Питання 15. Договір Тлателолко.
14 лютого 1967 р. 14 латиноамериканських держав підписали Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко). Важливі частини договору становили два додаткові протоколи. Додатковий протокол І покладав певні зобов'язання на ті держави, які де-юре чи де-факто несуть міжнародну відповідальність щодо територій, які знаходяться в зоні, де діє договір (це стосувалося США, Великобританії, Франції та Нідерландів, які мали колонії чи залежні території в Латинській Америці). Додатковий протокол II передбачав зобов'язання ядерних держав поважати статус без'ядерної зони.
В 1973—1977 рр. на XVIII—XXXII сесіях Генеральної Асамблеї латиноамериканські держави добилися прийняття резолюцій, які закликали всі країни приєднатися до додаткових протоколів І і II Договору Тлателолко.
Питання 16. Доктрина “гнучкого реагування”.
1960 р. президентом США став Джон Ф. Кеннеді. Нове керівництво замінило зовнішньополітичну доктрину «масованої відплати» на доктрину «гнучкого реагування», або «дозованого використання сили». Міністр оборони Р. Мак-намара сформулював дві стратегічні мети США на 60-ті роки: 1) стримування свідомого нападу на США та їх союзників шляхом постійної підтримки здатності завдати неприйнятної шкоди противнику; 2) обмеження втрат власного населення і збитків промислового потенціалу. Доктрина передбачала різні варіанти застосування як звичайної, так і ядерної зброї для реалізації політичних цілей. При цьому підвищена увага приділялась дипломатичним засобам впливу на конфронтаційну ситуацію. У своїй концепції ескалації відомий американський теоретик Г. Кан — директор Гудзонівського інституту —
|
|
|
запропонував модель урегулювання конфліктів, яка грунтувалась на одночасному використанні засобів дипломатії та силової боротьби («сходи ескалації» Г. Кана).
Одним з постулатів доктрини «гнучкого реагування» було визнання адміністрацією Кеннеді того факту, що очолюваний Радянським Союзом блок соціалістичних держав є довгостроковим історичним явищем. • Тому збереження «балансу сил» у відносинах із СРСР стало однією з головних настанов зовнішньої політики США. Виходячи з того, що по лінії конфронтації двох блоків у Європі стабільність можлива, автори доктрини «гнучкого реагування» прогнозували загострення протистояння двох систем у країнах «третього світу», вважаючи, що саме там з'явилась небезпека порушення світового балансу сил на користь СРСР, чого не повинні були допустити США.
В умовах піднесення національно-визвольних рухів на початку 60-х років, коли радянське керівництво зробило ставку саме на їх активну підтримку, Д. Кеннеді запропонував будувати радянсько-американські відносини на засадах визнання і «заморожування» існуючого на той момент статус-кво.
|
|
|
Питання 17. Доктрина “масованої відплати”.
доктрина массированного возмездия , разработанная в начале 50-х братьями Даллесами, которая в качестве единственной формы сдерживания СССР, много превосходивший НАТО по количеству обычных вооружений, предусматривала способность США к широкомасштабной ядерной атаке.
Cтратегическая концепция Соединенных Штатов в 1945-1960 гг. базировалась на их атомной монополии, подавляющем превосходстве над СССР в средствах доставки атомного оружия, а также на убежденности в полной неуязвимости североамериканского континента.
В то время США имели 840 стратегических бомбардировщиков в строю и 1.350 в резерве.
Первоначально планировалось атаковать 20 самых крупных советских городов и с помощью 196 атомных бомб уничтожить их (директива № 432 Д, 1945 г.). В 1948 г. речь шла уже о 70 советских городах, для которых припасли более 200 атомных бомб (план "Чариотир"). В 1949 г. с помощью 300 атомных бомб и 250.000 тонн обычных бомб подлежало уничтожению до 85 процентов советской промышленности (план "Дропшот"), а еще через год США готовы были стереть с лица земли 100 советских городов (план "Троян").
|
|
|
О том, что планы эти составлялись не для "бумажной войны", свидетельствуют слова президента Трумэна, который в январе 1952 г. сказал: "Мы сотрем с лица земли любые порты или города, которые необходимо будет уничтожить для достижения наших целей".
Сменивший его Эйзенхауэр также считал, что против СССР и других социалистических государств можно вести только глобальную ядерную войну и напасть следует первыми. Исходя из этого ускоренными темпами шло развитие стратегических наступательных сил в американской армии. Так, в период с 1954 по 1961 финансовый год на ВВС в США расходовалось почти 47 процентов военного бюджета, на ВМС -29 процентов и на сухопутные войска - 24 процента.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 310; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!