Завдання і запитання для самоконтролю
1. Чому вважають, що імідж – це мистецтво керувати враженнями?
2. Які чинники впливають на формування особистого іміджу педагога?
3. Чому Кембріджський та Оксфордський університети мають високий імідж?
4. Сформулюйте правила професійного етикету викладача ВНЗ. Яке місце посідає володіння етикетом в структурі педагогічного іміджу?
5. Прокоментуйте відомий афоризм: «Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму».
Індивідуальні завдання
1. Вам доручили виступити з доповіддю на засіданні кафедри. Проаналізуйте, чи потребуєте Ви повного тексту своєї доповіді, її конспекту, плану чи тез?
! Якщо Ви вважаєте, що не зможете обійтися без тексту, рекомендуємо Вам діяти за планом:
1) Викладіть на папері хід Ваших думок. Прочитайте його.
2) Виділіть головні думки та підкресліть їх червоним олівцем.
3) Перевірте, чи є логічний зв’язок між визначеними думками.
4) Запишіть ці тези на окремий аркуш.
5) Допишіть на ньому все, що важко запам’ятати (числові дані, імена, результати досліджень тощо).
6) Залиште текст доповіді вдома і йдіть на засідання кафедри лише з цим аркушем.
7) Якщо відчуваєте невпевненість, візьміть конспект доповіді із собою. Покладіть поруч. Можливо він Вам не знадобиться, але його присутність забезпечить Вам психологічну рівновагу.
8). Не забувайте слідкувати за годинником. На нагоді має стати одна з головних ораторських аксіом: “Краще завершити виступ на одну хвилину раніше, аніж на одну хвилину пізніше.”
|
|
|
2. Проаналізуйте поради Ціцерона оратору:
“…Отже, якщо хто захоче бути першим у красномовстві, нехай він у гнівних місцях говорить напруженим голосом, у спокійних – м’яким; низький голос надасть йому важливості, голос, який коливається – зворушливості. Воістину дивна природа голосу, яка за допомогою тільки трьох звучань – низького, високого і перемінного – досягає настільки різноманітного і настільки досконалого у наспівах. Сама природа, ніби упорядковуючи людську мову, поклала на кожнім слові гострий наголос, притім тільки один, і не далі від третього складу від кінця, - тому мистецтво, випливаючи за природою, тим більше повинно прагнути до насолоди слуху. Звичайно бажано, щоб і голос був гарний; але це від нас не залежить, а постановка і володіння голосом – у нашій силі, отже, наш зразковий оратор буде змінювати і різноманітити голос і пройде всі ступені звучання, то напружуючи його, то стримуючи”.
Складіть власну програму удосконалення ораторської майстерності.
3. 1893 року у Московському університеті було упроваджено курс декламації. А.П.Чехов з цього приводу у звичному для нього іронічному стилі написав: “…Ораторське мистецтво у нас в досконалому загоні… У нас зовсім немає людей, які висловлюють свої думки ясно, коротко і просто. У столицях нараховують усього ораторів п’ять – шість, а про провінційних “златоустів” щось не чути. Ходить анекдот про деякого капітана, який неначе б коли його товариша опускали у могилу, збирався прочитати довгу промову, але вимовив тільки “Будь здоровий!”, крякнув і більше нічого не сказав. А скільки анекдотів можна було б розказати про адвокатів, що викликають своєю недорікуватістю сміх навіть у підсудних”1.
|
|
|
Чи є актуальними слова Чехова у нашому сьогоденні? Чому? Спробуйте коротко викласти свої думки у розмовному, науковому, публіцистичному стилях. (Для бажаючих: можна спробувати це зробити у художньому та офіційно-діловому стилях).
4. Осмисліть з позицій сучасності українські прислів’я, присв’ячені правилам культури комунікації та педагогічного іміджу. Доберіть з них ті, які слід використати в практичній педагогічній діяльності:
1). Пташка красна своїм пір’ям, а людина своїм знанням.
2). Птицю пізнають по пір’ю, а людину по мові.
3). Не пиво - диво, а слово.
|
|
|
4). Лагідні слова роблять приятелів, а гострі – ворогів завзятих.
5). М’які слова і камінь крушать.
6). Шабля ранить тіло, а слово – душу.
7). Слово може врятувати людину, слово може і вбити.
8). Більше діла – менше слів.
9). Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.
10). Будь господарем своєму слову.
11). Не кидай слів на вітер.
12). Менше говори – більше вчуєш.
13). Вмієш казати, вмій і мовчати.
14). Чоловік має два вуха, щоб багато слухав, а один язик, щоб менше говорив.
