Питання 5. Бандунгська конференція.
18—24 квітня 1955 р. в Бандунзі (Індонезія) з ініціативи Індонезії, Бірми, Індії, Пакистану та Цейлону відбулася конференція в якій взяли участь 29 країн та територій Азії й Африки, зокрема КНР і Японія. Азію представляли 23 делегації, Африку — 6.
Той факт, що учасниками конференції були як соціалістичні країни — ДРВ і КНР, так і країни, що входили у військово-політичні блоки з країнами Заходу — Пакистан, Туреччина, Таїланд, Ірак, зумовив значні розбіжності в позиціях сторін.
Головна увага на конференції приділялась розробці практичної програми мирного співіснування та незалежного розвитку країн Азії й Африки, подальшій боротьбі проти колоніалізму.
Заключне комюніке містило Декларацію щодо сприяння загальному миру й співробітництву.
Узгодженою платформою конференції, як це зафіксовано в її заключному комюніке, стали антиколоніалізм і антиімперіалізм. У комюніке дістала відображення й ідея мирного співіснування держав, що належать до різних систем, були сформульовані 10 принципів мирного співіснування.
Ці принципи конкретизували ідеї п'яти принципів мирного співіснування («панча шила» — п 'ять принципів), проголошених раніше в преамбулі угоди між КНР та Індією про торгівлю і зв'язки Тибетського району Китаю з Індією. Вони передбачали:
1) взаємну повагу до територіальної цілісності і суверенітету;
2) ненапад;
3) невтручання у внутрішні справи;
|
|
4) рівноправність і взаємну вигідність;
5) мирне співіснування.
До 10 принципів мирного співіснування ввійшли:
1) повага до основних прав людини, а також цілей та
принципів Статуту 00Н;
2) повага до суверенітету та територіальної цілісності
всіх країн;
3) визнання рівноправності всіх рас і націй, великих і
малих;
4) утримання від інтервенції й втручання у внутрішні
справи інших країн;
5) повага до права кожної країни на індивідуальну чи колективну оборону згідно зі Статутом 00Н;
6) утримання від використання угод щодо колективної оборони в інтересах якоїсь із великих держав і від тиску на інші країни;
7) утримання від агресії проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої країни;
8) врегулювання всіх міжнародних спорів мирним шляхом;
9) сприяння взаємним інтересам і співробітництву;
10) повага до справедливості й дотримання міжнародних зобов'язань.
Бандунзька конференція мала велике міжнародне значення. По-перше, вона свідчила про зміцнення незалежного зовнішньополітичного курсу країн, що визволилися. По-друге, її рішення сприяли як подальшому розвиткові національно-визвольного руху, так і утвердженню в міжнародних відносинах принципу мирного співіснування. Нарешті, конференція заклала засади Руху неприєднання — нового напряму у світовій політиці.
|
|
Питання 8. Вихід Франції з військової організації НАТО.
До середини 60-х років між Францією та її західними партнерами намітилися доволі відчутні суперечності з ряду кардинальних проблем міжнародної політики та стратегії НАТО. Ш. де Голль взяв курс на обмеження впливу США в Західній Європі, блокування входження до «Спільного ринку» Великобританії, відновлення золотого стандарту в міжнародних валютно-фінансових розрахунках, здобуття Фрадцією лідерства в ЄЕС, забезпечення її економічних інтересів як у галузі промисловості, так і сільського господарства. З 1959 р. президент Ш. де Голль почав здійснювати заходи щодо виходу Франції з військових структур НАТО, що відбулося врешті-решт у лютому 1966 р. Вихід Франції з НАТО став однією з найважливіших складових нового зовнішньополітичного КУрсу країни, спрямованого та відігравання Францією самостійної міжнародної ролі Його елементом був також новий, оснований на здоровому прагматизмі підхід до вщносин з Радянським Союзом, іншими країнами «соціалістичного табору».
Вихід Франції з системи інтегрованого командування збройними силами НАТО в 1966 р. і ліквідація військових баз та інститутів блоку, що перебували на її території, безперечно, свідчили про глибоку кризу в системі західних союзів.
|
|
Політика протистояння та ультимативних вимог щодо своїх головних партнерів — США, Великобританії та ФРН у межах як Атлантичного союзу, так і Європейського економічного співтовариства призвела в другій половині 60-х років до фактичної зовнішньополітичної ізоляції Парижа. Тому прагнення керівництва П'ятої Республіки до розширення та поглиблення відносин з країнами протилежного блоку, яке знаменувало повернення до старої європейської моделі зовнішньополітичної поведінки («держава, що балансує між своїми конкурентами») у значною мірою було єдиною можливою за тих умов раціональною стратегією.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 263; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!