Класифікація технологій за віссю «жорсткість - м’якість»
Співвідношення технології за віссю "жорсткість-м'якість" визначається особливостями технологізованих процесів, якщо розглядати їх як системи. В сфері соціальних технологій існують моделі з двома полюсами: один із них орієнтований на масову частину явищ, чи генеральну сукупність, охоплену вибірковими методиками. Інший – на поодинокі випадки, що охоплюються монографічними методами. Акцент на масовості передбачає не лише широту охоплення сукупності, але й специфіку методів обслідування. Соціальні технології, орієнтовані на масовість, повинні спиратися на доступність мови, обмеженість глибини інформації, формалізацію та стандартизацію всіх елементів незалежно від соціокультурних відмінностей. Соціальні технології, з акцентом на роботу з поодинокими випадками передбачають: детальну програму, залучення спеціалістів, орієнтацію на життєвий шлях окремих людей, врахування особистісних особливостей.
"Жорсткі" - це прості репродуктивні технології. Для них характерні невеликий за чисельністю і чітко фіксований набір компонентів і зв'язків між ними; жорсткий алгоритм з обмеженим числом етапів, процедур та операцій; мінімальні можливості для розвитку й удосконалення. Саме стосовно жорстких технологій доречні такі структурні характеристики, як заданий алгоритм, стандарт діяльності, послідовність операцій, зміст і логіка розв'язання конкретного завдання.
|
|
|
Жорсткість технологій визначається:
§ ступенем ізольованості процесу з погляду його схильності до зовнішнього впливу;
§ стабільністю як власного, так і зовнішнього середовища, що передбачає повернення до первісного стану;
§ відносною простотою структури;
§ деякою статичністю, коли розвиток системи не призводить до істотних змін;
§ детермінованістю в тому розумінні, що технологія як система містить і своє минуле й однозначно визначене майбутнє.
Технології із пластичною, нежорсткою структурою передбачають гармонійну цілісність. У них цільові функції окремих підсистем піддаються взаємному узгодженню в досить широких межах. "М'яка" соціальна технологія характерна й тим, що в ній відбувається не лише відтворення певних властивостей, що раніше існували, зв'язків або відносин, а й має місце постійна готовність до нового. „М’яка” технологія вона є не так системою, що реалізує власну програму, як системою, що переслідує певну мету, основу "м'якої" технології складають її суб'єкти. Такі технології найбільшою мірою враховують можливості постановки нових цілей і завдань, розробки нових критеріїв, добору дій і операцій, що ведуть до нових рішень. Вони припускають підключення особистісного потенціалу керівників, їхніх знань і професійного досвіду. При цьому їх реалізація вимагає вищого рівня професійної підготовки, ніж у ситуації впровадження "жорстких" технологій, оскільки тут суб'єкту протистоїть залежний виконавець, який отримує свою компетентність від інших і реалізує її в заданих об'ємі, режимі та меті.
|
|
|
"М'які" технології, що включають синергетичну самоорганізацію, більшою мірою накладають обмеження не так на можливі способи дії, як на те, що робити неприпустимо. Нормативна раціональність "м'яких" технологій охоплює частину обмежень, пов'язаних із життєздатністю самої технології .
ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ЕТАПИ РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Для технологізації будь-якого процесу необхідна наявність, принаймні, двох умов. Перша: сам процес повинен мати такий ступінь складності, який би дозволяв і вимагав розчленувати його на відносно відособлені частини. Отже, потребу в створенні технології диктує насамперед сам об'єкт, точніше - ступінь його складності. Друга: вишукування засобів, які б дозволили так систематизувати дії об'єкта, щоб максимальний ефект досягався при мінімумі зусиль.
|
|
|
Соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і спрямована на її розв'язання: спочатку — у процесі соціодіагностики, пізнання, потім — технологізації. Висуваючи те чи інше завдання дослідження, соціолог або управлінець вже орієнтується на розробку спершу технології діагностики суспільної проблеми (програма дослідження), а потім – на технологію досягнення кінцевого результату.
