Державний устрій України у складі СРСР в середині 60 – сер. 80-х рр. ХХ ст. Конституція УРСР (1978 р.).
Тут необхідно зазначити, що процес експериментаторства, який проводився в попередні роки, було перервано кремлівським заколотом 1964 року та приходом до влади в СРСР Л. Брежнєва. Пленум ЦК КПРС 14 жовтня 1964 р. звинуватив Хрущова у суб’єктивізмі і волюнтаризмі, адмініструванні й поспішному експериментуванні, недооцінці економічних законів соціалізму, порушенні норм партійного життя та принципів партійного керівництва.
Прийшовши до влади, Л. Брежнєв почав проводити економічні реформи. Проте бажаних наслідків вони не принесли. Позбавлення республік права управляти підприємствами на своїй території, насадження централізаторських тенденцій, посилення адміністративно-командних методів управління — усе це позбавляло реформи реальних перспектив. Створити комплексний міжгалузевий план не вдалося, як і поставити стимулювання у залежність від результатів праці. Розходження інтересів трудівника, підприємства й суспільства, нежиттєдайність виробничих відносин зумовили крах економічних новацій. Замість того, щоб регулювати виробничі пропорції потребами споживання, тобто ринком, соціалістична система запровадила плановість, валюнтаристськи встановлені показники. Окрім того, у 70-80-ті роки надзвичайно поширилася практика коригування планів у бік
зниження. Все це разом із “залізною завісою” перетворило країну у суспільство тотального дефіциту. Катастрофічно бракувало металу, будівельних матеріалів, обладнання, палива, паперу, кормів, транспортних засобів тощо. Високорозвинуті країни побудували постіндустріальне суспільство, вступили в технотронну еру. Україна ж у складі СРСР все ще продовжувала індустріалізацію. Але й ці процеси гальмувалися повільним вилученням з виробництва застарілого устаткування, середній вік якого 1985 року становив 28 років.
|
|
|
Не менш катастрофічними були наслідки панування командно-бюрократичної системи у сільському господарстві.
Однією з причин провалу економічних реформ був саботаж їх з боку потужного апарату державного управління, виробничо-управлінської бюрократії. Важливим фактором була відсутність зацікавленості трудівника в результатах своєї праці через відчуження його від засобів виробництва, від розпорядження виробленою продукцією. Саме в цей час розпочався період стагнації усіх сфер життя.
Формування культу Л. Брежнєва свідчило про створення неототалітарного режиму. Посилювався ідеологічний тиск на народ. У національних відносинах пропагувалося злиття націй.
В середині 60-х років зароджується дисидентський рух, головним напрямком якого була боротьба за права людини, національне та регіональне визволення.
|
|
|
Внутрішніми передумовами опозиційного руху були практично бездержавний статус України, панування партійно-радянської бюрократії, утиски національного культурно-духовного життя.
В державному будівництві того часу суттєвих змін не відчувалося.
Найвищим конституційним органом УРСР вважалася Верховна Рада України. Це був найвищий законодавчий орган.
Важливим органом влади республіки була Президія Верховної Ради УРСР. Нормативні акти, які вона видавала, за своєю юридичною силою йшли за законами. Президія була підзвітна Верховній Раді УРСР.
Найвищим органом державного управління залишалася Рада Міністрів УРСР. За Конституцією це був вищий законодавчий і найвищий розпорядчий орган республіки. Свої нормативні повноваження Рада Міністрів здійснювала шляхом видання постанов і розпоряджень, які були обов’язковими на всій території України.
Центральними органами державного управління були союзні та республіканські міністерства й відомства.
В 60—80-х роках структура судової системи в СРСР майже не змінюється.
1970 року після створення союзно-республіканського Міністерства юстиції нотаріат було передано в його відання.
|
|
|
Прокурорська система в СРСР була найбільш централізована. В Конституції 1978 р. зазначалося, що найвищий нагляд здійснюється Генеральним прокурором СРСР та підлеглими йому Прокурором УРСР і нижчими за підпорядкуванням прокурорами.
1979 року було прийнято закон “Про адвокатуру”.
Значний вплив на розвиток правової системи УРСР мала прийнята 20 квітня 1978 року Конституція УРСР, яка з певними доповненнями та поправками діяла до 28 червня 1996 року.
