Теоретичні аспекти політики енергоефективності
Зміст Вступ………………………………………………………………………………...2 РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧНОСТІ КРАЇН ЕНЕРГЕТИЧНИМИ РЕСУРСАМИ…………………………………….………....5 1.1 Теоретичні аспекти політики енергоефективності …………………...5 1.2 Показники енергоефективності……………………………………......10 1.3Державна політика у сфері регулювання енергоефективності...........16 1.4 Світове споживання енергетичних ресурсів…………..………….…..20 РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕНОСТІ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ РЕСУРСМИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ КРАЇНАМИ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ………………………………………………………………………...…26 2.1. Аналіз забезпеченості та використання енергоресурсів Угорщиною…………………………………………………………....26 2.2. Аналіз забезпеченості та використання енергоресурсів Чеської республіки.…………………………………………….……………...37 2.3. Аналіз забезпеченості енергоресурсами республіки Польща…....51 РОЗДІЛ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІК КРАЇН ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ …………………….…………….………..64 3.1 Аналіз енергоефективності Угорщини………………....………....64 3.2 Аналіз енергоефективності республіки Польща…………...……..69 3.3 Аналіз енергоефективності республіки Чехія ………...…............75 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….80 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………….………………..............83
Вступ.
Проблеми налагодження ефективного міжнародного співробітництва в сфері енергетики завжди належить до пріоритетних у системі сучасних міжнародних відносин. Енергоефективність національної економіки є складною міжгалузевою проблемою, яка потребує дослідження процесів, що відбуваються в національній економіці, визначення багатьох факторів, які впливають на ці процеси та ефективність управлінських рішень. Це зумовлює необхідність проведення системних, комплексних досліджень механізмів державного управління у сфері реалізації політики енергоефективності.
|
|
|
Одна з проблем забезпечення енергетичними ресурсами сучасної цивілізації полягає в тому, що економіка більшості країн світу протягом тривалого часу розвивалась, орієнтуючись на нафту і продукти її переробки. Тому зараз перехід на інші джерела енергопостачання вимагає значних капіталовкладень, пов’язаних зі структурною перебудовою економіки, які досить часто не під силу окремим країнам. Розвинуті країни, які не мають великих родовищ нафти, вугілля та природного газу, забезпечують себе енергоносіями за рахунок МПП, реалізуючи на світовому ринку продукцію високого ступеня обробки та купуючи сировину. Менш розвинуті країни таких можливостей майже не мають і змушені витрачати на купівлю енергетичних ресурсів значні фінансові ресурси, збільшуючи свою залежність та зовнішню заборгованість.
|
|
|
Актуальність цієї роботи полягає у тому, що забезпеченість природніми ресурсами та ефективністю їх використання є одною із самих важливих проблем в політиці кожної держави. Енергоефективна економіка є основою забезпечення сталого економічного розвитку будь-якої країни та реалізації її національних інтересів. Ускладнення ситуації з енергопостачанням і різке зростання світових цін на енергоносії спонукають до переосмислення значної кількості сучасних проблем, зокрема підвищення енергоефективності національних економік. Нині в Україні жваво обговорюються питання диверсифікації джерел енергопостачання, а увага до реалізації політики енергоефективності значно зросла серед усіх прошарків населення. Пояснити це нескладно, адже від забезпечення енергетичними ресурсами і їхньої ціни значною мірою залежить рівень добробуту суспільства. Приклад аналізуємих країн є надзвичайно важливим для України зважаючи на те, що національна економіка, через значні обсяги споживання енергоресурсів, залежна від імпорту ресурсів з інших країн, а віддача від використання економікою цих обсягів енергоресурсів є у кілька разів нижча від країн ЦСЄ.
|
|
|
Метою даної дипломної роботи є:
- проаналізувати забезпеченість та використання паливно-енергетичних ресурсів досліджуваними країнами;
- визначити, основні фактори, які впливають на енергоефективність економіки;
- дослідити основні тенденції енергоефективності в структурі та економіці на прикладі обраних країн;
- визначити результати застосування політики енергоефективності в цих країнах.
Предемом дослідження є застосування політики енергоефективності.
Об’єктом дослідження є енергоефективність економік країн ЦСЄ.
