Тема 2. Концептуальні засади ситуаційного менеджменту
Лекція 3
1. Методи діагностування та прогнозування управлінських ситуацій.
2. Технологія процесу ситуаційного управління.
3. Поняття адаптивного плану підприємства та основні етапи його розробки.
4. Класифікація ролей менеджера в проблемних ситуаціях
Методи діагностування та прогнозування управлінських ситуацій
Виняткову важливість для кожного конкретного підприємства становить дотримання принципу «тимчасової необмеженості» його функціонування. Цей принцип означає, що в підприємства немає ні наміру, ні змушеної необхідності припинити в близькому майбутньому свою діяльність чи істотно скоротити її масштаби. Виходячи з цього принципу, може бути рекомендований ряд напрямків (методів, прийомів) експрес-діагностики фінансового стану:
• попередній огляд економічного і фінансового становища підприємства;
• виявлення «хворих» і «симптоматичних» статей балансу;
• аналіз причин різких коливань структури майна змінних вітчизняних періодів (попередній і звітний роки, квартали, місяці) і балансових сум за окремими статтями;
• дотримання балансових пропорцій, критичних показників в оцінці можливого банкрутства, попередня класифікація підприємства за ознаками фінансової стійкості.
Будь-який вид аналітичної діяльності повинен мати свою логіку, будуватися за принципом — від загального до часткового.
Тому попередній етап (комплекс завдань) параметричного аналізу — експрес-діагностика фінансової заможності — повинен, очевидно, починатися з огляду основних показників (параметрів) діяльності підприємства. Джерелом інформації для подібної діагностики може служити офіційна бухгалтерська звітність, особливо якщо її зіставити з даними декількох звітних періодів.
|
|
|
У ході цього огляду можна одержати відповіді на наступні, пов'язані з даним фінансовим станом, питання:
• Який майновий стан підприємства до початку звітного періоду? Те ж до кінця звітного періоду?
• У яких умовах протікає робота підприємства в звітному періоді?
• Яка господарська робота проведена протягом звітного періоду?
• Які перспективи господарської і фінансової діяльності підприємства?
Відповіді на ці й інші подібні питання можна одержати при аналізі даних, що містяться в офіційній бухгалтерській звітності і пояснювальній записці до неї, причому додаткові аналітичні розрахунки тут не будуть потрібні. Майновий стан підприємства на початок і кінець звітного періоду характеризуються даними балансу. Порівнюючи динаміку (збільшення «+», зменшення «-») підсумків розділів його активу, можна виявити тенденції зміни майнового стану.
|
|
|
Відповіді на друге і третє питання можна знайти в пояснювальній записці (організаційна структура керування, причини змін, що відбулися в ній, відкриття нових видів діяльності, особливості роботи з контрагентами й ін.).
Результативність і перспективність діяльності можуть бути узагальнено оцінені за даними аналізу динаміки прибутку, а також з порівняльного аналізу темпів росту обсягів засобів і виробництва підприємства.
Інформація про недоліки в роботі підприємства може безпосередньо бути присутньою у балансі в явному чи завуальованому вигляді. Явні недоліки мають місце, коли в звітності є «хворі» статті, які умовно можна поділити на дві групи, що свідчать:
• про вкрай незадовільну роботу підприємства в звітному періоді і виниклу в результаті цього фінансову неспроможність;
• про певні недоліки в діяльності, що негативно позначаються на рівні фінансової заможності.
До першої групи, безумовно, варто віднести «Збитки» (підсумок розділу III активу балансу), «Кредити і позики, не погашені в термін».
