Змістовний модуль 3. Методи науково-педагогічних досліджень
Загальна характеристика методів дослідження
План
1. Система методів науково-педагогічного дослідження
2. Вибір методів науково-педагогічного дослідження
Правильний вибір методів психолого-педагогічного дослідження вимагає знання їх класифікації. Через те, що наукове дослідження може відбуватися на двох рівнях: емпіричному, коли здійснюється процес накопичення фактів, і теоретичному, на якому здійснюється узагальнення знань, — загальні методи пізнання, відповідно до цих рівнів, умовно ділять на три групи:
· методи емпіричного дослідження;
· методи теоретичного дослідження;
· методи, що можуть застосовуватися на емпіричному і теоретичному рівнях.
Методи емпіричного дослідження — це методи, що забезпечують можливість безпосереднього пізнання навчально-виховної дійсності, що збагачує емпіричну основу освіти і створює базу для подальшого теоретичного пізнання.
Методи емпіричного рівня пов'язані з явищами, що вивчаються і використовуються на етапі формування наукової гіпотези. Ці методи допомагають досліднику виявити ті чи інші достовірні факти, об'єктивні прояви в проходженні досліджуваних процесів. За допомогою цих методів здійснюється накопичення фактів.
До методів емпіричного дослідження слід віднести спостереження, експеримент, соціометричні методи (анкетування, інтерв'ю, опитування, тестування, метод експертних оцінок), вивчення результатів діяльності, документації.
|
|
|
Методи, які використовуються на теоретичному рівні, сприяють логічному дослідженню зібраних фактів, виробленню понять, суджень, висновків. У процесі цієї роботи співвідносяться первинні наукові уявлення з тими новими, що виникають при дослідженні, розробляються нові системи знань, вирішуються завдання подальшого узгодження теоретично розроблених систем з накопиченим новим експериментальним матеріалом.
На теоретичному рівні наукове мислення позбувається емпіричного опису, створює теоретичні узагальнення. Таким чином, новий теоретичний зміст знань надбудовується над емпіричними знаннями.
До методів теоретичного дослідження необхідно віднести ідеалізацію, формалізацію, історичний метод, системний аналіз.
Емпіричні і теоретичні методи пов'язані між собою і знаходяться в певній субординації, теоретичне в процесі пізнання завжди іде за емпіричним; спочатку здобуваються знання емпіричні, потім вони оброблюються теоретично. Але, з'явившись на базі емпіричного матеріалу, проникнувши в його сутність, теоретичний метод сам, у свою чергу, створює основу для нового емпіричного дослідження, для збирання емпіричних фактів па новій теоретичній основі. Тому такі логічні форми мислення, як індукція і дедукції аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження.
|
|
|
При переході від емпіричного рівня до теоретичного емпірично наданий об'єкт часто замінюється теоретичною моделлю об'єкта, конструктуються ідеальні об'єкти. Це дає можливість уточнити залежності, як емпірично встановлені, але виявилися вельми приблизними або зовсім неправильними. Для цього використовується метод моделювання.
Особливу групу методів представляють кількісні методи, які використовуються на всіх рівнях психолого-педагогічного дослідження.
Поділ методів за будь-якою класифікацією завжди є умовним, б в межах розвитку пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії до іншої.
Змістовний модуль 4. Методи емпіричного дослідження
План
1. Загальна характеристика методів емпіричного дослідження: спостереження, експеримент, анкетування, опитування, інтерв'ювання, тестування
Спостереження є важливим методом емпіричного вивчення в психології й педагогіці. На відміну від щоденного, стратегія спостереження в експерименті завжди повинна бути цілеспрямованою, певною мірою спланованою, пошуковою.
|
|
|
Метод спостереження як метод для здійснення початкового етапу психолого-педагогічного дослідження має одну значну перевагу: він не вимагає спеціальної підготовки, дозволяє швидко отримувати інформацію, вивчати і аналізувати психологічні реалії в природних умовах. Разом з тим необхідно мати на увазі, що за допомогою даного методу можна виявити тільки "явища", зовнішні симптоми, що спостерігаються в розвитку, але не завжди можливо розкрити причини, мотиви, тобто те. що є суттєвим і внутрішнім у тому або іншому явищі. Спостереженню також не характерні повторюваність і тривалість, тому експериментатор може випадково не помітити (або, навпаки, помітити), що є важливим для управління експериментом — подія, факт, обставина і т. ін.
Особливості спостереження як наукового методу
можна висловити таким чином:
- визначення спостереження за якою-небудь ідеєю і спрямовано до чітко сформульованої мети. Визначеність мети означає, що науковець точно знає, що йому слід спостерігати, і може передбачати результати свого спостереження. Разом з метою підтверджується і предмет спостереження, яке має завжди вибірковий характер. Підбір матеріалу проходить з урахуванням поставленої мети. Це дає можливість пов'язати вибір з вимогами повноти спостереження в межах, установлених предметом дослідження;
|
|
|
- планомірність і систематичність — це характерні ознаки спостереження як наукового методу. У відповідності до визначених цілей дослідник розробляє програму свого спостереження, визначає час роботи, засоби, техніку збору матеріалу. Для повноцінного використання методу спостереження дослідник обдумує взаємовідношення між проблемою — робочою гіпотезою — критеріями вибору фактів і оцінки одержаних результатів;
- об'єктивність як ознака методу спостереження передбачає адекватне сприйняття явищ і процесів, а також об'єктивні і точні записи спостереження.
