Розділ 9. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ОРГАНІЗАЦІЇ .... 9 страница

Ліва частина формули має назву "потенціал творення" (С), права — "потенціал руйнування" (Р). Сума творчих ресурсів організації завжди прагне бути більшою за суму руйнівних ре­сурсів. Формулу можна представити таким чином: С>Р. Якщо це співвідношення тривалий час не виконується, то організа­ція припиняє своє існування добровільно або примусово.

Поточний стан організації залежить від внутрішніх і зов­нішніх чинників. До внутрішніх належать принципи діяль­ності організації, рівень кваліфікації персоналу, використан­ня ресурсів і технологій, ступінь поєднання функцій та струк­тури управління. До зовнішніх — економічна і політична си­туація, купівельна спроможність населення, рівень культури, стан розвитку науки і технологій. Якщо керівник організації професійно формуватиме внутрішні чинники її діяльності та підсилюватиме стійкість до зовнішніх дій, то він може істотно підвищити творчий потенціал організації.

Для реалізації закону самозбереження велике значення має (на думку одного з провідних теоретиків в області менеджмен­ту М. Портера) дотримання трьох стратегій поведінки фірми на ринку:

1) досягнення лідерства в мінімізації витрат виробництва,
внаслідок чого фірма може за рахунок нижчих цін на анало­
гічну продукцію завоювати більшу частку ринку. Фірми, що
використовують такий тип стратегії, мають досягти високої
організації виробництва та постачання, високого рівня про­
фесіоналізму співробітників та впроваджувати передові техно­
логії;

2) спеціалізація у виробництві продукції. В цьому випадку
організація (фірма) має здійснювати курс на особливо спеціалі­
зоване виробництво та досягти лідерства у вибраному виді про­
дукції. Фірми, що віддають перевагу цьому типу стратегії, по­
винні мати розвинену структуру НДІ, а також маркетологів і
дизайнерів високого класу;

85

Розділ 2

Загальна характеристика організації

 

3) концентрація зусиль фірми у вибраному ринковому сег­менті. В цьому випадку фірма може об'єднати дві перші стра­тегії — зниження витрат та високу спеціалізацію у виробниц­тві продукту. Проте для реалізації стратегії третього типу фір­ма має будувати свою діяльність насамперед на аналізі потреб клієнтів певного сегмента ринку, тобто конкретних клієнтів.

Розвиток — це незворотна й спрямована зміна матерії. Цикл розвитку вносить елементи новизни до чергового витка створення технічних пристроїв, зародження життя, створення наукової теорії. Є дві форми розвитку: еволюційна — безпе­рервні, поступові кількісні і якісні зміни; революційна — стрибкоподібні зміни. Розвиток буває прогресивним і регре­сивним. Прогресивний — це перехід від нижчого до вищого, від простого до складного. Регресивний — це зворотний рух, перехід від вищого до нижчого, деградація. Прогрес і регрес тісно пов'язані між собою та становлять діалектичну єдність. Прогрес і регрес — це складові частини процесу досягнення гармонії. Без прогресу немає регресу, а без регресу немає про­гресу. Прогрес і регрес супроводжують розвиток будь-якої організації.

Розвиток організацій обумовлений зміною таких чинників: попиту і пропозиції на ринку; зовнішнього середовища; внут­рішнього середовища; екології.

Формулювання закону розвитку: кожна система (біологіч­на або соціальна) прагне досягти найбільшого сумарного по­тенціалу під час проходження всіх етапів життєвого циклу.

Математична інтерпретація цього закону має такий ви­
гляд:                                      ^

(2.2)

де К. — потенціал системи на у-му етапі життєвого циклу; -йу — потенціал системи в г-й сфері (економіка, техніка, політи­ка, фінанси) нау'-му етапі.

Величина .й_тах є величиною суб'єктивною і залежить від уявлень керівників про стійкість організації. Вона виражаєть­ся у запасах і резервах організації.

У літературі з теоретичних проблем кібернетики виявлена закономірна залежність між рівнем різноманітності об'єкта і рівнем різноманітності суб'єкта управління. Стосовно соціаль-

86

них організацій різноманітність системи, що управляє, завж­ди менша різноманітності об'єкта управління з погляду інфор­маційної "місткості". Система, що управляє, бідніша за реаль­ний об'єкт, який вона покликана упорядковувати. Є необхід­ний мінімум різноманітності органу управління щодо свого об'єкта.

Формулювання закону відповідності різноманітності системи, що управляє, різноманітності керованого об'єк­та: різноманітність (невизначеність) у поведінці керованого об'єкта може бути зменшена за рахунок відповідного збіль­шення різноманітності органу (органів) управління.