У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження та комплексні оцінки.
У даній роботі автор спирався на матеріали таких вчених як Суходоля О.М., Чижіков В.І, Мітраховича М.М та використовував дані і індикатори проекту ODYSEE MURE
Дана робота містить в собі три розділи, в яких поступово розкриваються основні завдання.
В першому розділі описуються основні аспекти політики енергоефективності, визначені основні фактори, які змусили перейти споживачів світу до ефективнішого використання енергії. Також визначена роль національної політики у сфері енергоефективності і включені данні по паливно-енергетичних комплексах світу. В одному з підрозділів також дані усі економічні показники, на основі яких в роботі і даний аналіз енергоефективності ибраних країн.
|
|
|
Другий розділ містить дані по забезпеченості вибраних країн паливно-енергетичними ресурсами, виміряна частка усіх ресурсів в економіці а також проаналізовані заходи цих країн по політиці енергоефективності.
В третьому розділі на прикладі цих країн проведений аналіз енергоефективності, проаналізовані основні тенденції в споживанні енергії по секторах. Визначено в чому полягає закономірність таких показників і від чого вони залежать. Базуючись на порівнянні цих показників із іншими показниками в кожній із країн і середнім значення для Європейського Союзу, який є визнаним лідером в заходах по впровадженню енергозберігаючих технологій, визначено наскільки ефективним є використання енергії в даній країні
Розділ 1. Теоретичний аналіз забезпеченості країн енергетичними ресурсами.
Теоретичні аспекти політики енергоефективності
Поняття енергоефективності тісно пов‘язане з поняттям «енергозбереження». Згідно Закону України «Про енергозбереження»: енергозбереження - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів [12]. Енергоефективність слід розуміти як такий стан економіки, який дозволяє максимально ефективно використовувати наявні енергетичні ресурси, спираючись на існуючий технологічний уклад. Таким чином, енергоефективність є якісним показником ступеня розвитку національної економіки, а енергозбереження - це кількісна характеристика зменшення використання одного показника відносно іншого.
Ефективність використання енергетичних ресурсів визначається ступенем перетворення їх енергетичного потенціалу в кінцеву продукцію або в кінцеві види енергії, корисно використовуються для потреб народного господарства або населення (наприклад, в механічну енергію руху, в теплоту, що забезпечує необхідні умови в приміщенні, та ін.) Рівень використання енергетичних ресурсів залежить від ступеня вилучення їх при видобуванні; збереження видобутого палива при його первинній переробці (наприклад, збагаченні), транспортуванні та зберіганні; від ступеня перетворення здобутих первинних енергетичних ресурсів в потрібний вид енергії (теплову, механічну, електричну та ін) , а також від ступеня корисного використання кінцевого виду енергії. При цьому якщо повнота вилучення енергетичних ресурсів при видобутку, зберігання видобутого палива при його первинній переробці, складуванні і транспортуванні визначаються в основному технологічною досконалістю застосовуваних засобів і технологій, то ступінь перетворення первинних енергоресурсів в інші види енергії і особливо рівень корисного використання кінцевого виду енергії визначаються не тільки застосовуваними при цьому засобами і процесами, а й ефективністю термодинамічних циклів, що лежать в основі технологічних схем перетворення енергії.
На рівень енергоефективності впливають такі чинники: ефективність використання ресурсів для виробництва товарів та послуг, структура національної економіки, цінова політика на енергоресурси, рівень розвитку транспортної інфраструктури, географічне розташування країни, кліматичні умови, соціально-культурні, демографічні чинники тощо. Але статистичні дослідження щодо впливу кожного з факторів на показник енергоефективності не проводились ні у вітчизняній практиці ні за кордоном. Тому досить складно визначити ступінь впливу кожного чинника на енергоефективність національної економіки. Потреба у визначенні чіткої системи факторів впливу на енергоефективність національної економіки постала лише з моменту формування стратегії підвищення енергоефективності провідними країнами і загострилася в зв‘язку з необхідністю запровадження механізмів реалізації положень Кіотського протоколу Слід зазначити, що на даний момент розробкою системи чинників переважно займаються різні міжнародні агентства, кожне з яких формує систему показників та індикаторів виходячи із своїх завдань та бачення проблеми. Формування системи факторів впливу на показник енергоефективності повинно сприяти визначенню напрямів державного впливу та формування дієвої програми енергоефективного розвитку економіки.