Записи, протоколи дослідження повинні вестись систематично, вони можуть бути формалізовані. Для більш об'єктивного і точного спостереження можуть використовуватися різні засоби навчання, наприклад, магнітофон, відеомагнітофон і т. ін.
Підводячи підсумки вищезазначеного, можна сказати, що спостереження потребує, щоб дослідник точно визначив, що він хоче спостерігати, як будуть зареєстровані явища та процеси, що спостерігаються, як будуть аналізуватися і оцінюватися отримані результати.
У чому ж пізнавальна функція методу спостереження? Спостереження безпосередньо відображає явища, дає можливість виявити факти, які є підґрунтям для всебічного об'єктивного опису, подальшого аналізу, узагальнення та інтерпретації. При спостереженні йдеться про пізнання явищ, зовнішньої сторони дійсності.
Систематичним, планомірним спостереженням ми певною мірою встановлюємо внутрішні закономірності й зв'язки, розвиток явищ.
Метою спостереження, як наукового методу, є не лише опис, фотографування дійсності, реєстрація фактів. Спостереження повинно привести до формулювання гіпотез, до їх перевірки подальшим спостереженням, до його повного з'ясування і, нарешті, перейти до теорії, яка пояснює явища.
Спостереження потребує певних знань та умінь, підготовленості до наукового експерименту. Дослідник повинен:
– вміти точно спостерігати всі зовнішні прояви міміки, мови, рухів та інших компонентів;
– правильно тлумачити психологічне значення зовнішніх проявів; ]
– уміти спостерігати в системі та її програмі;
– ретельно продумувати вивчення вчинків і дії досліджуваних, вміти виявляти справжні особливості психіки людей;
– встановлювати закономірності розвитку психіки та її зміни в людини.
Спостереження необхідно проводити у звичайних умовах і не втручатися в хід діяльності досліджуваних.
Експеримент — це комплекс методів дослідження, який забезпечує науково-об'єктивну перевірку правильності обґрунтованої на початку дослідження гіпотези) Він дозволяє перевірити ефективність тих чи інших інновацій в освіті, порівняти значущість різних факторів у структурі педагогічного процесу і вибрати найкраще (оптимальне) для відповідних ситуацій їх поєднання, виявити необхідні умови повної реалізації освітянських завдань. Експеримент дозволяє виявляти зв'язки між явищами, вивчати закономірності, що є характерними для педагогічного процесу.
Експеримент відрізняється від спостереження активним втручанням у ситуацію дослідника, який здійснює планомірне маніпулювання однією або кількома змінними (факторами) і реєстрацію супутніх змін у поведінці об'єкта, що вивчається. Правильно поставлений експеримент дає можливість перевіряти гіпотези про причинно-наслідкові відношення, не обмежуючись констатацією зв'язку (кореляції) між змінними. Розділяють традиційні і факторні плани проведення експерименту. За умов традиційного планування змінюється лише одна незалежна змінна, за умов факторного — кілька. Якщо досліджувана галузь відносно невідома й система гіпотез відсутня, то говорять про пілотажний експеримент, результати якого можуть допомогти в уточненні напряму подальшого аналізу. Коли є дві конкуруючі між собою гіпотези і експеримент дає змогу вибрати одну з них, говорять про вирішальний експеримент. Контрольний експеримент здійснюється з метою перевірки якихось залежностей.
У психолого-педагогічному дослідженні виділяють такі основні види експерименту: лабораторний і природний.
Лабораторний експеримент передбачає створення якоїсь штучної ситуації, в якій найкраще можна вивчити досліджувану властивість.
Лабораторний експеримент здійснюється в спеціальних умовах, із використанням спеціальної апаратури. При цьому дії досліджуваного визначаються інструкцією. Як правило, при проведенні психолого-педагогічного дослідження спостерігаються і співставляються два об'єкти.
Наприклад:
Дві групи: одна — експериментальна, друга — контрольна.
Враховується характеристика студентів і групи в цілому. Для підвищення об'єктивності результатів дослідження, а також виключення впливу особливостей тієї чи іншої групи проводиться перехресне вивчення, під час якого послідовно змінюються експериментальні групи.
Експеримент природний — особливий вид експерименту, за якого досліджувані особи не знають про те, що вони вивчаються педагогом чи психологом. Для вивчення педагогічних і психічних процесів та індивідуальних психологічних особливостей відбираються особи в звичайній, "природній" обстановці, в якій проходять життя і діяльність даної людини, наприклад у вищому навчальному закладі — у процесі навчальних занять. Експеримент природний поєднує в собі позитивні риси спостереження й лабораторного експерименту, однак, порівняно з останнім є менш вірогідним і в більшості випадків має доповнюватися лабораторним експериментом. Найпоширеніше застосування експеримент природний дістав у дитячій і педагогічній психології як метод, який дає змогу не лише вивчати ті чи інші закономірності психічного життя, а й активно впливати на психіку дитини в бажаному напрямі. Експеримент природний дає можливість уникнути негативного впливу емоційного напруження й навмисних реакцій, які виникають у штучних лабораторних умовах. Нерідко доповнюється бесідою. Протоколювання результатів здійснюється тільки по завершенні окремих етапів дослідження. Результати експерименту природного обробляються шляхом якісного аналізу одержаних Даних. Точний кількісний аналіз результатів експерименту природного практично не застосовується. Різновид експерименту природного — експериментальне навчання, під час якого вивчення особистості здійснюється безпосередньо в процесі його навчання й виховання з метою активного формування психічних особливостей, які підлягають вивченню.
