Питання 32. Заява М.С.Горбачова від 15 січня 1986 року
С 1985 по 1987 Горбачев стал выдвигать идею разоружения и даже такого, которое не предусматривало обязательного поддерживания пропорций между двумя лагерями. Говорилось уже не про ограничение, а про уничтожение!
Переговоры привели к соглашению в Вашингтоне 8 декабря 1987 предусматривая “двойной нулевой отсчет”: вывоз из Европы ядерных ракет “земля-земля” радиусом действия от 500 до 5000 км включительно.
Советская сторона согласилась на наземный контроль вместо спутникового.
15 декабря 1986 Горб предложил до 2000 уничтожить все ядерное оружие.
Питання 34. Індо-китайський збройний конфлікт 1962 року.
Розбіжності відносно конкретної лінії кордону між Індією і КНР і особливо заява китайської сторони про необхідність перегляду в цілому кордонів між двома країнами викликали в Індії серйозну стурбованість і протест, хоча обговорення проблеми в межах закритих дипломатичних контактів тривало. Індійсько-китайські прикордонні розбіжності стали в Індії загальнонаціональною проблемою першочергового значення, яка почала справляти визначальний вплив на всі аспекти її зовнішньополітичного курсу й міжнародного становища. Опозиційні сили Індії піддали різкій критиці головні принципи зовнішньої політики країни й особливо принцип неприєднання, а також курс уряду Д. Неру на добросусідські дружні відносини з Китаєм. Індійське неприєднання як курс зовнішньої політики стало об'єктом критики і з боку західної пропаганди, яка всилено нагнітала напруженість навколо індійсько-китайських відносин
|
|
Керуючись прагненням до нормалізації становища на кордоні, прем'єр-міністр Індії Д. Перу запросив у квітні 1960р. в Делі прем'єра Державної ради КНР Чжоу Еньлая для обговорення розбіжностей із прикордонних питань. Сторони виклали свої погляди з територіальних спорів, що, проте, не привело до їхнього врегулювання. Не дала результатів і вереснева 1960 р. зустріч двох прем'єрів у Пекіні, що відбулась у відповідності з досягнутою в Делі домовленістю.
Протягом 1961 р. знову активно стало порушуватися нетривале затишшя, що встановилося на кордонах двох країн у період індо-китайських переговорів. Після виникнення в липні 1962 р. загрозливого становища в районі Ладакху 8 вересня 1962 р. китайські війська перейшли «лінію Макмагона», що було сприйнято в Індії як розширення китайської агресії. 20 жовтня розпочалося масоване вторгнення китайських військ на західних та східних ділянках кордону. За кілька днів наступу китайські війська глибоко вклинилися на індійську територію, захопивши ряд міст на східній ділянці й ліквідувавши всі індійські прикордонні лінії. Індійські війська не змогли стримати китайського наступу й змушені були відступити. Розв'язуючи агресію проти Індії в розпал «карибської кризи», пекінське керівництво, певно, вважало, що зайняті своїми справами «наддержави» навряд чи змо-^уть у цей час приділити Індії належну увагу. Першою офіційною реакцією Вашингтона були шок, викликаний насильницькими й агресивними діями комуністичного Китаю, і співчуття Індії. Проте, як показали подальші події, реакція Вашингтона не обмежилася висловленням співчуття.
|
|
В умовах відступу індійської армії уряд Д. Неру звернувся до всіх країн із проханням надати допомогу у відсічі китайській агресії. США й Великобританія негайно розпочали поставки в Індію зброї, боєприпасів та військового обладнання. Вашингтон так швидко прийшов на допомогу Індії, що навіть не дочекався укладення офіційної угоди між двома країнами. Перша партія американської зброї була доставлена 3 листопада, а двостороння індійське-американська угода підписана лише 14 листопада. Важливо підкреслити, що навіть у цій складній для Індії обстановці китайської агресії Д. Неру заявив у парламенті, що військові поставки Заходу здійснюватимуться без будь-яких умов і політичних зобов'язань з боку Індії перед країнами, що надають допомогу. Що стосується СРСР, то його уряд заявив, що головним є завдання побороти чад війни й розпочати переговори про мирне врегулювання, доклавши зусиль до ухвалення взаємоприйнятного рішення на основі розуміння й співробітництва. Однак розширення китайської агресії проти Індц змусило Москву зайняти активнішу позицію щодо ^нфлікту. Виявленням чіткої проіндійської позиції стали йідкрита радянська критика Китаю у зв'язку з розпочатою ним збройною акцією проти Індії й відмова поділити китайські аргументи та позицію в конфлікті.
|
|
В умовах різкого погіршення відносин з Індією КНР пішіла на зближення з Пакистаном. 28 жовтня 1962 р. було опубліковане спільне китайське'пакистанське комюніке, в якому говорилося про досягнення повної домовленості про кордони між Китаєм і суміжними з ним райо-тами, що перебувають під контролем Пакистану. Під «суміжними районами» розумілась територія Кашміру навколо якого постійно спалахували індійсько-пакистад^ ські незгоди. Індія ж не змінила свою точку зору щодо Тибету й Тайваню, а також постійно висловлювалась за відновлення прав КНР в 00Н.
