Діалектика взаємодії «творчий викладач – творчий студент»
Слід підкреслити ще один важливий чинник впливу на прояви креативності – „синдром креативності”, який було виявлено Стернбергом у процесі дослідження студентів коледжу, яким читали один й той самий психологічний курс. У першому варіанті курс викладався так, щоб стимулювати творче мислення, у другому – за традиційною методикою. Було доведено, що студенти, які мали більш високий рівень креативності, частіше генерували власні ідеї, самостійно організовували експерименти, висували різноманітні гіпотези в умовах творчого навчання. Студенти ж, які мали такі ж високі показники креативності, але навчались у звичайних умовах, не змогли продемонструвати високого рівня творчих здібностей.
Таким чином було доведено, що прояв креативності неможливий, якщо відсутнє творче середовище1. В зв’язку з цим приведемо деякі результати проведеного дослідження з вивчення взаємозв’язку між креативністю студентів і креативністю викладачів.
Так, у процесі спостереження за взаємовідносинами між студентами магістратури, які проходили стажування як молоді викладачі у процесі науково-педагогічної практики, і студентами 1-3 курсів, яких вони навчали, були виявлені певні залежності суб’єктів педагогічного процесу від рівня їх креативності (рис. 22):
Суб’єкти педагогічного процесу
Рівень креативності Рівень креативності Надійність оцінки
викладача-стажиста студента креативності по
|
|
|
тесту Кеттела 0,80
Рис.22 Відношення викладачів-стажистів до студентів в залежності від рівня креативності.
Стажисти із середнім та низьким рівнями креативності діяли, в основному, за принципом «локатора», спрямовували свої зусилля на студентів із низьким та середнім рівнем креативності, використовуючи дидактичні методи репродуктивного характеру (заслуховування рефератів, розв’язання типових задач, відтворення матеріалу лекцій). Елементів творчої педагогічної імпровізації не спостерігалось (або спостерігалися досить рідко). Дискусій та проблемних питань молоді викладачі намагалися уникати. Опитування студентів після завершення науково-педагогічної практики окреслювало наступні закономірності (рис. 23):
Суб’єкти педагогічного процесу
Рівень креативності Рівень креативності Надійність оцінки
студента викладача-стажиста креативності по
тесту Кеттела 0,80
Рис.23 Відношення студентів до викладачів-стажистів в залежності від рівня креативності
|
|
|
Студенти, які мали високий та середній рівні креативності, на заняттях у викладачів з високим та середнім (в меншій мірі) рівнем креативності частіше генерували власні ідеї, пропонували нестандартні рішення проблемних ситуацій, висували різноманітні гіпотези, були конструктивно-критичними і толерантними до зауважень та пропозицій викладача і однокурсників. В умовах творчого освітнього середовища студенти демонстрували більш високі навчальні результати, що пояснюється позитивним впливом «креативного» викладача, рівень знань, стиль спілкування та творчі підходи якого до організації навчального процесу розглядалися ними як взірець творчої діяльності, що заслуговує наслідування.
На завершення хотілося б звернутися до думки авторів «Креативної психології і педагогіки» Морозова О.В та Чернишевського Д.В, яку ми поділяємо: «Немало сучасних книг, дисертацій, наукових звітів і статей присвячені проблемі «як навчити», тобто гуманістичний психолого-педагогічній діяльності, однак цілісної концепції кретивного підходу поки що немає»[3, с.5]. Саме в напрямку виявлення оптимальних умов, закономірностей і принципів забезпечення творчої діяльності студентів і викладачів в культурно-освітньому середовищі сучасної загальноосвітньої і вищої шкіл, на наш погляд, можуть бути спрямовані подальші інтенсивні наукові пошуки.
|
|
|
Тому проблема підготовки креативної особистості, високоінтелектуального фахівця, здібного до творчості об’єктивно пов’язана зі створенням подібного середовища, активізацією пізнавальної діяльності студента.
Поняття „активізація пізнавальної діяльності” будемо використовувати у традиційному визначенні як діяльність викладача, спрямовану на удосконалення змісту, форм, методів, прийомів і засобів навчання з метою пробудження інтересу, підвищення активності і самостійності студентів у засвоєнні знань, формуванні умінь і навичок, творчого використання їх на практиці.
Проблема активізації навчально – пізнавальної діяльності студента чітко пов’язується з необхідністю індивідуального підходу до особистості у процесі навчання. Індивідуальний підхід до учнів чи студентів – це принцип педагогіки, згідно з яким педагогічний вплив на особистість ґрунтується на вивченні і урахуванні її особистісних психологічних рис, інтересів, нахилів, здібностей, реальних навчальних можливостей, відношення до навчання (позитивне, негативне, байдуже) та мотивів навчально – пізнавальної діяльності.
Детальне висвітлення особливостей реалізації принципу індивідуального підходу здійснимо в міні-модулях 4.2 та 4.3.
Завдання для самостійної роботи
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!