СУДОВА СИСТЕМА ТА ІНШІ ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ
Реформування судової системи почалося, як завжди, на союзному рівні. 20 червня 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон “Про статус суддів в СРСР”. 13 листопада 1989 року були прийняті нові Основи законодавства СРСР і союзних республік про судоустрій. В грудні 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила цілий ряд нормативних актів, спрямованих на підвищення ролі суду, зокрема Закон СРСР “Про відповідальність за неповагу до суду”, постанови “Про затвердження Положення про кваліфікаційні колегії суддів судів Союзу РСР”, “Про затвердження Положення про кваліфікаційну атестацію суддів”, “Про затвердження Положення про дисциплінарну відповідальність суддів, відкликання і дострокове звільнення суддів та народних засідателів судів Союзу РСР”.
Закон від 27 жовтня 1989 року вніс істотні зміни в розділ 18 Конституції УРСР “Суд і арбітраж”. Судова система УРСР складалася з Верховного суду УРСР, Верховного суду Автономної РК, обласних судів, Київського міського суду, районних (міських) народних судів. Судді районних народних судів обирались обласними Радами народних депутатів. Термін повноважень суддів усіх рівнів становив 10 років, народних засідателів — 5 років.
Закон від 24 жовтня 1990 року вивів судову і прокурорську систему України із підпорядкування союзним органам. Конституція УРСР визначала, що найвищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів республіки здійснюється лише Верховним Судом Української РСР (ст. 199). Генеральний прокурор Української РСР призначався Верховною Радою УРСР, був відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний (ст. 163). Термін повноважень Генерального Прокурора УРСР і інших прокурорів — 5 років. Встановлювалося, що організація і порядок діяльності судових і прокурорських органів визначаються виключно законами УРСР. Закон передбачав створення в Україні Конституційного Суду.
|
|
|
20 грудня 1990 року був прийнятий закон УРСР “Про міліцію”. В ньому зазначалося, що діяльність міліції будується на засадах законності, гуманізму, гласності, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і громадянами.
Основними завданнями міліції оголошувачися: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків.
|
|
|
Закон регламентував права і обов’язки працівників міліції. Було підкреслено, що працівник міліції при виконанні покладених на нього обов’язків керується тільки законом і діє в його рамках.
ПРАВОВА СИСТЕМА
Право, як відомо, тою чи іншою мірою реагує на відповідні процеси, що відбуваються в економічній, політичній і суспільній сферах. В роки “перебудови” практично не залишається жодної галузі права, де б не відбулися істотні зміни.
Конституційне право. Найбільш радикальні зміни відбулися в конституційному праві. Зміни і доповнення, що вносилися до Конституцій СРСР і УРСР, суттєво реформували існуючі державно-правові інститути, всю політичну систему.
27 жовтня 1989 року було прийнято Закон УРСР “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР”. У преамбулі цього Закону зазначалося, що зміни до Конституції УРСР вносяться з метою розвитку демократії, удосконалення виборчої системи, діяльності Рад народних депутатів тощо. Демократизація виборчої системи передбачала перехід до дійсно представницькоїдемократії. Нарозвиток цього положення було спрямовано закони “Про вибори народних депутатів Української РСР” і “Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР” від 27 жовтня 1989 року. Закон передбачав створення Комітету Конституційного нагляду УРСР.
|
|
|
Наступний Закон “Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР” було прийнято 24 жовтня 1990 року. Зміни стосувалися ст. З Конституції, в якій вже не говорилося про принцип демократичного централізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність держави грунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожної державної та службової особи за доручену справу, обов’язковості рішень вищестоящих органів для нижчестоящих.
Скасування ст. 6 Конституції підірвало монопольне панування комуністичної партії і нанесло удару по командно-адміністративній системі управління.
Вносяться зміни в розділ “Основні права, свободи і обов’язки громадян УРСР”. Згідно ст. 49 Конституції громадяни УРСР отримали право об’єднуватися в політичні партії, інші громадські організації, приймати участь в рухах, які сприяли задоволенню їх законних інтересів.
|
|
|
Комітет Конституційного нагляду було перейменовано в Конституційний суд УРСР, який обирався Верховною Радою УРСР на 10 років у кількості 23 членів суду.
Ряд законів, прийнятих в 1991 році, вносив зміни в назву, структуру і компетенцію органів виконавчої влади.
28 червня 1991 року була опублікована Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою У РСР 19 червня 1991 року. Через всю Конституцію були проведені ідеали правової держави. В центрі уваги ставилася людина, як виша соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії.
Цивільне право. Вберезні 1990 року було прийнято Закон “Про власність в СРСР”, в якому перераховувалися три її основні форми: “власність громадян”, колективна і державна. Крім цього, допускалось існування в СРСР власності іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян. Власність могла бути дольовою або загальною і змішаною. Формами власності громадян були власність трудового господарства, селянського і особистого підсобного господарства. Формами колективної власності — власність орендного підприємства, кооперативу, господарського товариства, товариства, акціонерного товариства, господарської асоціації, громадської організації і фонду, релігійної організації. Державна власність поділялася на загальносоюзну, союзних, автономних республік, автономних областей і округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна), державних підприємств, трудових колективів, державних установ.
Істотні зміни в цивільне право вносили також закони СРСР “Про підприємства в СРСР” від 26 травня 1988 року, “Про кооперацію в СРСР” від 6 березня 1990 року, Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року та ін.
Згідно з союзними актами в УРСР були прийняті закони “Про власність” від 17 лютого 1991 року і “Про підприємства в У РСР” від 27 березня 1991 року.
У травні 1991 року були прийняті нові Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік.
До законодавства в галузі цивільного права примикали закони УРСР “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року і “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року.
