що розколюють країну. Перекручування історичних фактів та висловлювань політичних опонентів, шулерство з економічними показниками та безвідповідальні заяви потраплять під немилосердні санкції РП.

А також — завдасться нищівного удару по популізму і всеможливим піартехнологіям. Особливо, під час передвиборної агітації. Адже кандидат, який пройде у депутати, змушений буде виконувати обіцянки. Інакше РП елементарно позбавить мандата.

Розділ V. Виклики та засоби їх усунення.

Ідея державного устрою СПАС, як і будь-яка інша, таїть в собі загрози, що здатні дискредитувати її, або й взагалі знищити. Таких чимало, але загалом усіх можна об’єднати у три групи:

1. Небезпека узурпації влади.

2. Небезпека несправедливого покарання.

3. Небезпека захоплення влади аморальними елементами.

Розглянемо ці виклики і протидії, що мали б їм запобігти.

1. Небезпека узурпації влади

Навіть думка, ніби найвища влада може керуватися не законом, а внутрішніми імпульсами, видається абсурдною. Це ж прямий шлях до узурпації. Не залишається жодної прописаної норми, котра б зупинила сваволю, якщо раптом піде не так. Все вірно. Тому, без створення ефективної протидії, увесь проект перетворюється в красиву, але нездійсненну мрію. Але, перш ніж визначити протидію, необхідно кілька слів сказати про дію. Про той громадянський рух, який мав би привести до установлення державного ладу СПАС.

Суспільство справедливості особливе тим, що при його утвердженні в ніякій формі не може бути використане насильство. Інакше, це вже не сприйматиметься як справедливість. Принаймні тими, хто незгідний. СПАС має запанувати не внаслідок політичної боротьби, а шляхом всенародного консенсусу. (Грунтовніше в наступному розділі). Іншими словами, це буде не перемога більшості над меншістю, а благодать загальнонаціонального єднання. Велика винагорода для всіх. А винагороду не нав’язують, її здобувають невтомною працею. Це, як весляр — поки гребе, човен рухається. В цьому суть. В цьому ж і головна протидія. Щоб СПАС існував, громада мусить безперервно гребти. Кожний має щось віддати. Не одержати (здобутки прийдуть як наслідок), а віддати. На практиці виглядає так.

В країні працює циклічна чотирирічна виборча система. Щороку в День Народного Волевиявлення та Народної Конституції відбуваються вибори, референдум та акт підтвердження легітимності РП — всенародне волевиявлення:

1-ий рік — вибори РП, Президента, референдум, волевиявлення;

2-ий рік — вибори РП, половини Верховної Ради, референдум, волевиявлення;

3-ий рік — вибори РП, місцевих рад, референдум, волевиявлення;

4-ий рік — вибори РП, другої половини Верховної Ради, референдум, волевиявлення.

З виборами та референдумом зрозуміло, а що таке волевиявлення?

Чудодійний засіб проти будь-якої узурпації. Щорічне підтвердження повноважень, які народ делегує РП. Процедура наступна.

Виборцям, які приходять на дільницю, видають конверт. Якщо людина вважає діяльність РП потрібною, вона вкладає в конверт одну грошову купюру будь-якого номіналу і вкидає в урну. Якщо не потрібна — вкидає порожній конверт, або не вкидає нічого. Голос також не враховується, якщо в конверті виявиться більше ніж одна купюра. Легітимність підтверджується, коли половина виборців плюс один, які взяли участь в голосуванні, пожертвували свої кровні. Увесь наступний рік РП працює за кошти зібрані на виборах. Якщо ж купюр виявиться менше половини, відбувається призупинка діяльності наглядової влади. А саме.

РП, як і раніше, проводить засідання, виносить рішення, оголошує посадовців, які мають бути звільнені, але нічого не відбувається. Чиновники залишаються на своїх посадах. Таким чином кожен, на основі реальних фактів, має можливість зважити: від того, що РП хотіла звільнити керівника, але не змогла, стало краще чи гірше.

Через рік на всенародний референдум виноситься питання: „Країні потрібна Рада Присяжних чи ні?” Якщо 2/3 від загального числа опитаних скажуть „так” — РП продовжує роботу. Менше — все повертається на круги своя. До традиційної, демократичної моделі управління. Припиняє існування РП і у випадку, коли менше половини громадян, що мають право голосу, взяли участь у референдумі. Це означає — народу Народні Присяжні не цікаві і він не бачить змісту у їхній діяльності.

