Питання 40. Конголезька криза.
Небезпечний конфлікт у Конго виник у цій колишній колонії Бельгії після здобуття незалежності ЗО червня 1960р. Всі провідні посади в державному апараті й офіцерські посади в армії обіймали бельгійці або інші європейці. Тому відразу після проголошення незалежності почалися виступи солдатів проти бельгійських офіцерів і цивільного населення проти засилля іноземців. Під приводом відновлення порядку бельгійські війська, розташовані тут на двох базах, увійшли в ряд міст без згоди конголезького уряду Лумумби. Тим часом Чомбе — президент однієї з провінцій — Катанги проголосив її незалежність як окремої держави. В цих умовах керівництво Конго звернулося по допомогу до 00Н.
14 липня 1960 р. Рада Безпеки закликала Бельгію вивести свої війська з Конго й уповноважила Генерального! секретаря Дага Хаммаршельда забезпечити конголезької му урядові військову допомогу, яка має надаватися доти, доки сили національної безпеки не стануть здатними виконувати свої функції.
Вже наступного дня в Конго прибули контингенти з Гани й Тунісу. Через місяць в Операції 00Н у Конго вже брало участь 14 тис. чоловік. Керівництво 00Н виходило з того, що контингент не повинен втручатися у внутрішні справи Конго і має використовувати силу тільки для самооборони. Але розвиток подій висував перед операцією й завдання, які важко було здійснити, не порушуючи принцип цілковитої нейтральності. Завдання, поставлені в ряді резолюцій Ради Безпеки і резолюції від 20 вересня 1960 і ухваленої надзвичайною сесією Генеральної Асамблеї, зводилися до такого: відновлення і підтримання закону й порядку, захист життя людей і власності на території всієї країни, відновлення і підтримання територіальної цілісності Конго, відвернення громадянської війни і врегулювання міжплемінних конфліктів, захист Конго від зовнішнього втручання у внутрішні справи, насамперед шляхом усунення іноземних найманців у сепаратистській Катанзі, тощо. Виконання цих завдань безумовно виходило за межі «буферної» ролі контингенту.
|
|
Трагедією конголезького народу став розкол у його керівництві, зокрема між президентом Касавубу, на якого робили ставку країни Заходу, і прем'єр-міністром Лумум-бою, якого підгримував СРСР. Загострення суперечностей призвело до того, що Касавубу звільнив Лумумбу з посади прем'єр-міністра, а Лумумба у відповідь звільнив Касавубу з посади президента. В цих умовах начальник штабу Мобуту розпустив парламент і заарештував Лумумбу. Керівництво 00Н вважало неможливим силою визволяти його, бо це означало б втручання у внутрішні справи Конго. Після невдалої втечі Лумумба був знову заарештований і переданий у Катангу, де його стратили.
|
|
На початку 1961 р. в Конго одразу функціонувало кілька урядів: уряд Касавубу—Мобуту в Леопольдвілі, який був визнаний більшістю членів 00Н; уряд прихильника Лумумби Гізенги в Стенлівілі, який визнали соціалістичні країни і кілька африканських країн; у Катанзі діяв режим Чомбе, а в провінції Касаї прагнув до автономії місцевий керівник.
За таких суперечливих обставин, особливо у зв'язку з загибеллю Лумумби, посилилася критика з боку СРСР на адресу Дата Хаммаршельда. Була висунута пропозиція про усунення його з посади Генерального секретаря.
В серпні й вересні 1961 р. відбулися військові сутички між силами Чомбе і військами 00Н. З метою врегулювання конфлікту в Катанзі Даг Хаммаршельд домовився про особисту зустріч із Чомбе. Але 17'вересня 1961 р. Даг Хаммаршельд загинув в авіаційній катастрофі на шляху в Ндолу, де мали проводитися переговори про припинення воєнних дій.
