Розділ 9. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ .... 7 страница
65 |
Вивчення, тиражування, поширення способів та моделей побудови і здійснення організації передбачає її адаптацію до конкретних цілей, ресурсів і умов. Цей процес спирається на таку характерну та істотну властивість організації, як комбі-наторність (потенціал, ресурс можливих способів з'єднання), що відображає потенційні можливості розробки застосування різних варіантів побудови та здійснення процесів і систем організації з уже відомих і використовуваних модулів. Разом з
тим вона визначає стійку здатність складових ефективної організації формувати різноманітні комбінації взаємозв'язків залежно від реальних умов та чинників.
На практиці властивості комунікаційності, композицій-ності і комбінаторності організації найчастіше розглядаються та реалізуються в тісному взаємозв'язку у вигляді основних складових єдиного і комплексного інноваційного підходу та ресурсу формування, функціонування і розвитку нових організацій. Вони визначають перспективу організаційних змін, їх зміст, спрямованість і ефективність.
Однак найважливішим інноваційним ресурсом організації є її селективність (здатність організації до вдосконалення шляхом відбору, закріплення і розвитку необхідних якостей). Селективність організації становить дослідження, вибір, освоєння, закріплення, вдосконалення і розвиток позитивного потенціалу, що забезпечує досягнення бажаного синергетичного ефекту. І якщо в суб'єктивній і змішаній організаціях це стає однією з її цільових якостей, то в об'єктивній організації властивість селективності є фундаментальною, реалізовуючись у процесі природного відбору, що забезпечує її поступальний розвиток. При цьому суб'єктивна реалізація потенціалу селекції багато в чому спирається на принципи розвитку об'єктивного відбору, що відображає загальність цієї властивості організації.
|
|
Наведені та розкриті вище властивості організації дають змогу представити формування і розвиток основних складових її характеру у вигляді такої комплексної моделі (рис. 2.2).
Запропонована класифікація властивостей організації є відкритою, розгорнутою системою, орієнтованою на всебічне вдосконалення та розвиток. Більш того, вона в якомусь сенсі провокує обґрунтування та виділення нових якостей та рівнів, побудову оригінальних моделей, що розкривають і уточнюють сутність, характер і властивості організації як процесу. Разом з тим класифікація дає змогу визначити взаємозв'язок і залежність специфічних властивостей організації в послідовності їх виокремлення, реалізації та спадковості, сформулювати їх дефініції, що останнім часом особливо активно здійснюють учені і практики.
|
|
Так, властивість організації поступово формувати та закріплювати нові якості, ставати ресурсом самовдосконалення, визначається як інгресивність (поступове формування організацією нових якостей її складових). Цей потенціал організації не просто розширює, але й істотно розвиває її селективність, оскільки ґрунтується не тільки на відборі, але і, в першу чергу, на цільовому синтезі принципово нових здатностей складових організації, обумовлених змінами зовнішніх та внутрішніх умов її формування, функціонування і розвитку.
Здатність до внутрішнього об'єднання якостей елементів у процесі самоорганізації є потенціалом, що послідовно розвивається і використовується, визначаючи кон'югованість (здатність до внутрішнього обміну та об'єднання якостей елементів і організацій). Ця властивість розкриває виключно перспективні ресурси внутрішнього вдосконалення та розвитку організацій. На її основі формуються, функціонують і розвиваються усі сучасні системи та процеси самоорганізації, кооперації, самоврядування, самовдосконалення та вільного розвитку організацій в ринкових умовах. Кон'югованість стає основним конструктивним ресурсом побудови та здійснення оригінальних моделей еволюційних перетворень соціально-економічних систем.
|
|
Наростаюча здатність організацій до активної, безпосередньої та опосередкованої взаємної комутації й адаптації елементів та систем у межах самоорганізації визначається як кореля-ційність (здатність до активізації взаємозв'язку). Ця властивість є основою формування широкої виробничої кооперації, інтерактивної ринкової взаємодії, вільного створення і розвитку взаємодії на тлі загального конкурентного середовища.
У соціально-економічних організаціях широко використовується здатність елементів до активізації, адаптації та мобілізації максимального функціонального потенціалу в умовах самоорганізації, що забезпечує досягнення оперативної та локальної мети. Ця властивість називається егресивністю (досягнення максимального рівня реалізації якостей організації). Вона забезпечує максимальну віддачу кожного елементу та всієї організації в цілому, що є стратегічним орієнтиром, який визначає можливості її подальшого вдосконалення та розвитку.