15). Не звання дає знання, а навпаки.
16). Треба знати, що де сказати.
17). Добре ім’я – найкраще багатство.
18). Шануй учителя, як родителя.
19). Красная мова находить добрії слова.
20). Дай тобі, Боже, щоб ти тихенько гомонів, а громада тебе слухала.
21). Добре тому жити, хто вміє говорити.
22). Мовчанка гнів гасить.
23). Ліпше переконувати словами, аніж кулаками.
5. Про які негативні комунікативні якості йде мова у наступних прислів’ях і приказках:
1). Торохтить солоха, як діжка з горохом.
2). Говорить п’яте через десяте.
3). У городі бузина, а в Києві – дядько.
4). Мудрий не все каже, що знає, а дурний не все знає, що каже.
|
|
|
5). Як тут говорити, коли не дають і рота розкрити.
6). Дуб має розуму із зуб.
7). Товче воду у ступі.
8). Вміє зуби заговорити.
9). Коли сам говорить, то й собаці не дасть слова мовити.
6. Як Ви прокоментуєте відомий афористичний вислів талановитого педагога П.Блонського: “Вчителю, стань людиною!”?
7. Познайомтесь та візьміть у практичне використання мовленнєві прийоми та поради, які допоможуть Вам вдосконалювати лекторську майстерність (табл.20).
Таблиця 20
Основні мовленнєві прийоми, які допомагають викладачеві спілкуватися з аудиторією
| Дії | Мета | Поведінка | Приклади звертань до співрозмовника |
| Заохочення | 1.Виразити інтерес. 2.Заохотити іншу людину говорити | …не погоджуйтеся, але і не сперечайтеся; …використовуйте нейтральні слова; …використовуйте інтонацію; | “Не могли б Ви розповісти мені про це більше” |
| Прояснення | 1.Допомогти прояснити сказане. 2.Одержати більше інформації. 3.Допомогти тому, хто говорить, побачити інші аспекти | …ставте запитання; …переформулюйте почуте не зовсім точно, щоб той, хто говорить, продовжував пояснення; | “Коли це трапилося?” |
| Перепи-тування | 1.Показати, що ви слухаєте і розумієте, про що йдеться. 2.Перевірити ваше розуміння почутого і вашу інтерпретацію | …перепитуйте, по-своєму формулюючи основні пропозиції і факти | “Тобто Ви хотіли б, щоб Ваші колеги Вам більше довіряли. Чи не так?” |
Продовження таблиці 20
| Емпатія | 1.Показати, що ви розумієте,що може відчувати інша людина. 2.Допомогти іншій людині оцінити її почуття, надавши їй можливості почути про них від кого-небудь іншого. | …покажіть, що ви розумієте почуття іншої людини | “Ви, здається, дуже засмучені?” |
| Підбиття підсумків | 1.Вказати наявність прогресу. 2.Звести воєдино важливі факти та ідеї. 3.Створити основу для подальшого обговорення. | …заново сформулюйте основні ідеї і почуття | “Здається, це-ключова ідея Вашого висловлювання?” |
| Вираження співпереживання | 1.Визнати значимість і виразити повагу до почуттів власної гідності іншої людини | …визнайте значимість її проблем і почуттів; …виразіть свою вдячність за її зусилля і дії | “Я ціную Вашу готовність розв’язати цю проблему” |
Практикум
Аналіз власного іміджу1.
ТЕСТ
Завдання: З метою аналізу власного іміджу порівняйте складові «Я» та «мене» власної «Я – концепції». Визначте, наскільки збігається Ваш особистий імідж із тим, який сприймається навколишніми. На що це впливає, і як можна оптимізувати цей процес.
Інструкція: Виберіть і поставте біля кожного запитання Ваш варіант відповіді з п’яти можливих:
A – так, мені завжди це властиво;
B – часто буває;
C – іноді буває;
D – не знаю;
E – це не про мене.
1.Чи помічали Ви непорядок у своїй зовнішності (в одязі, зачісці, взутті та ін.)?
2. Ви уявляєте як інші оцінюють Вашу зачіску і костюм?
3. Чи уявляєте Ви, що думають інші, дивлячись на Ваше взуття?
4. Чи відповідає Ваш зовнішній вигляд (одяг, зачіска, прикраси та ін.) сучасній людині?
5. Чи розумієте Ви, що подумають інші, помітивши зміну у Вашому зовнішньому вигляді (зачісці, одязі, та ін.)?
6. Ви думаєте про ставлення людей до того чи іншого одягу на Вас?
