Класичні принципи і методи управління як база
Ситуаційного менеджменту
Розуміння вимог мінливого середовища стимулює розробку й активне використання нових концепцій, досконаліших методів і підходів на основі аналізу середовища, моніторингу інформаційних систем, виявлення і постійного удосконалювання існуючих організаційно-економічних систем в умовах низьких інвестиційних можливостей підприємств.
Зрозуміло, що в цих умовах велике значення має чітке розуміння того, чого хоче дослідник і практик у прагненні досягти успіху. , Відомо, що будь-яка система, у тому числі і підприємство, є сукупністю взаємозалежних елементів, кожен з яких окремо має певний ступінь свободи. Між елементами системи існують складні різнонаправлені зв'язки з різним ступенем тісноти відносин, їх необхідністю, сталістю і розмаїтістю.
Як відомо, теорія систем уперше була застосована в прикладних, зокрема в технічних, науках. В економічних науках, насамперед в організації та управлінні виробництвом, вона була застосована наприкінці 50-х років минулого сторіччя. Для того щоб усвідомити, що саме є системним підходом і як він допомагає менеджеру ефективніше керувати виробничою діяльністю та досягнути мети, треба насамперед дати визначення, що таке система.
Система - це певна цілісність зумовленої сукупності взаємозалежних частин, кожна з яких унаслідок функціональної взаємодії робить свій внесок у характеристику цілого.
|
|
|
Усі фірми, підприємства, установи та організації, по суті, теж є системами.
Виробниче підприємство - це складна динамічна система, елементи якої взаємодіють між собою в єдиному процесі, створюють корисний ефект і завдяки тому беруть участь у функціонуванні інших систем.
Елементи системи - це відносно відокремлені частини системи, які, не будучи системами даного типу, при їх безпосередній взаємодії створюють систему певного функціонального призначення.
До елементів виробничої системи належить робоча сила, засоби та предмети праці. Виробництво у цьому випадку ,як цілісна динамічна система володіє інтегрованою системною якістю і не може бути зведене до суми властивостей його елементів, оскільки воно не є адитивною системою.
Наприклад, сума сил окремих працівників суттєво відрізняється від суспільної сили. Праця кооперованої групи людей ефективніша і продуктивніша, ніж праця окремих виробників, не об'єднаних у систему.
Сучасному досліднику, а тим більше виробничнику-практику часом буває складно розібратися у взаємозалежних економічних категоріях, видах і системах управління, де часто переплітаються різні методи, прийоми і підходи різнорідних тенденцій менеджменту, в інтерпретації яких доводиться орієнтуватися.
|
|
|
Ступінь ефективності взаємозв'язків у соціально-економічних системах значною мірою залежить від структуризації і якості управління на підприємстві - менеджменту, який нині перетворився у своєрідну систему, що вимагає певної упорядкованості, зрозумілості і чіткості на основі сучасних методологічних підходів.
Методи дослідження повинні враховувати вплив зовнішнього і внутрішнього середовища, усю гаму елементів системи, їхню будову і взаємозв'язки, а при необхідності синтезувати їх, досліджувати як ціле. Основна перевага системного методу для сучасних досліджень полягає в аналізі економічного явища як цілісного утворення, в якому будь-яка зміна окремих складових елементів призводить до зміни всієї системи. Систематичний метод включає:
• структурний підхід - виділення структурних елементів системи;
• функціональний підхід - необхідність дослідження функцій кожного елемента цієї системи;
• генетичний підхід - виділення ядра в досліджуваній системі і вивчення його впливу на розвиток усієї структури елементів даної системи;
• інтегративний підхід - дослідження взаємозв'язків між структурними елементами системи і виявлення загальних тенденцій розвитку системи як цілісного організму.
|
|
|
Чітке розчленовування на складові елементи даного методу дозволяє успішно застосовувати його в ряді економічних досліджень, у тому числі і при аналізі систем управління на підприємстві. Базуючись на даному методі, а також з огляду на підходи, викладені в роботі С. Мочерного в галузі синергетики, можна спробувати виконати поставлене завдання.
Поняття «синергетика» походить від латинського «synergos», що означає спільно діючий, сприяння, співробітництво.