68
Ефект блискавичного цілеспрямованого формування (запозичення) і застосування нових якостей організації, що є основним інноваційним ресурсом індивідуума, визначається як емерджентність (оперативна мобілізація нових якостей). Ця властивість, як і егресивність, насамперед використовується соціально-економічними організаціями, що натрапляють на різноманітні кризові ситуації. На її використанні так чи інакше ґрунтується більшість програм виведення організацій з кризи шляхом диверсифікації, конверсії, освоєння нових сегментів ринку. У реальних умовах розвитку кризової ситуації оперативна мобілізація прихованих, формування та використання нових якостей організації нерідко стають єдиним ресурсом реорганізації. Найчастіше він мобілізується та використовується в процесі реструктуризації, розділення, розмежування кризової організації на низку часткових, зокрема достатньо успішних формувань. Це дає змогу виділити проблемні складові, зосередити увагу на їх подальшій долі, розробити конкретні шляхи реорганізації, застосувати достатньо широкий спектр найрізноманітніших організаційних рішень.
|
|
У цілому склад і взаємозв'язок сукупності властивостей організації, що визначають та розкривають її системний потенціал, можуть бути представлені таким чином (табл. 2.1).
Таблиця 2.1. Властивості організації
Загальні | Соціальні | Синергічні |
цілісність | цілеспрямованість | місія |
комплексність | концептуальність | архітектоніка |
конструктивність | ієрархічність | формалізованість |
стійкість | консервативність | толерантність |
відособленість | корпоративність | кон ' югованість |
обмеженість | проблемність | інгресивність |
репродуктивність | мотивованість | саморегулювання |
дискретність | ротаційність | циклічність |
гнучкість | оперативність | реверсивність |
адаптивність | інноваційність | емерджентність |
інваріантність | конкурентність | егресивність |
інтегративність | комунікативність | кореляційність |
69
Розділ 2
Загальна характеристика організації
У представленій класифікації відображено якості, що вимагають певного пояснення. Насамперед серед них виділяється група загальних якостей, що безпосередньо визначають організаційний характер будь-якого об'єднання. До них належать цілісність, комплексність, конструктивність, стійкість та відособленість, які визначають властивості організації та зумовлюють формування і розвиток вищенаведеного ряду її специфічних якостей.
У переліку загальних властивостей організації також виокремлюються :
• обмеженість, що визначає межі реалізації організації та
прояву її властивостей;
• репродуктивність, що засвідчує здатність організації
до відтворення;
• адаптивність, що забезпечує можливість пристосуван
ня організації;
• інваріантність, що розкриває палітру можливостей ре
алізації організації;
• інтегративність, що відображає входження кожної ор
ганізації у відповідну макроорганізацію.
Таким чином, група загальних для всіх організацій властивостей багато в чому обумовлює ресурси їх функціонування та розвитку, визначає можливості вдосконалення і зміни.
Систему соціальних властивостей організації формують такі якості:
• концептуальність, що відображає певні уявлення су
спільства про конкретну організацію;
• ієрархічність, що розподіляє підпорядкованість та пов
новаження різних рівнів організації;
• консервативність, що виражає прагнення більшості ін
дивідуумів до стабільності та передбачуваності;
• проблемність, що реалізує порівняльні начала соціаль
ного підходу до організації;
• мотивованість, що розкриває внутрішню, спонукальну
природу будь-якої соціальної організації;
• інноваційність, що формує діапазон необхідних форм
організації;
• конкурентність, що обумовлює висунення, закріплен
ня та розвиток суспільством найбільш перспективних форм ор
ганізації;
70
• інтегративність, що відображає стійку тенденцію со
ціальної організації до об'єднання учасників, складових, ре
сурсів, тенденцій;
• кореляційність, що характеризує готовність складових
соціальної організації до будь-якої взаємодії.
Систему синергічних властивостей організації відкриває поняття "місія", яке застосовується, як правило, тільки до соціальних систем. Виконання місії організації в основному визначається рівнем розвитку такої важливої синергічної властивості, як архітектоніка. Саме вона стратегічними можливостями розвитку, ресурсами різноманітності побудови та перетворення конфігурацій організації становить потенціал її самовираження і перспективи вдосконалення. Разом з тим архітектоніка об'єднує складові в загальну конструкцію на основі місії.