Тому соціальні технології не можуть бути абстрактними і їх побудова зазвичай виходить із логіки самого дослідження, відображає суть конкретних явищ. Чим вище рівень цього збігу, тим зазвичай ефективніші соціальні технології, які покликані розв'язувати суспільні проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління.
Розробка соціальної технології має 3 етапи:
1. Теоретичний
1) Визначити сферу застосування соціальної технології.
2) Виявити, яку суспільну потребу покликана задовольнити соціальна технологія.
3) Сформулювати мету, для досягнення якої створюється соціальна технологія.
4) Сформулювати проблеми, які будуть вирішені за допомогою соціальної технології.
5) Визначити суб'єкт, об'єкт і предмет соціальної технології.
|
|
|
2. Методичний
1) Описати планований підсумковий стан соціальних систем, процесів.
2) Вибрати методи, засоби отримання інформації, її обробки, аналізу, принципи її трансформації в конкретні висновки і рекомендації.
3) Визначити час, необхідний для розробки соціальної технології.
4) Визначити кваліфікацію працівників, що будуть організовувати впровадження й функціонування технології.
3. Процедурний – пов'язаний з організацією практичної діяльності розробки соціальної технології.
1) Провести діагностику реального стану об'єкта технологізації і його системний аналіз.
2) Перелічити проблеми, які виявив системний аналіз об'єкта соціальної технології.
3) Сформулювати й обґрунтувати можливі варіанти дій, як способи вишення виявлених проблем і досягнення поставленої мети, з урахуванням системи відносин, явищ і процесів об'єкта технологізації.
4) Провести аналіз альтернатив, тобто оцінити можливості здійснення варіантів дій сформульованих у п.3. і визначити ступінь їх ризику.
5) Зробити вибір оптимальних способів дій для досягнення мети соціальної технології (на підставі використання ділових ігор, побудови імітаційних моделей, досліджень суспільної думки, проведення соціального експерименту тощо). Дані дії становлять основу для процедур і операцій соціальної технології, на їхній основі необхідно описати її структуру.
6) Виокремити етапи соціальної технології.
7) Розробити конкретні процедури і операції.
8) Визначити потреби в теоретичному, практичному, правовому, економічному забезпеченні кожної процедури соціальної технології.
9) Підготувати сценарій дії та затвердити його (визначити формули взаємодії суб'єкта й об'єкта технологізації, ступінь використання методів управління і самоуправління, рівня готовності об'єктивних і суб'єктивних умов реалізації технологій).
10) Здійснити прогноз ефективності реалізації соціальної технології.
Технологія абстрагується від змісту процесу, від конкретних дій, необхідних для його розвитку. Зміст технологізації полягає у тому, щоб найдоцільнішим способом упорядкувати процедури, що забезпечують хід цього процесу або класу процесів.
Технологія - зовсім не сукупність механічно формалізованих операцій. Крім поділу діяльності на операції, для неї важлива також послідовність їх виконання. Тобто вона припускає введення строго встановленої черговості проведення кожної операції.
При розробці соціальної технології необхідно максимально чітко визначити стан об'єкта технологізації, щоб ступінь ризику міг бути зпрогнозований. Крім ступеня ризику необхідно враховувати соціальний потенціал і моральний фактор соціальної технології.
Соціальний потенціал конкретної соціальної технології - максимальні можливості конкретної соціальної організації, процесу, явища, відносин у процесі їхнього відтворення. Соціальний потенціал технології завжди конкретний, визначений за певними параметри відтворення якості, відносин, станів.
Основні фактори, що впливають на ефективність прояву соціального потенціалу:
§ мотивацію розкриття особистісного «Я»;
§ стан середовища;
§ рівень привабливості об'єктивних і суб'єктивних стимулів при відтворенні якостей, станів, відносин.
Моральний фактор соціальної технологійї- це ступінь моральної справедливості соціальних програм з погляду їх гуманізму, толерантності та ін.
Оцінка соціальної технології також здійснюється з погляду її наукоємності. Наукоємність соціальної технології визначається кількістю і якістю сучасних наукових знань (технічних і гуманітарних), використаних в процесі розробки і впровадження соціальной технології.