7. Чи замислюєтесь Ви, яка зачіска підходить Вам?
8. Ви уявляєте, які думки виникають у людей, котрі побачать як Ви прикрашаєте себе (макіяж, ювелірні вироби, татуювання й ін.)?
9. Чи можете Ви уявити як на Вас виглядає те чи інше вбрання?
10 Ви замислюєтесь над тим, чи підходить одяг Вашій фігурі?
11. Чи уявляєте Ви як виглядає головний убір на Вашій голові?
12. Ви намагаєтеся зрозуміти, що думають інші, дивлячись на Ваш одяг?
13. Чи розумієте Ви відповідність Вашого вигляду відносно прийнятого у Вашому оточенні?
14. Ви замислюєтеся, як сприймається Ваша манера вдягатися оточуючими?
15. Чи думаєте Ви як змінити зовнішній вигляд (зачіску, одяг та ін.), щоб справити приємне враження?
16.Ви уявляєте як Ваша манера вдягатися, впливає на оточуючих?
17. Чи думаєте Ви про те, як інші люди ставляться до кольору Вашого одягу?
18. Ви думаєте про відповідність поєднання у Вашому зовнішньому вигляді зачіски, одягу і доповнень до них ( сумка, прикраси, парасолька, шарф та ін.)?
19.Чи уявляєте Ви, що думають навколишні, дивлячись на Ваше вбрання?
20. Ви помічаєте наскільки змінюється Ваше ставлення до одягу залежно від ситуації?
Інтерпретація результатів
У непарних запитаннях за відповідь «А» приписуємо 4 бали, за відповідь «В» - 3 бали, за відповідь «С» - 2 бали, за відповідь «D» - 3 бали, за відповідь «Е» - 4 бали.
У парних номерах запитань за відповідь “А” даємо 0 балів, за відповідь “В” – 1 бал, за відповідь “С” – 2 бали, за відповідь “Д” – 3 бали, за відповідь “Е” – 4 бали.
Тепер підрахуємо загальну суму балів усіх відповідей.
Аналіз результатів та рекомендації
0-26 балів ( найнижчій рівень). У Вас серйозні проблеми з баченням себе зі сторони. Ви практично не помічаєте дуже багатьох особливостей свого одягу. У Вас є серйозні ускладнення в побудові іміджу через неадекватність аналізу кінцевого результату. Вам потрібний консультант – психолог. Знайдіть професіонала і довіртеся йому. Розвивайте себе. Частіше проводьте відеозйомку і дивіться на себе збоку в буквальному значенні цього слова.
27 – 53 (рівень середній). У чомусь Ви абсолютно праві, а в чомусь Ваша самооцінка зовнішнього вигляду неадекватна. Швидше за все, ускладнення при побудові іміджу виникають лише в окремих випадках, що повторюються не щодня. Продовжуйте удосконалюватися.
54 – 80 балів (високий рівень). Вас можна привітати! Ви прекрасно бачите себе збоку і здатні глянути в більшості ситуацій на себе очима співрозмовника. Але, гадаємо, і у цьому випадку є резерви удосконалення.
Додатково можна обрахувати ще два показники.
Назвемо їх показниками «А» і «В».
Показник «А» вважається сумою відповідей на питання: 1, 4, 5, 8, 9, 12,13, 16,17,20.
Показник «В» - сума відповідей на запитання: 2, 3, 6, 7, 10, 11, 14, 15, 18, 19.
Тепер подивіться, що більше: показник «А» чи «В»?
Якщо «А» > «В», то у рефлексії Ви, хоч і здатні подивитися збоку, але ніби тільки своїми очима.
Якщо більший показник «В», то Ви частіше бачите себе очима інших людей. Це чудова якість для побудови іміджу, і Вас можна привітати.
Міні-модуль 5.6. Професійний стрес та професійне «вигорання» у педагогічній діяльності. Засоби їх запобігання.
Стрес – це не те, що з вами трапилося,
а те, як ви це сприймаєте.
Г.Сельє
Поняття професійного стресу. Особливості його перебігу.
