Державна політика у сфері регулювання енергоефективності



Розуміння політики енергозбереження переважно як "технічної проблеми", що пов'язана із технічним та технологічним оновленням виробництва, не дозволяє забезпечити належний вплив на загальний рівень ефективності використання енергоресурсів національною економікою.

Енергоефективність виступає своєрідним критерієм якості функціонування економічної моделі держави, злагодженої взаємодії між суб'єктами господарювання, населенням та органами влади.

Суб'єкти господарювання мають сприяти підвищенню рівня енергоефективності виробництва, оскільки це безпосередньо впливає на його рентабельність і, відповідно, їх прибутки. Держава заінтересована у підвищенні ефективності використання енергоресурсів національною економікою, оскільки це дозволяє їй збільшити базу оподаткування (зростання надходжень до бюджету) та зменшити державні витрати (зменшення видатків на енергозабезпечення бюджетних установ), посилити свій вплив на світових ринках та підвищити рівень енергетичної безпеки. Для населення підвищення енергоефективності дозволяє збільшити рівень доходів та зменшити витрати на закупівлю енергетичних послуг. Для суспільства в цілому - це шлях наближення до рівня сталого розвитку.

Таким чином, сфера регулювання енергоефективності має виходити за межі суто технічних питань використання паливно-енергетичних ресурсів і узгоджуватись із принципами та моделлю економічного розвитку держави, впливати на структуру економіки, податкову політику, цінову політику у сфері енергозабезпечення, соціальні та культурні аспекти енерговикористання.

Державна політика щодо енергоефективності має бути спрямована на створення умов господарювання, які дозволять забезпечити постійно зростаючі суспільні потреби, зростання ВВП за мінімальних витрат енергоресурсів. Результативність такої політики відображається у досягненні цільових значень системи показників енергоефективності, а ефективність - у мінімізації рівня суспільних витрат на проведення політики та її адміністративну реалізацію.

Принципи державної політики по підвищенню енергоефективності:

1. Системність

2. Стратегічна спрямованість

3. Створення необхідного нормативно правового забезпечення

4. Використання механізмів державно – суб’єктної співпраці

5. Забезпечення необхідної інформаційної підтримки

6. Економічні стимули

Очевидним є те, що політика енергоефективності, ставлячи за мету формування якісного стану національної економіки, виходить далеко за межі економії ПЕР (політики енергозбереження) та включає у себе завдання не тільки з реалізації потенціалу енергозбереження на всіх рівнях, а й ряд завдань з економічної, екологічної, енергетичної політики. При цьому необхідно виділити своєрідні сфери розроблення управлінських впливів. З погляду врахування специфіки факторів впливу на енергоефективність національної економіки, розуміння рушійних сил, що спричиняють ті чи інші процеси у національній економіці та відображаються у енергоефективності, можна визначити такі сфери управлінських впливів (які корелюються із потенціалом енергозбереження): технічна, структурна, політико-економічна, управлінська, соціально-культурна сфера.

Технічна сфера визначає рівень забезпечення національної економіки енергоефективною технікою, обладнанням, матеріалами та відображається динамікою оновлення основних фондів, інвестиціями в розробку енергоефективної техніки й технологій, рівнем впровадження цієї техніки у сферах національної економіки.

Структурна сфера визначає тип розвитку економіки й способи використання енергії та відображається у структурі економіки, структурі паливно-енергетичного балансу та пріоритетах соціально-економічного розвитку країни.

Політико-економічна сфера визначає рівень зацікавленості основних політико-економічних сил, суб’єктів господарювання, населення, органів державної влади в енергоефективності та відображається у наявності механізмів інвестування енергоефективності, обсягах інвестицій у енергоефективні технології й техніку, доступності енергоефективної техніки, цінах на енергію.

Управлінська сфера визначає вплив державних органів на енергоефективність національної економіки та відображається у прийнятті та ефективності механізмів стимулювання й управління процесами формування енергоефективної економіки, відкритості процесів прийняття рішень з питань енерговикористання й популяризації енергоефективності.

Соціально-культурна сфера визначає панівний тип світогляду суспільства та відображається у їх культурному розвитку, стереотипах поведінки.

Визначивши ці фактори впливу, можна дістати ієрархічну структуру оцінки стану енергоефективності національної економіки незалежно від зміни умов реалізації політики.[25].

Запропонована картина політики енергоефективності, дає змогу відобразити зміни, що відбулись у суспільстві, та потенційно врахувати у розробці механізмів реалізації політики ряд питань, що не були передбачені в механізмах реалізації політики енергозбереження.

Отже, з погляду оцінки енергетичної ефективності економіки користуються енергоємністю ВВП як найбільш адекватним критерієм. При цьому необхідно зазначити, що енергоємність ВВП хоч і відображає відносну ефективність використання енергоресурсів країною, проте не вважається абсолютно точним критерієм. Показник енергоємності ВВП відображає лише тенденції розвитку національної економіки з точки зору енерговикористання, і за його динамікою відстежується обраний тип (енерго-збережний, екстенсивний) та тенденції економічного розвитку держави. Підставою для такого твердження слугує той факт, що енергоємність ВВП визначається не лише ефективністю використання енергоресурсів при виробництві продукції чи наданні послуг, а й структурою промислового виробництва, розвитком транспортної системи та географічним розміщенням країни, кліматичними умовами й іншими чинниками

Політика ЄС в області енергоефективності має великий вплив на національному рівні. Проте, вплив, як і раніше сильно відрізняється від сектора до сектора. Хоча ЄС заходи представляють вже майже третина всіх заходів у житловому секторі (зокрема, із-за дії приладу маркування директиви) і в загальній заходи міждисциплінарного характеру (через заходи, таких як ТЕЦ директиви, поновлюваних джерел енергії політики, які впливають на децентралізованих поновлюваних джерел енергії, та еко-дизайну директиви), це ще слабші в галузі транспорту, промисловості і третинного секторів.

 Основні положення нової політики енергоефективності були введені протягом останніх років і в даний час здійснюються, хоча деякі з них стикаються з серйозними затримками і сильними суперечками про точну форму. Це включає в себе заходи, такі як переглядання енергоефективності директиви для будинків (EPBD), Екодизайн Директиви та її здійснення і регулювання, стратегії CO2 для легкових автомобілів, енергоефективності та послуги директиви і т.д. Остання створила  тривалу дискусію про методологічних питання  по виміру ефективності використання енергії. Odyssee показники внесли великий внесок в її здійснення з розвитком вертикальної методики оцінки. Хоча можна дискутувати, в якій мірі ця директива вже сильно вплинула на  економію енергії, вони структуровані і спираються на  набагато більшу громадську думку до енергетичної ефективності заходів, що вживаються кожною державою-членом. Завдяки цьому досягненню, можна сказати, що ця директива вже досягнула суттєвого прогресу, хоча набагато більший прогрес, пов’язаний, зокрема, зі створенням ринку енергетичних послуг. Політика енергоефективності розробили значну динаміку з сильно зростаючої число заходів з підвищення енергоефективності у всіх секторах, з плином часу. Моделей директивні заходи по різних держав-членів і різних секторів змінюватись в залежності від національної дискусії та практики і конкретних видів енергії. Політика є сильним інструментом впливу з одного боку, та механізм адаптації інструментів, потенційно більш підходящих для взаємодії. Обговорення цієї проблеми має на меті підвищення енергоефективності в тому, що стосується політики світової взаємодії [32].


Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 73; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!