Специфіка процесу правового пізнання.
Юридичне пізнання має ціленаправлений характер по вивченню, збиранню, аналізу фактичних обставин справи в зв'язку з практичними завданнями. Воно має локальний характер і обмежені завдання — вирішення конкретних справ і конкретизація правового регулювання, а не вивчення закономірностей і суті державно-правових явищ. Цей вид пізнання характеризується особливими прийомами (методами), формами встановлення фактів, які регламентуються законодавством.
Правове пізнання складається із двох головних різновидів: 1) пізнання правових норм — юридична основа застосування права; 2) пізнання фактичних обставин справи — фактична основа справи. Правове пізнання може бути безпосереднім і опосередкованим. Наприклад, районний суд, розглядаючи справу про розподіл житлового будинку, виїжджає на місце його знаходження, безпосередньо оцінює, аналізує, а потім в судовому засіданні приймає рішення. Сюди можна віднести і слідчий експеримент і т.п. Ці два види пізнання доповнюють одне інше. їх застосування залежить від потреб конкретних справ. Найбільшу ефективність має поєднання цих двох форм пізнання.
!! Юридичне пізнання складається із певних етапів. Це складові частини, що забезпечують об’єктивність та істинність процесу вивчення права:
І. Постановка проблеми, що надає можливість:
- знайти суперечності між знанням і дійсністю;
- знайти розв’язання проблеми на певному етапі наукового пошуку;
|
|
|
- визначення питань, які можуть бути вирішені за допомогою вже існуючих концептуальних та інструментальних засобів;
- виробити способи здійснення пізнання;
- визначити питання, що формулюють знання про об’єкт;
- виокремити головне питання, що виражає сутність проблеми.
ІІ. Побудова нової теорії, на основі нових знань та співставлення їх з існуючими.
ІІІ. Формулювання наукових гіпотез. Гіпотеза – обґрунтування припущення відносно природи явища, яке становить об’єкт проблеми. Ядром гіпотези є певна ідея. Це форма духовно-пізнавального відображення закономірних зв’язків та відношень реального світу.
Ідея є припущенням відносно причин і властивостей досліджуваного явища. Решта суджень служать або обґрунтуванням цієї ідеї, або наслідками, які логічно випливають з неї.
Гіпотези будують у формі, наближеній до теорії. Гіпотеза є засобом наближення до істини.
Вимоги до гіпотез:
- простота, не обтяженість зайвими припущеннями;
- обґрунтованість, тобто відповідність гіпотези необхідності розв’язання проблеми;
- логічність, тобто структурованість;
- своєрідність, що полягає в унікальності гіпотези для різновиду наукової діяльності.
|
|
|
IV. Обгрунтування теоріїяк результат перевірки та підтвердження гіпотези. Це перевірена практикою система наукових знань про об’єкт, яка дає цілісне уявлення відносно його закономірностей і сутнісних характеристик.
Теорія має динамічний характер, вона переосмислюється, розвивається, змінюється та вдосконалюється. Основою теорії є підтверджена гіпотеза.
Етапи і межі пізнання правової реальності.
П ізнання правової реальності складається із певних етапів. Це складові частини, що забезпечують об’єктивність та істинність процесу вивчення права. Наукове пізнання починається з постановки проблеми, що надає можливість:
- знайти суперечності між знанням і дійсністю;
- знайти розв’язання проблеми на певному етапі наукового пошуку;
- визначення питань, які можуть бути вирішені за допомогою вже існуючих концептуальних та інструментальних засобів;
- виробити способи здійснення пізнання;
- визначити питання, що формулюють знання про об’єкт;
- виокремити головне питання, що виражає сутність проблеми.
Наступний 2й етап - Побудова нової теорії,на основі нових знань та співставлення їх з існуючими.
3-й етап - Формулювання наукових гіпотез. Гіпотеза – обґрунтування припущення відносно природи явища, яке становить об’єкт проблеми. Ядром гіпотези є певна ідея. Це форма духовно-пізнавального відображення закономірних зв’язків та відношень реального світу.
|
|
|
Ідея є припущенням відносно причин і властивостей досліджуваного явища. Решта суджень служать або обґрунтуванням цієї ідеї, або наслідками, які логічно випливають з неї.
