Відокремлені прикладки, розділові знаки при них.
Відокремлена прикладка — це іменниковий зворот, який виступає в реченні як різновид означення. Відокремлюється комами, якщо:
- стоїть після пояснювального слова, виражається іменником (здебільше власною назвою): Навкруги чорне страшне море, безодня води і гніву.
- стосується особового займенника: Далеко за синім морем на чужій чужині гинули вони, безталанні шукачі щастя.
- стоїть перед пояснювальним іменником і має відтінок обставини: Чудовий піаніст, Лисенко надзвичайно точно й художньо передав твори Шопена, Шумана, Ліста.
- приєднується словами або, на ім’я, на прізвище, родом, походженням, на ймення, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи (тобто), наприклад, зокрема, особливо та ін.:Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на імення.
- приєднується сполучником як і має відтінок причини. Таке відокремлення не залежить від місця прикладки в реченні: Як сестра, схилилась над тобою невтомна подруга, сувора творчість.
Не відокремлюються прикладки, які разом зі словом як указують на інші додаткові відтінки або мають значення «в ролі кого, чого»: Ліс зустрів мене як друга.
Відокремлені прикладки відділяються тире:
- якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити слова а саме: У хаті є ще у нього дві дівчини — Домаха й Меланка — якщо поширені прикладки уже мають у своєму складі розділові знаки: Мати — ставна, смаглява гречанка, що була ніби старшою сестрою Ользі, — сама ув’язувала вузли, коли дівчата зайшли до хати.
Вставні слова і словосполучення слів, вставні речення. Розділові знаки при них. Речення зі вставленими конструкціями. Пунктуація при вставлених конструкціях.
Вставними називаються слова або сполучення слів, за допомогою яких той, хто говорить (мовець), висловлює ставлення до того, що він повідомляє. Вставні слова (словосполучення) не є членами речення, але тісно пов’язані зі змістом речення, можуть стосуватися всього речення або окремих його членів. Наприклад: Може, годину йшло товариство тою трудною, нетоптаною дорогою. (І. Франко)
Групи вставних слів (словосполучень) за значенням
| Значення | Слова та словосполучення |
| § Упевненість чи невпевненість | § може, може бути, мабуть, можливо, здається, очевидно, безумовно, без сумніву, справді |
| § Джерело повідомлення | § кажуть, по-моєму, мовляв, на мою думку, як мені здається, за свідченням, як відомо, як зазначено |
| § Ставлення до висловлюваного | § на щастя, на жаль, на диво, на сором, як навмисне, дивна річ |
| § Оцінка повідомлюваного як звичайного | § як завжди, було, бувало, як водиться |
| § Послідовність викладу думок | § по-перше, по-друге, нарешті, отже, таким чином, значить, виявляється, виходить, до речі, наприклад |
| § Увічливість | § будь ласка, вибачте, прошу вас, дозвольте, даруйте на слові, майте на увазі |
| § Привертання уваги | § правду кажучи, між нами кажучи, словом, ніде правди діти, зверніть увагу, вірите, знаєте, уявіть собі |
Вставні речення
| Тип речення | Приклади |
| § Означено-особові | § Думаю, як бачите, дозволю собі сказати, нагадаю ще раз |
| § Неозначено-особові | § Як про це кажуть, як про це думають |
| § Безособові | § Нам думається, треба сказати |
Значення і способи вираження звертання. Місце звертання в реченні. Вживання розділових знаків при звертанні.
Звертання - це слово (або сполучення слів), що називає особу чипредмет, до яких спрямоване мовлення. Напр.:Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі-я окроплю твою рану цілющим зерном(Б. Олійник);-Не запізнись, друже. Пам'ятай... (О. Довженко).
Звертання виражається іменником у формі кличного відмінка: Стій, серце, стій, не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно! Не бий крильми в порожньому просторі. Ти, музо ви-нозора, не сліпи мене вогнем твоїх очей безсмертних(Леся Українка). Форма кличного відмінка інколи може збігатися (омонімічна) з називним відмінком:Розвівайтеся з вітром, листочки зів'ялі, розвівайтесь, як тихе зітхання!(І. Франко);Київ мій,muy серці завжди (В. Сосюра).
