Перші патріотичні видання. Національна преса в колоніях та напівколоніях.
Появі в колоніях преси, яка чітко відобразила вимоги національного самовизначення та самоуправління, проголосила антиколоніальні гасла, передувала діяльність перших видань патріотичного спрямування.
Діяльність патріотичної преси, яка сприяла духовній підготовці місцевого суспільства до сприйняття ідеї самовизначення і до майбутнього незалежного розвитку, мала велике значення в умовах незрілості національної самосвідомості корінного населення. У патріотичних виданнях публікувалися роботи про доколоніальну історію, про героїв та мислителів минулого, про тисячолітні цивілізації, що існували до приходу європейців. Ці публікації були покликані утвердити у свідомості аудиторії думку про можливість і бажаність самостійного розвитку.
Патріотичній пресі та публіцистиці були властиві чітко виражені просвітницькі тенденції. Це яскраво виявилось у діяльності перших видань патріотів у британській Індії. Бенгальський просвітник Рам Мохан Рой створив у 1821 р. в Калькутті газету “Sambad Kaumudi” (“Світоч розуму”), яка виходила перською мовою, що служила у той період мовою-посередницею у спілкуванні між народами Індії. Це видання, як і газета Роя, що виходила згодом, “Mirut ul Akhbar” (“Дзеркало новин”) – також перською мовою – використовувалась видавцем не лише для боротьби проти місіонерської пропаганди, проти релігійних забобонів і бузуіврських середньовічних звичаїв, що зберіглися в Індії, але й для ознайомлення читачів ї європейським досвідом, для популяризації ідей соціального реформування та синтезу вищих досягнень європейської культури з моральними та культурними цінностями індійців.
|
|
|
Рой використав пресу як засіб поширення патріотичних ідей. Його газети осуджували кастовий поділ, властивий індійському суспільству, і закликали подолати це архаїчне явище, що роз’єднує людей, заважає патріотичному згуртуванню усіх індійців. Разом з тим Рой визнавав право англійських монархів на управління Індією. Така позиція доволі характерна для перших патріотичних видань.
Проте колоніальна влада розглядала їхню діяльність як небажану та ворожу інтересам метрополії. Газети, які перебували на боці корінного населення, нерідко зазнавали всіляких репресій. Вихід у світ у Камбоджі першої патріотичної газети кхмерською мовою “Нагараватта” (“Країна пагод”) сприяв пробудженню національної самосвідомості камбоджійців. Проте її діяльність викликала роздратування французької колоніальної адміністрації. Газета була закрита, а її творці зазнали ув’язнення. Цю долю розділили й десятки інших патріотичних видань та журналістів у різних колоніальних країнах.
|
|
|
Патріотичні, просвітницькі видання виникли і в напівколоніальному Китаї на етапі становлення китайської періодичної преси. У ХІХ ст. Китай, який опинився в стані гострої кризи внаслідок ізоляціоністської політики імператорської династії Цін, став об’єктом експансії кількох європейських колоніальних держав і США. Через насаджуваний феодальною владою ізоляціонізм періодична преса в Китаї отримала поширення лише в останній третині ХІХ ст., коли багато країн світу уже мали свою періодику.
Наприкінці ХІХ ст. у китайській пресі формується група реформаторських видань, що виступали за відродження та модернізацію Китаю. На їхніх сторінках публікувалися матеріали про життя та громадський устрій країн Європи та США, переклади видатних творів західної науки та літератури, які значно вплинули на стан тодішнього інтелектуального життя Китаю. Більшість реформаторських видань багато уваги приділяло подіям за кордоном, переважно в європейських державах і США. Усе це сприяло подоланню згубних наслідків державного та духовного ізоляціонізму.
Патріотичні газети, які з’явилися в цей період, проголошували необхідність освіти китайців. Із 12 січня 1896 р. у Шанхаї виходила реформаторська газета “Ценсуебао” (“Газета посилення держави”). Її видавець Кан Ювей у редакційній статті написав: “Краще поділитися знаннями з групою людей, ніж користуватися ними одному, але ще краще ділитися знаннями з мільйонними масами, нід користуватися ними у межах своєї групи”.
|
|
|
Велику роль у поглибленні реформаторського руху відіграв патріотичний щотижневик ”Шіубао” (“Дух часу”) – неофіційний орган шанхайської Асоціації зміцнення держави, що виходив під цією назвою із серпня 1896 р. “Шіубао” видавався під керівництвом Лян Цічао. “Шіубао” перетворився на кінець квітня 1898 р. на одне з найбільших китайських видань: він виходив накладом понад 10 тис. прим. і мав загальнокитайське розповсюдження.