У психолого-педагогічних дослідженнях виділяють констатуючий і формуючий експерименти. У першому випадку педагог-дослідник визначає стан психолого-педагогічної проблеми, що вивчається, констатує факт зв'язку, залежності між явищами. Коли ж педагог-дослідник використовує спеціальну систему заходів, спрямованих на формування в тих, хто! навчається певних особистісних якостей, то це формуючий експеримент.
Педагогічний експеримент — ненауково поставлене дослідження навчальної чи виховної діяльності, спостереження досліджуваного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих дослідником умовах. При цьому встановлюється залежність між тим чи іншим впливом або умовою навчання та виховання і його результатом. Одержання точних і вірогідних результатів педагогічного експерименту залежить головним чином від теоретичної позиції дослідника, вираженої в робочій гіпотезі, і методики дослідження.
Організація педагогічного експерименту
Організація та проведення педагогічного експерименту — найбільш важкий і складний метод дослідження. Він повинен бути достатньо тривалим і характеризуватися обґрунтованим вибором експериментальних та контрольних груп, правильним визначенням статистичної вибірки експерименту.
У розумінні суті й призначення педагогічного експерименту серед науковців немає єдності. Однак більшість науковців під педагогічним експериментом розуміє:
§ спеціальне внесення в педагогічний процес принципово важливих змін відповідно до завдань дослідження і гіпотези;
§ таку організацію процесу, яка давала б можливість бачити зв'язки між досліджуваними явищами без порушень цілісності цього процесу;
§ глибокий якісний аналіз і точне кількісне вимірювання внесених у педагогічний процес змін і результатів цього процесу.
Кращі результати дає педагогічний експеримент, що складається з таких частин:
невеликий за обсягом і статистичною вибіркою експеримент (тобто камерний експеримент), який слугує для перевірки ідей і моделі навчально-виховного процесу;
коректування концепції, гіпотези й моделі навчально-виховного процесу;
масовий педагогічний експеримент.
Камерний педагогічний експеримент проводиться в кількох групах, а масовий охоплює значно більшу кількість студентів. При його проведенні важливо забезпечити рівні умови в експериментальних і контрольних групах. Часто під час досліджень проблем навчання контрольними групами навмисно обирають групи з дещо вищою успішністю.
Для об'єктивного фіксування ходу й результатів педагогічного експерименту використовують різні технічні засоби і приладдя.
Для визначення вірогідності отриманих результатів застосовують методи математичної статистики.
Обов'язковою умовою для повноцінного психолого-педагогічного експерименту є виконання таких основних правил:
· точне формулювання проблеми, цілей і завдань дослідження, гіпотез, що перевіряються;
· встановлення критеріїв та ознак, за якими можна зробити висновки, наскільки успішно пройшов експеримент, підтвердилися чи не підтвердилися гіпотези;
· точне визначення об'єкта і предмета дослідження;
· вибір та розробка валідних і надійних методів психодіагностики стану досліджуваного об'єкта й предмета дослідження до і після проведення експерименту;
· визначення необхідності форми представлення результатів проведеного експерименту;
· характеристика наукового і практичного використання результатів експерименту, формулювання практичних висновків та рекомендацій, які є наслідком проведення експерименту.
Приклади прикладних експериментальних психолого-педагогічних досліджень
Приклад. Експеримент, який передбачає наукову перевірку нового методу навчання.
Припустимо, що, ознайомившись на практиці а реальним станом використання різних методів навчання в педагогічному процесі, психолог чи педагог робить висновки, що традиційні методи недостатньо і не в повному обсязі враховують можливості засвоєння тими, хто навчається, корисної навчальної інформації, що ці методи можуть і повинні бути суттєво вдосконалені або замінені на більш досконалі.
У формі наукової гіпотези висловлюється припущення про те, яким повинен бути більш досконалий метод навчання, і для перевірки правильності даної гіпотези організовується і проводиться експеримент. Суть експерименту полягає в тому, щоб доказати дану гіпотезу, таким чином продемонструвати, що запропонований новий чи змінений традиційний метод навчання дійсно дає в навчанні кращі результати, ніж використовувані до цього часу методи. Підтвердження цієї гіпотези в науковому прикладному експерименті буде підґрунтям для подальшого впровадження в педагогічну практику нового методу навчання.
Підготовка і проведення педагогічного експерименту
Завдання конкретних експериментів у дидактиці та методиках викладання окремих дисциплін частіше зводиться до наступного:
порівняння ефективності певних методів навчання;
перевірка ефективності системи проблемного навчання;
розроблення системи заходів формування у тих, хто навчається, пізнавальних інтересів і потреб.
Можливі дидактичні дослідження, які присвячені вибору оптимального варіанту тієї чи іншої системи заходів чи педагогічних дій. До них належать експерименти:
- оновлення системи заходів запобіганню неуспішності;
- оптимізація обсягу і складності матеріалу підручників;
- вибір оптимальної кількості завдань для формування певного вміння;
- обґрунтування системи викладання креслення у ВНЗ.
Проведені чисельні педагогічні експерименти з обґрунтування більш досконалих методик вивчення основних тем усіх навчальних предметів, застосування технічних засобів навчання, організації самостійної роботи, сучасних технологій навчання тощо.
Таким чином, коло завдань, які вирішуються за допомогою педагогічного експерименту, досить широке і різнобічне, охоплює всі основні і проблеми педагогіки.
При визначенні конкретних завдань педагогічного експерименту педагог-дослідник з'ясовує, яка частина гіпотези вимагає педагогічного дослідження, оскільки окремі елементи гіпотези можуть підтверджуватися за допомогою теоретичних обґрунтувань, інші можуть доводитися досвідом, а треті можуть доказуватися експериментально.