Негативну різницю між доходами і витратами за укрупненою номенклатурою статей можна простежити в «Звіті про фінансові результати». Більш детально причини збитковості можна проаналізувати за даними бухгалтерського обліку. Так, елементом статті «кредиторська заборгованість» є заборгованість постачальникам і підрядчикам. Наявність такої простроченої заборгованості свідчить про серйозні фінансові утруднення підприємства.
|
|
|
Наявність сум за рядками «Кредити і позики, не погашені в термін», які означають, що до моменту складання балансу підприємство не змогло розрахуватися з наданими йому кредитами, варто оцінювати в динаміці. Якщо сума за цими статтями присутня в балансі декількох звітних періодів, це говорить про хронічно незадовільну роботу підприємства. Якщо в попередніх балансах ці суми були відсутні, необхідно з'ясувати причини виниклих прострочених заборгованостей, оцінити можливі наслідки і вжити адекватних заходів до їхнього усунення.
До другої, симптоматичного характеру групи передбачається віднести статті, безпосередньо подані в балансі, або елементи статей, що можуть бути виділені за допомогою аналітичних розшифровок. Про певні недоліки в роботі підприємства можна також робити висновки з деяких несприятливих співвідношень між окремим статтями.
Однією з явних ознак погіршення фінансової заможності, що насторожує, можуть бути зміни в статтях як з боку активу, так і пасиву, збільшення чи зменшення балансових сум, взагалі різкі зміни структури балансу. Наприклад, безумовно негативною ознакою є зменшення коштів на розрахункових рахунках фірми. Однак і різке збільшення коштів так само свідчить про несприятливі тенденції, тому що може вказувати на його неефективну інвестиційну програму.
|
|
|
Тривожною ознакою є підвищенні відносної частки дебіторської заборгованості в активах фірми, тобто боргів покупців, збільшення термінів цієї заборгованості. Це означає, що або фірма проводить нерозумну політику комерційного кредиту стосовно своїх замовників, або самі замовники неплатоспроможні.
Для оцінки тенденцій симптоматичною ознакою є дані про запаси сировини і матеріалів, готової продукції, пов'язування засобів у незавершеному виробництві. І в цьому випадку звертає на себе увагу не тільки різке збільшення запасів, що нерідко означає затоварення, а й різке їх зниження, що свідчить, як правило, про збої, неритмічність і нерівномірність виробництва і постачання, що є наслідком невиконання зобов'язань із взаємних постачань.
Найбільш контрольованим параметром неплатоспроможності є тенденції в зміні показників ліквідності фірми, тобто здатності виконати всі свої поточні зобов'язання. Призводом для додаткового, більш глибокого аналізу і відповідних оперативних антикризових заходів повинно бути не тільки зниження показників ліквідності, а й їхнє різке підвищення.
З боку пасиву балансу тривожними симптомами неплатоспроможності можуть бути збільшення заборгованості фірми своїм постачальникам і кредиторам, старіння кредиторських рахунків, явна заміна дебіторської заборгованості кредиторською.
Критичні показники, що використовуються на четвертому етапі експрес-діагностики можливого банкротства за «слабкими сигналами», можуть бути поділені на дві груп и. До першої віднесені показники і критерії, несприятливі поточні значення яких чи динаміка, що складається, свідчать про можливі в недалекому майбутньому значні фінансові труднощі, разом з тим і про деяку імовірність банкрутства. До них віднесені:
• повторювані істотні втрати в основний виробничій діяльності;
• перевищення деякого критичного рівня простроченої кредиторської заборгованості;
• низькі значення коефіцієнтів ліквідності;
• невиконання зобов'язань перед кредиторами й акціонерами увідношенні своєчасності повернення позичок, виплати відсотків і дивідендів;
• наявність простроченої дебіторської заборгованості;
• наявність наднормативних і залежаних товарів і виробничих запасів;
• погіршення відносин з підприємствами банківської системи;
• використання нових джерел фінансових ресурсів на відносно невигідних умовах;
• застосування у виробничому процесі переамортизованого устаткування;
• потенційні втрати довгострокових контактів;
• несприятливі зміни в портфелі замовлень.