Особливістю професійної діяльності в системі "людина - людина" є те, що вихователь, учитель, викладач вищої школи окрім професійних знань та умінь в значній мірі використовує інтелектуальні та емоційно-вольові ресурси власної особистості і є свого роду емоційним та інтелектуальним донором для вихованців. Саме на цю рису педагогічної та науково-педагогічної діяльності звертають увагу провідні фахівці, викладачі КНЕУ: "...викладач - це головний суб'єкт освітньої діяльності вищої школи. Його вплив на процеси, що відбуваються у навчальному середовищі, є з усіх сторін визначальним. Саме викладацький склад є тією концентрованою силою, яка напрацьовує, зберігає і передає студентам з покоління в покоління кращі національні, освітні та виховні традиції й досвід"1. А тому протиріччя між динамічно зростаючими вимогами до якості професійно-педагогічної діяльності, об'єктивізовані сучасними соціально-педагогічними реаліями (зростання обсягів інформації, ускладнення науково-методичної роботи, викликане переходом до модульно-рейтингової системи навчання згідно європейських стандартів, соціально-економічні пульсації тощо), та психолого-фізіологічнми, інтелектуальними і емоційними ресурсами особистості педагога, широким спектром професійних функцій підвищує ризик професійного стресу та синдрому так званого „професійного вигорання”. При цьому порушується нормальна течія педагогічної діяльності, відбувається екстремізація (наближення до крайніх меж) взаємовідносин між студентами і викладачами, між колегами. Саме тому стає можливим професійний стрес.
Розглянемо основні поняття, які характеризують стресовий стан людини.
а) Стрес (англ. - stress, напруження, тиск) - емоційний стан та фізіологічні зміни в організмі, які виникають у напружених обставинах як відповідь на незвичні для людини подразники. 1972 року Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла таке визначення: стрес - це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу.
б) Стресори - різноманітні екстремальні впливи, котрі викликають небажані функціональні стани - стреси.
в) Професійний стрес - емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією у трудовому колективі, конфліктними взаємовідносинами, інтелектуальним і емоційним перпевантаженням. Психологи зазначають, що у стресовому стані людина частіше припускається помилок, їй важко здійснювати цілеспрямовану діяльність, переключення і розподілення уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (сприйняття, пам'яті, уваги, мислення), спостерігається розладнання координації рухів, неадекватність емоційних реакцій, виникає загальне гальмування чи повна дезорганізація діяльності. Крім негативних фізіологічних наслідків для організму людини (підвищення кров'яного тиску, серцевий напад, головний біль, розлади шлунку тощо) стреси можуть у свою чергу вкрай негативно впливати на якість педагогічного процесу.
Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від психологічних, суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і можливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя може стати причиною стресу або стресом, за термінологією Г.Сельє. При цьому не має значення об'єктивна причина. Важливим є саме суб'єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація однією людиною може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе навіть хвилювання. Отже, при переживанні стресу матимуть значення тільки внутрішні психологічні особливості особистості.
Якими ж за характером бувають стресори? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу особистості. У 1967 р. Т.Холмс і Р.Рах оприлюднили результати досліджень, які узагальнили відповіді піддослідних, що страждали від помірного та сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор - смерть близької людини, далі - розлучення, ув'язнення, смерть близького члена родини. Є й приємні події, які викликають стан стресу (одруження, вагітність, перехід на нове місце роботи, навчання тощо). Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем люди переносять досить виважено, переймаючись часом менш драматичними стресорами: денною марнотою, буденністю життя, дріб'язковими життєвими неприємностями, поганою погодою, неритмічним рухом транспорту, загубленими ключами, підвищенням ціни на хліб тощо. Якщо людина вважає подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у неї негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною.
Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені достатньою здатністю протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, виснажлива робота, релігійний фанатизм, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути, та ін. Теперішнього часу стрес відіграє психологічно настільки важливу роль у житті людини, що викликає підвищений інтерес до вивчення цього явища з боку вчених - психологів. Так, американський дослідник Вейтц досконально вивчив та описав вісім стресогенних ситуацій:
- необхідність прискорення переробки інформації;
- шкідливе оточення;
- усвідомлена загроза;
- порушення фізіологічних функцій, у т.ч. і хвороба;
- ізоляція;
- ув'язнення;
- остракізм (вигнання і переслідування);
- груповий тиск.
Шведська дослідниця Френкенхайзер додала до цього переліку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Перелік можна продовжити такими стресорами як необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.
Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками терпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачати її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою, що й спричиняє іноді незворотні зміни у її психічному та фізичному здоров'ї. Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз ресурсам особистості. Ресурси - це речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які особистість цінує, зберігає, яких дотримується. Якщо певна подія загрожує особистісному статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, перешкоджає творчій діяльності, тобто конкретним ресурсам, то як наслідок людина, потрапляє у стресову ситуацію. Іноді стрес може бути результатом неспроможності особистості набути нових ресурсів або збільшити наявні.