Із загальної системи заходів, що автор обґрунтовує у своєму дослідженні, він обирає для перевірки деякі основні елементи, які мають принципову новизну і вимагають доказу, а не посилання на попередні дослідження. Таким чином, виникає ціла низка конкретних дослідницьких завдань у межах одного цілісного педагогічного експерименту.
На жаль, досить часто молоді дослідники в загальному аспекті формулюють завдання експерименту і перевіряють раніше визнані положення.
Наприклад:
Роль унаочнення в покращанні засвоєння навчального матеріалу, роль проблемності в активізації розумової діяльності тощо.
Якщо ж педагог-дослідник поставить завдання виявлення оптимальних заходів використання унаочнення, проблемності тощо, то йому потрібно провести експеримент, порівняти можливі варіанти використання унаочнення в навчанні. Також потребують експериментального дослідження й перевірки завдання, які порівнюють ефективність двох методів або прийомів навчання, виховання й виявлення найбільш ефективних з них для відповідних умов. Таким чином, коли дослідник вводить в дослідження елементи порівняння, співставлення, вибір найкращого варіанта, визначає умови використання тих чи інших педагогічних засобів, безумовно виникає необхідність обов'язкового педагогічного експерименту.
Анкетування — це метод, який базується на опитуванні людей і призначається для проведення масштабного збору даних. Про можливості анкетування як метода наукового дослідження в педагогіці виникли великі суперечності. Засновником використання цього методу був американський психолог і педагог Г.С. Гапп, який за допомогою анкети вивчав різні сторони психіки дітей та молоді.
АНКЕТА — упорядкований за змістом і формою перелік питань та висловлювань у вигляді опитувальної карти, яка передбачає жорстко фіксований порядок і структуру, точні вказівки щодо способів відповідей, при цьому відповіді реєструються респондентом або сам на сам, або в присутності анкетуючого.
Використання методу анкетування вимагає перш за все з'ясувати, наскільки анкета може бути найбільш придатним методом для дослідження даної ситуації. Правильне використання цього методу передбачає відповідну теоретичну підготовку. Ретельне вивчення стану досліджуваності проблематики дає науковому співробітнику можливість визначити власну галузь дослідження, сформулювати проблему, для вирішення якої за допомогою анкети буде проводитися збір даних. Анкета, на відміну від бесіди, припускає більш жорстку логічну конструкцію, що залишається незмінною протягом всього опитування. Даний спосіб також, як і інші способи, має свої позитивні та негативні сторони. Як позитивне виділимо те, що він дозволяє за порівняно короткий термін зібрати необхідну інформацію з великої вибірки досліджуваних. При цьому при достатньо продуманому змісті анкета практично виключає можливість впливу досліджуваних один на одного. Негативний аспект полягає в тому, що дані, отримані за допомогою анкети, вимагають значних витрат часу для їхньої обробки.
За змістом анкети можуть належати:
- до фактів: "Опишіть, будь ласка, ті умови, в яких Ви працюєте";
- до характеристик людей: "Чим, на Вашу думку, відрізняються неї врівноважені люди?";
- до подій: "Коли Ви вперше навчилися плавати?";
- до міркувань: "Що, на Вашу думку, може бути причиною поганого настрою?" і т. ін.
За формою анкети можуть бути:
а) відкритими — у них респондент відповідає на запитання за своїм вибором, у відповідності до своїх бажань у відношенні до форми і змісту відповідей: "Яку літературу Ви переважно читаєте у вільний час?";
б) закритими, запитання яких передбачають тільки відповіді типу "так", "ні", "не знаю" ("Вам важко стримувати себе, коли на Вас кричать?") або відповіді за заданими оцінками в балах. Наприклад, на запитання: "Вам подобається "притягувати" до себе конфліктні ситуації?'' варіанти відповідей: 0 — ні, 1 — іноді, 2 — часто, 3 — так.
Запитання анкети повинні задовольняти такі вимоги: 1. За своїм формулюванням вони повинні бути простими, точними зрозумілими за змістом і однозначними, а саме: запобігати прихованій завданості відповідей, надмірній деталізації і двозначності передбачуваних відповідей.
2. Не слід пропонувати реципієнтам питання, які стосуються соціальної або моральної оцінки своїх якостей. Наприклад: "Ви вважаєте себе рішучою людиною?" Коректніше можна сформулювати питання так: "Вам важко приймати рішення в кризових ситуаціях?"
В анкетах часто пропонуються завдання, де необхідно вибрати із запропонованого переліку те, що відповідає точці зору досліджуваного тощо.
Головне значення для складання анкети має мотивований набір і формування запитань (пунктів анкети), відповідність опитувальної карти меті дослідження. Кожне запитання повинно відповідати досліджуваній проблемі або ж окремим її аспектам таким чином, щоб одержана на основі анкетування інформація могла б використовуватися для перевірки гіпотези дослідження.
Питання повинні бути сформульовані чітко і конкретно. Це передбачає, у свою чергу, зрозумілі конкретні відповіді. Якщо запитання неточні, невизначені, узагальнені, опитуваний не може дати відповідь, яка б являла собою інформаційну цінність.
Анкетування завжди базується на соціальному відношенні між тими, хто запитує, і тими, хто дає відповіді. Тому важливе значення має створення такої атмосфери, в якій людина, яка відповідає, розуміє, що дослідник прагне отримати інформацію для досягнення суспільно важливих наукових цілей і інформація, одержана при анкетуванні, безумовно, корисна.