Неоднорідність соціальних систем, які відрізняються за масштабами, складністю, рівнями їх відкритості, зумовлює альтернативність шляхів їх розвитку та функціонування. По­дібний процес деякі учені розглядають як закон, що виявляєть­ся на всіх етапах еволюції природи і суспільства.

На думку академіка Н. Моісеєва, в соціальному розвитку відбувається безперервний жорсткий відбір більш довершених організаційних структур, що характеризуються кращою здат­ністю до адаптації. При цьому було б помилково недооцінюва­ти вплив свідомого, організуючого початки на вибір альтерна­тивних шляхів розвитку як окремих соціумів, так і організа­цій.

Для того, щоб соціальна система стабільно функціонувала, вона повинна мати єдину мету, провідний суб'єкт управління, що спрямовує її розвиток як цілісного утворення. За відсут­ності або недотримання будь-якого з цих параметрів соціальна система (організація) не в змозі зберігати свою цілісність. Спо­чатку вона відчуває розбалансованість, дезінтеграцію, хаотич­ну взаємодію між її компонентами, а згодом розпадається. У процесі взаємодії компонентів системи необхідно дотримува­тися об'єктивного закону пріоритету цілого над частиною. Ця вимога обумовлена самою природою цілого, його виникнен­ням та розвитком. Ціле (система) і частини (компоненти) ста­новлять єдність, вони не існують один без одного. Водночас їх вплив на функціонування соціальної системи неоднаковий. У взаємодії цілого і частин домінує ціле, яке активно впливає на частини (компоненти). Частини підпорядковані цілому, руха­ються, розвиваються в його межах та узгоджуються з ним, ре-

87

Розділ 2

Загальна характеристика організації

 

алізуючи свої функції. Відносини між цілим і частиною — це відносини рівноправних партнерів, однаково зацікавлених у стабілізації та збереженні організації як системи.

В організаційних соціальних системах діє загальний закон врахування потреб системи — індивідуальних, групових, загальноорганізаційних та суспільних. Діями людей завжди рухають потреби та інтереси, провідними з яких є економічні і соціальні, що обумовлене їх природою та роллю в соціально-економічній структурі мотивів життєдіяльності людини.

Американський дослідник А. Маслоу всі потреби розділив на дві групи: первинні і вторинні. Первинні потреби у свою чергу він підрозділив на фізіологічні, потребу в безпеці та за­хищеності. Вторинні потреби, за А. Маслоу, включають со­ціальні потреби, потреби в самоповазі, повазі з боку оточую­чих, самовираженні, реалізації потенційних можливостей та зростанні як особистості.

Оскільки з розвитком людини як особистості розширюють­ся її потенційні можливості, то потреба в самовираженні ніко­ли не може бути повністю задоволена. Тому і процес мотивації поведінки окремої особи і соціальної групи за допомогою по­треби нескінченний. Для того, щоб наступний, вищий рівень потреб почав впливати на поведінку людей, необов'язково пов­ністю задовольняти потребу нижчого рівня.

Організація є самостійним суб'єктом ринку, який об'єк­тивно породжує у колективі свої економічні, соціальні та інші потреби й інтереси. Окремі групи, організації, виходячи з фун­кціональних видів діяльності, вирішують різні завдання з різ­ним ступенем складності, трудомісткості та інтенсивності. Все це створює неоднакові потреби та інтереси у різних груп трудо­вого колективу. Тому система інтересів і потреб має становити основу механізму управління. Таким чином, тільки управлін­ня, що враховує різноманіття сукупності індивідуальних, гру­пових та організаційних інтересів, буде ефективним.

Часткові закони організації.До часткових законів нале­жать закони, що діють у конкретних ситуаціях та певних ви­дах діяльності.

Одним із часткових законів управління виробництвом є за­кон безперервності, ритмічності в русі виробничих фондів. Він означає безперервність та ритмічність процесу виробниц-

88

тва, матеріально-технічного постачання та реалізації виготов­леної продукції, оновлення основних виробничих фондів під­приємства. Дотримання цих умов дає змогу досягти оптималь­ної швидкості обороту виробничих фондів — це основа їх ра­ціонального використання, а також джерело підвищення ефек­тивності виробництва.

Ритмічність роботи підприємства має знаходитися під кон­тролем керівників. Є багато причин неритмічності роботи: не­оптимальне внутрішньофірмове планування, недоліки ремон­тного та енергетичного обслуговування, невчасна і неякісна підготовка виробництва, слабка координація діяльності поста­чальників. Неритмічна робота підприємства негативно позна­чається на роботі підприємств-суміжників, оскільки через со­ціально-економічний розподіл праці підприємства органічно взаємозв'язані.

Порушення ритму на одному господарюючому об'єкті ви­кликає труднощі в роботі інших об'єктів і навіть цілої галузі економіки. Тому забезпечення ритмічності роботи підприємс­тва — важлива функція менеджера.