Синергетиками були виділені два основних типи матеріальних систем:
1) замкнуті (закриті), у яких проходження процесів веде до встановлення рівноважного стану (його найважливішими рисами є лінійність і рівноважність), що за певних умов може розвиватися у бік посилення невпорядкованості і навіть хаосу;
2) відкриті (головними рисами їх є нелінійність і нерівноважність), у яких проходження процесів за певних обставин призводить до появи упорядкованих структур, тобто до посилення самоорганізації.
Закритим системам властива визначеність чи детермінізм. Відкритим - невизначеність, тому що вони містять у собі велику кількість змінних, багато з яких недоступні для нашого впливу і передбачення. Багато дослідників розцінюють ці змінні не як довільні відхилення чи помилки, а як типові адаптивні дії людей у проблематичних ситуаціях. Стан закритих систем у певний момент часу обумовлює її подальші зміни, тоді як відкриті системи прагнуть до самоорганізації. Закрита система має жорсткі фіксовані межі, її дії незалежні відносно зовнішнього середовища.
|
|
|
Ми можемо припустити, що система є детерміністською, але внаслідок недостатності наших знань можливі сюрпризи і невизначеність. Іноді такий випадок називають моделлю природної системи.
Під природною системою розуміється складна організація взаємозалежних частин, які утворюють ціле, що, у свою чергу, взаємодіє з ширшим навколишнім середовищем. Виживання системи розглядається як її мета, а її частини і їх взаємодія визначається еволюційним процесом. Дисфункції можливі, але передбачається, що ушкоджена частина буде відновлена, інакше система вироджується.
Центральним для природної системи є поняття гомеостазу або самозбереження. За допомогою гомеостазу система зберігає життєздатність в умовах збурень, які йдуть від зовнішнього середовища. Тому організацію слід розглядати тільки у взаємодії з її оточенням. Організація - це не автономний об'єкт. Навіть найкращі плани менеджерів мають ненавмисні наслідки, пов'язані з іншими складними організаціями чи соціальними групами, від яких вона залежить. Ясно, що, на відміну від стандартного раціонального підходу, ця галузь досліджень зосереджується на змінних, які не піддаються повному контролю організації і, отже, які не містяться усередині системи логіки. Зрозуміло також, що взаємозалежність організації і середовища можна розцінювати як неминучу природну, або як адаптивну чи функціональну3.
Таким чином, організація (підприємство), тобто будь-яка соціально-економічна система, знаходиться в постійному нерівноважному стані й у залежності від ентропії (міри невпорядкованості або невизначеності), коли просте додавання сил, які впливають на підприємство, не призводить до їхньої сумарної величини. Інакше кажучи, виникає ситуація, коли 2 + 2 може дорівнювати 5, 7, 20 або -3, тобто практично будь-якій можливій в нашому уявленні величині. Інакше кажучи, ентропія - це міра невпорядкованості. При проведенні будь-якої роботи частина енергії використовується за прямим призначенням, а частина її губиться без користі. Цю різницю між ідеальною можливістю і реально отриманим результатом у найбільш грубому наближенні можна назвати корисністю роботи, її продуктивністю чи ефективністю управління, в залежності від об'єкта дослідження. Система у цьому випадку має певні функції, які характеризуються:
• специфічною поведінкою;
• закономірностями розвитку;
• результатами праці окремих її елементів;
• характеристиками місця і часу її дії;
• обсягом, широтою, швидкістю, складом і спрямованістю зміни й розвитку.
Таким чином, будь-яка функція системи є проявом її якісних властивостей у взаємодії з іншими об'єктами системного і несистемного порядку при взаємодії із зовнішнім середовищем.
Для всіх систем характерна реалізація функції збору, оброблення, передання, накопичення, зберігання та управління інформацією. Для виробничих динамічних систем ще потрібно реалізовувати функцію використання, зберігання та управління енергетичними і технологічними процесами.
Функція виробничих систем полягає насамперед у переробленні ресурсів для створення товарів і послуг. Товари і послуги у цьому випадку є результатом корисної праці і залежать від відповідного кадрового, матеріального та організаційного забезпечення. Результат діяльності виробничої системи, як будь-який інший продукт корисної діяльності, відрізняється певною споживчою вартістю, має свої кількісні та якісні характеристики.
Великі складові частини системи можуть, у свою чергу, складатися з дрібніших підсистем.