Основними факторами, які змусили перейти споживачів
світу до політики ефективного енерговикористання, були:
- Ринкові механізми (зростання цін на енергоресурси послужив сигналом до
впровадженню енергоефективних технологій);
- узгоджені дії і програми на урядовому рівні.
Аналіз досвіду країн США, Японії показує, що без державних політики та
програм енергозбереження, без створення системи енергетичного менеджменту
вийти з кризи неможливо. Протягом 15 років після нафтової кризи
70-х рр. в результаті енергійно політики ефективного використання
енергії, в якій були задіяні значні ресурси індустріальних
країн Заходу, обсяг споживання енергії на душу населення практично
стабілізував, в той час як обсяг національного продукту виріс майже на
30%. Такі результати були отримані завдяки детальної технічної та
економічної організації впровадження енергозберігаючої політики. Якщо б
енергоємність в цих країнах залишилася на рівні 1973 р., то
енергоспоживання до 1986 р. зросла б на 24% і досягло б 900 млн. тонн
умовного палива у перерахунку на нафту. [18]
Було відкрито широке коло фінансованих програм, узгоджених
дій на рівні уряду, що формують поведінку споживачів і
спонукають їх до впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання.
Ці програми включали:
- Дослідження та розробку з удосконалення промислових процесів,
будівельних технологій і матеріалів, електродвигунів, приладів і т.д.;
нормативні положення щодо використання енергії, зокрема для будівель, а
також для автомобілів і електричних приладів, введення стандартів і
маркувань, обов'язкові перевірки ефективності використання енергії
великими споживачами,
- Інформаційні програми для споживачів і програми навчання для
технічного персоналу і керівників;
- фінансове стимулювання (субсидії, м'які позики, податкові пільги) для
заохочення впровадження інновацій, інвестицій у ефективне використання
енергії;
- створення установ, організацій та обслуговуючих підприємств для
проектування і здійснення програм і проектів ефективного використання енергії.[37]
За розрахунками вітчизняних і зарубіжних фахівців, потенційна
можливість енергозбереження в країнах Центральної та Східної Європи
в даний час оцінюється в залежності від стану їхньої економіки в
розмірі приблизно 24 від загального обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсів. У цілому країни ЦСЄ недостатньо забезпечені первинними енергоресурсами. До 9 / 10 запасів кам'яного вугілля регіону (близько 70 млрд. т.) припадає на одну Польщу. У ЦСЄ знаходиться понад 1 / 3 загальноєвропейських запасів бурого вугілля, вони більш розосереджені по країнах регіону, але все ж таки більше половини залягає в Сербії та Польщі. Жодна країна (виключаючи Албанію) не має достатніх запасів нафти і природного газу. Навіть більше забезпечена ними Румунія змушена частково покривати свої потреби в них за рахунок імпорту. З сумарного гідро потенціалу ЦСЄ в 182 млрд. кВт/год. близько половини припадає на республіки колишньої Югославії (в першу чергу на Сербію, Боснію і Герцеговину) і понад 20% на Румунію. Регіон багатий цілющими мінеральними джерелами, частина яких ефективно використовується (особливо в Чеській Республіці). Країни ЦСЄ сильно розрізняються за розмірами, складу і якості лісових ресурсів. На півдні регіону в гірських районах Балканського півострова, а також у Карпатах характерна підвищена лісистість з переважанням хвойних порід і бука, в той час як в переважно рівнинних і сильно розораних Польщі та Угорщини забезпеченість лісом набагато менше. У Польщі та Чехії значна частина продуктивних лісів представлена штучними насадженнями, це перш за все сосни.
Паливно-енергетична промисловість регіону була створена на основі використання місцевих ресурсів (більшою мірою в Польщі, Чехословаччини, Румунії) і імпортних джерел енергії (найбільшою мірою в Угорщині, Болгарії). У сумарному паливно-енергетичному балансі частка місцевих ресурсів становила від 1 / 4 (Болгарія, Угорщина) до 3 / 4 (Польща, Румунія). У відповідності зі структурою місцевих ресурсів для більшості країн була характерна вугільна орієнтація з широким використанням бурого вугілля низької теплотворної здатності. Це зумовлювало більш високі питомі капіталовкладення у виробництві палива та електроенергії і збільшує їх собівартість.
