Моторне (транспортне) страхове бюро України.

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об’єднанням страховиків, які здійснюють обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою щодо здійснення діяльності щодо цього виду страхування. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до діючого страхового законодавства та свого статуту. МТСБУ не може виступати засновником чи співзасновником юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю та мають на меті одержання прибутку. Органами управління та контролю МТСБУ є: • загальні збори членів МТСБУ; Координаційна рада МТСБУ; президія; дирекція; інші визначені Статутом МТСБУ органи.

Структура, функції, компетенція, порядок формування та роботи органів управління та контролю МТСБУ визначаються Статутом МТСБУ.

Основними завданнями МТСБУ є:

• здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених діючим законодавством;

• управління централізованими страховими резервними фондами, що створюються при МТСБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій;

• забезпечення членства України в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” та виконання загальновизнаних зобов’язань перед уповноваженими організаціями інших країн-членів цієї системи;

• збирання необхідної інформації про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму його здійснення;

• співробітництво з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності;

• співробітництво з органами Міністерства внутрішніх справ України та іншими органами державної влади з питань обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

• розробка зразків страхових полісів і договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що затверджуються Уповноваженим органом;

• надання страховикам інформації щодо страхових випадків стосовно конкретних страхувальників.

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених законом, у разі її заподіяння:

• транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-

правову відповідальність;

• невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

• транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а в результаті протиправних дій третіх осіб;

• у разі недостатності коштів та майна страховика-учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом або ліквідований, для виконання його зобов’язань за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Фінансування статутної діяльності МТСБУ здійснюється за рахунок внесків страховиків-членів МТСБУ, а також за рахунок пасивних доходів від тимчасового розміщення коштів цього фонду та інших джерел, не заборонених законодавством, у порядку, визначеному статутом МТСБУ, та в обсягах, передбачених кошторисом.

Для забезпечення виконання зобов’язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими створюються такі централізовані страхові резервні фонди:

• фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціям інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності , з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди.;

• фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах.

Джерелами формування централізованих страхових резервних фондів є:

• разові гарантійні внески страховиків у розмірах, визначених законом;

• відрахування страховиків з премій обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі, визначеному Координаційною радою МТСБУ;

• повернені МТСБУ в регресному порядку кошти за заподіяну у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкоду;

• добровільні внески та пожертвування.

Кошти централізованих страхових резервних фондів, створених при МТСБУ, розміщуються з урахуванням безпечності, прибутковості та ліквідності і мають бути представлені активами таких категорій: грошові кошти на банківських рахунках, банківські депозити (вклади), цінні папери, що емітуються державою.

Рішення про використання коштів централізованих страхових резервних фондів відповідно до встановленої мети приймає дирекція МТСБУ.

За рахунок членських внесків страховиків-членів МТСБУ створюється цільовій фонд, призначений для фінансування діяльності МТСБУ, в тому числі для створення, підтримки та обслуговування єдиної централізованої бази даних щодо обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Використання коштів з фонду фінансування діяльності МТСБУ здійснюється дирекцією МТСБУ відповідно до кошторису, що затверджується президією МТСБУ.

Нагляд за використанням коштів централізованих страхових резервних фондів та цільового фонду фінансування діяльності МТСБУ здійснює Координаційна рада МТСБУ.

40. Основним завданнями міжнародної системи “Зелена картка” є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Одним із принципів системи “Зелена картка” є вимога про те, що в кожній країні-члені цієї системи повинно бути в обов’язковому порядку запроваджене обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.В систему “Зелена картка” в 1953 році ввійшли 10 країн-членів ЄС (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Франція).

У кожній країні-члені системи “Зелена картка” повинна бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласникам цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

Держава-член системи “Зелена карта” не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки в країнах-членах системи “Зелена картка” врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-нерезидента іншої країни, на відповідне Моторне страхове бюро цієї країни. В цьому випадку перше Моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге – як бюро-платник.