На думку Д. Фонтана стресори професійної діяльності слід розподілити на загальні і специфічні. До загальних стресорів слід віднести:
1. Відсутність наукового підходу до організації сумісної діяльності (безвідповідальність, неритмічність або відсутність системи в роботі). Колектив час від часу лихоманить, він діє в режимі «пожежної» команди.
2. Недостатня кількість співробітників, що примушує інших працювати у виснажливому режимі. Обсяг роботи дуже великий і робота виконується або неякісно, або її висока якість забезпечується надзусиллями.
3. Порушення режиму робочого часу. Має місце робота в понадурочні години, зміна ритму діяльності, що призводить до накопичення втоми, знесилення організму, психологічного вигорання.
4. Статусні проблеми, пов'язані з низьким службовим статусом, низькою заробітною платнею, недостатніми перспективами кар'єрного зростання.
5. Заорганізованість і формалізм, які знаходять прояв у великій кількості нарад, засідань, на яких нічого не вирішується, "паперовій творчості", великій кількості планів і звітів.
6. Невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації.
Невизначеність може приймати вигляд швидких, непрогнозованих дій, які порушують стабільність функціонування колективу без пояснення необхідності змін.
Окремого розгляду вимагають специфічні професійні стресори, серед яких можна виокремити:
1. Нечіткі функціональні обов'язки. Іноді співробітники не знають власних службових повноважень, не розуміють, що вони повинні робити і де кордони їх відповідальності. Відсутність регламентації функціональних обов'язків ставить особистість в скрутну ситуацію: якщо вона бездіяльна, від неї вимагають активних дій, а якщо виявляє ініціативу, то звинувачують у перевищенні повноважень.
2. Нереалістично високі домагання. Співробітник може чекати від себе дуже багато, примушуючи працювати в повну силу, у той же час залишаючись незадоволеним результатами діяльності. Ці нереалістичні домагання мають низку характеристик:
ü використання категоричного імперативу типу: "У любому випадку я повинен";
ü глобальна негативна самооцінка і самоприниження: "Я отримав поразку, тобто я невдаха";
ü низька межа фрустрації, що випліскується висловами типу: "Я такого не витримаю", "Я цього не перенесу" і т. п.
ü стан "катастрофи", який знаходить прояв у висловах і установках типу: "Якщо ми цього досягнемо, то вважай, що всі зусилля пішли нанівець";
ü немотивовані узагальнення типу: "Якщо ми навіть цього не зробили, то вважай, що нічого не зробимо в майбутньому".
За нереалістичною оцінкою перспектив обов'язково йдуть негативні, важкі переживання і невдачі. Наприклад, якщо аспірант перед виступом на науковому семінарі налаштовує себе так: "Мене сьогодні розіб'ють", то це викликає невпевненість і сприяє стану стресу.
3. Ігнорування керівником думок підлеглого. Керівник своїми діями може викликати стрес у підлеглого тому, що може впливати на його життєдіяльність морально і матеріально: більша чи менша заробітна платня, премія, можливості кар'єрного просування, безкінечні критичні зауваження і т.п.
4. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі можуть призводити до стресів у випадках психологічної несумісності, наявності яскраво виражених акцентуацій, різних поглядів на стратегію навчального підрозділу чи навчального закладу в цілому.
До специфічних стресорів можна віднести також позаслужбові стресори, викликані сімейними обставинами: поведінкою дітей, ревнощами, зрадою чоловіка або дружини, хворобою близьких родичів, фінансовими та побутовими проблемами тощо.
У педагогічній та науково-педагогічній діяльності особистість може переживати:
- інформаційний стрес - явище напруженого стану організму людини, яке виникає, коли працівник не встигає приймати рішення, не справляється з поставленими завданнями і обов'язками в обставинах жорсткого обмеження часу або в умовах опрацювання надзвичайно великих об'ємів інформації;
- емоційний стрес - явище напруженого стану організму при переживанні вини, гніву чи образи, у випадках глибоких протиріч чи конфліктів між викладачами і студентами тощо;
- комунікативний стрес - явище напруженого стану організму, викликане реальними проблемами професійного спілкування, що знаходить прояв у підвищеній подразливості, невмінні захиститися від комунікативної агресії, невмінні сформулювати відмову там, де це необхідно. Можливою причиною комунікативного стресу може бути також неспівпадіння темпів та стилів спілкування.
Коли людина потрапляє у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з дослідженнями Г.Сельє, проходить три фази (стадії) (рис.36).
