Заохочення та обмеження у праві



 

 

Важливими факторами, які впливають на поведінку людей є стимули та обмеження в праві. Якщо під стимулом в самому широкому сенсі розуміється побуджувальний фактор, то під обмеженням – стримуючий фактор. Стимули та обмеження є притаманними при здійсненні управління в усіх утвореннях – біологічних, технічних, та соціальних, хоча вони можуть називатись по-різному.

 

 

Правове заохочення – це форма і міра юридичного схвалення доровільної заслуженої поведінки, врезультаті якої суб’єкт нагороджується, для нього наступають сприятливі наслідки.

 

Заохочення виступають в якості стимула на рівні санкції, адже санкції можуть бути не тільки негативними, але і позитивними.

 

Основні ознаки правового заохочення:

 

а) вони пов’язані із заслуженою поведінкою. Заслуга – це сумлінний правомірний поступок, пов’язаний із „зверхвиконанням” суб’єктом своїх обов’язків або з досягненням ним загальновизнаного корисного результата, який виступає підставою для застосування заохоченння;

 

б) заохочення пов’язано з виключно добровільним вчинком;

 

в) заходи заохочення юридично схвалюють позитивні дії, виступаючи формою винагороди з боку суспільства та держави;

 

г) заохочення є взаємовигідним як для суспільства, так і для особи, яка заохочується;

 

ґ) заохочення є досить дієвим юридичним стимулом [168, с. 657-658].

 

Правові заохочення можна класифікувати за різними підставами. Так, залежно від предмету правового регулювання заохочення поділяються на:

 

а) конституційні (ордена і медалі як державні нагороди);

 

б) адміністративні (дострокове присвоєння спеціального звання);

 

в) трудові (оголошення подяки) тощо.

 

Залежно від характеру:

 

а) матеріальні (нагородження цінним подарунком);

 

б) процесуальні (винагорода свідка за надання особливо цінної інформації).

 

Залежно від сфери використання: заохочення у сфері літератури, науки, техніки, мистецтва тощо.

 

Залежно від суб’єктів, які застосовують заохочення:

 

а) державні (президентські, урядові, міністерські тощо);

 

б) недержавні (наприклад, муніципальні).

 

Під час регулювання суспільних відносин крім правових стимулів досить широко застосовуються і правові обмеження.

 

Правові обмеження – це правове стримування протизаконного діяння, яке створює умови для задоволення інтересів контрсуб’єкта і суспільних інтересів в охороні та захисті; це межі, що встановлені в праві і в яких суб’єкти повинні діяти, виключення певних можливостей діяльності осіб [97, с. 91].

 

Найбільш загальними ознаками реалізації правових обмежень є наступні:

 

а) вони пов’язані з несприятливими умовами (загроза чи позбавлення певних цінностей) для здійсненя власних інтересів суб’єкта або спрямовані на їх стримування і одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони і суспільних інтересів в охороні та захисті;

 

б) інформують про зменшення обсягу можливостей, свободи, і відповідно прав особи, що досягається за допомогою додаткових позитивних зобов’язань, заборон, покарань тощо;

 

в) містять в собі негативну правову мотивацію та передбачають зниження негативної активності;

 

г) спрямовані на захист суспільних відносин та виконують функцію їх охорони.

 

Як і правові заохочення, правові обмеження можна класифікувати за різними підставами:

 

Залежно від галузевої належності правові обмеження можна поділити на: конституційні, адміністративні, кримінальні тощо.

 

Залежно від обсягу: повні (обмеження дієздатності дітей) та часткові (обмеження дієздатності неповнолітніх у віці від 14 до 18 років).

 

Залежно від часу дії: постійні (встановлені законом обмеження виборчого права) та тимчасові (зазначені в акті про надзвичайний стан).

 

Залежно від змісту: матеріально-правові (позбавлення премії) та морально-правові (догана).

 

Поняття та форми реалізації правових норм

 

Реалізація норм права — це здійснення приписів правових норм у практичній діяльності суб'єктів права. Форми реалізації правових норм:

 

— використання — це така форма реалізації уповноважувальних правових норм, за якої суб'єкти на свій розсуд за власним бажанням використовують надані їм права (реалізація права на вищу освіту);

 

— виконання — форма реалізації зобов'язальних правових норм, що полягає в активній поведінці суб'єктів, яку треба здійснювати незалежно від їх власного бажання (наприклад, реалізація положень КК України про надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані);

 

— дотримання — це така форма реалізації заборонювальних норм права, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів. Для неї характерним є утримання від активних дій, заборонених юридичними нормами (наприклад, не порушення водіями транспортних засобів обмежень швидкості руху);

 

— застосування правових норм — це організаційно-владна діяльність компетентних органів держави з реалізації правових норм щодо конкретних життєвих обставин та персоніфікованих суб'єктів (рішення суду).

 

Форми реалізації норм права залежно від кількості суб'єктів:

 

o індивідуальна - самостійне здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків без вступу у правовідносини з іншими суб'єктами (особиста участь у виборах);

 

o колективна - можливість реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки лише колективним шляхом (місцевий референдум може бути проведений за вимогою не менше половини народних депутатів від загальної кількості місцевої ради).

 

Форми реалізації норм права залежно від ступеня активності:

 

1) активна - суб'єкт права здійснює активні дії. Способами активних дій є використання дозволів (прав) або виконання обов'язків (участь у мітингах і демонстраціях та інші конституційні права);

 

2) пасивна - суб'єкт права утримується від здійснення певних дій, за які встановлюється юридична відповідальність. Способом пасивних дій є дотримання заборон, а також використання дозволів (прав). Пасивна форма реалізації норм права властива також для дозвільних норм, що закріплюють фізичні й духовні права і свободи особи (право на життя, честь, гідність, особисту недоторканність, свободу світогляду тощо).

 

Форми реалізації норм права залежно від порядку реалізації:

 

1) добровільна - суб'єкт права самостійно і добровільно реалізує норми, що надають йому дозволи (права), покладають на нього обов'язки і заборони (тобто здійснюється трьома способами - дотриманням заборон, виконанням обов'язків і використанням дозволів (прав);

 

2) примусова - суб'єкт права здійснює покладені на нього обов'язки у примусовому порядку (тобто здійснюється одним способом - виконанням обов'язків, лише частково - дотриманням заборон).

 

Форми реалізації норм права залежно від визначеності у часі:

 

1) негайна (взяття під варту злочинця);

 

2) тривала строкова (обов'язок наймача квартири вносити оплату у визначений термін);

 

3) тривала безстрокова (обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги).

 


Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 357; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!