41. У складі морського страхування найдавнішим видом є страхування морських суден (каско).

На страхування приймають:

• корпус судна з машинами, обладнанням (устаткуванням), такелажем;

• фрахт, тобто плата за перевезення судном вантажу і пасажирів;

• витрати на спорядження судна та інші витрати, пов’язані з його експлуатацією;

• корпус судна , що будується.

Обсяг страхового відшкодування встановлюється на основі однієї з таких умов:

• з відповідальністю за повну загибель і пошкодження;

• з відповідальністю за повну загибель;

• з відповідальністю за пошкодження.

Не відшкодовуються збитки, завдані з таких причин:

• навмисні дії і груба необережність страхувальника;

• відомого страхувальнику не мореплавного стану судна;

• зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;

• експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом.

Розмір страхового відшкодування визначається множенням добової суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на 3 неповні доби. При цьому відшкодування виплачується не більше як за 180 днів аварійного простою.

Період аварійного простою визначається з моменту настання страхового випадку і містить в собі час рятувальних операцій та ремонту з усунення пошкоджень, що виникли в результаті страхового випадку.

Збитки від втрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з усунення пошкоджень відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування.

Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі судна.

Страхові тарифи встановлюються у розмірі від 3 – 7 %. Страхова сума встановлюється в розмірі дійсної ринкової вартості за мінусом франшизи ( 5 –10 %).

42. Страхування відповідальності судновласника за збитки, завдані внаслідок експлуатації суден, що їм належать.

В сучасних умовах, крім ¼ відповідальності за зіткнення з іншими суднами це страхування покриває до 26 типів ризиків, пов’язаних із страхуванням відповідальності.

Об’єктом страхування є відповідальність перевізника вантажів за втрату, загибель або пошкодження вантажу, прийнятого ним до перевезення. За додаткову страхову премію може бути включений ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримки у доставці.

Відповідальність страхової компанії стосовно вантажоперевізників починається з моменту прийняття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отримувачу.

Ліміт відповідальності (страхова сума) встановлюється за згодою сторін. Він може встановлюватися та визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів.

Договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника.

Для внутрішніх морських перевезень відповідальність перевізника визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, встановлюється на момент, коли її було завдано.

43. Об’єктом страхування по цьому виду авіаційного страхування є авіаційне судно, а також запасні частини з усіма видами спеціального обладнання, яке знаходиться на борту, але при умові, що обладнання, запчастини пов’язані із забезпеченням польоту.

Найбільш поширеними страховими випадками при страхуванні повітряних суден є:

• повна загибель повітряного судна в результаті авіаційної катастрофи;

• зникнення повітряного судна безвісти, тобто про нього нічого не відомо протягом 60 діб з моменту вильоту;

• пошкодження повітряного судна в результаті падіння космічних об’єктів, метеоритів і т. Ін.

Ризики, які підлягають страхуванню, охоплюють період польоту, вирулювання, буксування та стоянки літака. Такий розподіл пов’язаний з різними рівнями франшиз, які використовуються по кожному з цих етапів.

Мінімальна страхова сума встановлюється в розмірі залишкової балансової вартості повітряного судна або в розмірі вартості реновації, тобто суми, за яку можна купити таке саме нове повітряне судно.

Договір укладається терміном на 1 рік або на сезон виконання певних робіт або на окремий рейс або на окремий проміжок часу (10 діб).

Страхові тарифи встановлюються в розмірі від 6 до 10 % вартості повітряного судна.

При повітряних катастрофах виплачується страхове відшкодування в розмірі повної страхової суми. При наземних аваріях розмір збитку та страхового відшкодування визначається в сумі вартості ремонту повітряного судна.

44. Об’єктом страхування відповідальності повітряного перевізника є майнові інтереси страхувальника, які виникають внаслідок зобов’язання останнього в порядку, встановленому цивільним законодавством, тобто відшкодувати третім особам (пасажирам та вантажовласникам) збитки, пов’язані з експлуатацією повітряного судна.