ЦСЄ - один з великих вугледобувних регіонів світу. У другій половині 90-х років в ньому добувалося за рік більше 150 млн. т. кам'яного вугілля (130-135 в Польщі і до 20-25 в чеській Республіці). Країни ЦСЄ - перший у світі регіон з видобутку бурого вугілля (близько 230-250 млн. тонн на рік) [40]. Але якщо основний видобуток кам'яного вугілля сконцентрований в одному басейні (він розділений польсько-чеської кордоном на дві нерівні частини - на Верхнесилезский і Остравско-Карвінський), то видобуток бурого вугілля ведеться у всіх країнах, до того ж з багатьох родовищ. Більше його видобувають в Чеської Республіки. та Польщі (по 50 - 70 млн. т.), Румунії, С. Р. Югославії і Болгарії (по 30-40 млн. т.). Буре вугілля (як і менша частина кам'яного вугілля) споживається головним чином на ТЕС поблизу місць видобутку. Там сформувалися значні паливно-електроенергетичні комплекси - основні бази виробництва електроенергії. Серед них більші комплекси знаходяться в Польщі (Верхнесилезский, Белхатувскій, Куявський, Богатинскій), Чеської Республіці (Північно-Чеський), Румунії (Олтеніяський), Сербії (Белградський і Косівський), Болгарії (Східно- Марицкий). У Сербії, Боснії і Герцеговині, Хорватії та Албанії у виробництві електроенергії висока частка ГЕС, а в Угорщині, Болгарії, Словаччини, Чеської Р., Словаччини - АЕС. Частина електростанцій використовує і природний газ (в основному імпортний з Росії, а в Румунії - місцевий). Виробництво електроенергії в регіоні сягала в 80-х роках 370 млрд. кВт год. за рік. Споживання електроенергії було істотно більше виробництва у зв'язку із систематичною її закупівлею в колишньому СРСР (понад 30 млрд. кВт год. на рік), особливо в Угорщині, Болгарії, Чехословаччини.
Показники енергоефективності
Досвід держав - членів Європейського Союзу вказує на необхідність дотримання принципу відповідності між управлінським впливом (нормативно-правовим актом) та встановленим показником (групою показників) енергоефективності, що дозволить чітко визначити цілі, оцінити результативність та ефективність управлінських дій. Дотримання даного принципу потребує вироблення такої системи показників енергоефективності, яка б відображала всю сферу регулювання енергоефективності.
Система показників енергоефективності має складатися із інтегрованого показника - енергоємності ВВП (що є узагальненим макроекономічним показником), показників, що характеризують енергоємність галузей економіки (енергоємність валової доданої вартості галузей) та енергоефективність виробництва окремих видів продукції (послуг), а також показників, що характеризують енергоефективність окремих технологій, видів обладнання, матеріалів. Залежно від рівня технологічного та економічного розвитку система показників потребуватиме періодичного уточнення та моніторингу цільових показників за сферами та рівнями управління.
Основним із показників, який дозволяє визначити енергетичну ефективність економіки країни, виступає енергоємність валового внутрішнього продукту (ВВП). Він визначається як відношення кількості спожитих паливно-енергетичних ресурсів до валового внутрішнього продукту країни. Для співставлення показників різних країн враховують розбіжність офіційних курсів національних валют стосовно їх паритету реальної купівельної спроможності (ПКС). Це дає можливість співставити показники країн з різними внутрішніми цінами та різними доходами. Енергоємність ВВП хоч і відображає відносну ефективність використання енергоресурсів країною не можна вважати абсолютно коректним показником при порівнянні країн і тому не слід розглядати як показник економічної чи технічної ефективності національної економіки. Відслідковування динаміки лише одного цього показника також не дає чіткого розуміння процесів, що відбуваються в економіці країни.