Але є й невидима сторона. Уявляєте, якого розвитку має досягнути суспільство, щоб створення і функціонування РП стало взагалі можливим? Це не сучасні фарисейські вибори, де голоси купуються та продаються. Тут не оближеш нічого. навпаки, треба й своє віднести, якщо хочеш жити при СПАСькому державному ладі. Зате тим, хто покладе гроші у конверт, рота вже не затулиш. Самоповага і громадянська свідомість не дозволять маніпулювати собою нікому, навіть достойникам з РП. І цей захист проти узурпації влади найдієвіший.

2. Небезпека несправедливого покарання.

Над проектом СПАС працювали багато років. На весну 2013-го ідея в загальних контурах склалася. Вирішили ознайомити з нею одного з моральних авторитетів, що входить до групи „Перше грудня”. Зустріч відбулася у Львові. Співрозмовник слухав із щирою зацікавленістю аж до моменту практичних кроків. І тут виникло три запитання, що витікали одне з одного:

„Де ви знайдете настільки бездоганних людей, щоб їм можна було довірити повноваження совісті народу? Але, якщо і знайдете, це будуть вкрай самодостатні особистості із власною непохитною позицією. Яким чином вони прийматимуть одностайні рішення? Бо працювати РП можне лише на основі консенсусу. І нарешті, хто з них погодиться переступити через свою мораль і взяти на душу тягар за покарання невинного? Адже, виносячи вирок не за фактами, а на основі суб’єктивних припущень, рано чи пізно це станеться.”

І все. Погляд збайдужів, будь-яка подальша розмова втратила сенс. А для нас постали чи не найскладніші питання усього проекту, над якими, щиро кажучи, не надто й замислювалися. Адже відповідь здавалася очевидною. Виявилося ні. Більше того, з подивом усвідомили, сказати щось не так-то й просто. Бо не існує якогось конкретного вирішення проблеми. Потрібний комплексний підхід. Коли дія окремої структури стає зрозумілою лише у контексті всієї системи.

І ще. Ведучи мову про Народних Присяжних, говоримо про речі максимально практичні. Іноді, без прив’язки до реальних подій, вони важко піддаються теоретичному осмисленню. Якраз той випадок. тож, переведемо розгляд у практичну площину. Що нас цікавить: бездоганне виконання обов’язків Народними Присяжними, чи побудова новітнього суспільного ладу? Відповідь очевидна. РП — лише складова (хоч і найважливіша) у структурі Моральної України. Вона ніяк не може бути більшою за всю ідею. А коли так, питання про особливу досконалість Народних Присяжних не стоїть. Головне, щоб працювала система. Звісно, це мають бути високоморальні особистості, можливо навіть кращі, але не бездоганні. І не безпомильні. Бо справа не в тому, щоб РП виносила винятково правильні рішення. І навіть не в тому, щоб спонукала до цього владу. Недопустимо, щоб влада диктувала народу свою волю. Тим паче зневажала його. В цьому суть. Якісна відмінність СПАСу від демократії. РП мала б пильнувати цю і лише цю сторону діяльності влади. Більше нічого. Яким чином? Проаналізуємо на реальних моментах історії. За основу візьмемо Євромайдан. Уявімо, що на осінь 2013-го року РП вже одержала надзвичайні повноваження. Як вона б діяла? І які б це мало наслідки? Розглянемо обидва можливі варіанти: невтручання і санкції. Ідемо за хронологією подій.

Перший етап.

Подія. За тиждень до саміту у Вільнюсі, влада різко змінила стратегічний курс. Відмовилася від декларованої євроінтеграції і розвернулася у бік Митного союзу.

Реакція РП.

Варіант1. Невтручання. Якась частина Народних Присяжних стверджувала б, що це законне право Президента приймати подібні рішення. інша, що порушена Конституція і потрібне покарання. Оскільки рішення приймається консенсусом, одного заперечення вистачило б, щоб РП в події не втручалася.

Варіант 2. Санкції. Усі дванадцять Народних Присяжних визнали факт порушення Конституції. Що тоді? Найвірогідніше, звільнили б Прем’єр-міністра. За яким сценарієм пішов би розвиток наступних подій, не суть важливо — Майдану б не було.

