Змістовний модуль 5. Методи теоретичного дослідження

 

План

1. Загальна характеристика методів теоретичного дослідження: ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод, історичний метод, абстрагування, аналіз, синтез, індукція, дедукція, моделювання

 

Ідеалізація — це метод, що ґрунтується як розумовий акт щодо об'єктів, які не існують насправді або практично не здійснені.

Мета ідеалізації — позбавити деякі реальні об'єкти деяких притаман­них їм властивостей і надати їм (уявно) певних нереальних та гіпотетич­них властивостей. Досягається це:

- багатоступінчастим абстрагуванням;

- уявним переходом до граничного випадку в розвитку якої-небудь властивості;

- простим абстрагуванням та ін.

Будь-яка ідеалізація правомірна лише в певних межах.

Формалізація — метод пізнання різноманітних об'єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі за допомогою штучних мов. Здійснюється формалізація як виявлення й перебудова структури теорії, внаслідок чого теорія набуває вигляду ланцюга формул, де кожна наступ­на логічно випливає з однієї або кількох попередніх. Формалізація по­в'язана із застосуванням математичного апарата. У процесі формалізації змістовні терміни замінюють символами.

Переваги формалізації:

– забезпечення узагальненості підходу до вирішення проблем;

– символіка надає стислості, чіткості фіксації значень;

– символіка є однозначною;

– можливість формування знакових моделей об'єктів і заміна ви­вчення реальних речей і процесів вивчення цих моделей.

Аксіоматичний метод — метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводять­ся з них відповідно до певних логічних правил.

Історичний метод — метод дослідження виникнення, формуван­ня і розвитку процесів, подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та супе­речностей.

Висвітлення історії досліджуваного об'єкта (предмета, явища) — завдання будь-якого психолого-педагогічного дослідження. Воно буде основним і провідним у таких галузях освіти, як історія педагогіки та історія психології, або відіграватиме допоміжну функцію у психолого-педагогічних дослідженнях, які спрямовані на вирішення поточних завдань освітянської теорії і практики.

Послідовність етапів історичного дослідження поєднує:

- вивчення різних історичних матеріалів і даних як результатів історичних процесів;

- зіставлення їх з результатами сучасних процесів і здійснення припущень про можливість використання знань про характер і причи­ни сучасних процесів до реконструкції минулого;

- відтворення подій і явищ минулого в їх просторово-часових відношеннях як інтерпретацію даних минулого за допомогою знань про сучасні процеси;

- виділення основних етапів розвитку і причин переходу від однієї стадії розвитку до іншої.

Виділяють три основні групи методичних прийомів історичного методу:

– історіографічне вивчення літератури;

– історико-архівна розробка;

– палеонтолого-археологічне дослідження.

Системний аналіз — це сукупність методів і засобів, що використо­вуються при дослідженні складних і дуже складних об'єктів. Застосову­ють системний аналіз для дослідження штучних систем, причому в та­ких системах важлива роль належить діяльності людини.

У системному дослідженні об'єкт, що піддається аналізу, розглядаєть­ся як певна множина елементів, взаємозв'язок між якими зумовлює цілісні властивості цієї множини.

В основі методу системного аналізу лежить реалізація принципу сис­темного підходу.

Особливістю системного підходу в психолого-педагогічному дослі­дженні є те, що не тільки об'єкт, але й сам процес дослідження виступає як складна система, завдання якої полягає в поєднанні в єдине ціле різних моделей об'єкта.

Застосування системного підходу передбачає таку послідовність:

- визначення об'єкта дослідження;

- визначення мети і завдань дослідження;

- визначення критеріїв вивчення об'єкта;

- виділення суттєвих елементів об'єкта;

- визначення структури системи;

- визначення та класифікація зовнішніх зв'язків між елементами об'єкта;

- визначення принципів взаємодії системи із середовищем її функці­онування;

- виявлення закономірностей зміни і розвитку елементів об'єкта;

- виділення основних причинно-наслідкових зв'язків між елемента­ми, які забезпечують впорядкованість системи;

- виявлення кінцевої структури і організації системи, на основі чого складається її модель;

- аналіз основних принципів поведінки системи;

- вивчення процесу управління системою.

