Початок Української революції, утворення Центральної Ради М. Грушевський, В. Винниченко.
1.Громадсько-політичне життя на Україні після Лютневої революції 1917 р.
2. Створення Центральної Ради у Києві.
3. Політична платформа Центральної Ради.
4. М. Грушевський.
5. В. Винниченко.
У лютому 1917 p. у Росії перемогла демократична революція. Самодержавний лад був повалений.
Влада перейшла до Тимчасового уряду. Нa території України практично було ліквідовані органи царської адміністрації, влада перейшла до губернських і повітових комісарів, призначених Тимчасовим урядом.
Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльностіполітичних партій, створення різноманітних громадських організацій. Відновили свою діяльність Демократично-радикальна партія. Українська
соціал-демократична робітнича партія. Українська партія соціалістів революціонерів. Селянська спілка: пожвавилась діяльність Української народної партії та ін.
Швидкими темпами розвивалося громадське життя. Постають нові організації, відновлюються колись заборонені. Нa місцях створювалися губернські повітові й міські національні Ради. Відновила свою діяльність "Просвіта". Почали виходити українські газети, журнали.
19 березня у Києві відбулася національна демонстрація, в якій взяли участь солдати, службовці, робітники, представники студентства й учнівської молоді. Маніфестація закінчилась мітингом на Софіївській площі. Подібні українські маніфестації відбулися в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших великих містах України. Згуртування національних сил привело до виникнення в Києві Центральної Ради - загальноукраїнського політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух. З ініціативою утворення Центральної Ради виступили одночасно українські самостійники і тупівці.
|
|
Самостійників очолював М. Міхновський. Товариство українських поступовців ( ТУП) було започатковане М. Грушевським і С Єфремовим після революції 1905-1907 pp. як міжпартійний політичний блок всеукраїнського масштабу, їх політичним ідеалом була автономна Україна у складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави.
Керівники обох організацій, щоб уникнути розколу в національному русі, погодилися на створення об'єднаного органу, що отримав назву Українська Центральна Рада (3-4 березня 1917 p.). 7 березня відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Головою УЦР обрані М. Грушевського. Саме 7 березня 1917 р. вважають датою створення Української Центральної Ради.
До УЦР увійшли представники українських національних партій культурно-освітніх, кооперативних, студентських тa інших організацій. Важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С Єфремов, Д. Мартрос, С Петлюра, І. Стешенко, П. Христюк та інші. Про утворення Ради було повідомлено Тимчасовий уряд.
|
|
У перші тижні свого існування УЦР переживала процес організаційного та ідейного становлення. Поступово вона перетворилася в справжній осередок демократичної революції, своєрідний український парламент. Повний склад Ради восени 1917р. становив 822 члени.
Спочатку УЦР викопувала роль київської міської організації. Вона не змогла відразу сформулювати своєї політичної платформи. В березні УЦР закликала український народ домагатися від Тимчасового уряду "всіх прав, які природно належать українському народу", при цьому обмеживши їх публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.
Остаточно викристалізував політичну програму УЦР Всеукраїнський національний конгрес у квітні 1917 р. Конгрес схвалив домагання національно-територіадьної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку.
Отже, основною стратегічною метою УЦР стадо гасло національно-територіальної автономії україни.
Національно-територіальна автономія розглядалася як територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на засадах демократичного самоуправління. Цe об'єднання самостійно вирішуватиме усі свої справи: економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними багатствами, матиме власні законодавство, адміністрацію і суд. Автономна Україна повинна мати всі державні атрибути. M. Грушевський розумів федералізм нe як повне заперечення незалежної української державності, а як крок їй назустріч.
|
|
На засіданнях Центральна Рада певний час ухилялася від обговорення соціально-економічних питань, через суттєві різниці поглядів членів УЦР. Ця обставина з часом послабила вплив УЦР на широкі верстви населення. Центральна Рада до кінця літа 1917 р. перейняла керівництво справами у більшій частині України. Вона перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент.
Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934) - історик, літературознавець, публіцист, політичний і державний діяч, голова Української Центральної Ради. Народився у м. Холм. Закінчив Київський університет, викладав і працював у наукових установах Києва і Львова. Голова Наукового товариства їм. Шевченка ( 1897-1910): один з організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині: редактор «Записок НТШ», член редакції журналу „Літературно-науковий вісник": засновник Товариства українських поступовців, 7 березня 1917 р. обраний Головою Української Центральної Ради. З 1919 р. в еміграції. У 1927 р. повернувся в УPCP. Очолював кафедру історії України та історичний відділ Всеукраїнської Академії Наук, обраний академіком АН СPCP. У 1931 р. заарештований ДПУ і звинувачений у керівництві „Українським національним центром" і в антирадянській діяльності. Але спростував звинувачення і був звільнений з-під арешту, але повернутися в Україну йому не дозволили. Помер 1934 р. під чає лікування у Кисловодську.
|
|
Автор майже 2 тис. праць в галузі історії, літератури, археології, соціології, спеціальних історичних дисциплін, головними з яких є. «Історія України-Руси» у 10 т. «Історія української літератури» у 5 та ін.
Володимир Винниченко (1880-1951) - визначний український письменник, політичний і громадський діяч. Навчався в Київському університеті, з якого був ви ключений за нелегальну політичну діяльність та ув'язнений. Брав участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії, входив до складу її центральних органів, редагував газету «Боротьба». В 1906-1914 pp. змушений періодично жити в еміграції. З 1914 р. жив у Москві, працював у часописі „Украинская жизнь". У 1917р. повернувся до Києва. Один із організаторів Центральної Ради, заступник її голови, голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ (1917-1918). В листопаді 1918 - лютому 1919 голова Директорії. В 1919р. емігрував закордон. У 1920 р. поверну вся в Україну, був членом ЦК КП(б)У і Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету, заступником голови Раднаркому та наркомом закордонних справ УРСР. У 1920 знову виїхав за кордон, де присвятив себе літературно-публіцистичній діяльності.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 479; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!