Іншим частковим законом є закон змагальності кадрів управління. Згідно з цим законом кожна соціально-економіч­на система повинна мати чіткий механізм оцінки та відбору управлінських кадрів відповідно до їх реальних здібностей. Дія такого механізму нерозривно пов'язана з конкурсним ви­бором та висуненням господарською системою найбільш про­фесійно підготовлених співробітників на заміщення керівних посад.

В організаційному забезпеченні професійного зростання персоналу управління необхідно враховувати підходи, що іс­тотно впливають на стимулювання їх професіоналізму. На під­вищенні професіоналізму працівників управління позитивно позначається використання двох основних підходів: по-перше, динамічної кар'єри, пов'язаної з вертикальним посадовим про­суванням (зростанням), зі зміною посад; по-друге, статичної кар'єри в межах одного апарату, одного рівня управління, од­нієї посади, що здійснюється шляхом професійного зростання зі зміною функцій, а також шляхом глибшого оволодіння про­фесією, уміннями та навичками, підвищення професійної ком­петентності. Можливим є поєднання цих підходів у розвитку

89

Розділ 2

Загальна характеристика організації

 

професіоналізму персоналу управління. При цьому важливо враховувати індивідуальні мотиви різних працівників апарату управління: здатність проявити творчість, оволодіння про­фесійною компетентністю, завоювання авторитету серед колег, зміцнення свого становища в організаційній структурі управ­ління.

У розробці стратегії зростання професіоналізму і висунен­ня співробітників з урахуванням дій закону змагальності кад­рів управління необхідно визначити критерій професійно-кваліфікаційного рівня на всіх етапах руху кар'єри для того, щоб професійні вимоги спонукали людину до оволодіння своєю професією, укріплювали її перспективу.

Є й інші часткові закони, що діють у різних країнах і різних галузях економіки.

Специфічні закони організації. Специфічні (особливі) зако­ни базуються на ефективному використанні законів у сфері функціонування організацій і людей.

До специфічних законів організації можна віднести:

• закон інформованості-впорядкованості;

• закон єдності аналізу і синтезу;

• закон пропорційності і композиції;

• закон диференціації й універсалізації функцій;

• закон своєрідності;

• закон соціальної гармонії;

• закон оптимального завантаження;

• закон ефективного сприймання і запам'ятовування ін­
формації.

Інформаційне середовище є об'єктом управління поряд з персоналом, фінансами, виробництвом. Воно підкоряється дії закону інформованості-впорядкованості. Під впорядкованістю розуміється гармонійний розвиток усіх елементів організації: системи управління, персоналу, підрозділів, економіки та ін., а також наявність між елементами встановленої взаємодії (взаємовпливу).

Формулювання закону інформованості-впорядкованос­ті: кожна система (біологічна або соціальна) прагне отримати якомога більше достовірної, цінної та насиченої інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище для стійкого функціо­нування (самозбереження).

90

Згідно з законом інформованості-впорядкованості, чим більшу інформацію про внутрішнє та зовнішнє середовище має в своєму розпорядженні організація, тим більшу вірогідність стійкого функціонування вона має. Закон вимагає від керівни­ків створення ефективної системи комунікаційних зв'язків, впровадження передових інформаційних технологій. На дум­ку багатьох дослідників, керівник від 50 до 90 % свого часу витрачає на комунікації. Обмін інформацією пронизує всі ос­новні види управлінської діяльності. Комунікації є пов'я­зуючими каналами, за допомогою яких здійснюються коорди­нація, впорядкування і регулювання діяльності людей.

Сприятливий результат в управлінні можливий лише в тому випадку, якщо використовується закон інформованості-впорядкованості. Для цього керівники організацій повинні: формувати для конкретного завдання оптимальний набір необ­хідних характеристик інформації; знаходити або створювати свої джерела з необхідними характеристиками інформації; підвищувати кваліфікацію своїх співробітників; впроваджу­вати передові інформаційні технології.

Аналіз і синтез є елементами біологічного й інтелектуаль­ного розвитку. Аналіз — це розділення цілого на частини, представлення складного у вигляді простих складових, зміна цих частин, додавання нових або усунення деяких з них для ефективної діяльності або зручності дослідження. Синтез — це з'єднання, об'єднання (уявне або реальне) оновленого набо­ру простих складових об'єкта в єдине ціле, узгодження їх діяльності для ефективнішої діяльності або зручності дослі­дження. Аналіз і синтез становлять основу інтелектуального процесу будь-якої розумної людини — цим вона відрізняється від інших представників тваринного світу. Аналіз та синтез властиві також і колективному мисленню учених, фахівців. Переважання колективного аналізу над синтезом приводить до диференціації наук, до глибшого вивчення спеціальних пи­тань. Аналіз і синтез в індивідуальному та колективному мис­ленні переплітаються і не можуть функціонувати окремо. Вони мають велике практичне значення у процесі реформування і реструктуризації компаній, організації колективної праці, на­укових дослідженнях.