Системний підхід у дослідженнях значно розширює рівень науково­го пізнання.

Методи, які використовуються на емпіричному і теоретичному рівнях

Абстрагування — це уявне відволікання від несуттєвих неіснуючих властивостей, зв'язків і відношень між ними і виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Воно, як правило, здійснюється в два етапи. На першому етапі визначають несуттєві якості, зв'язки і т. ін. На друго­му — досліджуваний об'єкт замінюють іншим, більш простим, який являє собою спрощену модель, що зберігає головне в складному.

Розрізняють такі види абстрагування:

ототожнення — утворення понять шляхом об'єднання предметів, які поєднані за своїми властивостями в особливий клас;

незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів: якщо об'єкт А не залежить без­посередньо від фактора Б,

ізолювання — виділення якостей, які нерозривно з'єднані з предме­тами;

конструктивізація — відволікання від невизначеності межі реаль­них об'єктів і, нарешті, припущення потенційного здійснення.

Процес абстрагування проходить у два етапи:

I     етап — виділення найбільш важливого в явищах і встановлення то можна ігнорувати останній як несуттєвий;

II    етап — реалізація можливостей абстрагування полягає в тому, що один об'єкт замінюється іншим, більш простим, який ви­ступає "моделлю" першого.

Абстрагування може застосовуватися як до реальних, так і до абстрактних об'єктів (які раніше вже пройшли абстрагування).

Процес абстрагування є необхідною умовою утворення найрізноманітніших понять. Будь-яке пізнання взагалі пов'язане з абстрагуванням.

Аналіз і синтез наукового пізнання означають процеси фактичного або уявного розкладу цілого на частини і процеси зворотного з'єднанні частин в єдине ціле. Це два взаємообумовлені процеси. їх неможливі відривати один від одного, протиставити або абсолютизувати один з них

Аналіз освітянських явищ і процесів означає уявний розподіл ци цілих на окремі частини. Це дозволяє бачити різні сторони і властивості явищ і процесів, їх структуру, різні етапи їх розвитку, суперечні тенденції тощо. Багатогранний аналіз, який відповідає характеру предмета, що вивчається, дозволяє охопити його всебічно. У процесі аналітичної діяль пості здійснюється і абстракція, і порівняння.

Як здійснити аналіз?

Логіка виробила ряд правил аналітичного дослідження, до яких на лежать такі: перед аналізом досліджуваного об'єкта (явища) необхідно чітко виділити його з другої системи, до якої він належить як складовий елемент. Це теж здійснюється за допомогою попереднього аналізу

Наприклад:

Якщо необхідно аналізувати заняття, слід його виділити в навчальному процесі, при цьому вказати, які інші компоненти органічно входять в цей процес.

- необхідно встановити підстави, на основі яких буде проводитися аналіз. Підґрунтям слугує та ознака предмета, яка відрізняє одні компоненти від інших. Заняття можна характеризувати за ознакою методу (бесіда, лекція, семінар та ін.), за етапами його проведення (повторення вивченого, виклад нового матеріалу, закріплення навчального матеріалу тощо) та за іншими ознаками;

- на кожному етапі аналізу повинно вибиратися одне розчленування, а не декілька відразу. Визначені в результаті аналізу елементі мають виключати одне одного, а не входити один у другий;

- у процесі аналізу перед дослідником досить часто постає завданні визначення послідовності розгляду вичленених елементів. Завдання вирішується, якщо виходити з такого загального ствердження той елемент проаналізованого цілого, який можна зрозуміти без іншого елемента, розглядається раніше ніж останній.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях поелементний компонентний) аналіз зберігає своє певне значення.

