Тема: Оптимізація ландшафтів. Проблема культурного ландшафту.
1. Підходи до оптимізації природокористування.
Природокористування – об’єктивний процес взаємодії між суспільством та природою, який полягає у освоєнні, використанні, відновленні природних ресурсів, а також вплив на природу в процесі господарської та інших видів людської діяльності, перетворення та охорону природи в інтересах суспільства.
Раціональне природокористування – таке використання природних ресурсів, яке дозволить зберегти основні властивості ландшафтів і в той же час досягти високих економічних результатів та соціального ефекту.
Найбільш бажаним видом раціонального природокористування є оптимізація, досягнення найбільшої ефективності. Поняття “оптимізація” має дуже широкий і узагальнений зміст, тому використовується у багатьох сферах наукової діяльності. Оскільки ми маємо справу з природними ландшафтами – геосистемами, то доцільним буде розглянути географічне, біологічне та екологічне розуміння “оптимізації”.
В географії оптимізація розглядається як реалізація обраного з багатьох можливих варіантів найбільш доцільного комплексу науково обґрунтованих заходів, який забезпечує тривале та стійке функціонування території, максимальне виконання нею екологічних, соціальних та економічних функцій.
Під біологічною оптимізацією – комплекс заходів, спрямованих на досягнення стану, найбільш близького до динамічної рівноваги (оптимальна густина населення, рослин і тварин), яка не призводить до зміни середовища їх існування.
|
|
|
В екології оптимізація – це процес втручання в структурно-функціональну організацію живої системи, її підсистем і блоків, який супроводжується наближенням їх показників або характеристик до найкращих значень.
Принципи оптимальної стратегії природокористування.
1) Природокористування повинно засновуватись на врахуванні соціальних, екологічних та економічних критеріїв.
2) Повинна реалізовуватись превентивна (а не виправна) система заходів, оскільки захищати природу легше, ніж її відновлювати.
3) Концепція “мікропросторового реалізму” (принцип врахування реальної ситуації).
4) Комплексність наукових рекомендацій та міждисциплінарний підхід: жодна рекомендація не може вважатися обґрунтованою до кінця, якщо відсутнє економічне, соціальне, екологічне чи політичне обґрунтування.
5) Охороняти природу повинно бути вигідно (прийняття законодавчої бази, яка б забезпечувала прибуток не тільки в кінцевому випадку, але й в кожному конкретному випадку природокористування).
6) Екологічна політика в регіоні повинна бути узгоджена з природоохоронними діями сусідніх регіонів і в певному змісті повинна утворювати з ними єдине ціле.
|
|
|
2. Принцип природно-антропогенної сумісності.
Людськість – невід’ємна частина природи, яка повністю залежить від його навколишнього середовища. Природно-ресурсний потенціал ландшафтної сфери обмежений, тому необхідно виробити певну екологічну стратегію задля збереження природних ресурсів. Необхідне створення еколого-соціально-економічного механізму гомеостазису в системі людина-природа типу “природа-товар-гроші-природа”. Людина та природа повинні гармоніювати один з одним, тобто існувати без взаємного негативного впливу. Для цього необхідне створення природо сумісних технологій, перехід до ресурсоємних технологій, треба змінити уявлення про життєві блага, розумну достатність у їх використанні, перебудова моралі, етики, ідеології, виховання.
Правило необхідного структурно-функціонального різноманіття.
Правило необхідного структурно-функціонального різноманіття: жодна система не може сформуватися з абсолютно однакових за будовою та функціонуванням елементів. Мінімально необхідне різноманіття складається з двох об’єктів, максимальне необмежене, але повинно бути не меншим за різноманіття природних ландшафтів. Різноманіття геосистеми обумовлюється їх складністю: складними вважаються системи, сформовані багатьма елементами різних типів, між якими існують різнорідні зв’язки.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 226; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!