Питання 47. Організація військового блока СЕАТО.

⇐ ПредыдущаяСтр 19 из 27Следующая ⇒

США уже уклавши у Тихоокеанському регіоні союз з Філіпінами, Австралією та Новою Зеландією, а також Японією, під керівництвом республіканців прагнули поширити таку систему і на континентальну Азію. Це було пов»язане з необхідністю перемир»я в Кореї та Індокитаї, а також із особистим потягом Фостера Даллеса до Азії.

Важливішим за своїм колективним характером видається договір у Манілі 8 вересня 1954 р . Цей договір про колективну оборону Південно-Східної Азії був американською реакцією на поступки, зроблені на Женевський конференції щодо Індокитаю. Договір об»єднував США, Францію, Великобританію, Австралію, Нову Зеландію, Філліпіни, Пакистан, Таїланд. Досі останній не був безпосереднім союзником США. Цей пакт, створенний за зразком Північноатлантичного союзу, підкреслено підтримував незалежність країн, населення яких цього прагнуло, і власне був об»єднанням держав. Стаття 4 передбачала, що в разі воєнної агресії проти зони пакту ( що включала Південний В»єтнам, Камбоджу та Лаос) або проти одної з союзних країн, союзницькі сили зустрінуть загальну небезпеку відповідно до їхніх конституційних порядків. Вони проводять консультації в разі загрози. Стаття 5 передбачала створення Ради союзу. Договір укладався безстороково, але кожна з сторін могла вийти з союзу, обов»язково попередивши про це за рік. США в окремій заяві зобов»язувалися втручатися включно у випадку комуністичної агресії.

Питання 48. Пакт Ріо-де-Жанейро.

Початок «холодної війни» позначився створенням у Латинській Америці військово-політичного союзу американських держав (Пакт Ріо-де-Жанейро, 1947). Участь рожав континенту в цьому союзі суттєвою мірою визнала їх позицію в 00Н у той період.

У зовнішній політиці країни Латинської Америки йшли фарватері Вашингтона, під тиском якого вони розірвали ароматичні відносини з Радянським Союзом. Вико-пистовуючи лозунги «континентальної солідарності», американські представники добилися внесення в проект Статуту 00Н положень, які санкціонували б пріоритет міжамериканських установ при розв'язанні Радою Безпеки 00Н конфліктних ситуацій і суперечок у Латинській Америці. Делегація США прагнула усунути 00Н від розгляду латиноамериканських проблем і обмежити їх вирішення рамками ОАД.

Наступ реакції в країнах Латинської Америки і встановлення у 12 латиноамериканських республіках проамериканських диктаторських режимів відобразилися на позиціях держав регіону в 00Н. У перші десятиріччя існування 00Н діяльність латиноамериканських представників у цій міжнародній організації контролювалась і спрямовувалась Вашингтоном.

Питання 49. Паризька сесія РМЗС і Паризька мирна конференція.

Питання 50. Підготовка мирних договорів із колишніми союзниками Німеччини.

На Паризькій сесії Ради міністрів закордонних справ (РМЗС), яка відбулася у два етапи у квітні—-липні 1946р., держсекретар США Д. Бірнс запропонував скликати мирну конференцію 12 листопада 1946 р. і завершити роботу над німецьким урегулюванням. З його точки зору, мирне врегулювання не передбачало припинення окупації, а тільки уточнювало мету, на досягнення якої має спрямовуватися діяльність союзної окупаційної адміністрації. Не брався до уваги також і німецький уряд, який мав прийняти це врегулювання. Отже, йшлося про фактичну ревізію потсдамських угод.

Міністр закордонних справ СРСР В. Молотов виступив із програмною промовою «Про долю Німеччини і мирної угоди з нею^, сенс якої зводився до обстоювання політичного суверенітету Німеччини, її територіальної неподільності й необхідності розвитку мирної німецької промисловості. Окремо ставилося питання про створення загальнонімецького уряду й перевірку його на довіру, отже, про швидке припинення окупації не йшлося.

Промова Молотова, хоча й мала пропагандистський характер, була максимально вільною від суперечностей і, на думку багатьох дослідників, становила вершину мистецтва радянської дипломатії, продемонстрованого при обговоренні німецького питання. ^

Непохитна формула Молотова змусила держсекретаря США на другому етапі Паризької сесії переглянути власний план «німецького мирного врегулювання» в пункті створення німецького уряду «в якійсь формі» і зняти питання про скликання мирної конференції з Німеччини в листопаді 1946 р.