Другий етап.

Подія. У останню неділю перед саммітом відбувся багатотисячний мітинг з вимогою підписання вільнюських угод. Президент проігнорував.

Реакція РП.

Варіант 1. Невтручання. Знову дебати і знову вичікування. Хтось наполягав би, що влада зобов’язана слухати волю народу. Хтось — що Майдан, ще не весь народ. Є інші думки і їх багато. В такій ситуації Президент має право діяти, як вважає за краще для країни.

Варіант 2. Санкції. РП прийшла до єдиної думки, що відсутність реакції на багатотисячну вимогу, це зневажання народної волі. Як наслідок, Прем’єр позбувається посади, Президент поспішно скликає круглий стіл, щоб знайти порозуміння з прихильниками євроінтеграції. Можливі інші варіанти. В будь-якому разі потреба ще раз скликати Майдан відпала б.

Третій етап.

Подія. В ніч на 30-е листопада „Беркут” по-звірячому розігнав студентів.

Реакція РП. Без варіантів — жорсткі санкції. Моральні лідери не змогли б наплювати на мораль і зробити вигляд, що нічого не сталося. Кого б звільнили: Президента, Прем’єр-міністра, Міністра МВС чи усіх разом — питання дискусійне, але покарання відбулося б обов’язково. А, отже, усього, що сталося потім, просто б не трапилося.

Висновок. Реальність дає чітку відповідь на два із трьох запитань.

Народні Присяжні зовсім не зобов’язані бути однодумцями. Кожен голосує, як підказує совість. І якщо в одному, двох чи дуже багатьох питаннях не досягається консенсусу — трагедії немає. Життя рухається своїм чином, але без втручання РП. Головне, в критичний момент чорне не назвати білим. І для цього не обов’язково бути бездоганною людиною. Вистачить просто совісної. З твердими моральними принципами.

Але суть ще глибше. Великим благом для країни буде вже сам факт існування РП. Навіть без урахування особистих якостей Народних Присяжних і їхньої спроможності приймати консенсусні рішення. Якщо б така структура з’явилася восени 2013-го, ніяких довколавільнюських подій просто не сталося б. Влада не дозволила б собі так безвідповідально віднестися до підготовки самміту. Отже, не відбулося б шокової терапії з євроінтеграцією (то йдемо, то не йдемо). Не було б збурення народу. А якщо б і трапилось щось, не з такими жахливими наслідками. Адже Міністр МВС, Генпрокурор та ін., були б не маріонетковими ставлениками Президента, а самодостатніми керівниками. Яких призначає і звільняє РП. Їм би в голову не прийшло влаштовувати бойню на догоду високопосадовців. Нехай і найвищого рангу.

Третє запитання стосується перестороги несправедливого покарання.

Дійсно, небезпека існує. В масштабах країни десь хтось та й сплете інтригу, щоб руками наглядової влади, звести рахунки з неугодним посадовцем. І, здається, нема цьому ради. Але, знову ж підійдемо до питання комплексно.

Чого прагнемо від СПАСу? Справедливої влади. Унікально справедливої. Це значить, не просто зміни системи — зміни ментальності. Найперше — чиновницької. А ментальність змінюється, коли людина потрапляє в цілком інше середовище. Тому, щоб чиновник-гнобитель перетворився у чиновника-слугу, довкола нього має скластися таке життєве середовище, в якому не буде тіні зловживання. Контроль — тотальний, покарання — миттєве, компроміс — нульовий. Представника влади має кидати в пропасницю від самої думки про порушення. У цій справі куті меду не передаш. Чим більше гучних звільнень, тим скоріше трансформується чиновницьке єство. А в масовій акції не буває без втрат. Хтось, очевидно, таки потрапить під роздачу. Шкода, але це той випадок, коли без болю зробити операцію майже неможливо. Та навіть у такій ситуації людина не має віддаватися на поталу обставинам. Якщо унеможливити несправедливість не сила, то хоча б максимально пом’якшити. З таким розумінням і вибудуваний каральний механізм головного наглядового органу.