91

Розділ 2

Загальна характеристика організації

 

 

У теорії організації аналіз включає дві основні процедури: розділення цілого на частини; поліпшення функціонування кожної з цих частин. Синтез також складається з двох проце­дур: узгодження характеристик виділених частин; об'єднання їх в одне ціле. Процедури поліпшення характеристик виділе­них частин організації та узгодження цих характеристик в ос­новному належать до теорії управління і менеджменту, а розді­лення і об'єднання — безпосередньо до теорії організації. Про­цеси розділення і об'єднання в природі і штучних організаціях здійснюються постійно і циклічно. Швидкість і результат пе­ретворень залежать від творчих ресурсів компанії, а також від діапазону зміни зовнішнього або внутрішнього середовища.

Формулювання закону єдності аналізу і синтезу: кожна система (біологічна або соціальна) прагне налаштуватися на найбільш економний режим функціонування за рахунок по­стійної зміни своєї структури або виконуваних функцій.

Для виконання цього закону керівникові рекомендується: складати та реалізовувати програми постійного вдосконалення організації, її елементів і підрозділів; проводити маркетингові дослідження в ключових сферах діяльності; використовувати інформаційні технології управління.

Будь-який вид діяльності людини пов'язаний з використан­ням певних ресурсів: комп'ютера, автомашини, одягу і т. ін. Кожен набір ресурсів має бути достатньо повним для успішно­го проведення тієї або іншої роботи. Збільшення кількості од­них ресурсів не може повністю компенсувати недолік інших. Будь-яка людина прагне для здійснення своєї діяльності мати необхідні ресурси в такій пропорції, яка забезпечила б їй зруч­ність та оперативність у роботі. Отже, пропорційність та ком­позиція — це природний процес в житті людини. Між поняття­ми пропорційність, композиція і гармонія можна поставити знак рівності. Як природний еволюційний процес гармоніза­ція відбувається на всіх рівнях світобудови. Основне завдання розумної людини полягає в тому, щоб не гальмувати цей про­цес, а головне завдання професійного менеджера — допомага­ти цьому процесу. Гармонія має системний початок, вона об'єк­тивна і не залежить від волі і бажання людини.

Формулювання закону пропорційності і композиції: кож­на система (біологічна або соціальна) прагне придбати, створи-

92

ти або зберегти в своїй структурі всі необхідні ресурси (компо­зицію), що знаходяться в заданому співвідношенні або задано­му підпорядкуванні (пропорції).

Р. Емерсон, розробник принципів продуктивності, підкрес­лював важливість пропорційності та композиції для досягнен­ня успіху в управлінській діяльності. Він писав, що якби мож­на було об'єднати всі цілі та ідеали, що надихають організацію від низу до верху, зібрати їх так, щоб всі діяли в одному й тому ж напрямі, то результати вийшли б колосальними. Але оскіль­ки насправді всі вони тягнуть у різні боки, то рівнодіюча часто виявляється дуже слабкою, а іноді просто негативною. На ос­нові цих думок можна зробити висновок про необхідність здій­снення в соціальних системах оптимального поєднання та гар­монізації загальних, часткових та індивідуальних цілей.

Професійна реалізація закону пропорційності і композиції базується на виконанні низки принципів: планування, коор­динування, обмеження, стабілізації, узгодження, повноти.

Сутність закону диференціації і універсалізації функцій полягає в тому, що в організаційних системах діють протилеж­но спрямовані процеси: розділення, спеціалізація функцій, що реалізовуються її елементами, з одного боку, та їх інтеграція, універсалізація — з іншого. В результаті збільшуються потен­ційні можливості складових елементів та поліпшуються ре­зультати їх взаємодії у вигляді приросту потенціалу організа­ції в цілому.

Формулювання закону своєрідності: кожна організація має найкращу і властиву лише їй організаційну структуру ви­робництва та управління. Будь-якій організації притаманні деякі особливості використання технологічного устаткування, професіоналізму і особових якостей персоналу, порядків та традицій відносин між працівниками за вертикаллю та гори­зонталлю. Ці особливості в сукупності визначають організацію як маленьке суспільство з власними населенням і територією, економікою і цілями, матеріальними цінностями та фінанса­ми, комунікаціями і ієрархією. Кожна організація має свою історію, культуру, технологічну філософію. Для здійснення їх гармонійної взаємодії слугує єдина, найбільш відповідна до них організаційна структура управління. Оригінальність кон­кретної організаційної структури управління досягається ви-

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 164; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!