Характерні риси права в Україні в повоєнні роки. Посилення репресій.
У повоєнний час правова база розвивалася на основі принципу пріоритету союзного законодавства. Посилення партійного керівництва безпосередньо зачіпало законодавчу діяльність держави
Проголошений ХХ з’їздом КПРС курс на демократизацію й розширення повноважень союзних республік передбачав усунення деформації в правовій системі
Цивільне законодавство спрямовувалося передусім на зміцнення права державної власності. Так, протягом 1945–1946 рр. здійснювалася націоналізація землі, підприємств, банків, засобів зв’язку в західних областях, Буковині й Закарпатті. В умовах переходу до мирного будівництва збільшилася роль господарсько-договірних відносин між підприємствами й організаціями. Постанова Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. мала сприяти поширенню практики укладення договорів господарськими організаціями. Передбачалася певна цивільно-правова регуляція порядку здавання виробниками зерна державі. Але у відповідь на директиву Сталіна від 15 вересня 1947 р.,в якій засуджувалося послаблення керівництва заготівлею зерна з боку партійних та радянських органів, ЦК КП(б)У і Рада Міністрів УРСР повернулися до застосування надзвичайних адміністративних заходів. Як наслідок — новий, штучно створений голодомор в Україні
Відбувалося “зближення” державної та колгоспно-кооперативної форм власності. Так, згідно з рішенням Пленуму ЦК КПРС(червень 1956 р.) у державну власність були передані артілі промислової кооперації.
|
|
|
Зміцненню товарно-грошових відносин сприяла Постанова Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р., якою запровад жувалося проведення грошової реформи. Було скасовано карткову систему, ліквідовано комерційну торгівлю і запроваджено продаж товарів за єдиними державними цінами. Але внаслідок зміни грошової системи майже втричі підвищилися роздрібні ціни.
Певні зміни відбулися у цивільно-правовому регулюванні особистої власності. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. “Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних житлових будинків” громадяни отримали право особистої власності на одно- або двоповерховий дім. Щоправда, загальна площа його обмежувалася 60 кв. метрами, а кількість кімнат —п’ятьма.
Прийнятий Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. новий Цивільний кодекс УРСР віддзеркалював Основи цивільного законодавства Союзу РСР (1961 р.). Кодекс містив вісім розділів. Істотний вплив на основні положення ЦК 1963 р. мали утопічні погляди КПРС щодо побудови комунізму.
Установлювалися дві черги спадкування за законом: 1) діти, чоловік чи дружина, батьки померлого; 2) брати, сестри, діди й бабусі.
|
|
|
Заповідач отримав право заповідати свою власність також іншим особам або позбавляти спадщини на власний розсуд.
Відбулися певні зміни у сімейному праві. 1953 року ліквідовано заборону шлюбів між громадянами СРСР та іноземцями. Кодекс про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР доповнено положенням про обов’язок батьків утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Зміни у трудовому праві передбачали поновлення довоєнних норм, що регулювали трудові відносини. Скасовувались трудова мобілізація, трудова повинність, щоденні понаднормові роботи.
Подальша демократизація трудового права пов’язана з періодом десталінізації. У квітні 1956 р. була скасована кримінальна відпові-дальність працівників за самовільне залишення роботи. З 1957 р. від-мовилися від призову молоді на навчання у системі державних трудових резервів. Відновилося право працівника на звільнення з роботи за власним бажанням; необхідно було тільки попередити про це адміністрацію за два тижні. Отже, поновилася дія інституту трудового договору.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1956 р. робочий день напередодні вихідних і свят скорочувався на дві години.
|
|
|
Протягом 1958–1960 рр. відбулося переведення всіх робітників і службовців на семигодинний робочий день. Для працівників, зайнятих на підземних роботах, та деяких інших категорій встановлювався шестигодинний робочий день.
Посилилась охорона праці підлітків, вагітних жінок. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР “Про посилення охорони праці підлітків” від 13 грудня 1956 р. заборонялося приймати на роботу молодь до 16 років. Для працівників віком від 16 до 18 років встановлювався шестигодинний робочий день, посилювалися гарантії у наданні щорічних відпусток. З квітня 1956 р. до 112 днів збільшилась тривалість відпусток жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами.
28 грудня 1960 р. було прийнято новий Кримінально-процесуальний кодекс України; з 1 квітня 1961 р. він набув чинності. Підґрунтям КПК стали Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік (1958 р.). Кодекс складається із Загальної та Особливої частин, які разом містять шість розділів. Загальна частина об’єднує норми стосовно усіх стадій і форм провадження з кримінальних справ, підсудності, прав і обов’язків учасників процесу, вимог до доказів, обставин, що виключають можливість участі в кримінальному судочинстві, строків та судових витрат
|
|
|
У липні 1963 р. Верховна Рада УРСР прийняла новий Цивільно-процесуальний кодекс УРСР. Кодекс відтворював положення Основ цивільного судочинства Союзу РСР і союзних республік (1961 р.) і складався із шести розділів.
Посилення кримінальної репресії у перше післявоєнне десятиріччя виявлялося у: 1) відновленні смертної кари(12 січня 1950 р.), за "численними заявами і проханнями трудящих", однак тільки в обмежених випадках (щодо зрадників, шпигунів, диверсантів); 2) продовженні широкого застосування принципу об активного ставлення у провину, на підставі якого сотні тисяч мешканців західноукраїнських земель у другій половині 40-х років засилались у віддалені райони за начебто зв'язок із національно-визвольним рухом опору ОУН і УПА; 3) у посиленні покарань за окремі злочинні діяння. Так, Указ ПВР СРСР (9 червня 1947 р.) передбачав більші санкції за вчинення злочинів, що становлять державну
таємницю (розголошення державної таємниці, втрата документів, що становлять державну таємницю тощо) порівняно з аналогічним за змістом Указом воєнного часу (15 листопада 1943 р.). У 1948 р. була встановлена кримінальна відповідальність за втечу з місць обов'язкового поселення осіб, що їх було вислано у віддалені райони СРСР. В умовах, коли кількість спецпоселенців налічувала мільйони осіб, цей закон фактично продовжував політику сталінських репресій; 4) посиленні кримінальної відповідальності за злочини, спрямовані проти соціалістичної власності. Згідно з Указом ПВР СРСР (4 липня 1947 р.) за розкрадання соціалістичної власності було збільшено строк позбавлення волі до 25 років й уперше встановлено кримінальну відповідальність за неповідомлення про вчинене або таке, що готується, розкрадання соціалістичної власності. Також істотно посилювалася кримінальна відповідальність за виготовлення самогону, зґвалтування, пропаганду війни, порушення правил ведення робіт тощо.
Отже, найбільш характерною рисою розвитку радянського права в УРСР у повоєнний період стало забезпечення державних інтересів у всіх сферах життєдіяльності суспільства. У розвитку цивільного та трудового законодавства, попри певні поступки громадянам, простежувалася тенденція до, відповідно, зміцнення права державної власності та створення нових форм примусового залучення до праці. За рахунок українського селянства сталінський режим вкотре намагався вирішити свої фінансові проблеми, тому розвиток колгоспного права переважно також здійснювався у напрямі творення нових форм оподаткування колгоспників. Суперечливий розвиток кримінального права післявоєнного часу виявлявся у скасуванні норм воєнного періоду й певній лібералізації законодавства, а також - й у подальшому посиленні кримінальної репресії. Основними важелями правової політики забезпечення державних інтересів в Україні були: пріоритет союзного законодавства та посилення ролі й прямого втручання вищих органів компартії у нормотворчий процес.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 598; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!