Рівень
психічної
напруженості
Рис.36 Динаміка стресу
I стадія. Фаза тривоги. Зростання напруженості (АВ);
II стадія. Фаза опору. Безпосередньо стрес (ВС);
III стадія. Фаза виснаження. Зменшення внутрішньої напруженості (емоційна розрядка - СД).
Д1Е ... ДЕ - залишкові наслідки стресу (індивідуальні для кожної людини).
Під час першої фази організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції та певні фізіологічні зрушення: згущення крові, підвищення тиску, викиди гормонів у кров тощо. Відбувається спроба психологічної боротьби - "втеча" від загрози стресу.
Під час другої фази організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, що робить організм вразливішим для інших стресорів.
Під час третьої фази, якщо дія стресорів продовжується і людина неспроможна адаптуватися, може відбуватися виснаження ресурсів організму. Фаза виснаження, вразливість до втоми, фізичні проблеми можуть спричинити важкі хвороби. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, за тривалої дії дуже шкідливі.
Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. Між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події - деякі люди можуть сприйняти подію як неприємну, деякі цю ж саму подію сприймають як приємну або ж як нейтральну.
Тривалість стадій перебігу стресу, їх зміст та психофізіологічні наслідки для кожної людини абсолютно індивідуальні. Поведінка особистості у стресовій ситуації багато в чому залежить від її індивідуально-особистісних властивостей:
ü особливостей нервової системи, темпераменту;
ü уміння швидко оцінювати ситуацію;
ü навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;
ü вольової зібраності, рішучості, витримки;
ü наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях тощо.
Є люди, котрі в стані стресу розгублюються, втрачають самовладання, здатність до продуктивної діяльності, що негативно впливає на професійну діяльність. Тому викладачеві слід знати і користуватись засобами саморегуляції поведінки в умовах професійного стресу.
Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно-педагогічного стресу
Відомо, що в професійній діяльності більш успішними є люди, котрі навчались володіти собою, знають засоби психотехніки особистої саморегуляції. Приведемо приклади суджень індивідів з розвиненою системою саморегуляції: «Не слід обвинувачувати в неприємностях себе та інших, немає сенсу також без кінця мучитися докорами совісті. Але й "перекидати" свою стресову агресію на оточуючих негуманно і невигідно, бо порушуються взаємовідносини, губляться важливі контакти, можлива втрата поваги оточуючих, а проблема не вирішується. Можна тільки втратити, нічого не придбавши!».
Отже, дуже важливо вчасно зупинити себе, коли ще є розуміння ситуації і зберігається самоконтроль, важливо не потрапити в точку В! (рис. 36).
Треба постійно вивчати себе і спостерігати за собою. Важливо вчасно відчути зміну свого внутрішнього стану, коли "закипають" емоції, вибухає подразнення і з'являється ледве стримувана агресія. Тому при виникненні професійного стресу педагогам можна рекомендувати використовувати правила саморегуляції.
Правило 1. Спостерігайте за собою в процесі психологічного напруження. Аналізуйте:
• Що Ви відчуваєте на першій стадії стресу (лінія АВ на рис. 36)?
• Які відчутні зміни відбуваються у Вашому організмі на цій стадії?
• Скільки продовжується перша стадія Вашого стресу?
• Що з Вами відбувається, коли Ви втрачаєте самовладання (точка В)?
Правило 2. Знайдіть індивідуальні засоби зупинки самого себе! На першій стадії стресу намагайтесь "перервати" свої дії:
• Зробіть паузу у спілкуванні, помовчіть декілька хвилин, не відповідайте на несправедливі обвинувачення, підвищення голосу співрозмовника тощо.
• Підійдіть до вікна. Порахуйте до 10. Випийте води, повільно її ковтаючи.
• Вийдіть з кімнати на свіже повітря та ін.
Правило 3. Необхідно перевести свою "негативну" енергію в іншу форму діяльності ("Розрядити" домінанту в головному мозку і створити нову, конкурентну їй). Можна виконати такі дії:
• Привести до ладу свої ділові папери.
• За допомогою калькулятора підрахувати скільки днів Ви прожили, врахувавши високосні роки, а скільки годин?
• Вийти в коридор і поговорити з симпатичними співробітниками на нейтральні теми (про погоду, косметику, футбольний матч тощо);
• Зайти до туалетної кімнати і 2-3 хвилини потримати руки під холодною водою і т.п.
Такі перерви слід практикувати тоді, коли Ви втрачаєте самовладання. Важливо, щоб дія "зупинка самого себе" стала звичкою, адже непедагогічні дії викладача можуть спричинити «ланцюгову реакцію» у поведінці студентів.
