Радянізація передбачала такі заходи .



1)У сільському господарстві :конфіскація поміщицьких і монастирських земель та їх розподіл ,створення колгоспів .

2) У промисловості і фінансах :націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків ,запровадження 8-годиного робочого дня ,установлення контролю над виробництвом .

3)У державній розбудові :проведення виборів до Рад, створення робітничих загонів ,селянської міліції

Україна в 1941-1945 р. Перебудова вищих органів державної влади і управління. ДКО.

Певним етапом розвитку і випробування радянської державної системи стала німецько-радянська війна. З початком війни перед СРСР на перший план висувалося головне завдання - оборона країни. Успішна оборона могла бути здійснена насамперед за умови перебудови державного механізму відповідно до потреб війни. Воєнна обстановка вимагала максимальної централізації діяльності державного апарату й запровадження надзвичайних заходів. Це зумовлювало певні обмеження компетенції республіканських, а також місцевих органів державної влади й державного управління й, відповідно, зростання питомої ваги імперативних норм права.

Юридичною основою надзвичайних заходів, здійснюваних у місцевостях, де було оголошено воєнний стан, був Указ Президії Верховної Ради (ПВР) СРСР "Про воєнний стан" (22 червня 1941 р.). Прийнятий першого дня війни відповідно до ст. 49 Конституції СРСР (1936 р.), Указ постановляв, що у відповідних місцевостях, оголошених на воєнному стані, уся повнота влади у сфері оборони, забезпечення державної безпеки і громадського порядку переходить до військових рад фронтів. Органам військової влади надавалися широкі повноваження: право залучати громадян до трудової повинності для виконання оборонних робіт і т. ін.; встановлювати військово-квартирні обов'язки; провадити вилучення транспортних засобів та іншого необхідного для оборони майна; встановлювати автогужову повинність для військових потреб; регулювати час роботи установ і підприємств; виселяти в адміністративному порядку людей за межі місцевості, де оголошувався воєнний стан, тощо. Із зазначених питань військова влада наділялася правом видавати обов'язкові для усього населення постанови, віддавати розпорядження місцевим органам влади і громадським організаціям, вимагати негайного виконання своїх рішень.

Слід додати, що воєнний стан було запроваджено не тільки в окремих місцевостях, а й у тих найважливіших галузях народного господарства, що мали стратегічне значення. Наприклад, працівники транспорту проголошувалися мобілізованими і прирівнювалися до військовослужбовців.

Запроваджений в СРСР воєнний стан істотно змінив співвідношення функцій держави, зумовив необхідність перебудови форм і методів її діяльності. З метою надання державному апарату централізації і необхідної у воєнний час гнучкості та оперативності

виникла потреба у створенні надзвичайних державних органів для виконання спеціальних воєнних завдань.

Уся повнота влади - воєнне, політичне і господарське керівництво країною від 30 червня 1941 р. зосереджувалися в руках Державного комітету оборони (ДКО). Спільною Постановою ЦК ВКП(б), ПВР і РНК СРСР цей орган уповноважувався видавати загальнообов'язкові постанови і розпорядження. Для забезпечення виконання особливо важливих або надзвичайних заходів з оборони країни ДКО призначав уповноважених, які діяли у союзних і автономних республіках, краях і областях, а також на тих підприємствах і будовах, що мали важливе оборонне значення. В окремих великих містах при наближенні лінії фронту утворювались міські комітети оборони (Луганськ, Сімферополь, Севастополь, Керч). До їх складу входили представники партійних, радянських і військових органів. Вони керували підготовкою до оборони міста, визначали завдання промислових підприємств щодо випуску боєприпасів, іншої воєнної продукції, проводили мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд тощо. Для загального керівництва військовими діями (операціями) радянських військ ще раніше (23 червня 1941 р.) було створено Ставку Головного командування, з 8 серпня - Ставка Верховного Головнокомандування (СВГ). Органами СВГ були Генеральний штаб Червоної армії, управління наркоматів оборони і флоту, командування фронтів.

