Медіакритика і проблема соціальної відповідальності ЗМІ
Природний в умовах демократичного розвитку інтерес до проблеми свободи преси і журналістської діяльності й прагнення розширити рамки незалежного функціонування ЗМІ не повинні заступати проблему їх відповідальності перед суспільством. Реалізується така відповідальність через механізми підзвітності суспільству: саме ці механізми забезпечують суспільний контроль за інформаційною діяльністю ЗМІ та її регулювання.
Посилання на те, що за відсутністю цензури соціальна відповідальність преси, її добросовісне служіння суспільству гарантується професіоналізмом медійних працівників, вільною конкурентною боротьбою між ЗМІ і виконанням відповідної законодавчої бази, довели свою ілюзорність.
Зокрема, не зважаючи на існування законодавства про ЗМІ, висловлювані українською громадськістю численні претензії до ЗМІ через явні тенденції асоціальності у їхній діяльності переважно ігноруються медійною спільнотою.
Комерційно орієнтовані ЗМІ не схильні відмовлятися від широкого використання публікацій і програм, насичених насиллям і сценами, що принижують людську гідність, що тільки посилює настрої на користь запровадження цензури.
Сьогодні в Україні основні функції спостереження і контролю за діяльністю ЗМІ довірені Державному комітету телебачення і радіомовлення України, а також відповідним регіональним структурам. До того ж в умовах розвинутого інформаційного ринку і ефективної правової системи можливості впливу держбюрократії на економічно незалежні ЗМІ обмежені.
|
|
|
ЗМІ утримуються громадянами. Саме громадяни платять податки, які наповнюють бюджет державних і громадських ЗМІ. Вони ж фактично фінансують і комерційно орієнтовані ЗМІ, коли покупають товари і послуги, у вартість яких входять витрати на їх рекламування у друкованих виданнях, на телеканалах, по радіо і в Інтернеті. Уже тому громадяни мають право наглядати за діяльністю преси, публічно висловлювати свої судження про неї, контролювати і критикувати ЗМІ, добиватися змін на краще у їх діяльності. У демократичному суспільстві жоден із соціальних інститутів не повинен знаходитися поза критикою. Преса не виняток. Вона повинна піддаватися систематичному громадському моніторингу і критиці, бути підзвітною суспільству. Медіакритика покликана здійснювати постійний моніторинг і захист інформаційних прав аудиторії, які представлені двома видами прав: громадянськими правами, гарантованими Конституцією і законами, і правами споживачів, які повинні пройти процедуру концептуально-правового опрацювання і отримати правове закріплення у законодавстві.
|
|
|
Підзвітність ЗМІ перед суспільством і медіакритика
Проблема соціальної відповідальності мас-медіа нерозривно пов’язана з проблемою їх підзвітності – як перед медійною аудиторією, так і перед соціумом загалом. Ідеї підзвітності ЗМІ, які отримали визнання в країнах зрілої демократії, невідомі значній частині вітчизняних медійних професіоналів, або зовсім непопулярні у їх середовищі. В Україні підзвітність ЗМІ перед суспільством нерідко ототожнюється з підзвітністю мас-медіа перед державою.
Виділяють чотири види відповідальності, і відповідно, соціальної підзвітності ЗМІ: політична (за дотримання законів); ринкова (за слідування ринковим «правилам гри»); публічна (за облік і дотримання прав та інтересів медійної аудиторії, громадян і суспільства в інформаційному середовищі); професіональна (перед професіональною корпорацією за дотримання внутрішньо корпоративних стандартів і правил, напрацьованих журналістською спільнотою загалом і конкретними медійними організаціями зокрема).
У цьому розрізі діють пресові організації, спеціальні комісії і відділи з прийому і розгляду скарг і звернень від читачів, радіослухачів, телеглядачів. Такі органи, що створюються журналістськими і видавничими корпораціями і деякими медійними організаціями, можуть мати у своєму складі представників громади.
|
|
|
Усередині професіональних спільнот працівників ЗМІ (як і всередині будь-якої корпорації професіоналів) існують певні вузько корпоративні інтереси і діють потужні сили, які консолідують ці спільноти перед критикою ззовні і спроб зовнішнього регулювання їх діяльності. Знаходячись поза ефективним впливом з боку громадськості, будь-яка професіональна спільнота визначає для себе «правила гри» самостійно. На цьому фоні поширеною є думка про те, що вільна преса завжди виражає інтереси громадян, виступаючи в ролі голосу і совісті суспільства (зокрема, у його відносинах з владою), виглядає не більш ніж припущення.
Медійні організації мають сьогодні практично необмежену можливість ігнорувати звернення і скарги споживачів, претензії з боку громадських об’єднань. Це викликано непідзвітністю ЗМІ і журналістів перед громадянами і може призвести до фактичної узурпації ЗМІ вузькими спільнотами професіоналів. Розвиток новітніх інтерактивних технологій спілкування ЗМІ і аудиторії, на яке покладається сьогодні багато сподівань, саме по собі не є гарантією рівноправної діалогової взаємодії ЗМІ і публіки, тому що організаторами цього спілкування будуть залишатися медійні організації.
|
|
|
У закордонній практиці існують різні форми безпосередньої публічної підзвітності ЗМІ і журналістів перед громадянами – споживачами медійної інформації (наприклад, публікація регулярних відкритих звітів перед телеглядачами і радіослухачами, як це робить суспільна корпорація Бі-Бі-Сі).
Розвитку публічної підзвітності ЗМІ сприяє широке розповсюдження громадських організацій і груп, які здійснюють від імені громадян моніторинг ЗМІ, критику діяльності медійних організацій і журналістів. Це сприяє зрештою забезпеченню якісно нового стану соціальної відповідальності преси.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 539; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!