Підсистема - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, які реалізують певну групу функцій системи. Наприклад, ланка, бригада, зміна тощо.
Таким чином, для системи характерна не тільки наявність внутрішніх зв'язків між її складовими, а й нерозривна єдність її із зовнішнім середовищем. Кожну систему у цьому випадку можна розглядати як елемент або підсистему системи вищого порядку і одночасно частина її елементів може виступати як системи (підсистеми) нижчого порядку. Тому основною рисою складних виробничих систем є їх ієрархічність.
Необхідно відзначити, що для відкритих систем властива наявність у них потужних джерел розвитку, обмін продукцією і ресурсами з навколишнім середовищем. При цьому різні стратеги організацій та їхніх виробництв вимагають особливих структур і різних підходів до побудови систем управління.
Зокрема, синергетичний підхід принципово змінює співвідношення необхідності і випадковості (а отже, підсилює роль статистично-імовірнісних методів і прийомів дослідження), переборює традиційні ідеї про незначний вплив випадків у розробці наукових теорій.
Процес самоорганізації теоретики синергетичного підходу пов'язують насамперед з поняттям «дисипативної структури», тобто структури, яка спонтанно виникає у відкритих нерівноважних системах. Якщо в стані рівноваги елементи цієї структури поводяться незалежно один від одного, то під впливом енергетичної взаємодії з навколишнім середовищем вони переходять у нерівноважний стан і починають діяти узгоджено, внаслідок чого між ними виникають спільна (або когерентна) взаємодія і кореляційні зв'язки, з'являється дисипативна структура. Особливістю її є підвищена чутливість до зовнішніх впливів, а зміни в зовнішньому середовищі стають фактором генерації і добору різноманітних структурних конфігурацій. У свою чергу, поняття «дисипативної структури» наповнюється реальним змістом у залежності від сутності категорій «зв'язки» у цілому і «економічні зв'язки» зокрема.
Зв'язки - це те, що з'єднує в єдину системну цілісність окремі об'єкти, явища, властивості, ознаки й ін. У результаті цього зв'язки визначають розвиток і функціонування процесів і виступають як певний «порядок». Стійкі й істотні зв'язки, які формують порядок, набувають якості структури і законів композиції (побудови). Зв'язки існують між системами і підсистемами, самими підсистемами, підсистемами і їх внутрішніми елементами, окремими елементами і т.д. Розрізняють зв'язки першого порядку (функціонально необхідні, тобто ті, без яких система існувати не може) і другого порядку (які стабілізують діяльність системи, значно поліпшують її якість, але не є функціонально необхідними). З урахуванням цього синергія означає забезпечення більшої ефективності цілісної системи, ніж сума ефектів взаємодії окремих підсистем і елементів без урахування зв 'язків другого порядку.
Економічні зв'язки виражають сутність першого порядку (внутрішні і зовнішні зв'язки, необхідні і випадкові тощо), другого і вищого порядків (внутрішньо необхідні зв'язки, причинно-наслідкові і т.д.). З урахуванням цього економічна синергія означає ріст ефективності економічної системи, більшої, ніж сума ефектів дії основних її підсистем (продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин, а також господарського механізму) та елементів цих підсистем (у межах продуктивних сил до них належать людина, засоби праці, наука, інформація й ін.) без урахування зв'язків першого порядку.
На рівні окремого підприємства синергія означає односпрямовану дію всіх працівників (у тому числі керівництва фірми), якої можна досягти шляхом впровадження стратегічного підприємництва, прогресивної корпоративної культури, організаційних структур управління, форм і методів організації виробництва, заробітної плати і т.д. Для цього найбільш доцільно впроваджувати мультидивізіональну структуру управління, при якій напівавтономні виробничі об'єднання функціонують на принципах господарського розрахунку і формуються в залежності від технологічного процесу, наявності торгової марки, за географічним принципом та ін.
Для синергетичного підходу класифікації систем управління важливу евристичну цінність мають положення про наявність в цих системах багатоваріантності й альтернативності розвитку при невизначеності умов внутрішнього і, що особливо важливо зовнішнього середовища організації.
У цих умовах надзвичайно важко зробити класифікацію систем менеджменту за якоюсь однією ознакою. їх повинно бути кілька, наприклад, за тривалістю, глибиною розчленовування, ступенем реактивності, адаптивності та ін.