Низький рівень наукоємності в операціях і процедурах:
§ призводить до підриву технологізації соціальних процесів;
§ виявляється в нежиттєздатності соціальної технології;
§ ускладнює процес управління, тому що в ньому підсилюються елементи стихійності. Соціальні технології є ефективними при послідовному нарощуванні їх наукоємності.
Впровадження соціальних технологій - це динамічний процес перекладу теоретичних концепцій по відтворенню соціальних якостей, характеристик, явищ, відносин на мову практичних дій.
Впровадження соціальних технологій включає наступні процедури:
1. професійної підготовки виконавців;
2. організації їхньої роботи (відповідно до обсягу, певного технологічного регламенту соціальної технології);
3. координації дій різних суб'єктів (окремих виконавців або груп);
4. надання науково-методичної допомоги фахівцям;
5. налагодження зворотного зв’язку;
6. соціальної діагностики результатів;
7. аналізу процесу технологізації;
8. корегування цілей (при необхідності);
9. організації інформаційного обслуговування процесу впровадження.
За допомогою соціальних технологій реалізується функція виявлення, розкриття, використання потенціалу соціальної системи, інституту, організації за умов оптимального її функціонування за допомогою управлінського регулювання.
Можливість та необхідність впровадження соціальної технології визначається:
- очевидністю чи обґрунтованістю її переваг для вирішення певного класу управлінських проблем, завдань у порівнянні з іншими способами їх вирішення;
- сумісністю з системою існуючих культурних та організаційних цінностей, потреб персоналу організації;
- апробованістю елементів соціальної технології;
- комунікаційною наочністю та ін.
Впровадження соціальних нововведень пов'язане з суперечливим відношенням до них. З одного боку, покращення соціального життя не може не схвалюватися, але з іншого - будь-яка зміна пов'язана з ломкою усталених уявлень і вимагає певної підготовки.
Як система запропонованих норм, стандартів управлінської діяльності і відповідної поведінки, з орієнтацією на конкретний результат соціальна технологія в управлінському процесі є засобом передачі, трансляції - відтворення об'єктивних стосунків між людьми, їхнього досвіду, професійної, етичної, загальної культури. У ній укладена єдність традиційних, творчих та інноваційних дій.
Застосування соціальної технології використовують для розв’язання певних завдань управлінської діяльності. Соціальна технологія для розв'язання однотипних завдань може бути перенесена з одного об'єкта на інший подібний, з унесенням необхідних коректив, що залежать від конкретних умов простору і часу.
Соціальні технології висвітлюють:
§ місце кожної ланки системи управління,
§ рівні субпідпорядкування між суб’єктами та окремими групами,
§ розподіл прав і обов`язків,
§ розподіл повноважень і відповідальності.
Уміння дотримуватись рекомендованих зразків і технологічної дисципліни – одна з найважливіших ознак професійної культури. Саме нездатність як керівників, так і рядових службовців впроваджувати соціальні технології в управління виявляється серйозною перешкодою ефективному управлінню за умов динамічних змін в суспільстві.
Соціальний технолог - фахівець, що володіє теоретичними знаннями, методикою і практичним досвідом розробки і впровадження соціальних технологій.
Основні обов'язки соціального технолога:
§ розробка структури конкретних технологій на замовлення споживача;
§ діагностика потенціалів, наявних у споживача соціальної технології, необхідних для досягнення кінцевих цілей технологізації (соціальних, економічних, моральних, організаційних, правових, інформаційних та ін.);
§ діагностика ступеня готовності соціальної організації до функціонування в умовах соціальної технології;
§ визначення рівня організаційних і інформаційних зв'язків, необхідного для впровадження соціальної технології.;
§ розробка норм, нормативів, показників, які мають забезпечувати функціонування технологічного процесу, окремих операцій, процедур та ін.
Соціальний технолог виступає не лише як розробник (або організатор розробки) соціальних технологій, але і як консультант з їх впровадження.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 164; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!