До другої групи можуть бути включені критерії іпоказники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, разом з тим вони вказують, що за певних умов, обставин чи неприйнятті дійових заходів ситуація (фінансовий стан підприємства) може різко погіршитися. До них відносяться:
• втрата ключових співробітників апарату керування;
• втрата ключових контрагентів;
• змушені перерви, а також порушення рівномірності іритмічності виробничо-технічного процесу;
• надмірна залежність фірми від якогось одного замовника, виду робіт, виду активу;
• зайва ставка на успішність і прибутковість якогось одного нового проекту;
• участь підприємства в арбітражних розглядах з непередбаченим результатом;
• недооцінка постійного і перманентного технічного і технологічного розвитку підприємства, розширення ринків збуту продукції і послуг, диверсифікованості продукції і діяльності, інтенсифікації реклами;
• неефективні довгострокові угоди.
Зрозуміло, не всі перераховані критерії і показники можуть бути визначені за даними бухгалтерської звітності. Але якщо в рамках експрес-діагностики фінансового стану підприємства є можливість використовувати додаткову інформацію деяких з цих показників,якість (рівень, повнота і вірогідність) аналізу й обгрунтованість йоговисновків тільки підвищиться.
Прогнозування управлінських ситуацій
Методи прогнозування повинні забезпечувати можливість передбачення розвитку проблемних ситуацій. Важливість цього кроку в циклі керування полягає в тому, що він є, фактично, другим після ідентифікації ситуації кроком у вирішенні ситуаційних завдань керування.
Дійсно, розпізнавши ситуацію, визначивши причину і джерела її виникнення, необхідно відповісти на питання: як далі вона може розвиватися, до яких наслідків може привести? Це має істотне значення для ухвалення рішення на кожному етапі процесу ситуаційного керування.
Різноманіття можливих методів і методик прогнозування, як відомо, поділяється на: евристичні (що використовують думку експертів) і математичні. Математичні методи, в свою чергу, диференціюються на методи моделювання процесів розвитку (необхідна умова при цьому — наявність моделі процесу) і методи екстраполяції (систематичні методи).
Методи екстраполяції знаходять досить широке застосування в прогнозуванні ситуацій.
Роль методів екстраполяції в передбаченні кількісних параметрів ситуації важко переоцінити. Проте слід зазначити, що більшість цих методів розроблена в припущенні про імовірний закон породження даних, що, як правило, не відповідає суті виникнення і розвитку ситуацій.
Математичний метод прогнозування на основі моделювання процесів розвитку ситуацій являє собою, імовірно, найбільш адекватний апарат для реалізації даного етапу ситуаційного керування. З цією метою розробляється математична модель процесу, в основі якої лежить структура реально функціонуючої системи. Після прив'язки моделі до реального процесу її можна розглядати як аналог для цілей прогнозу й імітації прогнозу. Розробка і прийняття моделей даної групи вимагає великих витрат кваліфікаційної праці і часу. Тому розробляються і приймаються ці моделі, як правило, для оцінки глобальних явищ і процесів.
Експертні моделі прогнозування розвитку складних систем найбільше поширені в такій предметній галузі, як прогнозування науково-технічного процесу. Найпростішим різновидом експертних методів у ситуаційному керуванні є проведення традиційних нарад з аналізу яких-небудь проблем.
Різновидом більш складних методів проведення таких нарад є «мозковий штурм», реалізований за допомогою спеціальних експертних груп. Метод Дельфі — багатоетапна експертна процедура, що спрощено може бути представлена як ітераційне застосування методу «мозкового штурму». Метод Дельфі дозволяє виключити вплив суб'єктивних факторів негативного характеру, що неминуче виявляються при взаємодії груп експертів, і в такий спосіб одержати погоджену групову оцінку параметрів проблеми, що розвивається.
Недоліком методу Дельфі, так само, як і ряду інших евристичних методів, є труднощі, а часом і неможливість поділу етапів структурної оцінки ситуації і кількісної оцінки її параметрів. Це утрудняє використання даного методу в розв'язанні завдань ситуаційного керування, що характеризуються складною структурою і різноманітними зв'язками ситуації, що розвивається.
Плідним підходом, застосовуваним при структуризації як самої ситуації, так і варіантів її розвитку і розміщення, є морфологічний аналіз Цвеккі. Цей підхід дозволяє здійснювати систематичне перерахування всіх можливих комбінацій структурних компонентів проблеми, що є гарною основою для написання сценаріїв розвитку ситуацій.