Правило 4. Слід проаналізувати, які моменти Вашого життя спричиняють позитивні емоції. Намагайтеся щодня приділяти хоч небагато часузаняттям, котрі приносять Вам задоволення та радість.
Стреси та стресові стани пов’язані зі ще одним феноменом педагогічної діяльності, який отримав назву "психологічне вигорання".
Симптом професійного «вигорання»: особливості виникнення і засоби подолання
Термін "психологічне вигорання" запропонував американський учений Х.Дж.Фрейденберг у 1974 році для характеристики психологічного стану здорових людей, які знаходяться в інтенсивній взаємодії з іншими людьми в емоційно напруженій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Спочатку цей термін слугував для характеристики станів психологічного спустошення, викликаного відчуттям неможливості позитивних змін. У дослідженнях К.Кондо синдром "психологічного вигорання" визначається як дезадаптованість особистості, викликана надмірним професійним навантаженням та неадекватними міжособистісними відносинами.
Така надмірно емоційна діяльність супроводжується великою втратою психічної енергії, приводить до психосоматичної втоми і емоційного виснаження. В результаті у людини з'являються безпричинна тривога, подразливість, гнів, знижується самооцінка, погіршується самопочуття.
У 1981 році С.Маслач окреслила симптом "психологічного вигорання" як особливий психологічний стан особистості, для якого характерними є емоційне пригнічення, деперсоналізація, негативне самосприйняття, а в професійному плані - втрата професійної майстерності та потреби у творчій діяльності.
1983 року Е.Махер узагальнює перелік симптомів "емоційного вигорання", указуючи на такі ознаки як постійна втома, психосоматичні порушення, погіршення сну, негативізм, звуження репертуару професійних дій, негативна "Я-концепцію", агресивне відношення до оточуючих. С.Маслач охарактеризувала основні ознаки синдрому "психологічного вигорання", зокрема:
- хронічний стрес;
- відчуття емоційної та інтелектуальної перенапруги;
- наявність негативних почуттів до оточуючих;
- негативна самооцінка.
Слід зазначити, що визначений синдром може стати причиною непорозумінь та конфліктів між вихователем та вихованцями, викликати дидактогенії. Отже, закономірно постало питання щодо виявлення чинників, які гальмують чи навпаки стимулюють розвиток цього синдрому. В результаті системних досліджень вчені дійшли висновку, що суттєву роль у "психологічному вигоранні" відіграють три основні чинники:
- особистісний;
- рольовий;
- організаційний (А.К. Маркова).
При вивченні властивостей особистісного чинника П.Торнтон запропонував зважати на такі показники як вік, стать, сімейний стан, професійний стаж, соціальне положення. А.Пайнс підкреслив необхідність вивчати мотиви трудової діяльності, задоволеність рівнем самостійності, можливість творчого зростання та рівень контролю зі сторони керівництва. В процесі досліджень було виявлено, що посилений контроль педагогічної діяльності фахівців, орієнтованих на творчу діяльність, є для них безперечним стресовим чинником. К.Кондо зазначає, що "креативні особистості" особливо чутливі до зовнішнього тиску, який може спричинити у них відмову від активної діяльності, пасивні форми протесту та психологічну пригніченість.
Нині посилюється увага дослідників до ґендерних аспектів проблеми "психологічного вигорання". Аналізуючи статеві відмінності за такими симптомами "вигорання" як "загнаність у кут", "емоційне відчуження", "психосоматичні та психовегетативні порушення", Л.Карамушка та Т.Зайчикова стверджують, що 12,3% чоловіків у стресовій ситуації відчувають себе "загнаними у кут" (жінки - 9,1%). Чоловіки більш схильні до емоційного відчуження (17,5%), у жінок цей показник - 9,7%. У той же час жінки більше, ніж чоловіки, схильні до психосоматичних та психовегетативних порушень (жінки -32,1%, чоловіки - 5,3%).. Чоловіки менш схильні до пошуку соціальної підтримки, вони намагаються бути "сильними і мужніми", вирішувати проблеми власними силами і в результаті наслідування ґендерних стереотипів виявляються "загнаними у кут". Жінки більш емоційно відкриті, однак їх схильність до емпатії, емоційного заглиблення у переживання оточуючих (на роботі, вдома, серед друзів) ставить під загрозу емоційне здоров'я, збільшує ймовірність емоційного та фізичного виснаження, отримання психосоматичних та психовегетативних порушень. Ризик "вигорання" залежить також від того наскільки функції, які виконують фахівці, відповідають їх статево - рольовій орієнтації. Встановлено, що чоловіки більш чутливі до ситуацій, які вимагають від них демонстрації маскулінних якостей, таких як фізичні дані, відвага, емоційна стриманість, демонстрація власних успіхів у роботі. Жінки більш чутливі до чинників "вигорання" при виконанні тих обов'язків, які потребують від них співчуття, виховних умінь, підкорення . Жінки схильні займати позицію "матері", що особливо помітно у царині освітньої діяльності. Ураховуючи, що велику частину професійної роботи жінка -учитель, жінка - викладач виконує поза межами навчально - виховного закладу (підготовка до занять, самоосвіта, підготовка дидактичних матеріалів, наукових праць тощо), поєднуючи професійні обов'язки з додатковими у порівнянні з чоловіками домашніми та родинними функціями, то ризик "психологічного вигорання" жінок - освітянок значно вищий, ніж чоловіків - педагогів.