В 1898 імператриця Цисі здійснила державний переворот, після якого розпочався період переслідувань. Указом імператриці від 8 жовтня 1898 р. в Китаї було заборонено періодична преса сучасного зразка. У результаті репресій багато реформаторів були страчені, а періодичні видання – ліквідовані. Частини публіцистів-реформаторів, в тому числі Лян Цичао і Кан Ювею, вдалося втекти до Японії. Таз з’явилася еміграційна опозиційної китайської журналістики, яка активно пропагувала ідеї незалежності, республіканські і демократичні засади (одним з провідних видань такого роду стала «Мінь Бао» («Народна газета»), створена в 1905 р . в Токіо Сунь Ятсеном – майбутнім першим президентом незалежної китайської республіки).
|
|
|
Національна преса в колоніях та напівколоніях. На зміну поміркованим опозиційним реформаторсько-просвітницьким виданням приходили звернені до корінного населення органи преси, які відкрито проголошували та виборювали гасла національної незалежності, що відображали політичні та ідейні позиції антиколоніальних сил.
Становлення національної преси в колоніях та напівколоніях у різних географічних регіонах вирізнялося своєрідністю.
У Латинській Америці перші національні видання з’явилися ще в період антиколоніальних воєн першої чверті ХІХ ст., які завершилися звільненням більшості колишніх іспанських та португальських колоній, що вийшли з-під контролю ослаблих метрополій. Одним з найяскравіших прикладів національної преси цього періоду стала газета “El Despertador Americano” (“Пробуджувач Америки”), створена в 1810 р. мексиканським священиком, ініціатором збройної антиколоніальної боротьби Мігелєм Ідальго. Вона відіграла важливу роль у поширенні ідей визволення та чимало сприяла подоланню настроїв апатії та покірливості, що панували у Мексіці в колоніальний період. Видатний політик, полководець і публіцист періоду антиколоніальних воєн Симон Болівар, якого називають у Латинській Америці Визволителем, використав газету “El Correo de Orinoco” (“Пошта Оріноко”, 1818 – 1821 рр.) для пропаганди цілей та дій прихильників незалежності в період воєн за ліквідацію іспанського панування у Південній Америці.
Видання, які чітко відобразили прагнення корінного населення до визволення від панування метрополій і до самоуправління, наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. з’явилися в колоніях та залежних країнах Азії та Африки, в арабських державах. У 1881 р. радикальний діяч індійського антиколоніального руху Тілак розпочав видавати дві газети – “Kesari” (“Лев”) та “Mahratta”, які відразу ж здобули велику популярність. Обидва видання, які спочатку виступали за розвиток освіти корінного населення, у подальшому перейшли на позиції непримиренної боротьби проти британського колоніалізму, за національне визволення, в результаті чого Тілак неодноразово був ув’язнений. Згодом боротьбу Тілака, продовжили газети Індійського національного конгресу – організації, яка очолила антиколоніальну боротьбу. Помітний слід в історії індійської національної преси залишила газета Махатми Ганді “Young India” (“Молода Індія”), статті з якої в період боротьби за незалежність передруковувались десятками газет і відіграли важливу роль в організаційному згуртуванні учасників антиколоніального руху.
Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. національна преса формується на Півдні та Заході Африки, в інших регіонах Чорного континенту. Газети мальгашською мовою “Ні Ірака” (“Послання”) та “Ні Мазава” (“Світло”), створені в 1890-і рр. на Мадагаскарі, осудили намір метрополії заселити острів переселенцями із Франції, виступили проти масового відбирання земель у корінного населення з метою їхньої наступної передачі фразцузьким компаніям і колоністам. Постійно публікувалися статті з протестами на адресу колоніальної влади. Проголошувались вимоги політичних та економічних свобод, антиколоніальні гасла. Перші національні малагасійські видання сприяли радикалізації антиколоніальної боротьби, яка прийняла в 1895 – 1915 рр. форму масового збройного опору колонізаторам.
Національна преса колоніального періоду та етапу боротьби проти панування європейських метрополій заклала основи сучасної журналістики держав Латинської Америки, Азії та Африки. З огляду на складність обстановки в колоніях, переслідувань з боку європейських правителів, деякі країни, переважно африканські, здобули національну пресу тільки після досягнення незалежності
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 1033; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!