Найбільш перспективною класифікацією, що відповідає вищевикладеним вимогам, а також визначає в ній місце ситуаційного менеджменту, є класифікація, яку зручніше за все подати у вигляді пірамідальної структури, що легко проілюструвати за допомогою відповідної схеми.
Уявлення про управління, засноване на сформованих функціональних принципах діяльності підприємства, втрачає нині свою актуальність. Особливої важливості набувають гнучкі, динамічні методи і підходи до управління, здатні вловлювати, сприймати мінливу ситуацію й адекватно на неї реагувати. Одним з таких методів є ситуаційний або адаптивний підхід, який є базою ситуаційного менеджменту (СМ).
Ситуаційне управління чи управління по ситуаціях (ситуаційний менеджмент) має місце на всіх етапах інвестиційного процесу функціонування підприємства і на всіх етапах і рівнях ієрархії менеджменту (стратегічного, інноваційного, виробничого).
Зображена на рисунку піраміда містить у собі всю систему управління підприємством, базою (основою) якого є загальна теорія менеджменту, а вершиною - зміст, призначення, причина створення фірми - місія.
На основі обраної місії організація виробляє комплексний план її досягнення за допомогою певної стратегії. Стратегія необхідна підприємству, тому що: «Коли не відають далеких дум, то не уникнуть близького смутку» (Конфуцій).
Стратегія визначає, куди повинна йти організація, щоб досягти своєї мети і виконати свою місію. Вона створює обмеження, які відображують особливості і напрямок діяльності, задає межі вибору. Вибір стосується таких економічних категорій, як продукти чи послуги, вироблені підприємством, їхній обсяг, номенклатура, ринки збуту й одержання ресурсів, можливості росту, оборот капіталу, розміщення засобів.
Мета стратегічного планування полягає в створенні життєдіяльної ланки між перспективними (стратегічними) цілями, наявними ресурсами організації і сприятливими можливостями оточуючого становища.
| Рис. 1. Місце ситуаційного менеджменту (СМ) у загальній концептуальній моделі системи управління |
Стратегії підприємства розробляються, формуються і розташовуються в ієрархічному взаємозв'язку у вертикальному і горизонтальному розрізах.
По горизонтах стратегія охоплює грані піраміди, що залишилися — СМ, СВМ і ПУР, а по вертикалі - інноваційний і операційний (виробничий) менеджмент, основу якого заклав Фредерік Тейлор.
У зв'язку з тим, що довгострокові стратегії розробляються на 5, 7, 10 років, а товари, що випускаються підприємством, як правило, оновлюються через 3-5 років, то розроблювані стратегії підприємства обов'язково (тією чи іншою мірою) враховують розвиток інноваційних процесів, а отже, і впливають на формування планів відновлення виробництва і сам інноваційний менеджмент.
З іншого боку, реалізація і контроль виконання обраної стратегії здійснюється за допомогою виробничого менеджменту, протікання якого також прямо залежить і від завдань інноваційного управління на підприємстві.
Кінцева мета інноваційного менеджменту полягає в забезпеченні ефективної організації інноваційних процесів і забезпечення високої конкурентоспроможності оновленої продукції. Вважається, що нижньою межею інноваційного менеджменту є перехід підприємства на серійний випуск освоєного продукту, коли повною мірою у свої права вступає виробничий менеджмент, який вимагає конкретизації загальної системи "менеджменту і його основних функцій.
Основною метою виробничого менеджменту - ядра досліджуваної системи - є організація забезпечення досягнення поставлених цілей на базі науково обгрунтованих ефективних поточних і оперативних планів виробництва. Виробничий менеджмент є ядром, основним стрижнем усієї системи управління, від реалізації якого залежить успіх будь-якої організації.
Необхідно відзначити, що розглянуте вертикальне сполучення пронизує зазначені види менеджменту не тільки зверху вниз (прямі зв'язки). Для нього характерні також і зворотні зв'язки по ланцюжках: виробничий менеджмент - управління інноваціями -стратегія; виробничий менеджмент - стратегія фірми; виробничий менеджмент - управління інноваціями й інноваційний менеджмент -стратегія підприємства.