Іменники-звертання, виражені кличним відмінком, омонімічним з називним, слід відрізняти від іменників-підметів за такими ознаками:
1) синтаксичною функцією і значенням: іменники-звертання називають не активного діяча, а особу, до якої звертаються;
2) з цими іменниками присудки не пов'язуються двобічним зв'язком, бо вони стоять в ізольованій позиції; оскільки звертаються до співрозмовника, присудки у реченнях зі звертаннями завжди мають значення другої особи однини чи множини;
3) звертання вимовляються із кличною інтонацією.
Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними чи поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (В. Сосюра); Моя Вітчизно дорога, яка тобі горить снага! (А. Малишко).
Залежно від того, які відношення встановлюються між звертанням і членами речення, можна виділити три основні типи звертань:
1. Звертання, незалежні від змісту висловлювання. їх можна опустити, бо вони лише вказують, до кого звернена мова: Понад руїною - над Україною годі, братове, годі ридати, вільну державу, сильну державу треба нарешті нам збудувати(В. Лігостов);За Україну з огнем завзяття рушаймо, браття, всі вперед(М. Вороний).
2. Звертання, які, крім того, що вказують, до кого звернена мова, ще й уточнюють значення особових і присвійних займенників у реченні. Вони, зокрема, конкретизують:
а) підмети, виражені особовими займенниками тиабовив називному відмінку:Мій народе, ти - небо безкрає, ти здійнявся чолом вище хмар;О,скільки щастя і тривоги Ви знали, очі молоді!(В. Сосюра);
б) додатки, виражені особовими займенниками тиабови уформі непрямих відмінків:Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все; О свіжий вітре, гілля п'янке хитання, вернувся я до вас сюди од гулу площ і гомону людей(В. Сосюра);
в) означення, виражені присвійними займенниками твійі ваш у формі будь-якого відмінка, роду і числа: Люди мої рідні, вашими руками, вашими умами рідна сторона вже зійшла зорею гордо над віками (В. Сосюра).
3. Звертання, які, вказуючи до кого звернена мова, водночас називають і дійову особу в реченні. Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях, головний член у яких виражений здебільшого дієсловами в наказовому способі: Співай же, Десно, в весняних просторах, ростіть, будови, гомоніть, мости(М. Рильський).
Ускладнюються звертаннями здебільшого спонукальні й питальні речення. Звертання може вживатися на початку, в середині й у кінці речення. Смислове виділення його пов'язане з інтонацією й залежить від лексичного вираження і ступеня поширеності.
Звертання найчастіше виражене іменником у кличному відмінку, (Земле!. Тобі я на рану не висиплю солі - Я окроплю твою рану цілющим зерном (Б. Ол.); Не запізнись, друже. Пам’ятай.. .(Довж.).), або у формі, що збігається з формою називного відмінка: Київ мій, ти у серці завжди (Сос.).
Звертання може бути виражене також прикметником, дієприкметником, числівником, ужитим у значенні іменника: А може, зараз ти не в полі, любий, А десь у теплому гостиннім домі (Ткач.); Другий, вперед!
Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними. Тобто бути непоширеними або поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (Сос.); Моя Вітчизно дорога, Яка в тобі горить снага! (Мал.).
Здебільшого звертання ускладнюють спонукальні й питальні речення. Вони можуть вживатися на початку, в середині й у кінці речень.
1. Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється без окличної інтонації, після нього ставиться кома: Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам (Л. Укр.).
2. Якщо звертання стоїть в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього - той знак, якого потребує інтонація речення в цілому: Вставай же, сонце! Слався, дух творчості людської! (Баж.); Де зараз ви, кати мого народу? (Сим.).
3. Якщо звертання вжито в середині речення, то воно виділяється комами з обох боків: як ти любиш, серце моє рвійне, Почуттями тільки і живеш. То радієш ти, а то спокійне, То печаль в тобі без краю й меж (Ткач.).
4. Якщо звертання, що стоїть на початку речення, вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику, а наступне слово пишеться з великої літери: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину. Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну!... (Сос.).
5. Вигуки о, ой від звертання комами не відділяються: О дні зими, Зливайтесь в день один! Хай непомітно час для мене лине (Ткач.).
6. Якщо звертання повторюються або вони однорідні, то вони розділяються знаком оклику (і пишуться з великої літери) або комою: Дніпро, Дніпро! Ти покохав, Як матір, Україну, Ти рідним братом її став і братом доз загину (Олесь); Мій коханий! Птах мій сонцекрилий!.. Чом так мало бачимось цю зиму? (Ткач.).
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 912; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!