Найвищий присуд, який можуть ухвалити Народні Присяжні — звільнення. Суто адміністративна норма. Більше того, людина, що потрапила під санкцію РП, автоматично отримує захист від значно жорстокіших дій інших каральних відомств. Цей своєрідний прояв гуманізму витікає із самої суті людиноцентричної ідеї СПАС. Ідеї, яка на вершину життєвих цінностей возносить не державу, ідеологію, суспільну чи економічну модель, а Людину. Тому, боротьба ведеться не з порушником, а з системою. І при зміні системи окрема особа повинна постраждати щонайменше. Навіть, якщо була вмонтована у верхні ешелони влади. Два високі християнські принципи повинні підняти нас до висот Моральної України – Велике Всенародне Прощення і Шанс Почати Спочатку. (Повніше про це в завершальному розділі.) Тож чиновник, який не здатний перебудуватися, просто легенько відсторонюється. Навіть, якщо переступ тягне на кримінальну відповідальність, по мірі можливості не карається, а замінюється іншим. Таким чином, підвищений градус гуманності, що спрямований на правопорушників, пом’якшить і покарання невинного. Так, людину незаслужено звільнили, але ж нічого більше. Це не 37-й рік, коли разом з посадою забирали свободу, або й життя. Образливо, тяжко, та не кінець шляху. Є й інші заняття. Мільйони живуть без чиновницьких регалій і якось дають собі раду. Та й потім, вирок РП не вирок онколога. Якщо експосадовець переконаний, що його обмовили, подає заяву. Слідчі органи при СПАСькому ладі фабрикаціями займатися не будуть. Навіть якби й захотіли – не дадуть.Тож, якщо доведуть безневинність покараного, наклепник одержить великий термін (дуже великий — це принципово) та виплатить компенсацію. А РП матиме підстави, щоб принести публічне вибачення і поновити на посаді. Щоправда, якщо рильце в пушку, слідство може накопати і факти протилежного змісту. Тоді звільнений посадовець нестиме вже не адміністративну, а кримінальну відповідальність з усіма наслідками.

Висновок. Помилка РП можлива. Але вона не жорстока стосовно людини. І не фатальна. Залишає широкі можливості для реабілітації. Тому несправедливо, щоб цей недолік перекреслив усю ідею. Те велике благо, яке принесе для суспільства інституція РП. Тим паче, що з часом, в міру підвищення загального рівня моралі, інтриги довкола чиновницького крісла відмиратимуть, як анахронізм.

3. Небезпека захоплення влади аморальними елементами.

Досвід, з яким жила Україна до Євромайдану, переконує, що будь-яку владу можна підмінити. Купити, залякати, усунути або й фізично знищити непоступливих тощо. Словом, створити умови, при яких вона ніби й існує, але якась ялова. Лише імітує діяльність. Це в кращому випадку. У гіршому — сама створює проблеми з якими мала б боротися, і бореться з тими, хто на них реагує. Явище страшніше державного перевороту. Справжнє правове вурдалацтво.

Чи загрожує цей вірус РП? Зразу після утвердження Моральної України — ні. Коли, на хвилях народного піднесення, наглядову владу очолять дванадцять моральних авторитетів нації, кримінальні не матимуть шансів. Тих не купиш, не залякаєш. Але через рік відбудуться вибори. Через два знову. І так щороку. Майстри політичної інтриги матимуть сподівання через маніпуляції з виборцями та на виборах протягнути до РП свого ставленика. Може й не одного. Володіючи правом вето він блокуватиме неугодні рішення і всіляко дискредитовуватиме наглядову владу в очах народу. Щоб запобігти — потрібен захист.

Найперше — вибори. При СПАСькому ладі вони максимально демократизуються. Адже РП стане єдиною владною структурою, що матиме стосунок до заходів народного волевиявлення. Призначатиме Голову ЦВК та через АКЦЕНТ, ВІЧЕ і СОСС, контролюватиме моральні і процесуальні норми передвиборної кампанії. Присікатиме найменші прояви чорного піару, підкупу та масових маніпуляцій.