В умовах порушення катанзькими сепаратистами угод про припинення вогню Рада Безпеки 24 листопада 1961р. надала безпрецедентні повноваження виконуючому обов'язки Генерального секретаря У Тану. Мова йшла про застосування радикальних заходів, навіть воєнних у разі необхідності, для негайного усунення і депортації з Ка-танги всіх іноземних військових і політичних радників^* що не входили в контингенти військ 00Н. З метою самооборони військам 00Н було дозволено проводити обме-* жені воєнні дії. То був певний відхід від принципів про-< ведення операцій з підтримання миру.
|
|
Після довгих зволікань у січні 1963 р. Чомбе мусив відмовитися від ідеї утворення сепаратної держави. Це означало, що мета операції 00Н в основному була досягнута: єдність Конго відновлена; іноземні найманці усунуті; поступово відновлювався порядок у країні. Д лютому 1963 р. почалося планомірне виведення військ ООН^ яке остаточно завершилося ЗО червня 1964р
Питання 41. Корейська війна
ý Відповідно до угод між союзниками про організацію повоєнного миру на Далекому Сході територію Кореї було поділено по 38-й паралелі на дві зони відповідальності: на північ — Радянської Армії, на південь —американських військ.
Це розмежування мало суто тимчасовий характер, а його мета полягала в поділі зусиль із розгрому дислокованих там японських військ, прийнятті їхньої капітуляції, ліквідації наслідків сорокарічного колоніального панування Японії та створенні корейської демократичної держави.
|
|
Ця домовленість стала наслідком компромісу між СРСР і США.
СРСР бачив майбутнє Кореї після розгрому Японії як незалежної та неподільної держави, маючи на увазі, що на Корейському півострові буде створено уряд, що влаштовував би радянське керівництво.
Сполучені Штати запропонували власний план, який передбачав установлення опіки над Кореєю та перехідний період терміном у 20—ЗО років, після якого можна буде надати незалежність корейському народові. Реалізація цього плану привела б до створення на Корейському півострові держави — союзника США.
Радянська Армія, розгромивши японську Квантунську армію в північно-східному Китаї та угруповання японських військ на Корейському півострові, наприкінці серпня 1945 р. вийшла на лінію 38-ї паралелі. Війська США висадилися на півдні Кореї 8 вересня, тобто за шість днів після капітуляції Японії, і по суті не брали участі в розгромі японських військ на корейській території.
Північна Корея
Відразу після капітуляції Японії радянське командування розпочало формування прорадянської адміністрації в Північній Кореї. У свою чергу, американська військова адміністрація заходилася створювати на Півдні систему органів управління, зорієнтованих на США На Півдні зберігався японський колоніальний апарат. Американське військове командування на чолі з генералом А. Арнольдом вжило «обмежених політичних та військових заходів, щоб перетворити південну частину півострова на фортецю антикомунізму». І США здійснили це. Створений ними уряд очолив Лі Син Ман, який став найбільш проамериканськи спрямованим лідером на Тихому океані. Такі дії свідчили, що США свідомо здійснили розкол Корейського півострова.
Південна
У відповідь на дії США північнокорейські політичні організації провели в серпні 1948 р. вибори на території Півночі та Півдня до Верховних народних зборів, а у вересні 1948 р. проголосили створення КНДР. Кім Ір Сен сформував уряд, який заявив, що він єдиний є законним представником корейського народу. Таким чином, у 1948 р. на Корейському півострові фактично виникло дві держави — КНДР, зорієнтована на СРСР, і Республіка Корея, зорієнтована на США.
Розкол півострова на Південь та Північ призвів до гострої військово-політичної конфронтації, що переросла в 1950 р. в громадянську війну. КНДР неодноразово пропонувала Сеулові провести переговори, однак щоразу натрапляла на відмову. Втім, на той час пропозиції КНДР були малореалістичними та не відповідали вимогам політичної ситуації. Гостра конфронтація подекуди переходила у воєнні сутички, що точилися на 38-й паралелі. 25 червня тут відбулися великі бої, в ході яких північно-корейські війська розгромили армію Південної Кореї, розгорнули наступ на Сеул, який здобули за три дні.