Особливе значення має така важлива синергічна властивість організації, як саморегулювання. Його роль у забезпеченні стійкого функціонування і розвитку організації важко переоцінити, оскільки дія закону самозбереження багато в чому ґрунтується саме на цій якості. Власне саморегулювання відображає, з одного боку, абсолютно необхідний ресурс стабілізації, а з іншого — найважливіший потенціал вдосконалення кожної організації.
Наведена класифікація дає змогу виділити конструктивний взаємозв'язок між загальними, соціальними і синергічними властивостями прояву самоорганізації як системи, що забезпечує основний потенціал функціонування та вдосконалення індивідуума. Цей взаємозв'язок виявляється та реалізується в найрізноманітніших формах організації, зміст яких стає функцією об'єктивного і суб'єктивного розвитку суспільства.
Так, виділення в представленій класифікації системи синергічних властивостей не тільки акцентує увагу на цільових якостях організації, але і вибудовує їх причинно-наслідкову ієрархію, аналогічну до дерева цілей. І справді, якщо місія ідентифікується на рівні глобальної мети організації, то архітектоніка, формалізованість та толерантність обумовлюють її стратегічну стабільність, а подальші властивості — відповідні тактичні, оперативні, локальні та часткові рівні цілей її функціонування і розвитку.
71
Розділ 2
Загальна характеристика організації
Подібна диспозиція неминуче зумовлює дискретизацію наведених властивостей, виокремлення та розвиток їх часткових і специфічних проявів на кожному з рівнів, побудову складних конфігурацій взаємодії якостей, що розвиваються та спричинюють, врешті-решт, появу принципово нових організацій. Саме цим шляхом формувався, еволюціонував і відпрацьовувався мережевий підхід до побудови взаємодії комерційних структур на основі властивостей саморегулювання, емерджен-тності, егресивності та кореляційності в умовах інтенсивного розвитку ринкових відносин.
Принципи організації
Принципи організації безпосередньо випливають із законів та закономірностей управління. У спеціальній літературі не вироблено єдиного підходу до формулювання принципів організації. Деякі дослідники тлумачать окремі закони як принципи, а принципи зводять у ранг законів. На думку більшості дослідників, принцип — це сформульоване людьми оптимальне правило (норма), що має об'єктивний характер.
Принципи організації є відображенням об'єктивних закономірностей практики управління. Вони визначають вимоги до конкретної системи, структури та організації. Відповідно до цих вимог утворюються органи управління, встановлюються взаємини між його рівнями, організаціями і державою, застосовуються певні методи управління. Не слід вважати, що принципи організації є догмою. Економічне життя суспільства не стоїть на місці, воно змінюється. Разом із зміною реалій господарювання змінюється і принципи організації.
Так, на межі XIX—XX ст. засновник школи наукового менеджменту Ф. Тейлор сформулював чотири принципи управління індивідуальною працею робітників. Засновник класичної адміністративної школи управління А. Файоль у книзі "Загальне і промислове управління", опублікованій в 1916 р., розробив систему загальних принципів управління, що складається з 14 пунктів. Принципи управління 90-х років XX ст. акцентують увагу на соціальному аспекті управління.
72
Узагальнюючи ці підходи, можна розділити принципи на загальні — для всіх організацій і ситуацій, часткові та ситуативні — характерні тільки для певної сфери або ситуації в діяльності організації, та принципи, характерні для певного стану організації, — динамічного або статичного.
Окрім цього, в літературі принципи організації поділяють на три групи:
1) структурні принципи (розподіл праці, єдність мети та
управління, співвідношення централізації та децентралізації,
влада і відповідальність);
2) принципи процесу (справедливість, дисципліна, нагоро
да персоналу, корпоративний дух, єдність команд, підпоряд
кування головному інтересу);
3) принципи кінцевого результату (порядок, стабільність,
ініціатива).
Структурні принципи забезпечують чітку взаємодію між загальними цілями та завданнями, з одного боку, і їх розподіл на більш часткові та дрібні — з іншого, сприяючи правильному підбору та призначенню керівників підрозділів, закріпленню за ними відповідних повноважень і відповідальності, а також об'єднанню підрозділів ланцюгом цільових команд.
Принципи процесу визначають характер та зміст діяльності керівників, їх взаємини з підлеглими. До них належать насамперед принципи справедливості і винагороди персоналу. Принцип дисципліни обумовлює встановлення стабільних відносин між організацією та різними групами співробітників. При порушенні останніми дисциплінарних норм і розпорядку роботи має бути обґрунтоване застосування санкцій та підпорядкування особистих інтересів загальним. Відповідно до принципів єдності команд підлеглий повинен мати тільки одного начальника. Такий зв'язок і взаємодію необхідно враховувати у процесі проектування організаційних структур.