Трудове право. Зміни, що відбувалися в сфері “перехідної” економіки, потребували реформування трудового законодавства. Було встановлено новий порядок розробки й укладення колективних договорів. Інститут трудового договору доповнився контрактною формою прийняття на роботу. Тривалість випробування при прийомі на роботу стала визначатися за погодженням сторін трудового договору.
Слід підкреслити, що питання трудових відносин знайшли місце майже у всіх законах, що регулювали перехід до багатоукладної економіки. Це перш за все закони СРСР “Про власність в СРСР”, “Про підприємства в СРСР”, “Про кооперацію в СРСР” і ін. В УРСР це, знову ж таки, закони “Про власність”, “Про підприємства в УРСР”, “Про зайнятість населення”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в УРСР” та ін.
Серед змін у трудовому законодавстві слід назвати також скасування ряду обмежень роботи за сумісництвом, розширення пільг для жінок тощо.
Закон Верховної Ради УРСР “Про економічну самостійність Української РСР” від 3 серпня 1990 року передбачав реформування трудового законодавства республіки і приведення його у відповідність з новими формами господарювання.
Проте половинчастість економічних реформ, орієнтація на виробництво, а не на працівника, низький рівень умов праці, слабкість інституту колективного договору гальмували розвиток трудового права.
Земельне право, 28 лютого 1990 року Верховна Рада СРСР прийняла Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про землю. Визначалось, що “земля є надбанням народів, які проживають на даній території”. Громадяни отримали право на придбання землі в довічне володіння або в оренду. Детально регламентувався режим надання земель фізичним і юридичним особам. Контроль за землекористуванням покладався на місцеві Ради.
Основи створювали умови для раціонального використання та охорони земель, відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природного довкілля.
Кримінальне законодавство в період, що розглядається, майже не змінюється. Зміни відображали або черговий напрям політики партії, або приєднання СРСР до відповідних міжнародних конвенцій. Так, у 1985— 1986 роках були прийняті нормативні акти, спрямовані на боротьбу з пияцтвом і одержанням нетрудових доходів. У 1987 році СРСР приєднався до міжнародних конвенцій, які передбачали боротьбу з наркотиками та заручниками.
З конкретних нормативних актів, які передбачали кримінальну відповідальність, слід назвати Закони СРСР “Про захист честі і гідності Президента СРСР” від 2 квітня 1990 року, “ Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, які посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту” від 23 жовтня 1990 року.
Увагу законодавця знову притягнула спекуляція. В жовтні 1990 року приймається Закон, за яким спекуляцією охоплювалася скупка товарів, на які встановлені державні ціни в закладах торгівлі, продаж товарів зі складських приміщень, баз і т.ін. з порушенням встановлених правил, приховування товарів від покупців, ухилення від реєстрації. Подальший розвиток ринкових відносин змінив уявлення про спекуляцію і її співвідношення з легальною торгівельною діяльністю.
В зв’язку з прийняттям цих нормативних актів відповідні зміни були внесені до КК У РСР. 2 липня 1991 року Верховна Рада СРСР прийняла Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.
Важливе значення для відродження духовності українського народу мав закон “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 року.
В цілому законодавство періоду “перебудови” започаткувало правову основу для радикальних соціально-економічних перетворень наступних років.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
З середини 80-х років в СРСР розпочався незворотний процес реформування всіх сторін життя суспільства. Перші спроби реформ показали, що вони неможливі без демократизації, без перебудови політичної системи.
Перед Україною виникла реальна можливість національного і державного відродження. Суспільно-політичне життя в республіці активізується після жахливої катастрофи на Чорнобильській АЕС. Зросла громадська свідомість людей, які висловили відкрите недовір ‘я керівництву країни.
Утвердження гласності та політичного плюралізму привели до ліквідації ідеологічного і політичного панування комуністичної партії. Почала втрачати свої позиції командно-адміністративна система у правління. Одним із важливих напрямків демократизації стало реформування дімьності Рад народних депутатів. Вперше за історію їх існування були проведені дійсно демократичні вибори.
Перебудовчі процеси викликали до життя численні громадські організації, більшість з яких згодом реформується в політичні партії. Важливу роль серед них відігравав Народний Рух України за перебудову, який виступав за розбудову незалежної України.
Зростанню національної самосвідомості сприяло прийняття Верховною Радою УРСР16 липня 1990 року Декларації про державний суверенітет, яка проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Кардинальних змін зазнала правова система. Уроки перебудови до Конституції УРСР та до чинного законодавства вносяться чисельні зміни і доповнення. На перше місце у правовому регулюванні вийшов інститут прав і свобод особи. Але непослідовність політичних і економічних реформ, небажання центру надати республікам повну законотворчу самостійність привели до “війни “ союзних і республіканських законів. Зміни у державно-правовому житті країни були викликані процесами оновлення, що відбувалися у суспільстві, і які невпинно вели до формування незалежної Української держави.
Період перебудови для республіки закінчився прийняттям 24 серпня 1991 року Верховною Радою УРСР “Акту про державну незалежність України “, який ліквідував історичну несправедливість та розпочав новий етап в історії України і її народу.
Рекомендована література
1. История государства й права Украинской ССР / Отв. ред. Б.М. Бабий.— К., 1976.
2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина.— К., 1996.— ч. 2.
3. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. —Львів, 1996.
4. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За заг. ред. В.А. Смолія. — К., 1996. — Т. 2.
5. Калмакан 1., Бриндак О. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в XX столітті: Дослідження.— Одеса, 1997.
6. Турченко Ф., Панченко П., Тимченко С. Новітня історія України: У 2 ч.— К., 1995.-4.2.
7. Шляхами віків: довідник з історії України.— К., 1993.
Розділ XX
ДЕРЖАВА І ПРАВО УКРАЇНИ
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 186; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!