Перспективним методом формування прогнозованих моделей складних ситуацій і моделей їхнього вирішення є метод «дерева цілей», що дозволяє давати наступну кількісну оцінку параметрів структурних компонентів ситуації. Найбільш відомою концепцією методу «дерева цілей» є метод ПАТТЕРН. Більшість підходів, пов'язаних з побудовою «дерева цілей», не містить процедур чи принципів, що забезпечують побудову «дерев». Побудова «дерев цілей» зосереджує увагу на тих подіях, що повинні здійснюватися для настання бажаної, кінцевої події, тобто етапу розміщення ситуацій. При всіх достоїнствах цього методу варто помітити, що, акцентуючи увагу на кінцевій меті реалізації процедури ситуаційного керування, він не відображає ті причини і проблеми, що є джерелами виникнення ситуацій чи перешкоджають їх розміщенню. Не враховуються структурні горизонтальні і вертикальні зв'язки керування, необхідні як для прогнозування ситуацій, так і для вироблення рішень.
У цьому зв'язку доцільним є використання деяких методів теорії надійності, застосовуваних для прогнозування відмовлень складних систем. Необхідність прогнозування відмовлень вимагає розробки адекватних методів, що враховують як структурний аспект системи, так і можливість відмовлень її елементів у процесі функціонування. Одним з методів, що ефективно вирішує цю проблему, є метод «дерева неполадок». Він заснований на поєднанні експертних оцінок (на стадії побудови структури причинно-наслідкового «дерева неполадок») і кількісних оцінок — імовірностей виходу з ладу елементів системи.
«Дерево неполадок» показує, яким чином кінцева подія (вершина «дерева») зможе виникнути з послідовностей і комбінацій відмовлень елементів системи. Побудова такого «дерева» — експертна процедура, в результаті виконання якої будується «дерево» з подій різного рівня і поєднаних їхніх логічних блоків. Після розробки «дерева неполадок» виконується процедура його якісного аналізу — виявлення аварійних сполучень, наборів подій, що призводять до появи небажаної корінної події. Ця процедура може бути формалізована. Збільшення інформативності «дерева неполадок» досягається доповненням подій його низького рівня імовірностями їхньої появи. Обчислення імовірності різних шляхів, що приводять до корінної події (вершина «дерева»), дозволяє ранжирувати ці шляхи.
На стадії стратегічного, інноваційного і тактичного (виробничого) планування функція прогнозування зазвичай передує плануванню і може іноді випливати з нього (при необхідності). З появою проблемної ситуації виникає потреба спрогнозувати хід її розвитку (глибину і тривалість), виконати прогноз витрат і результатів, тобто виявити доцільність і спрямованість заходів для ліквідації загрози безпеці, що створилася, існуванню фірми. І, нарешті, при ухваленні рішення по виходу з виниклої ситуації є дуже важливим спрогнозувати ті наслідки (економічного, політичного, екологічного характеру), що очікують фірму після виходу її з кризи.
Таким чином, функція прогнозування в ситуаційному менеджменті займає одне з провідних місць і її виконання повинно здійснюватися висококваліфікованими фахівцями різного профілю — системними аналітиками, економістами, менеджерами і т.п.
Застосовувані методи розв'язання ситуацій залежать також від стилю керування того чи іншого менеджера, його емоційного стану, темпераменту, нарешті. Тому суб'єктивність розв'язання ситуацій очевидна. Найбільш ефективними рішення, прийняті інтуїтивним методом, були б тоді, коли зменшується ступінь їхньої суб'єктивності, а це можливо (якщо дозволяють обставини) тільки при колективному виробленні рішень.
Об'єктивність прийнятих рішень може бути також підвищена їх перевіркою на економічність, тобто передбачуваною віддачею на витрачені ресурси. Причому чим ці витрати більші, тим точнішою повинна бути оцінка, що враховує, крім усього, й елемент ризику.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 350; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!