Міністр закордонних справ Франції Ж. Бідо обмежив попередні умови для створення центральних німецьких департаментів санкціонуванням переходу Саару під тимчасове керування Франції. Тут дуже багато залежало від позиції Радянського Союзу. Адже навіть тимчасове відлучення Саару від Німеччини суперечило молотов-ській позиції засудження сепаратизму і, крім цього, підривало юридичну непорушність польсько-німецького кордону Одер—Нейсе, адже формально статус Саару зрівнявся б з аналогічним статусом західних польських земель. Тому в тій ситуації радянський міністр закордонних справ тільки зарезервував свою позицію.

Ще одним питанням Паризької сесії, що торкалося Німеччини, був американський проект угоди про її роззброєння й демілітаризацію. Пізніше він дістав назву «угода Бірнса^. Вперше ідея такої угоди обговорювалася в грудні 1945 р. під час візиту Бірнса до Москви й здобула підтримку Сталіна. Але трохи згодом, у квітні 1946 р., після пропозиції обговорити проект під час майбутньої Паризької сесії РМЗС зовнішньополітичне відомство СРСР наголосило на несвоєчасності проекту. Нагадувалося, що вже існують загальні угоди з роззброєння

Німеччини і проект нової угоди фактично гальмує реальні заходи з демілітаризації. Треба спочатку спільно з'ясувати, як реалізуються попередні рішення, а потім укласти угоду про міжнародні гарантії й контроль, причому не менше ніж на 25 років.

Проте Бірнс виніс це питання на пленарне засідання сесії. Тоді радянська сторона додала до своїх заперечень проти проекту ще й відсутність пункту про перебудову в політичному житті Німеччини, про аграрну реформу, про ліквідацію монополій. Намагаючися підкреслити ефемерність подібних закидів, Бірнс виділив вузький, військово-контрольний аспект запропонованої угоди.

Що стосується перевірки виконання рішень про демілітаризацію, то радянська сторона наполягала на скасуванні інспектування промислових підприємств. Уже в той час на кордоні Саксонії й Тюрінгії розгортався проект видобування і переробки урану на комбінаті «Вісмут». І ось тут, вочевидь, і крилася головна причина неприйняття радянською стороною «угоди Бірнса», бо в ній заборонялося виробництво «будь-яких розщеплюваних матеріалів». Щоправда, вона містила застереження про можливість такого виробництва, якщо «Високі Сторони схвалять», але таким чином урановий проект СРСР узалежнювався від західних держав, насамперед США.

Липень 29 — жовтень 15 1946 Паризька конференція з мирного врегулювання з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією

З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.

Значне місце на початковому етапі роботи конференції посіло обговорення процедурних питань. Було ухвалено резолюцію, яка оголошувала рекомендації конференції рішеннями, якщо вони ухвалені не лише більшістю у дві третини голосів, а й простою більшістю. 25 вересня 1946 р. міністри закордонних справ Англії, США, Франції й СРСР опублікували Декларацію про колишні італійські колоніальні володіння в Африці, яка стала основою для Спільної декларації з цього питання, і була підписана разом із мирними угодами.

Щодо статусу Вільної території Трієст західні країни запропонували всю повноту влади надати губернаторові, відповідальному за свої дії лише перед Організацією Об'єднаних Націй.

Радянський Союз вважав за необхідне передати виконавчу владу урядові Вільної території Трієст, створюваному народними зборами й відповідальному перед ними. Але цю пропозицію відкинула більшість учасників конференції.

Серед територіальних проблем конференція розглянула претензії Греції на 1/10 болгарської території, межуючої з грецьким кордоном, під приводом «стратегічної безпеки». Створена конференцією комісія з політичних і територіальних питань мирної угоди з Болгарією ухвалила постанову РМЗС про збереження існуючого болта-ро-грецького кордону.

Подібні претензії Греція висунула й щодо 1/3 території Албанії, але це питання на конференції серйозно не розглядалося.

Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.

Паризька конференція, підтвердивши переважну більшість узгоджених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань — подолання суперечностей, що містилися в цих рішеннях. Для цього було скликано третю сесію -РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку.

Сесія усунула суперечності з питання про статус території Трієст ухвалою про те, що до набрання чинності постійним статусом Вільної території Трієст управління цією територією здійснюватимуть губернатор, призначений Радою Безпеки, і Тимчасовий уряд, сформований губернатором після консультації¹ з югославським та італійським урядами.

Для врегулювання режиму судноплавства Дунаєм РМЗС вирішила скликати через шість місяців після підписання мирних угод конференцію за участю всіх придунайських держав, а також США, Англії й Франції.

Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кордони європейських держав з невеликими змінами.

Узгоджено було позшцї з репараційного питання.

Таким чином, Нью-Йоркська сесія Ради міністрів закордонних справ завдяки взаємним компромісним поступкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами — колишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією були підписані 10 лютого 1947 р. в Парижі й набрали чинності 15 вересня 1947р.

Кожна з угод містила преамбулу, а також територіальні, політичні, військові, економічні, репараційні пос-танови. В преамбулі кожної з мирних угод проголошувалося про припинення стану війни й фіксувалося зобов'язання союзних держав підтримати звернення країни, з якою укладено мирну угоду, про прийняття ЇЇ в Організацію Об'єднаних Націй.

Питання 51. План Баруха.

викладений у Комісії з атомної енергії Бернардом Барухом 14 червня 1946р. «План Баруха” передбачав: створення Міжнародного агентства з атомного розвитку, яке здійснюватиме під керівництвом Ради Безпеки контроль над використанням атомної енергії, після створення системи контролю вся атомна зброя має бути знищена, а виробництво нових атомних бомб заборонено; Агентство мало стати єдиним власником атомної сировини, контролювати всю діяльність у галузі атомної енергії в інтересах всіх країн, володіти монополією на дослідження і розвиток у галузі атомної енергії.

Радянський план, викладений А. Громико, передбачав укладення міжнародної конвенції про заборону виробництва й застосування атомної зброї, яка мала закріпити такі зобов'язання: заборонити використання атомної зброї та виробництво атомної зброї, знищити протягом трьох місяців усі запаси атомної зброї; вважати будь-яке порушення конвенції серйозним злочином проти людства; протягом шести місяців учасники конвенції мали ухвалити закони, які передбачали суворе покарання за порушення положень конвенції.

Пізніше, 11 червня 1947р., радянська сторона виклала своє бачення інспекцій і контролю: створити Міжнародну Контрольну комісію з повноваженнями контролю та інспекцій щодо мирного використання атомної енергії;

залишити у віданні урядів країн володіння й управління матеріалами та установами з атомної енергії; контроль має здійснюватися шляхом обмежених інспекцій, запитів інформації від урядів стосовно матеріалів; передбачався також контроль за існуючими атомними матеріалами.

Питання 52. План Маршалла.

Друга світова війна підірвала економіку всієї Європи. На 25% впав європейський ВВП, зростало безробіття та відчувався сильний брак інвестицій. Через це, і через ряд політичних міркувань, США почало розробляти план економічної допомоги Європі.

- 5 червня 1947 p. державний секретар США Дж. Маршал виступив з промовою у Гарвардському університеті з нагоди присвоєння йому ступеня доктора права. Він сформулював основні положення комплексу економічних та політичних заходів щодо здійснення реконструкції в Європі, що здобули назву «плану Маршала». Отже, його мета - відродження справно функціонуючої економіки, що дозволила б створити такі політичні та соціальні умови, за яких могли б функціонувати інститути «вільного суспільства», а також залучення Західної Німеччини до Західного блоку й зменшення радянського впливу в Європі. Для цього потрібна додаткова допомога Західній Європі, що повинна здійснюватися крупномасштабно.

З 27 червня по 2 липня 1947 p. у Парижі відбулася нарада за участю Франції, Великобританії та СРСР. СРСР відмовився від участі у «плані Маршала». Після цього він почав вимагати цього ж від своїх союзників. Усі східноєвропейські країни підтримали СРСР, проблема виникла тільки з Чехословаччиною, яку все ж таки вдалося переконати під тиском СРСР.

Відкинувши американський план, Радянський Союз втратив свою популярність серед населення європейських країн, тому що виявився супротивником стабілізації ситуації у цих країнах. Комуністи країн Західної Європи, відмовившись від «плану Маршала» виглядали «ворогами» національних інтересів своїх країн, що дало поштовх антирадянській кампанії. Після цього не могло йти й мови про їх перебування в урядах Західної Європи.

Західна Європа одержала близько 17 млрд. доларів і стала економічно незалежною від США. Невдовзі Західна Європа почала конкурувати зі Сполученими Штатами на світових ринках, помітно підвищився життєвий рівень більшості західноєвропейського населення.

Фактично розкол Європи у відношенні до «плану Маршала» став початком «холодної війни», розподілу світу на сфери впливу, протистояння СРСР та США. Створена Рада економічної взаємодопомоги мала значно менш скромні економічні можливості і значною мірою такий хід подій обумовив економічне розшарування Західної і Східної Європи.

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 222; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 14 15 16 17 181920 21 22 23 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!