Ця Конституція була найоб’ємнішою і ще більш заідеологізованою, ніж попередня. Вона складалася з преамбули, 10-ти розділів, які, в свою чергу, складалися зі 171 статті. Текст Конституції УРСР 1978 року майже повністю відповідав Конституції СРСР 1977 року.
В Конституції йшлося про основи суспільного ладу і політики; державу й особу; національно-державний і адміністративно-територіальний устрій УРСР; Ради народних депутатів УРСР; місцеві органи державної влади та управління УРСР; державний план
економічного і соціального розвитку УРСР; державний бюджет УРСР; правосуддя, арбітраж і прокурорський нагляд; герб, прапор, гімн і столицю УРСР; про дію Конституції УРСР і порядок її зміни.
Нова Конституція проголошувала комуністичну партію “керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром … політичної системи”, що свідчило про продовження ідеологічного тиску на суспільство в умовах командно-адміністративної системи. В ній вміщувалися декларативні права. Наприклад, про право виходу зі складу СРСР, що за відсутності реального механізму здійснення цього права було не більше ніж декларацією. Вміщувалися також суто паперові права на об’єднання громадян, гарантії недоторканності особи тощо. А в реальному житті все діялось інакше.
|
|
|
Конституція УРСР 1978 р.: характеристика основних положень.
Рішення про розробку нової Конституції Радянського Союзу було ухвалено на початку 1960-х років. Однак її проект був підготовлений і поданий для схвалення лише у травні 1977 р. Так, 7 жовтня 1977 р. ВР СРСР прийняла нову Конституцію. Через шість місяців, 20 квітня 1978 р., на позачерговій 7-й сесії ВР УРСР було прийнято четверту й останню Конституцію УРСР.
У преамбулі цього Основного Закону вказувалося на наступність конституційного розвитку України, ідей і принципів Конституцій 1919, 1929, 1937, а носієм влади проголошувалися не трудящі, а народ. Закріплювалося всевладдя рад народних депутатів, демократичний централізм, соціалістична демократія, соціалістична законність; комуністична партія визначалась як „керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства, ядро його політичної системи, державних і громадських організацій”. Конституція передбачала систему прав і обов’язків громадян, декларувала суверенітет УРСР та її право вільного виходу з СРСР. Однак механізму реалізації цього права не було.
Система органів державної влади республіки порівняно з Конституцією УРСР 1937 р. зазнала деяких змін. Так, ради депутатів трудящих були перейменовані на ради народних депутатів. Строк повноважень ВР УРСР збільшувався до 5 років, інших рад – до 2,5 років. Певною новацією стала окрема глава про народних депутатів, що закріплювала їхній статус як повноважних представників народу, які керуються загальнодержавними інтересами.
Згідно з Конституцією 1978 р. найвищий орган державної влади – ВР УРСР – складався з 650 депутатів і скликався на чергові сесії двічі на рік. У свою чергу Президія ВР УРСР визначалася постійно діючим органом ВР, їй підзвітним, і в період між сесіями виконувала функції найвищого органу державної влади. Найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади визначався уряд – Рада Міністрів (далі – РМ) УРСР. Для вирішення питань, пов’язаних з керівництвом народним господарством, державним управлінням, як постійний орган РМ діяла її президія. Республіканські міністерства та відомства підпорядковувалися РМ безпосередньо, союзно-республіканські перебували в подвійному підпорядкуванні. Обласні, міські, районні в містах, селищні та сільські ради народних депутатів виступали органами державної влади на відповідних територіях і мали вирішувати всі питання місцевого значення, виходячи з інтересів громадян. Їх виконавчими та розпорядчими органами були виконкоми.
Судова влада не визнавалась окремою гілкою влади; вона іменувалася правосуддями, що покладалося на Верховний Суд УРСР, обласні, Київський міський суди, районні (міські) народні суди, організація та порядок діяльності яких визначалися законами не тільки України, а й СРСР. Вищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів з боку державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснювалося Генеральним прокурором СРСР через призначуваним ним і підлеглих йому Прокурора УРСР і обласних прокурорів.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 625; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!