Анкета є методом збору масової інформації. Методом випадкового або спеціального відбору дослідник визначає кількість осіб для анкетування.
Виділяють такі види анкетування:
– контактне — за участю самого дослідника, при безпосередній участі самих досліджуваних;
– заочне — коли анкети з поясненнями висилаються поштою або передаються в один чи інший навчальний заклад, організацію, звідки дослідник планує отримати відповіді для подальшої обробки;
– анкетування в засобах інформації— це анкетування через видання;
– пілотне анкетування — використовується з метою визначення достовірності та об'єктивності опитування (для випробування невеликої кількості досліджуваних).
Часто використовується анонімна анкета, яка містить правдиві одповіді. Як правило, анкета — це підбір таких питань, що органічно пов'язані з основним завданням дослідження і сприяють одержанню результату, що передбачається дослідником.
Анкета не повинна містити занадто багато запитань, оскільки це приведе до поверхневих відповідей.
Складовою частиною підготовки анкет слугує попереднє дослідження, під час якого перевіряється зміст питань, їх зрозумілість і однозначність. Таке дослідження дає можливість визначити, наскільки правильно сформульоване кожне питання і наскільки воно забезпечує правильну відповідь.
Анкета містить у собі запитання, що стосуються досліджуваної проблеми, а також це можуть бути відомості про себе.
Таблиця 2.1
Принципи складання анкети
| Принцип | Характеристика |
| Анкета виступає як органічна частина інструментарію дослідника | Дослідження починається зовсім не зі складання анкети. Цьому повинні перелупати розробка програми дослідження, визначення цілей, завдань, робочих гіпотез, па підставі чого складається план анкети, де вказуються основні теми опитування. Потім проводиться процедура операціоналізації (пошук емпіричних визначень) понять і підбір індикаторів (вимірюваних характеристик об'єкта), кожному з яких буде відповідати одне або декілька питань анкети. Тільки після цього починається безпосередньо робота зі складання опиту пального листа |
| Одні й ті ж питання, розміщені в різній послідовності, дають різну інформацію | При розміщенні спочатку запитань, що пов'язані із загальною оцінкою ситуації, а потім — часткових аспектів, може виникнути своєрідний гало-ефект, а саме: загальні оцінки зумовлять часткові, знижуючи або підвищуючи їх, незалежно під реального стану аспекту. У цьому випадку необхідно часткові питання ставити спочатку, а узагальнюючі — в кінці відповідного "блока" |
| Смислові блоки опитувального листа повинні бути приблизно одного обсягу | В іншому разі домінування будь-якого одного з них може вилинути па якість відповідей як по цьому, так і тю інших блоках |
| "Правило лійки" | При складанні анкети перші питання повинні бути простими, далі розміщуються більш складні (які присвячені подіям), потім — найскладніші (мотиваційні), далі — фактологічні, укінці — паспортичка |
Метод анкетування відображає переважно кінцевий результат, тобто результат на даний момент, а не на динаміку процесу.
Цінність анкетування залежить від звичайних умов, від майстерності експериментатора: його доброзичливості, емоційності, інтуїції, чутливості, виконання основних принципів створення анкет.
Науковцю, який планує використати у своєму дослідженні метод пікетування, рекомендується пам'ятати про основні правила реалізації процедури анкетування:
- правильне формулювання питання: запитання повинно "торкатись" проблеми;
- створення нормального сприятливого самопочуття досліджуваного;
- запобігання ситуації упередженості до досліджуваного їдо дослідника;
- максимальна довіра досліджуваному та досліднику;
- створення певного інтересу в досліджуваного й запобігання елементам навіювання.
Орієнтовну структуру моделі анкети наведено в табл. 2.2.
Таблиця 2.2
Орієнтовна модель анкети
| Вступ | Вказується, хто (організація), для чого проводить анкетування, як будуть використовуватися дані, гарантується анонімність, дається інструкція із заповнення анкети і способів її повернення, досліднику висловлюється подяка за співробітництво |
| Основна частина анкети | Вказується основний зміст запитань |
| Вступні питання | Присвячені подіям, фактологічні, призначені зацікавити респондента, полегшити йому включитись у роботу |
| Основні питання | Найбільш гострі, приватні питання, пов'язані з життєво важливими для респондента сферами; складні за формою запитання, відкриті питання |
| Підсумкові питання | Відносно легкі, з урахуванням стомлення респондента |
| Відомості про респондента | Запитання про соціальний статус респондента (фах, посада, освіта, стаж роботи, вік тощо) |
| Подяка за участі, в анкетуванні | Висловлюється подяка |
Вступна частина анкети: розробляється інструкція для досліджуваного з метою створення позитивної мотивації і пояснення правил роботи з анкетою.
Основна частина анкети: розкриває зміст досліджуваної теми і пропонує блоки питань, в яких враховуються психологічні особливості досліджуваних.
Демографічна частина: заповнюється в разі необхідності знати додаткові відомості про респондента: вік, освіта, місце роботи тощо.
Опитування — це метод збору первинної вербальної інформаїї в психолого-педагогічних дослідженнях з метою виявлення відомостей про стан індивідуальної і суспільної свідомості чи об'єктивних фактів подій шляхом одержання в групі опитуваних осіб (респондентів) письмових або усних відповідей на упорядкований набір питань, які об'єднані загальною темою дослідження.
Вимоги до складання і відбору запитань для опитувального листа.
В опитувальний лист треба включати ті питання, відповіді на які неможливо отримати іншим методом.)
Сутність запитань, їх формулювання, лексика повинні бути зрозумілими респонденту, відповідати рівню його освіти і культури.
