ІІ. Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини.
Ринкові - являють собою грошові системи, в яких регулювання грошового обороту здійснюється шляхом використання економічних методів впливу на грошову масу.
Неринкові — являють собою грошові системи, для яких характерні певні обмеження щодо вільного функціонування грошей (талони, картки), а регулювання грошового обороту здійснюється адміністративними методами.
ІІІ. За характером регулювання національної валютної системи.
Відкриті - являють собою грошові системи, в яких втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни є мінімальним, що виражається у повній конвертованості валюти і ринковому механізмі регулювання валютного ринку.
Закриті — являють собою грошові системи, в яких передбачається використання валютних обмежень завдяки ізоляції національної економіки від світової.
Створення і розвиток грошової системи України.
Організаційно-правові засади створення грошової системи України були закладені в Законі України «Про банки і банківську діяльність», ухваленому Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Цим законом Національному банку України надавалося монопольне право здійснювати емісію грошей на території України та організовувати їх обіг, забезпечувати стабільність грошей, проводити єдину грошово-кредитну політику тощо.
Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися російською валютою — рублями.
|
|
|
Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України указом «Про реформу грошової системи України» від 12 листопада 1992р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.
На другому етапі Національний банк України відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи.
25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця — гривня та її сота частина — копійка. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи Україні і розпочався третій.
|
|
|
На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийнятті Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Хоча в цьому законі безпосередньо про грошову систему мова не йде, проте ті функції НБУ, які становлять основу грошової системи, знайшли широке відображення.
Лекція №8. Тема 5: Грошові системи (продовження).
План
1. Державне регулювання грошового обороту як головне призначення грошової системи.
2. Основні методи регулювання грошової сфери – методи прямого та опосередкованого впливу.
3. Фіскально-бюджетна та грошово-кредитна політика в системі державного регулювання грошового обороту.
Державне регулювання грошового обороту як головне призначення грошової системи.
Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Цілі цієї політики:
|
|
|
- Забезпечення певного рівня економічного зростання;
- Забезпечення максимальної зайнятості;
- Контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
- Урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливають на економічне життя суспільства, а саме:
- структурна політика – передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторна політика);
- політика конкуренції – передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена – в енергетиці, сільському господарстві тощо;
- соціальна політика – передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів;
- кон’юнктурна політика – реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання НД, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
|
|
|
Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках.
Регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці – на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон’юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.
За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів усі заходи кон’юнктурної політики можна розділити на три групи:
- Заходи фіскально-бюджетної політики (фіскальної);
- Заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;
- Заходи прямого впливу.
Фіскальна політиказводиться до регулювання через механізми оподаткування, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Якщо рівень фіскальних вилучень зростає, то зменшуються можливості економічних суб'єктів. Якщо зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до сприяння розвитку виробництва. Але якщо споживання зростає надто високими темпами, то виробники не встигають, що приводить до інфляції.
Грошово-кредитна політика - регулювання через механізми зміни маси грошей та їх ціни (процента) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції зумовлює зниження процента, тобто пожвавлення економіки на короткий термін.
Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
- експансійна;
- рестрикційна.
При експанційній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші швидко "дешевіють". Тому більш доцільною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, тоді інфляція стає контрольованою і перетворюється в стимул економіки. Така політика називається політикою дезінфляції.
При політиці рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок цього гроші стрімко «дорожчають», провокується зниження цін. Цю політику також називають політикою дефляції. Тому уряди стараються відвернути негативні наслідки повільним скороченням пропозиції грошей та рівня процента, що м’яко гальмує економічну активність. Така політика називається політикою рефляції.
Пряме втручання держави допускається в тих випадках, коли заходи фіскальної чи монетарної політики не дали бажаного результату. До таких заходів відносять обмеження (заморожування) цін, розподілом товарів. Всі заходи слід розглядати в сукупності і єдності.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 257; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!