Страховими випадками є такі:

• авіаційна пригода за участю повітряного судна страхувальника;

• факт пошкодження, псування або заподіяння іншої шкоди багажу, пошті, вантажу, за які повітряний перевізник несе відповідальність за контрактом на перевезення;

Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного перебування вантажу та багажу на повітряному судні чи під час завантаження (розвантаження) на повітряному судні.

Страхувальником по цьому виду страхування є авіаційний перевізник, що має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення.

Договори страхування укладаються на певні періоди: на 1 літо, 1 рік, один рейс і т.д.

В Україні страхові суми за шкоду, заподіяну вантажу, залежать від злітної ваги судна:

• від 2 – 6 т – до 500 тис.грн.

• більше 6 т до 25 т – 1 млн. грн..

• від 25 до 50 т – 5 млн.грн..

• понад 100 т – 20 млн.грн..

Страхові тарифи становлять від 0,5 – 1 % страхової суми.

Страхові суми, за шкоду заподіяну життю і здоров’ю пасажирів, встановлюються:

• при виконанні польотів в межах України з розрахунку 20000 дол. США за кожне пасажирське крісло (згідно з Варшавською конвенцією);

• при виконанні міжнародних польотів у межах та на умовах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються пасажирські перевезення. Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховику копію письмової претензії від пасажирів або власників вантажу та всі документи, що стосуються настання страхового випадку, причин, розміру збитку. Виплата страхового відшкодування здійснюється страховикаом на рідставі заяви страхувальник, страхового акта, а також оригіналів .

45. Відповідно до вищезазначених видів страхування застрахованими вважаються члени екіпажу, водії, службові пасажири. Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту залишення повітряного судна. Об’єктами страхування є життя та здоров’я осіб, які вказані вище.

Страховими випадками доцільно вважати пригоду, яка пов’язана з експлуатацією повітряного судна і через яку сталися:

• загибель застрахованої особи чи отримання нею тілесного пошкодження із смертельним наслідком у разі авіаційної події;

• отримання застрахованою особою травм, які призвели до інвалідності;

• отримання застрахованою особою травм, які призвели до тимчасової втрати нею працездатності і зумовили госпіталізацію на строк понад 48 годин протягом 7 діб з моменту авіаційної чи наземної події.

Договір укладається, як правило, на 1 рік і діє на території всіх країн, де виконуються повітряні роботи.

Договори страхування для екіпажу і авіаційного персоналу укладаються підприємством. Пасажири страхуються при купівлі квитка.

Страхові тарифи становлять не більше 2% страхової суми. Страхова сума становить для:

• авіаційного персоналу – 50 тис. грн.;

• пасажирів – 17 тис.грн..

46. Страхування відповідальності громадян може здійснюватися в добровільній та обов’язковій формах.

Основними видами добровільного страхування відповідальності громадян є такі:

• страхування за забруднення навколишнього довкілля;

• страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів;

• страхування професійної відповідальності.

Одним із основних видів страхування відповідальності громадян є страхування професійної відповідальності.

Об’єктом страхування професійної відповідальності є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі внаслідок виконання страхувальником робіт (надання послуг) для третіх осіб, які мають явні або приховані недоліки, є наслідком помилкових дій або бездіяльності страхувальника, а також через наслідки цих виконаних робіт

Страхувальниками можуть бути дієздатні фізичні особи, котрі займаються такими видами діяльності: юридичною, нотаріальною, аудиторською, медичними послугами, будівництвом, операціями з нерухомістю.

При цьому виді страхування можуть бути застраховані дві групи ризиків, які пов’язані:

• з можливістю нанесення третім особам тілесних ушкоджень та спричинення шкоди здоров’ю;

• з імовірними матеріальними збитками від неякісного виконання професійних обов’язків.

Перша група ризиків зумовлюється роботою лікарів, фармацевтів, власників транспортних засобів, що працюють по найму, а друга група ризиків – роботою архітекторів, будівельників.