Запитання повинні бути сформульовані так, щоб респондент міг на них відповісти.
Формулювання питань, обсяги і структура опитувального листа повинні формувати позитивне ставлення в респондента, бажання дати повну і достовірну інформацію.
Структура і послідовність запитань повинні бути підпорядковані зам данням одержання найнеобхіднішої інформації для досягнення мети доі слідження.
Запитання повинні задаватися нейтрально — так, щоб в них не переслідувалась думка дослідника.
Формулювання запитань не повинно примушувати давати асоціальні відповіді.
У закритих і напівзакритих запитаннях необхідно прогнозувати варіанти відповідей, рівноймовірні й достовірні за змістом.
Рекомендації щодо розробки опитувальної карти
Опитувальна карта містить у собі питання, які класифікуються зі змістом, формою і функціями. За змістом: можуть відображати факти за питаннями в минулому і теперішньому, відомості про предмети, мотиви, інтереси, потреби, відношення, наміри індивіда тощо.
Питання за змістом повинні відображати об'єктивні відомості про його, кого опитують (що знає, що думає, як оцінює).
Питання, пов'язані з діяльністю, можуть бути спрямовані на ефективність, на характер діяльності, на проектування діяльності, можуть бути ситуативні, що відображають реальні життєві ситуації.
За формою:
- відкриті — передбачають відповідь у вільній формі;
- закриті — передбачають перелік альтернативних відповідей (так, ні, інколи). Закриті запитання можуть бути прямими і непрямими. Прямі вимагають жорсткої відповіді, а непрямі призначені для уточнення інформації.
За функціями:
- фільтруючі — з метою "відсіювання" деяких респондентів;
- контрольні — використовуються переважно для перевірки достовірності відповідей.
Вимоги щодо розробки запитань:
- питання складаються так, щоб вони були доступні й зрозумілі респонденту для відповіді на них;
- не повинно бути двозначних питань;
- стиль постановки запитань визначається характером дослідження і характеристиками респондентів;
- не повинно бути штампованих, газетних питань;
- необхідно дотримуватися принципу раціональності: не повинно бути зайвих питань, питань на всякий випадок і т. ін., що ускладнюють обробку результатів;
- послідовність питань будується таким чином, щоб зберегти інтерес і бажання відповідати;
- необхідно чергувати питання позитивних і негативних суджень;
- необхідно дотримуватися годинного режиму при складанні опитувальної карти;
- при складанні додаткових запитань необхідно уникати психічного тиску на респондента і нав'язувати точку зору, що вигідна дослідникові;
- оформлення анкети повинно бути естетичним з використанням різних шрифтів, різних формулювань, а також може бути кодування відповідей;
- анонімність анкети підвищує відвертість і надійність інформації.
Інтерв'ювання (від англ. "зустріч", "бесіда") — метод отримання 1нформації під час безпосереднього спілкування. Передбачає реєстрацію та аналіз відповідей на запитання, а також вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних.
На відміну від звичайної бесіди процедура інтерв'ювання має чітка мету, передбачає попереднє планування дій збирання інформації, обробки отриманих результатів.
Інтерв'ю використовується в роботі з представниками різних наукових шкіл та напрямів. Одночасно інтерв'ю вважається одним з найбільш суб'єктивних методів сучасного наукового пізнання. У ньому досить великий ризик отримання недостовірного чи випадкового повідомленням Інтерв’ю —дещо ускладнена форма бесіди. Дослідник задає відповів ну тему для з'ясування позиції досліджуваного по відношенню до питання, яке вивчається, його компетентності. Для продуктивності усних методів дослідження (бесіда, інтерв'ю) необхідні відповідні умови, які сприяють діалогу, перш за все етика обох сторін. Інакше кажучи, тут необхідна певна методика, яка потребує психологічного настрою, позитивного контакту з обох боків, взаємної поваги. Цей метод дає можливість більш глибоко проникнути в результати проведеного дослідження, відобразити ті зміни, що відбулися в поведінці та пізнавальній діяльності досліджуваних до початку і в кінці експерименту.
Різновиди інтерв'ю Залежно від умов проведення процедура інтерв'ю може бути:
- одиничною чи багаторазовою;
- індивідуальною чи груповою. За метою організації:
- дослідницьким;
- діагностичним — використовується в психотерапії;
- клінічним — терапевтична бесіда, спосіб допомоги людині у випадку, коли потрібна допомога та ін.
За формою спілкування:
– вільним;
– стандартизованим;
– напівстандартизованим.
Вільне інтерв'ю — це бесіда, в якій дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість, порядок та структуру запитань тощо.
Суттєвим недоліком є ускладнення зіставлень усіх отриманих результатів, що зумовлюються широкою варіативністю запитань. Перевагою вільного інтерв'ю є надання респондентам найкращих можливостей для формування власних точок зору і більш вільного висловлювання своїх позицій. 1
Стандартизоване інтерв'ю передбачає проведення опитування за чітко розробленою схемою, однаковою для всіх респондентів.
Усі умови процедури регламентовані, не дозволяється змінювати, формулювання чи порядок запитань, а також ставити нові запитання.
Для такого виду інтерв'ю характерним є дещо формальний характер, який ускладнює досягнення хорошого контакту між дослідником і опитуваними.
Напівстандартизоване інтерв'ю ґрунтується на використанні двох видів запитань. Одні з них — обов'язкові, основні — повинні задаватися кожному опитуваному, інші — "підзапитання", які використовуються в бесіді або вилучаються з неї тим, хто проводить інтерв'ю, в залежності від відповідей на основні запитання.