Друге — вибір претендентів. РП — єдиний орган прямої народної дії, до якого народ позбавлений права висувати кандидатів. Нонсенс. Але він має зміст. Справа в тому, що громадськість, а по-суті неорганізована людська маса, ідеальне поле для всеможливих маніпуляцій політтехнологів. Особливо на стадії висунення кандидатів. Але Народний Присяжний — це виразник народної совісті. Ним може стати лише людина у якої наявність індивідуальної совісті не викликає підозри. Отже, вже саме висунення в кандидати має відбуватися із середовища моральних лідерів. А хто визначатиме моральність? Політтехнологи, які із власним сумлінням ночують у різних кімнатах? Чи так звана широка громадськість, з якої, при бажанні, легко сколотити цілий виборчий округ тушок та тітушок? В глибини чужої совісті здатна зазирнути людина, яка сама в душі має подібний колодязь. Ось і приходимо до розуміння: лише РП, опираючись на скрупульозний аналіз АКЦЕНТу, власне сумління та право вето здатна визначити 12 достойних кандидатів у Народні Присяжні, з яких народ обире 4-х найдостойніших. Це найкращий захист, щоб до найвищої наглядової влади не потрапили випадкові люди.

Розділ V І. Втілення ідеї.

Найсвітліша ідея нічого не варта, якщо її не сила реалізувати. Тоді це мрія. Тому чіткий, максимально реалістичний план дій — правдива ознака, що вітер перемін уже напинає вітрила. Але, перш ніж приступити до викладу окреслимо фундаментальні принципи, на яких зводитиметься будівля новітнього суспільного ладу. Це вкрай важливо. Визначення принципів не забаганка. Мовляв, щоб усе чинно та благородно, намріємо якісь загальнолюдські цінності і на їх основі творитимемо світле майбутнє. Глупство. Принципи не притягнеш за вуха. Вони або є, або нема. Бо витікають із самої суті ідеї і заявляють про себе, як про основоположні чинники, без яких неможливо нічого реалізувати. Що це за чинники?

Принципи втілення.

Аби зрозуміти, визначимо концепцію СПАСу. Вона вкладається у коротку фразу — „Приборкання влади”. Це основа. Бо вся боротьба не матиме змісту, якщо в підсумку не йдеться про владу. Заберіть її і бідні перестануть ненавидіти багатих, російськомовні — україномовних, католики — православних і навпаки. Гніздилищем усіх воєн і революцій є влада. Як паразитуючий елемент. Як панівний клас. Вічний узурпатор і гнобитель народу. Та й взагалі, у світі існує лише два класи, два непримиренних, антагоністичних начала — народ і влада. Все інше похідне. Але мова про владу справжню — самодостатню і цілісну у своїй структурі. Ту, що обіймає не лише керівну політсилу, але й опозицію. Обов’язково опозицію. Без неї ніяк. Тоді влада половинчаста. Щоправда, в природі такої не існує. Вона завжди повна. Завжди веде боротьбу зі своїм дзеркальним відображенням — опозицією. І тим творить Великий Обман. Людям здається, що правда у тій боротьбі існує. Вони навіть бачать її, ось вона, ось. На знаменах однієї з половинок, яка затято бореться з кривдою. Та приходить перемога і правда кудись щезає. Гірше — трансформується у кривду. І так завжди. Тисячоліттями. Керівна і опозиційна сили, постійно міняючись місцями, на мить не випускають владу з рук. Вони можуть люто ненавидіти одна одну, сажати в тюрми, навіть нищити фізично, можуть докорінно міняти політичну систему і суспільний лад — суть незмінна: влада завжди належить тим, хто за неї бореться — владі. Не народу, а владі. І це не є зло. Така її природа, відбирати чуже і видавати за своє. Інакше не вміє. Лише насильство, обман, узурпація. Маючи силу ніколи не стане людяною і справедливою. Як вовк — маючи м’ясо, не їстиме кашу. Боротися з цим марно. Навіть шкідливо. Адже влада живиться борцями. Вони її не ослаблюють, а зміцнюють. Бо як тільки представник народу піднімається на прю з режимом, він тієї ж миті викреслює себе з народного лона і стає опозицією. Дзеркально-владною партією, що прагне дорватися до керма, аби з позиції сили ощасливити знедолених. Так найблагородніші помисли стають насильством. Тому-то, за тисячі років, жоден народ не здобув перемоги над своєю владою. Де ж вихід?

Вихід один — припинити живити дракона. Змагатися з владою і за владу. Віддайте нарешті кесарю кесареве. А потім посадіть на ланцюг і вкажіть місце. Це і є перший фундаментальний принцип утвердження СПАСу — ПОЗАВЛАДНІСТЬ. Що воно таке і як реалізується на практиці, розглянемо кількома абзацами нижче, а зараз прослідкуємо, що з цього випливає.