Досягнувши в ході агресії проти Індії тих рубежів, які китайський уряд уважав кордонами КНР, 20 листопада 1962 р. він в односторонньому порядку заявив про припинення вогню і намір розпочати з 1 грудня відведення своїх військ на 20 км від лінії фактичного контролю, що склалася на 7 листопада 1959 р. Індійській стороні було запропоновано здійснити аналогічний відхід і суворо дотримуватись статус-кво, а на випадок його порушення Китай залишав за собою право завдати «відповідного удару». Зі своєї сторони індійський уряд негайно віддав армії наказ не поновлювати вогню, проте вироблення політичної відповіді на китайські пропозиції ускладнилося з огляду на тяжкі морально-політичні наслідки й матеріальні втрати, спричинені китайською агресією. Опозиція вимагала продовження опору китайській агресії, відмови від політики неприєднання і встановлення прямого вій-) ськово -політичного союзу із західними країнами. В умо-| вах, що склалися, багато хто в Індії висловлював побою-11 вання, що в обмін на американську допомогу Індії доведеться відмовитися від своєї політики неприєднання й увійти до західного військового блоку. Проте, як заявив у парламенті Д. Неру, прийняття допомоги не означає відмови від індійської політики неприєднання. «По суті, — сказав він, — глава однієї з західних країн, що надають нам зброю, в листі до мене написав, що не бажає відходу Індії від її традиційної політики неприєднання». Хоч Д. Неру і не назвав імені цього керівника, не важко було здогадатись, що він мав на увазі президента США Д. Кеннеді.
|
|
З ініціативи Шрі-Ланки 10—12 грудня 1962 р. в Коломбо відбулася конференція шести країн, що не приєднались (Бірма, Гана, Єгипет, Індонезія, Камбоджа та Шрі-Ланка), на якій були вироблені пропозиції, представлені згодом Індії й КНР як платформа для прямих двосторонніх переговорів з метою припинення вогню і мирного розв'язання ^пикордонного спору. Уряд Індії прийняв ці пропозиції в ЇтЬіому, а китайська сторона — із застереженнями з ряду Пунктів тлумачення», що, звичайно, не сприяло віднов-ттенню прямих політичних контактів. Зберігши за собою захоплену територію в західному секторі (Ладакх), Китай водночас мусив залишити окуповані райони східного сектора, оскільки лінії його комунікацій виявилися надто полягненими, що не давало змоги підгримувати тилове забезпечення.
Поразка у збройному конфлікті з Китаєм змусила Індію усвідомити необхідність зміцнення своєї обороноздатності, якій вона раніше приділяла недостатньо уваги. Індія розпочала негайне здійснення програм нарощування оборонного потенціалу, в чому їй надавали допомогу Австрія, Нова Зеландія, Франція, Італія, ФРН, Великобританія та США. Особливо значних розмірів набула військова допомога з боку Великобританії й США. Проте, всупереч запевненням індійського прем'єра, угоди Індії про поставки американської й англійської зброї та спорядження фіксували певні зобов'язання з її сторони. Зокрема, Індія погодилась на іноземну інспекцію за використанням поставленої зброї, взаємодію між американськими й індійськими розвідувальними службами, розміщення на індійських аеродромах протягом кількох місяців військових літаків США, Великобританії й Австрії на період запланованих спільних маневрів, що створювало загрозу для суверенітету Індії та її політики неприєднання.
Китайсько-індійський збройний конфлікт 1962 р., не привівши до врегулювання прикордонних спорів, спричинив тривалу політичну конфронтацію між двома країнами. На кордоні двох країн відбувалися постійні сутички індійських і китайських військ. Під час Пакистане-індійської війни 1965 р. Пекін оголосив Індію агресором і висловив тверду підтримку Пакистану. В 1968 р. в індійській пресі з'явились повідомлення про втручання КНР у внутрішні справи Індії, про підтримку Пекіном сепаратистів із племені нага на північному сході Індії. В цей період індійський уряд неодноразово надсилав ноти протесту КНР і Пакистану, звинувачуючи їх у порушенні суверенітету Дндії ^зв'язку з^будівницгвом стратегічного шосе між китайською провінцією Синьцзян і районом Гілгіт У Кашмірі, яке призначалося для перевезення військових вантажів з Китаю до Пакистану і в стратегічному плані відкривало Пекіну вихід до Індійського океану.
Затяжна індійсько-китайська конфронтація ускладнювала загальну політичну обстановку в цьому регіоні. Переконавшись у неможливості вирішення спірних питань з Індією воєнними засобами, пекінське керівництво почало прагнути до усунення цієї конфронтації. Наявність дипломатичних відносин давала змогу обом сторонам час від часу зондувати грунт для з'ясування можливостей нормалізації двосторонніх відносин. Зокрема, під час розмови в травні 1970 р. Мао Цзедуна з повіреним у справах Індії в КНР Мао підкреслив, що китайський і індійський народи пов'язує традиційна дружба. Проте нормалізації індійсько-китайських відносин завадила війна Індії з Пакистаном, що закінчилася приєднанням князівства Сіккім до Індії. Це викликало негативну реакцію Пекіна, який значно активізував свої відносини з Ісламабадом, зокрема у військово-політичній сфері. Економічні відносини між двома країнами мали обмежений характер, оскільки КНР була не в змозі надати широку допомогу Пакистанові й забезпечити пакистанським товарам надійний ринок збуту.
Таким чином, індійсько-пакистанські відносини справляли безпосередній вплив на формування політичного курсу КНР щодо Індійської Республіки.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 210; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!