Суттєву роль у виникненні симптому "психологічного вигорання" має рольовий чинник. Вченими отримані статистично достовірні дані відносно наявності кореляції між рольовою невизначеністю та "вигоранням". Аналіз рівнів "вигорання", показав, що розподіл відповідальності і колегіальності в роботі обмежує розвиток синдрому "вигорання", незважаючи на те, що робоче навантаження може бути значно вищим норми. Зазначимо, що процес реформування освіти в Україні, потреби зламу педагогічних стереотипів, авторитарної системи взаємовідносин між учителем та учнем, студентом і викладачем, вихователем та вихованцями загострює вплив рольового чинника, адже "... освітня діяльність відповідно до вимог Болонської декларації - це не тільки і не стільки рівні, модулі, експерименти, кредити, рейтинги. Це перш за все - нова філософія освітньої діяльності, це нові принципи організації навчального процесу, новий тип відносин між викладачем і студентом, нові "технології" опановування знань, унеможливлення репродуктивних методів навчання, прозорість навчального процесу і ще багато іншого"1. Вочевидь, у вищих навчальних закладах, в системі підвищення педагогічної кваліфікації слід упроваджувати елективні курси, спеціальні семінари, участь у яких допомагала б педагогу осмислити свою нову роль та місце в системі взаємовідносин "Учитель - Учень" чи "Викладач -Студент".
Особливо значущим у виникненні синдрому "психологічного вигорання", з точки зору К.Кондо, є організаційний чинник. Вчений виокремлює такі його елементи як недосконале керівництво (спонтанне чи імпульсивне), постійні зміни режиму діяльності, невизначеність функцій та залучення співробітників до діяльності, котра за змістом та функціями є нижчою рівня їх кваліфікації, авторитарний стиль керівництва, відсутність у менеджерів здібностей прогнозування наслідків прийнятих рішень, і байдужість вищого керівництва до нагальних професійних проблем пересічних співробітників. Вчені підкреслюють, що недосконалість організації науково-педагогічної діяльності, що спричиняє «гальмування» особистісного зростання, відсутність творчої автономії, є достатньо впливовим стресором, котрий викликає "психологічне вигорання". Таким чином, на думку психологів, професійна допомога щодо запобігання "психологічного вигорання" повинна полягати у першу чергу в пом'якшенні організаційного чинника. Не вдаючись у глибокий аналіз причин його виникнення, у той же час слід звернути увагу менеджерів освіти на необхідність інтенсифікації пошуку шляхів попередження цього негативного професійного синдрому.
У першу чергу слід урахувати, що особистісний чинник корегується розвитком у викладачів емоційної стійкості, умінь володіння собою та запобігання болісних емоційних реакцій. Тому педагогам слід ознайомитися з методами попередження професійного стресу (релакс-масаж, ауторелексація, дихальна гімнастика, аромотерапія, засоби, які сприяють розслабленню нервової системи), вміти виконувати вправи для діагностування і самокорекції поведінки, опановувати засоби психологічного захисту.
Послабленню ризику виникнення синдрому "психологічного вигорання" в педагогічній діяльності сприяє проведення професійних тренінгів з використанням "Синанон" – методу (див. міні-модуль 3.5). Цей метод спрямований на формування в учасників таких особистісних установок та рис як емоційна рівновага в екстремальних професійних ситуаціях, виваженість, відкритість у спілкуванні, толерантність до різних точок зору і критично-аналітичне відношення до негативних емоційних впливів. На наш погляд, розробка та упровадження подібних методів в практику підготовки аспірантів та магістрів - майбутніх педагогів та в систему підвищення педагогічної кваліфікації могли б стати перспективним напрямком досліджень в галузі дидактики вищої школи та акмеології.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 176; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!