Національний рух у Галичині і Наддніпрянській Україні в роки Першої світової війни.
1.Вплив Першої світової війни на український національний рух.
2. Головна Українська Рада в Галичині. Союз визволення України. 3. Національний рух у підросійській україні.
Перша світова війна займає центральне місце в остаточному оформленні українського національно-визвольного і державницького рухів, тобто боротьбі українців за свої культурні та політичні права.
Початок їхніх визвольних змагань був пов'язаний із формуванням у перші місяці війни національних комітетів та військових формувань, що прагнули скористатись з воєнної ситуації для здобуття незалежності. Число українців, які домагалися цієї мети, зростало протягом усієї війни.
Головні українські партії Галичини: соціал-демокрапічна, національно-демократична і радикальна, з перших днів війни (2 серпня 1914 р.) об'єдналися у Львові у Головну Українську Раду (ГУР). ГУР очолив К. Левицький. заступниками було обрано М. Павлика і М. Ганкевича. До складу організації входило 15 осіб. ГУР ставила собі зa мету виробляти загальний напрям української політики під час Першої світової війни і створювати українські військові формування. Вона закликала усіх українців боротися за австрійську конституційну монархію проти самодержавної Росії. Українські політичні сили Наддніпрянської України в ГУР представлені члени Союзу визволення України. Головним ворогом українства політичні емігранти з Наддніпрянської України у Львові вважали Російську імперію. Цe були колишні діячі УСДРП (А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов) і «Української соціал-демократичної спілки» (М. Меленевський та О. Скоропис-Йолтуховський), Як тільки-но розпочалася Перша світова війна, вони заснували Союз визволення України, проголосивши його безпартійною громадською організацією, їхньою метою було утворення самостійної української держави.
|
|
|
Українському політичному таборові підросійської України в перші місяці війни бракувало єдності і позитивної політичної програми. Він перебував у цілковитій політичній розгубленості, викликаній антиукраїнськими репресіями та завоюванням російською армією Галичини. Буковини й Закарпаття. Але, з-іншого боку, перебування українців у складі російської армії в Галичині прискорювало їхні національне самоутвердження. Не минали безслідно заклики Австро-Угорщини і Німеччини та, на противагу їм. Росії, до пригноблених українців підніматись на боротьбу з ворогом. Маси українців починали усвідомлювати, що ворогом для них є і Росія, і Австрія.
Відступ російської армії у 1915 р, змінив психологічний клімат. Спровокована воєнною поразкою хвиля антиурядової критики в Росії дозволила українським лідерам піднести і свій голос Групи національно свідомої інтелігенції з Києва, Полтави, Харкова, Катеринослава, Одеси й Чернігова у другій половині 1915 р. - на початку 1916 р. надіслали на адресу депутатів Думи та міністерства освіти пам'ятні записки й петиції з вимогами відновній політичні та культурні права українців. Найбільш радикальні вимагали надати Україні автономію на тих же засадах, які російський уряд обіцяв Польщі.
|
|
|
Настрої українських лідерів наприкінці війни добре передає декларація Ради Товариства українських поступовців ( ТУП ) «Наша позиція» (грудень 1916 р.). У ній проголошувалась нейтральна позиція українського руху до обох воюючих сторін, «бо жодна з них не могла викликати співчуття ні цілями, ані способами боротьби».
Своїх союзників ТУП вбачало в неросійських національних групах, які виступали за перебудову Російської імперії на автономно-федеративних засадах. Зимою 1915 - весною 1916 р у Петрограді відбулися зустрічі лідерів національних неросійських груп — українців, євреїв, поляків, фінів та ін. На одній з них навіть ухвалили рішення повернути російські війська з Карпат. Український діяч М. Славінський, учасник цих зустрічей, запропонував створити комітет автоно-містів-федералістів із двома представниками від кожного національного руху, що прагнуть до автономії. Певною мірою ці петроградські зустрічі заклали основи для політичних вимог українського руху в 1917 р.
|
|
|
Поряд із цими легальними і напівлегальними кроками в українському політичному житті активно йшло формування нелегальних структур. Найбільшу активність проявила соціалістична молодь, передовсім - українські соціал-демократи, їхня агітація під гаслами «Гель війну!». «Хай живе автономія України!» знаходила відгук серед найбільш національно свідомих і революційно налаштованих українських солдатів і робітників. Українські студенти Петрограда зуміли налагодити постійний зв'язок з українськими солдатами столичної військової залоги. Цe, здавалося б, дрібничкове досягнення відіграло важливу роль у перші дні революційних подій у Росії в лютому 1917р.
Напередодні російської революції 1917 р український рух мав політичну програму, певні політичні та військові структури. Він набрав досвіду організації й агітації та міг сподіватися на підтримку українського населення та інших неросійських рухів у Росії. Це не були надто великі успіхи. Але вони були не такими вже й малими з огляду на ті тяжкі випробування, через які довелося пройти рухові за три з половиною роки Першої світової війни.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 681; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!