Після здобуття Сеула північнокорейські війська продовжили наступ у південному напрямку та 2 липня вийшли на рубіж річки Нактонган, але були зупинені спільними діями південнокорейських частин та контингенту американських військ, які ще залишалися на півострові. Участь Сполучених Штатів призвела до інтернаціоналізації конфлікту. Як писав у своїх мемуарах колишній президент США Дуайт Ейзенхауер, США втрутилися в конфлікт задля «здійснення поліцейської акції», але на практиці це була справжня інтервенція з метою розгрому північнокорейської армії та ліквідації КНДР.
По-перше, Сталін вважав, що США не підуть на участь у корейській війні через проблеми з підтримкою Чан Кайші в китайській революції
По-друге, в 1949 р Радянський Союз оголосив про створення власної ядерної зброї, що позбавило американців ядерної монополії
Перебільшення радянським керівництвом ролі цих двох факторів становило суттєвий зовнішньополітичний прорахунок, що призвів до затягування війни. Завдяки величезному впливові на нещодавно створену Організацію Об'єднаних Націй, а особливо на Раду Безпеки 00Н, США отримали мандат 00Н на здійснення миротворчих акцій у корейському конфлікті До бойових дій було залучено військові формування ще 15 держав, що діяли під егідою 00Н
Щодо планів США відносно застосування ядерної зброї проти КНДР та Китаю, то, як свідчать документи, у Пентагоні серйозно замислювалися над можливістю застосування ядерної зброї з метою досягти переможного закінчення війни та одночасно випробувати її руйнівну силу під час бойових дій Але, незважаючи на настійливі пропозиції військових, ні Д. Ейзенхауер, ні Г. Трумен не дали своєї згоди, і ядерну зброю не було застосовано
Наміри Сполучених Штатів застосувати ядерну зброю в корейській війні викликали рішучу протидію громадськості, в тому числі в самих США. Загроза виникнення ядерної війни спонукала СРСР і США шукати вихід з конфлікту. Почалися складні переговори щодо припинення воєнних дій. Переговори завершилися підписанням у 1953р. перемир'я між командуванням військ 00Н, з однієї сторони, і представниками КНДР та китайських народних добровольців — з другої Глава південноко-рейського режиму Лі Син Ман відмовився підписати документ, наполягаючи на продовженні війни «до переможного кінця». В листі до президента США 9 лютого 1953 р. він настійно радив йому не припиняти бойові дії, не укладати перемир'я, оскільки «мирна угода надасть можливість китайцям залишитися в Кореї» Однак США підписали угоду, яка чинна й досі, тобто Республіка Корея досі де-юре перебуває з КНДР у стані війни.
Звертаючись до корейської війни, неможливо не зупинитися на ролі Китаю і СРСР у цьому конфлікті Участь китайських добровольців та радянських льотчиків, а також велика матеріально-технічна допомога СРСР відіграли вирішальну роль у відстоюванні самого існування КНДР. Після висадки американського морського десанту в Упгхоні армія КНДР була фактично розгромлена, і в жовтні 1950 р американо-корейські війська підійшли до кордонів Китаю 25 жовтня 1950 р китайські добровольчі підрозділи вступили в бойові дії, а до кінця грудня вся Північна Корея була фактично визволена 3 цього часу й до підписання перемир'я фронт у цілому стабілізувався вздовж 38-ї паралелі. Треба визнати, що основний тягар війни винесли на своїх плечах китайські добровольці
За три роки війни Півдню та Півночі Корейського півострова було заподіяно велику матеріальну шкоду. Втрати тільки корейських сторін становили понад 4 млн. убитих, поранених та зниклих безвісти. Кривава трирічна війна в Кореї продемонструвала неможливість вирішення корейської чи будь-якої іншої міжнародної проблеми шляхом застосування військової сили. Війна також показала: за сучасних умов будь-який воєнний конфлікт може перерости в ядерний, що загрожує катастрофічними наслідками для усього людства.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 339; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!