Наприклад:

Вивчаючи структуру особистості, ми спочатку окремо досліджуємо увагу, пам'ять, інтереси і т. ін. У навчальному процесі умовно виділяємо викладання та вчення.

Таке ізольоване вивчення елементів правомірне, якщо воно розглядається як один з етапів дослідження і якщо мається на увазі зв'язок цього елемента з іншими та з процесом у цілому. Припустимо, що, розглядаючи вчення, треба мати на увазі специфічні для нього відносини "викладач - студент".

Особливе, перспективне значення в психолого-педагогічних дослі­дженнях, без сумніву, набуває аналіз, що приводить до визначення і ви­вчення одиниць процесу.

У науковому психолого-педагогічному дослідженні використовують­ся різні форми аналізу:

- класифікаційний;

- аналіз відносин;

- каузальний;

- діалектичний.

Класифікаційний аналіз найбільш простий. Він використовується на первинній, описовій стадії наукового дослідження і дозволяє впорядку­вати та класифікувати явища на підставі схожості та повторюваності. Дослідник також може виходити з певного цілого і у відповідності зі вста­новленими ознаками класифікувати явища, що належать до цього цілого (аналітична класифікація).

Синтез є протилежний аналізу процес — об'єднання частин у ціле, розгляд єдиного цілого, що складається з множини елементів.

Розподіл цілого на складові частини дає можливість виявити будову Досліджуваного об'єкта, його структуру; розподіл складного явища на більш прості елементи дозволяє відокремити суттєве від несуттєвого, складне звес­ти до простого. Синтез — це не просто складання, а й смислове поєднання.

Синтез міститься уже в самому аналізі, а не існує поза ним.

Значення методів теоретичного аналізу і синтезу — в їх органічній єдності і пізнавальній функції. Обидва методи використовуються в тео­ретичному дослідженні з самого початку — при визначенні проблеми Дослідження, розробці гіпотези. Відзначимо те, що в емпіричних психо­лого-педагогічних дослідженнях використовуються і взаємодіють аналіз і синтез в їх теоретичній та експериментальній формах.

Аналіз і синтез бувають:

- прямим, або емпіричним, — застосовуються для виділення окремих частин об'єкта, знаходження його властивостей, найпростіших вимірювань;

- зворотним, або елементарно-теоретичним, — базується на деякий теоретичних міркуваннях причинно-наслідкового зв'язку різних] явищ або дії якої-небудь закономірності, при цьому виділяються і з'єднуються явища, які можна вважати суттєвими, а другорядними —знехтувати;

- структурно-генетичним — вимагає виділення в складному явищі такий елементів, які чинять вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта. 1

У реальному процесі пізнання індукція та дедукція завжди виступають разом як два взаємопов'язані і обумовлені моменти складного діалектичного процесу пізнання.

Поняття "індукція" в традиційній логіці означало узагальнення на підставі даних досліду. Однак тепер це поняття розуміється набагато* ширше. Загалом, під терміном індукція слід розуміти сукупність ряді емпіричних прийомів переходу від відомого до невідомого, сукупності способів узагальнення, аналізу фактів, який базується на спостереженні експерименті, практиці. Це форма руху пізнання, що веде від його емпіричного рівня до рівня теоретичного. Вона включає не тільки індукцію на основі узагальнення деяких окремих випадків, а також і аналогії статистичний опис і висновки, методи наукової індукції, розроблені Д.С. Миллем, та інші форми екстраполяції від відомого до невідомого. Це складний шлях формулювання гіпотетичних висновків з відомих стверджень, явищ, фактів, подій, які ми пізнаємо шляхом спостережені експерименту. Мета індуктивних методів — проникнути в сутність явищ відкрити їх закономірності.

Наукова індукція також є висновком частини елементів даного клас до всього класу. Основне місце в науковій індукції займають прийоми розкриття суттєвих зв'язків, що, у свою чергу, вимагають складного аналізу.

У реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, це взаємозворотні методи пізнання.

Дедукція — це ствердження з одного або декількох інших стверджені на основі законів і правил логіки. Це процес логічного висновку, переходу від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків.

Зв'язок між індукцією і дедукцією не тільки в тому, що одна доповнює іншу на емпіричному і теоретичному рівнях наукового пізнання; вія полягає в тому, що в індукцію проникають елементи дедукції, дедукції опирається на результати індукції.

На необхідність пропорційного розвитку індуктивних і дедуктивних методів для успішного розвитку педагогічної науки і виконання нею своєї функції вже не раз зверталась увага.

Однобічний індуктивізм веде до простого реєстрування, опису безпосередньо фактів і явищ, які спостерігаються без глибокого теоретич­ного аналізу й узагальнення, до концентрації уваги на реальній дійсності.

На противагу цьому однобічна орієнтація на дедуктивні методи досліджена спрямована на формування абстрактних понятійних схем. Одностороння дедукція конструює висновки без надійного аналізу і узагальнення. Іноді це призводить до підміни справжніх наукових рекомендацій на різні вказівки та інструкції. А в теорії це призводить до замикання науки у своєму понятійному апараті, в якого досить обмежений вихід у реальність.

Індуктивно-дедуктивні методи використовуються як на емпірично­му рівні пізнання, так і на рівні теоретичному.

Моделювання — це один з теоретичних методів дослідження, який визначається як "відтворення" характеристик деякого об'єкта на іншому об'єкті, що спеціально створений для їх вивчення. Цей інший об'єкт називається моделлю.

Відношення між моделлю і оригіналом відповідають певним вимо­гам. Між ними існує відношення обмеженої схожості, форма якого чітко виражена: у процесі наукового пізнання модель заміняє оригінал; ви­вчення моделі дає інформацію про оригінал.

Моделі можуть створюватися на різній основі. Назвемо два типи моделей:

моделі матеріальні (реальні) — це моделі сконструйовані людиною;

моделі уявні (ідеальні) — "сконструйовані" у вигляді уявних зразків, існують тільки в свідомості науковця.

Необхідність моделювання виникає в тому випадку, коли вивчення самого предмета чи процесу неможливе і воно потребує значної кількості часу і т. ін.

При моделюванні складного об'єкта можна звільнитися від неісную­чих чи випадкових зв'язків і відношень за допомогою абстракції або ви­ділити його суттєві відношення у відносно чистій формі.

За допомогою моделі легше експериментувати і її простіше сконст­руювати.

Моделювання вимагає теоретичного обґрунтування відносин між мо­деллю і реальним об'єктом. Модель сама по собі не самоціль, вона лише засіб дослідження об'єкта, який вона представляє, коли знаходиться 3 ним у відношенні деякої подібності.

Метод моделювання у психолого-педагогічному дослідженні може був використаний на теоретичному рівні. Цей метод відкриває для педагогів ної і психологічної наук можливість математизації психолого-педагогічних даних як засобу дослідження, конструювання математичних моделей і т. ін. Частіше за все це здійснюється шляхом індукції на підставі статистичного узагальнення даних шляхом спостережень певних явищ і процесій

Можливим є також варіант конструювання математичних моделі шляхом дедуктивного моделювання. Дослідник виходить із загальний положень, які утворюють модель. Статистично, за допомогою вибраного математичного апарата, ця модель повторюється. Так виник ряд моді лей, які описують процес навчання. Поки що подібні моделі являють собою схематизовану структуру навчання. Дослідження такого типу в освіті тільки розпочинаються. Можна передбачити, що ефективність їх використання буде визначатися подальшим розвитком математичного апарата. Немає сумніву в тому, що використання математичного моделювання тісно пов'язане з більш глибоким пізнанням сутності освітянський явищ і процесів, поглибленням теоретичних основ дослідження.

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 344; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!