Питання 43. Московський договір про заборону випробовувань ядерної зброї.
Значну роль у створенні політичної та договірно-правової засад співробітництва між СРСР і США відіграла зустріч лідерів двох держав, що відбулась 22—ЗО травня 1972 р. в Москві. З ініціативи радянської сторони -Р. Ніксон і Л. Брежнєв підписали політичний документ «Основи взаємовідносин між СРСР і США», в якому було зафіксовано базові принципи двосторонніх відносин держав. Зокрема в ньому відзначалось, що мирне співіс. нування — це єдина основа для підтримання відносин між обома країнами, і констатувалась необхідність відвернення загрози виникнення ядерної війни.
Найважливішим наслідком зустрічі у верхах стало підписання безстрокового Договору про обмеження систем і Тимчасової угоди про деякі заходи в галузі обмежень ня стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1). З усіх раніше підписаних великими державами документів, які мали відношення до ядерної зброї, ці два стали першими що перешкоджали її кількісному нарощуванню і зводили до мінімуму стратегічні оборонні системи. Вони поклали початок створенню договірної основи процесу розрядки.
З серпня і 29 вересня 1972 р. відповідно американський Сенат і Президія Верховної Ради СРСР ратифікували, Договір про обмеження систем ПРО. Трохи пізніше законодавчі органи США і СРСР схвалили Тимчасову угоду ОСО-1.
Питання 44. Нова східна політика ФРН.
Становлення політики розрядки в Європі багато в чому пов'язане з «новою східною політикою» ФРН, яку почала проводити коаліція партій, що здобула в 1969 р. перемогу на виборах до західнонімецького парламенту — бундестагу. Очолив коаліцію лідер Соціал-демократичної партії Німеччини В. Брандт.
|
|
|
ý Справжнє ім'я — Герберт Фрам. Після приходу до влади в 1933 р. фашистів він емігрував у Норвегію. В 1940— 1945 рр., коли Норвегію окупували нацисти, перебував у Швеції. Брав участь у русі Опору. Після розгрому фашизму певний час жив у Норвегії й навіть був членом норвезької військової місії в Західному Берліні, носив норвезьку військову форму.
Прийшовши до влади, В. Брандт почав рішуче здійснювати «нову східну політику», яка відповідала інтересам СРСР, НДР, інших країн східного блоку. Справа в тому, що на Сході були занепокоєні тим, що правляча Християнсько-демократична партія спиралася на голоси «земляцтв» німців, переселених після війни з земель, які відійшли до держав-переможниць: Польщі, Чехословач-чини, СРСР. Звичайно, ці переселенці не визнавали нові кордони в Європі, в тому числі НДР як «окрему державу німецького народу».
«Нова східна політика» якраз і мала на меті перегляд старих позицій і перехід до курсу на домовленості із СРСР та іншими соціалістичними сусідами, на визнання існуючих кордонів та повоєнних реалій. До речі, ніхто з державних діячів ФРН, навіть тих, що спиралися на підтримку згаданих «земляцтв», не закликав до силового повернення втрачених територій. Але сам факт «невизнання» створював грунт для діяльності екстремістських організацій у ФРН. На Сході ж він використовувався з метою залякування загрозою західнонімецького реваншизму, що давало підстави для зміцнення радянського контролю в «соціалістичному таборі», а у випадку з Чехословаччиною в 1968 р. — для прямого воєнного втручання у справи «братньої» країни.
|
|
|
У річищі «нової східної політики» з грудня 1969 р. до серпня 1970 р. проходили переговори між ФРН і СРСР, які завершилися підписанням 7 серпня 1970 р. Московського договору, що став конкретною реалізацією нового курсу ФРН. Одне з найважливіших його положень зафіксувала ст. З, де було визнано, що «мир в Європі можна зберегти тільки в тому випадку, якщо ніхто не зазіхатиме на сучасні кордони». Далі йшлося про відмову від територіальних претензій, від спроб вирішувати спори немирними засобами. Все це якнайкраще влаштовувало СРСР, бо означало примирення ФРН із розколом Німеччини, з існуванням НДР.
|
|
|
Принципове значення для справи розрядки міжнародної напруженості в Європі мала «Домовленість про наміри сторін». Згідно з «Домовленістю», ФРН зобов'язалася поважати державну цілісність і самостійність НДР і укласти з НДР міждержавний договір.
«Домовленість» передбачала, що згодом ФРН укладе аналогічні за політичним змістом Московському договори із сусідніми країнами — Польщею і Чехословаччиною, з якими існували прикордонні проблеми, а також з Угорщиною й Болгарією.
З вересня 1971 р. СРСР, Великобританія, США та Франція підписали чотиристоронню угоду про Західний Берлін. Згідно з угодою західні держави зберігали право тримати в Західному Берліні свої військові контингенти й використовувати всі транспортні шляхи з ФРН до Західного Берліна. Західний Берлін зберігав свій статус і не визнавався складовою частиною ФРН.
Наступним етапом процесу розрядки в Європі стала нормалізація відносин між ФРН і НДР. 21 грудня 1971р. в Берліні був підписаний договір про основи відносин між НДР і ФРН. Сторони встановили міждержавні відносини, ФРН відмовилася від спроб представляти в міжнародних відносинах «східну Німеччину». Як непринципову поступку ФРН з боку НДР можна розцінювати рішення обмінятися не посольствами, а постійними представництвами, що трохи пом'якшувало для ФРН визнання НДР окремою державою.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 247; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!