Розглянуті види менеджменту є лише частиною концепції системи менеджменту, яка подана у вигляді піраміди. Друга її грань (СМ) є ситуаційним менеджментом, який є четвертим найважливішим компонентом загальної системи управління підприємством. Справа в тому, що навколишнє оточення постійно змінюється, будь воно важливим відкриттям в галузі технології, успішним виведенням конкурентом на ринок нового товару, розширенням інтересів покупців і т.д. - завжди залишається визначений ступінь непевності в майбутньому і менеджер не в змозі передбачити всі стратегічні, інноваційні чи тактичні дії заздалегідь. Керівник у будь-який момент може зустрітися з різними проблемними і небезпечними ситуаціями на кожному з розглянутих рівнів.
Метою ситуаційного менеджменту є прогнозування можливості появи несприятливих виробничих ситуацій і їх попередження, оволодіння ними (при їхньому прояві) для усунення негативних впливів на досягнення запланованих (прийнятних) результатів. «Якщо ми хочемо домогтися вищих досягнень, потрібно постійно оперативно адаптуватися до умов, які змінюються, подумки запобігаючи їм» (Арнольде Вайсман).
На стратегічному рівні і на ранніх стадіях інноваційного процесу найважливішим є попередження появи небезпечних проблемних ситуацій. На етапі виробничого циклу і пізніх стадіях інноваційного менеджменту (коли новації втілюються безпосередньо в продукт) головним завданням ситуаційного менеджменту є ліквідація в найкоротший час небезпечних ситуацій, що з'явилися.
Важливість і актуальність ситуаційного менеджменту змушують розглянути дане питання окремо, хоча його невивченість і слабке теоретичне відпрацювання на сьогоднішній день є загальновідомими.
Третя грань піраміди, зображеної на рис. 1, є прийняттям управлінських рішень (ПУР) - постійно діючою складовою менеджменту, його технологією, яка характерна для будь-якого рівня управління і без якої не може існувати менеджмент як такий.
Необхідність виділення даної категорії в окрему частину, так само як і ситуаційного менеджменту, диктується його важливістю і якістю, що поєднує усі види управління - стратегічного, інноваційного, виробничого, ситуаційного й інших видів, представлених на четвертій грані піраміди (СВМ).
Якщо ПУР базується на методах і моделях теорії прийняття рішень, то специфічні види менеджменту (СВМ) означають управління окремими видами діяльності підприємства чи цілими підприємствами, фірмами, установами, які виконують спеціальну, специфічну роботу. Як приклад для підприємства можна привести: кадровий менеджмент, фінансовий, маркетинговий та інші види управління окремими напрямками діяльності фірми. Для фірм, підприємств, установ, які мають специфічну спрямованість свого розвитку, можна назвати банківський менеджмент (управління операціями, зробленими в банку), освітній менеджмент (управління роботою вузу з підготовки фахівців), сервісний менеджмент (наприклад, менеджмент готельного господарства, туристичний менеджмент і т.д.).
Усі перераховані і подібні види менеджменту відбивають специфіку свого виду діяльності, але вони базуються на загальних принципових положеннях базового менеджменту: стратегічному, інноваційному, продуктивному (операційному, ситуаційному). У всіх СВМ є свої стратегія і тактика, свої нововведення, які базуються на власних технологічних процесах, але принципи функціонування, з погляду загальної теорії менеджменту і теорії прийняття рішення, -однакові. Проте необхідність заглибленого вивчення структури і взаємозв'язків у менеджменті залишається. Це є запорукою майбутніх успіхів у виробництві при низьких витратних інвестиційних можливостях.
У зв'язку з тим, що підприємства є складовими відкритими системами, менеджеру слід позбутися одностороннього діагностування проблем і прийняття коригувальних дій, необхідно серйозно замислитися над впливом зовнішнього середовища на діяльність підприємства. На жаль, мало хто над цим замислюється. Практично на кожному підприємстві, фірмі або установі розв'язують проблеми лише в певних їх межах. Такі підходи менеджера не можуть йому допомогти розв'язати проблеми, які стоять перед виробництвом Тільки системний підхід як спосіб мислення стосовно організації та управління, а не набір якихось принципів допоможе менеджеру ефективніше та продуктивніше керувати виробництвом, тільки застосування теорії систем до управління дасть можливість йому побачити підприємство в єдності складових його частин, які нерозривно пов'язані із зовнішнім середовищем.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 383; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!