Показник енергоємності ВВП відображає лише тенденції розвитку національної економіки, з точки зору енерговикористання, і за його динамікою відслідковується вибраний тип (енергозберігаючий, екстенсивний) та тенденції економічного розвитку держави.[20]
Підставою для такого твердження служить той факт, що енергоємність ВВП визначається не тільки лише ефективністю використання енергоресурсів при виробництві продукції чи наданні послуг, але й структурою промислового виробництва, розвитком транспортної системи та географічним розміщенням країни, кліматичними умовами та іншими чинниками. Необхідно визначити складові, що найбільше впливають на показник енергоємності ВВП та дозволяють отримати реальну картину ефективності використання енергоресурсів національною економікою з врахуванням пріоритетів економічного розвитку держави.
1. Структура ВВП. Валовий внутрішній продукт складається із суми валових доданих вартостей (ВДВ) за галузями економіки та чистих податків на прибутки за виключенням субсидій на продукцію
2. Кліматичні умови. Обсяги енергоресурсів, що споживаються державою визначаються також необхідністю їх використання для забезпечення необхідних кліматичних умов і життєзабезпечення людей у житлових помешканнях та відповідних умов праці на виробництві.
3. Транспорт. Транспортна система країни також вносить свої корективи у енергоємність ВВП. Розвиненість окремих видів транспорту та нерозвиненість інших відповідно впливає на енергоємність перевезень вантажів та пасажирів, що відображається в загальних обсягах споживання енергоресурсів у країні.
4. Рівень життя громадян. Матеріальний добробут громадян країни призводить до збільшення споживання товарів та послуг, що в свою чергу збільшує обсяги споживання енергоресурсів та виробництва перш за все в таких галузях економіки як транспорт (бажання мати власне авто, подорожувати), сфері послуг (відпочинок, коштовні продукти та одяг, фінансові послуги), житлово-комунальній (збільшення житлової площі, кількості побутових приладів).
Існує ще декілька показників енергоємності. Серед них TPES/GDP – первинна енергоємність на одиницю ВВП і TFC/GDP – кінцеве споживання до ВВП.
TPES складається з первинного виробництва енергії з урахуванням сальдо торгового балансу і зміни запасів. Виробництво вторинної енергії (наприклад, нафта/продукти вугілля, електроенергії з викопного палива, і т.д.) не включені, оскільки еквіваленти енергії первинного палива, використовуваного для створення вторинних продуктів або електричної енергії вже були враховані. TPES виражається в тоннах нафтового еквівалента. Слід проявляти обережність при порівнянні енергоємності між країнами і в часі, так як різні національні умови (наприклад, щільність населення, розміри країни, середні температури та економічної структури) буде впливати на відносини. Зменшення TPES /GDP може відображати реструктуризації економіки та передачі енергоємних галузях промисловості, таких як залізо і сталь з країни.
Кінцева енергоємність (TFC) на одиницю ВВП використовується для позначення тенденцій ефективності використання енергії. 38% зниження TFC / ВВП в країнах ОЕСР з 1973 року показує, що існує серйозне підвищення ефективності кінцевого споживання енергії. Тим не менш, зниження споживання було обумовлено не тільки підвищенням ефективності використання енергії, але і зрушеннями у структурі економіки і споживчої поведінки. [38]
Для визначення показників енергоефективності у світі використовується більш ніж 80 показників. Одним з найбільш точних є ODEX індекс, що використовується в ODYSSEE-MURE проекті з вимірювання прогресу енергоефективності по основних галузях (промисловість, транспорт, домашні господарства) і для економіки в цілому (всі кінцевим споживачам).
Для кожного сектора, індекс розраховується як середньозважене на південь від галузевих індексів енергії прогресу ефективності; підгалузей час промислового сектору чи галузі або кінцевого використання для домашніх господарств або видів транспорту.[27]
Підгалузеві індекси розраховуються як зміни питомих показників споживання енергії, виміряних у фізичних одиницях і вибираються так, щоб забезпечити краще відображення прогресу ефективності використання енергії з точки зору оцінки політики. Використання цих індексів дозволяє комбінувати різні одиниці для даного сектора, наприклад, для домашніх господарств кВт / прилад, koe/m2, ТЕП/житлові тощо. Вони використовується для отримання зважених агрегатних часток кожного підсектору в загальному споживанні енергії підсекторів, що розглядаються в даних
ODEX показники краще обчислюють дані для оцінки тенденцій розвитку енергоефективності на агрегованому рівні (наприклад, загальної економіки, промисловості, домашніх господарств, транспорту, послуг), ніж традиційний показник інтенсивності використання енергії, так в них відсутні структурні змінні та інші фактори, не пов'язані з енергетичною ефективністю (кілька пристроїв, більше автомобілів, ...).