Тим самим досягається певна варіативність опитування, можливість врахування індивідуальних особливостей респондентів та зміни комунікативної ситуації.
У процесі організації інтерв'ю виділяють такі етапи:
- підготовчий;
- комунікативний;
- аналітичний.
Підготовчий етап передбачає таку послідовність:
визначення предмета та об'єкта опитування, постановка дослідницьких завдань, вибір того чи іншого виду інтерв'ю;
проектування інструментарію дослідження, у тому числі й складання плану інтерв'ю, формулювання орієнтовної сукупності запитань, розроблення інструкцій, підготовка технічних засобів реєстрації та обробки даних;
пілотне інтерв'ювання;
уточнення програми дослідження, редагування запитань, аналіз помилок та невідповідностей, які виникли під час пілотного інтерв'ювання;
складання підсумкового варіанта сукупності запитань, способів аналізу збирання інформації, текстів інструкцій респондентам.
Правила складання запитань для інтерв'ю:
- кожне запитання повинне бути логічно однозначним, не містити в собі декілька відносно автономних частин, які потребують різних відповідей;
- слід уникати вживань мало розповсюджених іншомовних слів, спеціальних термінів тощо;
- перевагу надавати конкретним запитанням, перед абстрактними чи узагальненими;
- в разі необхідності одержання відомостей дискусійного характери доцільно надати питанню маскуючий відтінок. Це досягається введенням в обговорення відповідної ситуації, що стосується самого опитуваного або невизначеної особи (наприклад, "одного студені та", ідентифікація з яким не завдавала б йому особливих утруднень)!
відносно складні запитання, нецікаві для респондента або ті, ці сприймаються ним як дуже особисті, не слід виносити на початої] інтерв'ю;
якщо йдеться про те, у чому респондент не досить компетентний іноді бажано зробити відповідну передмову.
Комунікативний етап — це процес спілкування з респондентом. Вщ має таку орієнтовну структуру:
введення в бесіду: встановлення контакту, інформування про ці опитування тощо;
основний вираз інтерв'ю: детальне дослідження, яке здійснюється за раніше розробленим планом;
завершальний етап бесіди: зняття напруження, яке могло виникне ти під час інтерв'ю, висловлювання подяки та вдячності за участі у роботі.
На аналітичному етапі інтерв'ювання проводиться розробка інтерпретація зібраної інформації, її аналіз, а також зіставлення результатів татів усного опитування з даними, які отримані за допомогою інших методів дослідження.
Тестування — метод дослідження, який дуже часто застосовується в психолого-педагогічних дослідженнях. За допомогою тестів порівнюються рівні оволодіння будь-якими видами діяльності.
Наприклад, навчальної діяльності: тести дозволяють визначити особистісні характеристики суб'єктів спілкування в системі освіти виявити наявність певних знань, умінь та навичок, здібностей чи інших психологічних характеристик — інтересів, мотивації, емоційних реакцій тощо.
Для тестування як метода наукового дослідження характерні та особливості:
§ відносна простота процедури й необхідного обладнання;
§ безпосередня фіксація результатів;
§ можливість використання як індивідуально, так і для цілих груп;
§ зручність математичної обробки;
§ короткочасність;
§ наявність встановлених стандартів (норм).
Розрізняють:
- тести успішності навчальних досягнень;
- тести здібностей;
- тести особистісні.
Перевагою тестування є те, що при використанні цього методу стає можливим одержання зіставлених даних у великих масивах досліджуваних.
Складність використання тестів полягає в тому, що не завжди можливо виявити, як і за рахунок чого був досягнутий отриманий у процесі тестування результат.
Процес тестування складається з трьох етапів:
• вибір тесту — визначається метою тестування і ступенем достовірності та надійності тесту;
• проведення тестування — визначається інструкцією до тесту;
• інтерпретація результатів — визначається системою теоретичних припущень відносно предмета тестування.
Обов'язковими умовами реалізації завдань дослідження за допомогою тестування є:
• обов'язковість для всіх досліджуваних комплексу випробувальних завдань;
• наявність стандартної системи оцінювання.
Тестові оцінки мають відносний характер: вони вказують лише на місце, яке займає досліджуваний щодо відповідної норми за певною віковою, статевою або фаховою категорією.
Процес стандартизації передбачає однаковість процедури проведення іі оцінки виконання тесту. Він містить:
– точні вказівки відносно використовуваних матеріалів;
– часові обмеження;
– усні інструкції досліджуваному;
– попередній показ завдання;
– урахування способу трактування питань із боку досліджуваного. Об'єктивна оцінка тестів — це, перш за все, визначення їх валідності, надійності, репрезентативності, які є показниками якості психолого-педагогічного дослідження.
Об'єктивність — це особливо важлива вимога до тесту. Проведене в Різних групах тестування при отриманні певних умов дає значно більшу впевненість в об'єктивності одержаної інформації, ніж оцінювання знань студентів викладачем. При порівнянні ефективності навчання за різними підручниками або за різними методиками саме тести є найбільш зручним і адекватним методом.
Важливою ознакою тесту є його надійність. Він чим надійніший, тин більш однорідний.
З кількох завдань та як саме має складатися тест, щоб він був надійним?
Статистичний аналіз показує, що при мінімально допустимому значенні критерію придатності тесту, тобто коли коефіцієнт кореляції дорівнює 0,3, у тесті мас бути щонайменше 10 завдань, щоб коефіцієнт надійності був не нижчим за 0,8. Будь-яка інтерпретація статистичної розробки результатів допускається лише тоді, коли для аналізу взято велике кількість даних.