Принципи кінцевого результату розкривають оптимальні характеристики організації. Правильно сформована і раціонально спрямована організація має характеризуватися порядком та стабільністю, а її співробітники повинні проявляти ініціативу і сумлінність під час виконання своїх обов'язків.
Загальні принципи організації та їх характеристика. Об'єднуючи різні підходи, до загальних принципів організації
73
Розділ 2
Загальна характеристика організації
можна віднести: принцип зворотного зв'язку; принцип розвитку; принцип змагальності, конкуренції; принцип додатковості; три принципи відповідності — відповідність цілей та ресурсів, відповідність розпорядництва та підпорядкування, відповідність ефективності діяльності та економічності; принцип оптимального поєднання централізації і децентралізації виробництва і управління; принцип прямого зв'язку; принцип ритмічності; принцип синхронізації (системний принцип).
Принцип зворотного зв'язку. Соціально-економічні системи є в основному відкритими та нерівноважними системами. Порушення рівноваги можливе внаслідок найрізноманітніших причин або випадкових збурень. Незалежно від природи керованих об'єктів (механічних, біологічних, соціальних) їх регулювання можливе за принципом зворотного зв'язку.
Будь-яка система управління складається з двох провідних підсистем — керуючої та керованої. Вони вступають у різноманітні комунікаційні зв'язки, що є відповідними каналами передачі управлінської інформації від суб'єкта до об'єкта і навпаки. Циркуляція управлінської інформації між двома підсистемами — керуючою та керованою — дає змогу встановлювати співвідношення між інформацією на вході і виході керованої системи. Зіставлення рівнів інформації допомагає оцінити стан як керованої підсистеми в цілому, так і окремих її елементів зокрема. Зворотний зв'язок може бути позитивним, тобто таким, що підсилює дію сигналу узгодження, і негативним, за якого дію небажаного узгодження варто нейтралізувати.
Принцип зворотного зв'язку не можна розуміти однобічно як результат функціонування системи в одному режимі (позитивний або негативний зворотний зв'язок). Оцінка інформації суб'єктом управління має бути оперативною та достовірною — тільки в цьому випадку не відбудеться втрати якості управління.
Принцип розвитку. Це один з провідних загальних принципів організаційних систем (взагалі всіх матеріальних систем). Розвиток — незворотна, спрямована зміна системи. Розрізняють дві форми розвитку: еволюційну, таку, що характеризується поступовими кількісними та якісними змінами; революційну, таку, що є стрибкоподібним, неусвідомленим переходом від одного стану системи, процесу управління до іншого.
74
Існує прогресивний і регресивний розвиток (зміна). Прогресивний і регресивний розвиток може охоплювати спочатку не всю систему в цілому, а тільки який-небудь її компонент, і лише з часом соціально-економічна система зазнає повною мірою якісних змін.
Принцип змагальності, конкуренції. Практика підтверджує, що життєздатність соціальної системи залежить від ступеня розвитку змагальних, конкурентних начал. Конкуренція виявляє найбільш результативні, ефективні шляхи соціально-економічного розвитку. Це виражається в порівнянні, відборі та впровадженні найбільш ефективних методів господарювання та управління.
Командно-адміністративна система управління не давала змоги розвиватися конкуренції, гальмувала прояв приватної ініціативи, монополізувала виробництво різних товарів і послуг. Поступово ця система перейшла на "млявий біг", а потім до деградації та застою. Деякий час в економічній науці принцип конкуренції ігнорувався. Стверджувалося, що в умовах соціалістичної системи господарювання її прояв завдає економіці великої шкоди.
Конкурентні відносини суперечливі: механізм конкуренції формує соціальні пріоритети свободи вибору, активної дії на ухвалення сміливих, продуктивних управлінських рішень. Одночасно конкуренція може негативно вплинути на роботу деяких організацій, призвести їх до банкрутства. Особливо небезпечною є так звана недобросовісна конкуренція, тобто застосування в процесі боротьби з конкурентами заборонених економічних прийомів або навіть силових акцій. Принцип здорової конкуренції — це двигун соціально-економічної системи, розвиток якої необхідно стимулювати.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 234; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!