Для промисловості, оцінка проводиться на рівні 10 секторів:
4 основних галузей: хімічної, харчової, текстильної та шкіряної і устаткування товарів;3 енергоємних галузях: металургії, цементної і целюлозно- паперової промисловості; 3 залишкових галузях: інші первинні метали (наприклад, первинні метали без сталі), інші неметалічні мінерали ( мінус цемент) і інші: целюлози, папір і книгодрукування (тобто в основному використовуються при друці).
Питома витрата виражається в термінах енергетики, використовуваної на тонну виробленого для енергоємних продуктів (сталі, цементу і паперу) і в термінах використовуваної енергії, пов'язаних з індексами виробництв індекс для інших галузей. Група споживання енергії відображає тенденції розвитку енергоефективності краще, ніж традиційні показники інтенсивності використання енергії (на одиницю доданої вартості). Для деяких галузей тенденції включають також деякі не технічні зміни, особливо в хімічній промисловості перехід на світ хімічних речовин, у зв'язку з тим, що цей сектор не є достатньо розбивкою.
Для транспортного сектора, оцінка буде проводитися на рівні 8 секторів або типах транспортних засобів: легкові автомобілі, вантажівки, легкові автомобілі, мотоцикли, автобуси, всього повітряного транспорту, залізничного та водного транспорту. Загальним індексом енергоефективності агрегатів для кожного виду транспорту в єдиний показник для всього сектору.
Для автомобілів, енергоефективність вимірюється питомою витратою, вираженою в л/100км. Для перевезення вантажів (вантажні і легкові автомобілі), використовується питома витрата на тонну-кілометр, так як основним видом діяльності є переміщення товарів. Для інших видів транспорту різних показників одиницю споживання використовуються, приймаючи для кожного режиму найбільш відповідний показник даного статистичні дані: т.н.е/пасажира повітряного транспорту, ГЕ/пас-км для пасажирських залізничних перевезень, ГЕ/т-км для перевезення вантажів по залізниці і воді, т.н.е. на один автотранспортний засіб для мотоциклів і автобусів.
Щоб виділити вплив поведінкових чинників, технічні ODEX розраховується і використовується для вимірювання прогресу енергоефективності.
По-перше, шляхом врахування підвищення енергоефективності, що з`явилась у наслідок побудови нового ефективнішого житла.
По-друге, шляхом відділення поведінкових і технічних змін, вважаючи, що технічна ефективність не може сильно покращуватись з року в рік, але і не може бути "гірше". Різниця між технічним ODEX і валовим ODEX показує вплив поведінкових факторів. Цей розрахунок технічних ODEX може навіть бути покращено шляхом оцінки технічної ефективності.[27]
Ці інструменти використовуються для підтримки розробки енергетичної політики Європейської комісії, наприклад, в рамках моніторингу та оцінки Energy Service директиви. Завдяки моніторингу показників ODYSSEE ЕС спромоглись здобути наступні результати
Ефективність використання енергії кінцевим споживачам поліпшення на 13% у середньому по ЄС-27 у період між 1996 і 2007 роках. Це призвело до економії енергії близько 160 млн. т н.е., з яких половина в промисловості.
Підвищення енергоефективності, для ЄС-27 в цілому, що вимірюється за допомогою ODEX, здавалося, відповідно або вище орієнтовні цілі директиви щодо ефективного використання енергії та енергетичних послуг (ОУР) для багатьох країн. Проте, визначення економії енергії безпосередньо не порівнянні у якості цільового ОУР, що включає в себе також прийняття термінових заходів (наприклад, економії, досягнутої в 1995-2007 рр.
У більшості країн і секторів, спостерігається уповільнення темпів прогресу ефективності енергії з 2000 року, що частково пояснюється більш низькими темпами економічного зростання (ефект бізнес-циклу). Результати, досягнуті в різних країнах коливається від 2 до 20%. [43].
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 72; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!