Для чого знання стосовно механізму держави потрібні майбутнім магістрам?

Стр 1 из 7Следующая ⇒

Наука – це цілеспрямований результативний процес набуття і узагальнення нових знань. Ознаки науки: 1) теоретичне відображення реальної дійсності; 2) сукупність знань; 3) динамічність; 4) певна структура. Науки: природничі (фізика, хімія, астрономія, біологія), соціальні (соціологія, політологія, філософія, економіка, юридичні науки), технічні (інженерні науки, кібернетика, архітектура) Юридичні науки: 1. Історико-теоретичні науки 2. Галузеві юридичні науки 3. Міжгалузеві юридичні науки 4. Спеціальні (організаційні) юридичні науки 5. Прикладні юридичні науки 6. Юридичні науки, що вивчають зарубіжне право 7. Юридичні науки, що вивчають міжнародне право Енциклопедія права – самостійна наука в системі юридичних наук, що дає цілісне уявлення про право та забезпечує зв’язок між усіма юридичними науками, створюючи умови для сприйняття їх загальних положень. Соціологія права – частина загальної теорії права, що вивчає право як соціальне явище, соціальні чинники впливу на правову поведінку і право, громадські думки про право. Філософія права - частина загальної теорії права, що вивчає його першооснови, сутність і методологічні засоби праворозуміння, правотворчості, правозастосування, правосуддя.

Навіщо навчальний курс «проблеми теорії держави і права» майбутнім магістрам?

- магістр – не бакалавр і не спеціаліст.

- оновлені погляди на традиційні теоретико-правові явища, сформовані на підставі вивчення галузевих юридичних дисциплін, певної юридичної практики чи стажування

- вміння якісно вести дискусію.

- володіння принципами юридичної техніки.

- систематизація юридичних знань.

Відмінності навчальної дисципліни «проблеми теорії держави і права» від класичної «теорії держави і права»:ТДП (вивчається на першому курсі, усталена структура, суто «академічний» характер) ПТДП (вивчається в магістратурі (на старших курсах), наявні нові теми, «проблемний» характер, класичні теоретико-правові явища крізь призму сучасних подій політичного, правового, ідеологічного спрямування).

Предмет теорії держави і права – це найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права. Предмет відповідає на питання що? вивчає дана галузь.

Елементи предмету ПТДП:

-Юридична догматика — понятійно-категоріальний апарат юриспруденції, тому ТДП називають «абеткою юриспруденції».

-Юридична техніка — основні принципи та теоретичні моделі правотворчості та правореалізації.

- Юридична методологія – засоби, способи та принципи пізнання в сфері юридичної науки.

Співвідношення предмету та об’єкту теорії держави і права:

- Об’єкт – це те, на що спрямована пізнавальна діяльність.

- Об’єкт – це певна цілісність, котра вивчається багатьма науками.

- Об’єкт науки – те, що ми знаємо про нього до наукового вивчення, а предмет – це вивчений об’єкт, тобто те, що ми знаємо про ньогопісля наукового пізнання(В.С. Нерсесянц).

- Предмет ТДП – це частина об’єкту, тобто частина держави і права, а саме найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права.

- Шлях від об’єкту ТДП до предмету ТДП лежить через використання методів ТДП.

- Предмет ТДП – державні та правові явища у їх взаємодії, взаємозв’язку, взаємопроникненні.

Дуалізм об’єктів та єдність предмету ТДП:

- держава надає праву офіційності, публічності;

- держава «творить право», сприяє реалізації права, захищає його;

- держава зацікавлена в праві;

- право надає легітимності державі, державним органам;

- право захищає людину від свавілля держави (приклад адміністративних судів).

Методи ТДП –це засоби, за допомогою яких пізнаються найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права.Метод відповідає на питання як, яким чином?

Методи: Діалектичний матеріалізм; загальний (аналіз, синтез, індукція, дедукція); спеціальні (математичний, статистичний, соціологічний); приватні (формально-юридичний, правовий експеримент, правове прогнозування, порівняльно-правовий).

Основні правила використання методології:

1. Обраний метод дослідження об’єктивно обумовлений його предметом.

2. Необхідність встановлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певного об’єктивного критерію.

3. Спроможність обраного методу призводити до розкриття соціальної сутності явищ, що вивчаються.