Парадокс» політичного лідерства
У сучасній політичній психології говорять про наявність двох «парадоксів лідера»:
ПАРАДОКС №1: стаючи лідером великої спільності, лідер приречений діяти не відповідно до інтересів тієї малої групи, що привела його до влади. І тоді дана мала група починає відмовляти йому в лідерстві і шукає спадкоємця.
ПАРАДОКС №2: чим більш активним, діловим є лідер, тим більше він ускладнює міжособистісні відносини в групі – це погіршує психологічну атмосферу, що веде до росту невдоволення лідером. Відповідно, чим менш діловим, але більш неформальним і дружелюбним є лідер, тим менше вимог до соратників – це знижує досягнення групи і також веде до росту невдоволення лідером.
В обох варіантах, рано або пізно група починає відмовляти лідерові в довірі. У цілому ж, можна говорити про наявність двох типів малих груп у політиці: залежних від лідера, «лідерських», і залежних від внутрішнього функціонування самої групи. Приклад групи першого типу – ті самі «команди», цілеспрямовано формовані самим лідером у західних демократіях президентського типу. Приклад групи другого типу – статусні формальні або неформальні групи, наприклад, у державах парламентського типу з наявністю сильного впливу партійних груп і, особливо, їхніх керівних органів (типу політбюро).
Поняття та етапи розвитку великих соціальних груп у політиці
Великі соціальні групи - це великі за чисельністю учасників об’єднання людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями проявів масової психіки і на відміну від малих груп не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, виробляються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції тощо.
|
|
|
До великих груп відносяться соціальні страти, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо. Соціологи як провідну ознаку великих соціальних груп, розглядали їхні потреби й інтереси. У даному випадку потреби й інтереси виступають не як індивідуальні, а як групові психологічні й соціально-психологічні явища. Міра задоволення потреб великих соціальних груп виражається коефіцієнтом їхньої життєстійкості. У свою чергу коефіцієнт життєстійкості визначається шляхом урахування різних показників: середньої тривалості життя, дитячої смертності, якості продуктів, концентрації підприємств важкої промисловості на одиницю території, відсоток бюджетних витрат на соціальні й економічні програми та ін.
Соціально-групова свідомість великих груп у політиці
|
|
|
Соціально-груповасвідомість – це історично обумовлений рівень розуміння членами великої соціальної групи (класу, страти, соціального шару) власного становища в системі існуючих соціально – політичних відносин, а також власних специфічних соціально-групових потреб і інтересів.
Відмінні умови життя різних великих соціальних груп породжують різні потреби, інтереси і мотиви діяльності людей. У сукупності вони складають психологічні особливості цієї соціальної групи. Усвідомлювані елементи цієї психології, набуваючи форм ціннісних орієнтацій, складають основний зміст соціально-групової свідомості. Основними характерними особливостями групової свідомості є чіткість, визначеність ціннісних орієнтацій й уявлень о цілях суспільно-політичної діяльності. Це визначає ідеологізований характер групової свідомості. Розвиток відбувається по своєрідному ланцюгу: від психології великої соціальної групи – через соціально-групову свідомість – до ідеології даної великої соціальної групи.
Будь яка ідеологія представляє собою набір певних цінностей й антицінностей, норм і конкретних зразків у вигляді прикладів життя й діяльності „героїв” даної групи.
|
|
|
Виступаючи як певна культурна, ціннісна система, ідеологія виконує важливу роль в ідентифікаційних практиках особи й групи, допомагаючи їм досить точно визначити своє місце в соціальному просторі. В разі різкого розпаду подібної ціннісно-орієнтаційної системи, група опиняється в стані аномії (anomos – беззаконня). Це поняття означає стан гострої кризи системи цінностей, загострення протиріч між цілями і можливостями їх досягнення. Людини і група долають цей стан різними засобами до яких можна віднести конформізм (поведінку підкорення) та різноманітні види девіантної поведінки(бунт, насильство, заперечення світу). Подолання аномії найчастіше буває пов’язано знову ж таки зі створенням нових ціннісно-орієнтаційних систем, тобто – ідеологій.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 199; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!