Страхова сума за договором встановлюється за домовленістю сторін.

При укладенні договору страхувальник надає страховику письмову заяву за встановленою страховиком формою. Крім того, разом із заявою страхувальник повинен надати за вимогою страховика такі документи:

• номенклатуру робіт, що виконуються, і відповідальність за якість яких підлягає страхуванню;

• нормативні або інші документи, які містять технічні та технологічні вимоги до якості робіт, що виконуються;

• відомості про ліцензування, сертифікацію робіт або надання послуг;

• технічну супроводжувальну документацію на обумовлені роботи (послуги);

• угоди страхувальника з третіми особами при виконанні робіт, відповідальність за виконання яких має бути застрахованою;

• відомості про гарантійні зобов’язання по обумовлених роботах, що виконуються.

Факт укладення договору може додатково посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору.

Термін дії договору встановлюється за згодою страхувальника та страховика, але не може перевищувати один рік, якщо інше не передбачено договором. Договір набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу. Ставка страхового платежу залежить від професії, віку, стажу роботи, загальної кількості працівників.

При настанні страхового випадку страхувальник зобов’язаний протягом 24 годин після одержання звістки повідомити про це страховика.

Страховик здійснює виплату страхового відшкодування протягом 7 робочих днів з моменту отримання від страхувальника необхідного пакету документів, визначеного сторонами на договірних основах.

Документи для здійснення страхового відшкодування подаються страхувальником протягом 30 робочих днів з моменту настання страхового випадку (заява про настання страхового випадку; копія документа, що підтверджує розмір майнових претензій; документ, що підтверджує факт споживання послуг страхувальника третьою особою; документ на гарантійне обслуговування результатів послуг страхувальника та інші).

47. До переліку об’єктів страхування будівель громадян належать:

· житлові, садові та дачні будинки;

· господарські будівлі (сараї, погреби, гаражі);

· зовнішні будівлі (тротуари, тераси, огорожі, ворота);

· додаткове обладнання до будівель(газопровід, водяні та газові лічильники, грати на вікнах).

Не можуть бути застраховані:

1) аварійні будівлі;

2) будівлі, що підлягають знесенню;

3) будівлі, що знаходяться в зоні, якій загрожують обвали та зсуви.

Страхування будівель здійснюється на випадок їх знищення та пошкодження внаслідок: пожежі, стихійних лих, аварії опалювальної системи, водопровідної та каналізаційної мережі, навмисних дій третіх осіб.

Договір страхування будівель укладається на декілька місяців або на 1 рік.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через:

· гниття, знос, ураження домовим грибком;

· конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальнику до настання страхового випадку;

· навмисні дії страхувальника;

· ведення військових дій;

· виникнення громадянських заворушень;

· конфіскація майна;

· екологічні катастрофи.

Страхова сума встановлюється за бажанням страхувальника, але не повинна перевищувати вартості будівлі за ринковими цінами.

При укладанні договору страхування необхідно визначити вартість будівель, тобто дати їх страхову оцінку. Для страховики користуються послугами експертів або відповідними документами бюро технічної інвентаризації.

При визначенні вартості будівель використовують оцінні норми, тобто вартість у грошовому виразі певної одиниці вимірювання нової будівлі ( кв. м, куб. м, погонного м).

В оцінних документах вказується первісна та дійсна вартість будівель. Страхові платежі на будівлі в сільській місцевості встановлені в розмірі від 0,2 до 0, 45%, а в міській місцевості - від 0, 18 до 0, 4% від страхової суми.

Сума збитку від пошкодження будівель визначається за формулою:

З = В – І + Р – Б, де

В – первісна вартість будівлі;

І – сума зносу;

Р – витрати з рятування будівлі;

Б – вартість залишків, придатних для будівництва.

Розмір збитку є вихідним показником для розрахунку суми страхового відшкодування. Воно визначається за формулою:

В = З х С : О, де

З – сума збитку;

С – страхова сума;

О – страхова оцінка будівлі.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 322; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!