Екологічна інфраструктура ландшафту
Екоінфраструктура – комплекс мереж, територій, об’єктів і систем природного та антропогенного походження, який функціонує за природними законами та забезпечує умови для підтримуючого збалансованого розвитку природного середовища, збереження та збільшення біологічного та ландшафтного різноманіття, покращення стану життєвого середовища. Вона відрізняється від інших інфраструктур наступним:
1) забезпечує стабільне функціонування системи “природа-суспільство”;
2) є фундаментом для розвитку інших інфраструктурних систем, створюючи для цього необхідні сприятливі умови;
3) створює речовинні матеріальні цінності.
Екоінфраструктура стабілізує середовище шляхом очищення повітря рослинністю, регуляції газового складу атмосфери, зменшує інтенсивність прояву несприятливих природних процесів, створює естетично сприятливе довкілля та ін. До екологічної інфраструктури відносяться об’єкти і території природно-заповідного фонду, а з категорій земельних угідь – ліси та лісовкриті площі, сіножаті і пасовища, заболочені і підтоплені території, водні об’єкти. Функціонально до складу екоінфраструктури відносяться водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, зелені зони населених пунктів, санітарно-захисні зони, полезахисні лісосмуги, захисні лісосмуги транспортних магістралей.
Екоінфраструктура забезпечує ландшафт природними системами захисту, тому доцільно площі рід екоінфраструктурними об’єктами збільшувати до певної межі. Вважається, що у світі в цілому співвідношення перетворених територій та стабілізуючих (екоінфраструктури) повинно становити 40% :60%. Для степових ландшафтів воно змінюється і становить у середньому 65% :35%.
|
|
|
ТерКСОП. ОВОС.
На XVII сесії Генеральної Асамблеї ООН прийняте таке визначення охорони природи: охорона природи – це збереження, відновлення, збагачення та раціональне використання природних ресурсів і збільшення їх продуктивності.
Охорону природи здійснюють через використання природних ресурсів. Одним із засобів комплексного вирішення проблеми охорони довкілля разом із раціоналізацією використання природних ресурсів є складання та реалізація територіальних комплексних схем охорони природи (ТерКСОП). Це система взаємопов’язаних заходів з метою поліпшення природокористування та стану довкілля, яка полягає в глибокій перебудові народного господарства та інфраструктури для забезпечення нормальної життєдіяльності населення. ТерКСОП забезпечує планове (передбачуване) поліпшення довколишнього середовища.
Основна мета наукового обґрунтування природоохоронної діяльності полягає в тому, щоб відійти від некваліфікованого підходу до розв’язання проблем (тотальних і неузгоджених заборон та всіляких обмежень) і забезпечити застосування комплексної науково обґрунтованої й методично здійснюваної природоохорони.
|
|
|
ОВОС – оцінка впливу на довкілля – є найбільш важливим розділом екологічної експертизи, оскільки розглядає екологічні наслідки запланованого впливу на довкілля промислового об’єкта. Виділяються кілька розділів ОВОСу – вплив на ґрунти та верхню частину літосфери, вплив на водні ресурси, вплив на атмосферне повітря, вплив на рослинний і тваринний світ. Відповідно до цього формуються групи експертів, які оцінюють ступінь можливого забруднення та його наслідки
.
Ландшафтний підхід до системи екологічного моніторингу.
Екологічний моніторинг – це система спостережень за станом навколишнього природного середовища, який визначається як природними процесами, так і антропогенними впливами. Метою моніторингу є реєстрація стану геосистем, їх прогнозування, видача даних усім зацікавленим особам для вибору відповідних (оптимальних) технологічних режимів виробництва, форм діяльності.
Геоекологічний моніторинг повинен вирішувати завдання різних рівнів – глобального, державного, регіонального, локального. Але найважливішим є моніторинг природних утворень – геосистем. Як відомо, кожна геосистема по-різному реагує на одинакові зовнішні впливи, а значить змінюють свою структуру і функціонування по-різному. Але геосистем дуже велика кількість і спостерігати кожну неможливо, тому спостерігають типові геосистеми, а інформацію про них поширюють на аналогічні.
|
|
|
Спостереження проводяться за чотирма групами екологічних показників:
1. Характеристика компонентів природи і ландшафтів, в тому числі екологічного потенціалу.
2. Ступінь антропогенної перетвореності природних ландшафтів, геоекосистем, характеристики їх станів.
3. Склад забруднюючих речовин в природних середовищах та суб’єктах, співвіднесене з нормативами.
4. Стан суб’єктів: людини, рослин, тварин, спільнот організмів і т.п.
Якщо моніторинг орієнтований на суб’єкт, то просторова організація спостережень повинна врахувати структуру екологічного простору цього суб’єкта.
7. Поняття культурного ландшафту, правила проектування. Ноосфера.
Культурні ландшафти – це різновидності природно-антропогенних ландшафтів, які формуються цілеспрямовано в процесі перетворюючої та інтелектуально-утворювальної діяльності людей для створення властивостей, які відповідають меті людини. Культурні ландшафти відомі з найдавніших часів. Формування культурних ландшафті на науковій основі почалося в XIX ст.
|
|
|
Культурні ландшафти призвані забезпечити:
а) оптимальне виконання заданих їм функцій;
б) високу якість довкілля;
в) динамічну стійкість ландшафту;
г) якісну антропогенну регуляцію природних комплексів;
д) естетичні якості ландшафту.
При організації культурних ландшафтів необхідно дотримуватись основних правил:
Правило 1. Господарські об’єкти повинні оптимально вписуватися в морфологічну структуру ландшафту.
Правило 2. Необхідно прогнозувати всі прямі та непрямі наслідки господарського впливу.
Правило 3. Дотримання закону необхідного різноманіття. Структура культурного ландшафту повинна бути така ж різноманітна як і природного. Спрощення структури приводить до втрати його інформації, різноманіття і зниження продуктивності.
Правило 4. В структурі культурних ландшафтів обов’язково повинні бути комплекси, які мають екологічне значення. Це можуть бути лісосмуги, ліси, сквери, парки, ставки і т.п.
Правило 5. Функціональна поляризація культурних ландшафтів передбачає територіальне розмежування (поляризацію) виробничих об’єктів, забруднюючих довкілля та селитебних, рекреаційних, оздоровчих об’єктів. Правило потребує такої природно-господарської організації, при якій зона впливу забруднювачів не перекриває населені території та оздоровчі об’єкти. Як необхідний елемент між господарськими і селитебними об’єктами повинні бути зелені насадження, які виконують виключно екологічні функції.
Ноосфера. Необхідність зміни відношення до природи і необхідність такого переходу була висловлена ще в 30-і – 40-і роки П. Тейяром-де-Шарденом та В.І. Вернадським. Вони висловили гіпотезу про утворення ноосфери. Ноосфера першого – це оболонка думки, яка охоплює всю земну кулю. В ноосфері другого – розумна людська діяльність стає головним, визначальним фактором взаємодії природи і суспільства. Утворення ноосфери поза волею людини і не може бути зупинене людською історією: воно є наслідком незворотного повного заселення всієї планети.
Ноосферний період розвитку людства пов’язаний з формуванням істинно культурних ландшафтів, екополісів, регулюванням і оптимізацією природокористування. Важливо при цьому переламати уявлення сучасної людини про етику, моральні критерії і пріоритети. Необхідно відмовитись від споживацького та перейти до біосферосумісного образу життя.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 200; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!