А випливає наступне. Якщо для сподвижників Моральної України будь-яка боротьба за владу є неприпустимою, тоді Суспільство Справедливості неможливо впровадити згори, державно-адміністративним шляхом. Тим паче шляхом протиправним. Коли купка екстремістів здійснює переворот у державі і репресіями та терором примушує усю країну сповідувати своє розуміння щастя. Отже, залишається РУХ ЗНИЗУ — другий фундаментальний принцип побудови СПАСького ладу. На що це вказує?

На третій принцип — ВСЕНАРОДНІСТЬ. Адже рух знизу можливий винятково за цієї умови. Причому під терміном „всенародність” розуміємо не лише потужний пласт багатомільйонної маси людей, що потерпає від державної несправедливості, але й тонкий привілейований прошарок, що оту несправедливість творить. Допоки він не побачить у СПАСі свій інтерес — чинитиме опір. А в боротьбі із владою, як зазначалося, Моральної України не побудуєш.

Постає питання: яким чином СПАСька державна модель має зацікавити властьімущих? Адже, з їх точки зору, та, що існує — шикарна. Надійно захищає інтереси влади, примножує капітали. З якого дива міняти? собі на шкоду. Щоб дванадцять Народних Присяжних в’язали по руках і ногах.

Влада зацікавиться ідеями Моральної України, коли складуться дві передумови: з одного боку — стійке поле симпатії довкола СПАСу і його активістів, з іншого — така суспільно-політична конь’юктура, коли залишатися поза рамками проекту владі стане вкрай невигідно.

Про конь’юктуру поговоримо нижче, при укладанні дорожньої карти, а ось створення поля симпатії безпосередньо витікає з першого фундаментального принципу — позавладність. Великим і дрібним очільникам мало б подобатися, що популярні в народі сподвижники СПАСу не претендують на їхні посади.

Ще більшу симпатію має утвердити четвертий фундаментальний принцип — ПАЦИФІЗМ. Беззастережний осуд будь-якого насильства.

Ідеологія багатьма сприймається, як прояв слабкості. Мовляв, коли замало моці, щоб ідею протиснути силою, на ній тихенько ставлять хрест і вдаються до просторікування про ненасильство. Не правда. Справжній пацифізм — ідеологія сили. (Як не дивно.) Реальної, дієвої сили, протистояти якій не може жодна військова доктрина. Згадайте хоча б перші століття утвердження християнства, або звільнення Індії під проводом Магатми Ганді.

У нашому випадку пацифізм особливий. Не просто відмова від насильства, але і його похідних — політичної критики та соціальної озлобленості. Сподвижники Моральної України в жодній формі не критикують владу чи опозицію, не коментують геополітичний вибір країни, не аналізують ту чи іншу економічну орієнтацію, тощо. Іншими словами, культивується категоричне відмежовування від усього, що може викликати агресію. Навіть якщо траплятимуться нападки на СПАСьку ідею та її активістів — відповідь стримана. Або відповідне роз’яснення, коли є сенс, або відсутність реакції взагалі. Підвищена толерантність непомітно стиратиме гострі кути і з часом довкола носіїв нового суспільного устрою утвориться поле симпатії. Щонайменше — щезне очевидна неприязнь.

Ще одним дієвим засобом напрацювання симпатії є п’ятий фундаментальний принцип — ЩИРІСТЬ. Універсальна протидія спекуляціям та наклепам, що поза сумнівом переслідуватимуть спаський рух, як і будь-яку публічну справу. Це аргумент мільйонам співвітчизників перед науськуваннями політтехнологів. Тому всяка проспаська діяльність має відбуватися в режимі максимальної прозорості. Починаючи з руху фінансів і закінчуючи планом дій. Щоб і думки не закралося про можливість махінацій. Беззастережна щирість викликає довіру, а довіра — симпатію.

Підсумуємо. Фундаментальних принципів на основі яких мало б творитися Суспільство Справедливості — п’ять: 1. Позавладність. 2. Рух з низу. 3. Всенародність. 4. Пацифізм. 5. Щирість.

Дорожна карта.

Побудова суспільства понадправової Абсолютної Справедливості має три чітко виражені етапи: народоутворення, владоутворення, державоутворення. Вони розвиваються у вказаній послідовності і перетікають один в другий по мірі завершення розвитку попереднього.

Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 217; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!