Важливою вимогою є забезпечення валідності тесту, тобто відповідність його своєму призначенню. Валідність тесту може бути впве-1 дена лише при зіставленні результатів тестування з якимось критерієм оцінкою, показником, що перебуває поза тестом. Такий критерії називають "зовнішнім". Його вибір є одним з найскладніших завдань. Найнадійнішим зовнішнім критерієм тесту за змістом є результат експертного опитування студентів. Бажана кількість вибірки для експертного опитування складає близько 30 респондентів. Результати експертного опитування зіставляють, порівнюють з результатами тестування і виводять коефіцієнт валідності.
Метод експертних оцінок
Експертний метод — це спосіб вивчення громадської думки науковців. викладачів і фахівців з якогось конкретного питання, засіб всебічного і глибокого вивчення психолого-педагогічних проблем. Коректне застосування експертного методу дає можливість виявити приховав інформацію про психолого-педагогічні процеси, необхідну для подальшої теоретичної і дослідно-експериментальної роботи.
Розширення досліджень проблеми реформування національної системи освіти, створення нових типів навчальних закладів, розвиток прогностичної функції педагогіки, організація навчання й виховання талановитої молоді зумовлюють потребу серйозно опанувати експертним методом і ефективно його використовувати в системі інших методів психолого-педагогічного дослідження.
Під час проведення експертиз варто зосереджувати увагу не лише на рішеннях експертів, а й, головним чином, на аргументації, яка обґрунтовує певне рішення, на виявленні справжніх психолого-педагогічних чинників і відношень, необхідних для подальшої теоретичної та дослідно-експериментальної роботи, тобто не слід підмінювати думкою фахівців теоретичний аналіз досліджуваної психолого-педагогічної діяльності.
Існують різні експертні методи, які містять індивідуальні й колективні оцінки. Найчастіше в психолого-педагогічних дослідженнях застосовують метод експертних оцінок (метод Делфі), коли створюються умови, що виключають безпосереднє спілкування між членами експертної групи. За допомогою методу експертних оцінок здійснюються:
– аналіз психолого-педагогічних явищ, процесів, ситуацій, що характеризуються, в основному, якісними показниками та ознаками, які не піддаються формалізації;
– визначення і ранжування за заданим критерієм найістотніших факторів, які впливають на функціонування і розвиток освітньої системи;
– оцінка альтернативних рішень і вибір найбільш вдалих варіантів;
– прогнозування розвитку певної галузі знання, процесів навчання й виховання та їх взаємодії із зовнішнім середовищем.
Основні етапи реалізації методу експертних оцінок:
- організація експертизи, формулювання проблеми і мети експерименту;
- встановлення відповідальності та прав робочої групи;
- добір експертів, проведення їх опитування;
- аналіз і обробка результатів.
При доборі експертів враховується їх компетентність, відсутність схильності до конформізму, креативність, аналітичність, широта й конструктивність мислення тощо. При виборі методів педагогічних досліджень слід враховувати, що при груповій експертній оцінці важко буває враховувати вплив на експертів дослідника. Це може призвести до підміни всебічного і глибокого вивчення психолого-педагогічного явища підтасовуванням фактів, які підтверджують сформульовані заздалегідь рішення.
При застосуванні експертних методів дослідження треба оцінювати с умінь надійності результатів експертизи. Узгодженість думок експертів є необхідною умовою надійності колективної оцінки. Отже, при статистичному аналізі інформації, одержаної від експертів, потрібно визначити ступінь узгодженості індивідуальних експертних оцінок. Методи математичної статистики, які мають використовуватись майже на кожному етапі проведення експертизи, основані на ранжруванні, тобто розміщенні факторів у порядку зменшення (або зростання) їх відносної значущості! Кількісна оцінка узгодженості думок експертів здійснюється з використанням багатьох методів.
Вивчення документів
Основною передумовою успішного аналізу документів є чітко сформульована мета дослідження і теоретичні вихідні дані. Підхід до проведення аналізу, його направленість обумовлені науковою проблемою.
Документи, які використовує дослідник, самі по собі не переслідують наукових цілей. Робота з ними — складна і трудомістка. Вона передбачає детальне вивчення у відповідності до досліджуваної проблеми з ї основними поняттями.
При цьому треба обрати такий спосіб роботи з матеріалом, який би забезпечив можливість аналітичного підходу до нього. Необхідно провести опис документів, розподіл їх за змістом, забезпечити класифікацій інформації, яка вивчається та її інтерпретацію. Цей якісний аналіз відкриває шлях до проведення кількісного аналізу. Спосіб якісного дослідженій документів визначає можливості і ефективність дослідження кількісного
Метою вивчення важливих документів перш за все є те, що це повинна бути їх змістовна інтерпретація, а ні в якому разі не формальна класифікація!
При аналізі змісту документа необхідно розробити систему категорій у відповідності з якими будуть класифікуватися дані.
Кількісний аналіз певних документів у соціальних дослідженнях визначається поняттям "контент-аналіз", або "кількісна семантика" Він є основою класифікації текстового матеріалу. У психолого-педагогічному дослідженні контент-аналіз виступає важливим джерелом пізнання.
Документи можуть бути або головним джерелом пізнання, або вихідним матеріалом подальшого дослідження. У цьому випадку аналіз їх може слугувати конкретизації проблеми, що вивчається, і уточненню наукової гіпотези. На підставі вивчення документів формулюються пункти таблиць, запитання анкет тощо.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 262; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!