Для налагодження чіткої роботи тилу необхідними були надзвичайні заходи для планомірного забезпечення промисловості і транспорту робочою силою. З метою організації цієї роботи при Раднаркомі СРСР був створений Комітет з обліку і розподілу робочої сичи (30 червня 1941 р.), який мав свої регіональні підрозділи. В Україні такі Бюро утворювались при Раднарком і УРСР та виконкомах обласних і районних Рад депутатів трудящих. Перед цими органами стояло завдання проводити облік непрацюючого населення у містах та інших населених пунктах, а також - мобілізацію робочої сили.

Головне завдання Ради полягало у визначенні об'єктів, що підлягали евакуації, строків їх вивозу і пункти подальшого розміщення. В Україні цю роботу проводили уповноважені Ради. Величезні втрати у перші тижні на фронтах війни змушували керівництво СРСР значно збільшити чисельність збройних сил. Для цього ДКО видав Постанову "Про підготовку резервів у системі наркоматів Оборони і Військово-морських сил" (16 липня 1941 р.). Для керівництва підготовкою резервів для армії і флоту у складі Наркомату Оборони СРСР було створено Головне управління загального військового навчання. Відповідні відділи організовувалися у військових округах, республіках, обласних військових комісаріатах, райвійськкоматах. Ще однією Постановою "Про загальне обов'язкове військове навчання" (18 вересня 1941 р.) ДКО зобов'язав усіх чоловіків у віці 16-50 років проходити військові навчання.

Серед інших надзвичайних органів варто назвати створену на основі Указу ПВР СРСР Надзвичайну державну комісію по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників (2 листопада 1942 р.). Перед нею ставили завдання: перевіряти і готувати усі документи і матеріали, що стосувалися злодіянь гітлерівців та матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок окупації. Комісія наділялася певними повноваженнями. Зокрема, мала право доручати належним органам провадити розслідування, допитувати потерпілих, збирати покази свідків та документальні дані про період гітлерівської окупації тощо. Однак слід мати на увазі, що не усі висновки Комісії є правдивими. Зокрема, чимало злодіянь сталінського НКВС, особливо у перші дні війни, були зараховані гітлерівцям.

Період війни позначився на системі судово-прокурорських та каральних органів. Зміни у судових органах і прокуратурі стосувалися передусім організації діяльності спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів. Юридичною основою цих змін стало затверджене Указом ПВР СРСР "Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій" (22 червня 1941 р.). Відповідно до цього Положення, у прифронтових областях суди і органи прокуратури переводились на воєнний стан. Обласні, районні і міські прокуратури реорганізовувались у відповідні військові прокуратури. У діючій армії створювалися військові прокуратури фронтів, загальновійськових з'єднань та окремих корпусів. Окрім того, на території України функціонували військові прокуратури військ НКВС, гарнізонів, залізничних військ тощо. У діяльності органів прокуратури на перший план вийшла обвинувальна функція, її працівники брали активну участь у масових позасудових репресіях.

У військові трибунали реорганізовувалися обласні та лінійні суди залізничного і водного транспорту. Крім того, військові трибунали діяли при військових округах, фронтах, флотах; при арміях, корпусах та інших військових з'єднаннях. У військах НКВС створювалися спеціальні військові трибунали. Дію принципу виборності суддів було призупинено. Підсудність військових трибуналів розширювалася на підставі Указу "Про воєнний стан" (22 червня 1941 р.). їм, зокрема, передавалися усі справи про злочини, спрямовані проти оборони і державної безпеки. Останні трактувалися військовою владою надто широко - від вбивства до спекуляції та дрібного хуліганства. Окрім того, до підсудності військових трибуналів додались справи згідно з іншими указами ПВР СРСР, зокрема: "Про відповідальність за поширення у воєнний час брехливих чуток, що викликають тривогу серед населення" (6 липня 1941 р.), "Про відповідальність робітників і службовців підприємств воєнної промисловості за самовільне залишення підприємства" (26 грудня 1941 р.) тощо.

 

Окупаційний режим в Україні.

За розробленим ще 1940 р. стратегічним «Генеральним планом «Ост»» гітлерівська Німеччина передбачала щодо України такі заходи:

· Часткове онімечення місцевого населення; заселення німцями окупованих земель.

· Масова депортація населення, у тому числі українців, до Сибіру.

· Підрив біологічної сили слов'янських народів.

· Економічне пограбування території України; перетворення місцевого населення на рабів.

· Пограбування культурних цінностей, знищення пам'яток культури.

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини :


Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 435; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!