Гіпотези будують у формі, наближеній до теорії. Гіпотеза є засобом наближення до істини.
Вимоги до гіпотез:
- простота, не обтяженість зайвими припущеннями;
- обґрунтованість (тобто відповідність гіпотези необхідності розв’язання проблеми);
- логічність (тобто структурованість);
- своєрідність, що полягає в унікальності гіпотези для різновиду наукової діяльності.
Останній 4-й етап – це обгрунтування теоріїяк результат перевірки та підтвердження гіпотези. Це перевірена практикою система наукових знань про об’єкт, яка дає цілісне уявлення відносно його закономірностей і сутнісних характеристик.
Теорія має динамічний характер, вона переосмислюється, розвивається, змінюється та вдосконалюється. Основою теорії є підтверджена гіпотеза.
Процес пізнання права має певні межі. Вони мають об’єктивний і суб’єктивний характер.
|
|
|
Об’єктивні межі пов’язуються з:
- рівнем розвитку суспільства;
- ступенем розвину тості науки;
- наявністю засобів дослідження;
- суспільними інтересами;
- потребами практики;
- зацікавленістю влади.
Суб’єктивні фактори:
- інтерес дослідника;
- рівень професійних знань дослідника;
- ступінь обізнаності з існуючими теоріями;
- сприйняття наукових ідей;
- наукова позиція дослідника;
- зацікавленість дослідника в результатах пізнання.
Способи обґрунтування права.
Способи обґрунтування права розрізняються залежно від того, яка реальність подається як джерело правових смислів.
У рамках класичної філософської традиції виділяються, як правило, дві групи філософсько-правових теорій: об’єктивістські (матеріалістичні) і суб’єктивістські (ідеалістичні).
Світоглядно-методологічною підставою правового об’єктивізму виступає матеріалістична установка виведення всіх ідеальних смислів з «життя», тобто з об’єктивної реальності. Тому правовий об’єктивізм розглядає право як частину іншої, ніж воно саме, реальності. !!Тут право з’являється як «занурене» у глиб дійсності, життя.Правопорядок і правосвідомість пояснюються «знизу», з їхнього життєвого значення. Правова реальність розглядається як реальність суспільних відносин, у глибині яких слід шукати підстави права, розгадку таємниці його сутності.
Протилежним способом обґрунтування права є правовий суб’єктивізм, який являє собою найбільш розвинену форму природно-правового мислення (у його класичному варіанті). До нього можна віднести ті концепції природного права, що звільнилися від «заземленого» натуралізму і в обґрунтуванні права зосередилися на суб’єкті як носії «належного». У спробах обґрунтування права вони виходять із суб'єкта, його свідомості. !! Для них характерний погляд на правову реальність «зверху», з духовно-ідеальної сфери. Джерел о правосвідомості, а отже, і правопорядка виводиться з ідеї чи змісту права, що відкриваються у свідомості (розумі) суб'єкта. Завдяки такій установці суб'єктивізм ближче усього підходить до виявлення власної природи права, що зводиться не до сутності суспільних відносин. Він орієнтується на волю і творчу активність суб'єкта.С аме суб'єкт як носій ідеї права, змісту справедливості, є у цій якості джерелом правопорядку.
Інтерсуб’єктивність як спосіб обґрунтування права є парадигмою (зразком) сучасних концепцій природного права.
Ці концепції намагаються подолати характерне для класичної філософії права протиставлення об’єкта і суб’єкта, буття і свідомості, а отже, прагнуть до урахування об’єктивних умов та ідеї права у процесі створення і застосування законів. Принцип інтерсуб’єктивності означає, що сенс права не розчиняється у свідомості суб’єкта чи зовнішньому соціальному світі, а розкривається у взаємодії (комунікації) суб’єктів (принаймні двох, а в принципі — усіх). Основною конструкцією праворозуміння тут є договір. !Тобто, в цьому випадку право розглядається «зсередини», як спосіб буття людини в його відносинах з іншими людьми.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 305; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!