ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ.                       

ЗРОСТАННЯ ЇЇ МІЖНАРОДНОГО АВТОРИТЕТУ

Ключові терміни та поняття

           

·  

· зовнішня політика

· дипломатія

· дипломатичні представництва

· договір

· принципи зовнішньої політики

· ЄС

 

· генеральна асамблея ООН

· СНД

· ЄЕП

· ПАРЄ

· РБСЄ

· Рада Безпеки ООН

· МПА СНД

Передумови формування зовнішньої політики. Зов­нішня політика — це віддзеркалення внутрішньої полі­тики держави. Але в Україні за час її існування як не- залежної держави успіхи першої перевищують другу.  

Зразу після проголошення Акту про державну незалежність був поінформований Генеральний секретар 00Н, розіслані ноти, якими усі країни були повідомле­ні про те, що Україна стала незалежною. Активізувало міжнародну діяльність МЗС України, воно було підго­товлено до такої роботи давньою участю в діяльності міжнародних організацій, як міністерство країни, що була членом 00Н. Були відкриті дипломатичні пред­ставництва, консульства, посольства в багатьох держа­вах світу, хоча й дуже важко було з приміщеннями (Росія  не віддала Україні жодного приміщення колишніх диплома­тичних служб СРСР).

Нова держава швидко створила собі позитивний імідж у світі і опинилася на перехресті інтересів світо­вої політики. Україна заявила про себе як про держа­ву, що дотримується виваженого зовнішньополітичного курсу, інтегрується в європейські структури.

Основна мета і завдання зовнішньої політики Укра­їни. Стратегічна мета зовнішньої політики — утверд­ження незалежності України. Цій меті підпорядкована вся концепція зовнішньополітичної діяльності неза­лежної держави, зафіксована в Постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики Украї­ни» (липень 1993 р.):

— визнання всіх договорів і угод з зарубіжними державами, які були заключені раніше, а також всіх договорів СРСР такими, що не суперечать Конституції України;

— прагнення стати безядерною державою, дотриму­ватися трьох основних принципів: не виробляти, не за­стосовувати, не набувати ядерної зброї;

— намір стати повноправним учасником загально­європейського процесу, виходячи з принципів пріоритет­ності прав, зазначених в міжнародних документах та угодах;

— створення максимально сприятливих умов для розвитку національних меншин, виходячи з важливості цього питання;

—відстоювання цілісності й неподільності терито­рії України, недоторканості її кордонів й відмова від домагань на територію будь-якої держави;

— визнання пріоритету різнобічних зв'язків з Ро­сійською Федерацією й іншими державами, що виникли на пострадянському просторі.

Принципи зовнішньої політики України: дотримання норм міжнародного права;  принциповість; прогнозованість; прагма­тизм; невтручання у внутрішні справи інших держав.

Активність зовнішньої політики та міжнародної ді­яльності:

— швидко відбувався процес визнання України сві­товим співтовариством: на 1 січня 1997 р. її визнало вже понад 160 держав світу, переважна більшість з них за-ключила з Україною дипломатичні стосунки;

— прискорена інтеграція в європейські структури: в 1995 р. України прийнята до Ради Європи; в 1996 р. стала повноправним членом Центральної Європейської Ініціа­тиви (ЦЕІ).;

 — важливе місце посідало двустороннє співробіт­ництво; значний вклад в міжнародне визнання Украї­ни внесли державні візити президентів Л. Кравчука та Л. Кучми,   міністрів закордонних справ А. Зленка, Г. Удовен­ка, Б. Тарасюка та інших державних діячів України в країни Захід­ної та Східної Європи, Америки, а також в держави Східного та Афро-Азіатського регіону;

— активна участь в ядерному роззброєнні: 16 лис­топада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що створило можли­вість додаткових інвестицій розвинутих держав в еконо­міку України; в 1994 р. Україна прийняла участь в зустрічі голів держав та урядів країн-учасниць Ради по безпеці й співробітництву в Європі (РБСЄ), що прохо­дила в Будапешті. Лідери України, США, Великобрита­нії та Росії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Три ядерні держави зобов'язалися: поважати незалежність, територіальну цілісність України; утри­муватися від загрози силою, від економічного тиску; до­биватися негайних дій з боку Ради безпеки 00Н на ви­падок агресії проти України. Все це свідчило про поси­лення впливу України на проблеми загальноєвропейсь­кого та світового значення.

Пріоритетні напрями зовнішньої політики —розши­рення співробітництва з державами СНД. Позиція Ук­раїни на зустрічах керівників країн СНД (1992— Мінськ, 1994 — Алма-Ата, 1995—2004 — ряд зустрічей в Москві) випливає з прагнення будувати незалежну державу, розширювати і поглиблювати співтовариство на рівних засадах з усіма країнами «ближнього зару­біжжя». Участь України в цих зустрічах значною мірою сприяла зміцненню і розширенню взаємовигідних стосун­ків шляхом підписання двосторонніх договорів.

Нелегко складаються відносини з Росією. Дві сусідні держави до 1997 р.  не мали всеоб'ємного договору про дружбу і співробітництво. Причини такої ситуації — рецидиви імперської політики, які проявляються в діях владних структур Російської Федерації.            

Незважаючи на позицію російського парламенту, іс­тотному просуванню в нормалізації українсько-російсь­ких відносин сприяли неодноразові зустрічі екс-президента України Л. Кравчука та Президента України Л. Кучми з російськими президентами  Б. Єльциним та В, Путіним. Наслідки цих зустрічей, а та­кож зустрічі Голів Урядів України та Росії мали важ­ливе значення:

— розв'язані проблеми стратегічних наступальних роззброєнь, що дозволило Україні стати учасником цьо­го договору;

— досягнуті результати в розробці механізму попе­редження локальних конфліктів (ініціатива України у врегулюванні конфлікту в Придністров'ї, участь україн­ського військового підрозділу в миротворчій місії 00Н в Боснії та Герцеговині, Іраку тощо);

- розблоковано питання закордонної власності був­шого Союзу;

— завершився довготривалий  переговорний процес з проблем Чорномор­ського флоту.

Водночас низка проблем і сьогодні залишається ос­новним «нервом» у стосунках України з Росією:

— подальша доля Чорноморського флоту;

— проблема Криму: з юридичної точки зору цієї проблеми ніби й не існує й не може існувати, так як Крим, що в 1954 р., як відомо, увійшов до складу Ук­раїни, є невід'ємною її частиною. Хельсінські угоди 1975 р. не допускають перегляду кордонів в Європі. Но­ва Конституція України (р. X) визначила статус Криму як невід'ємної складової частини України. Але фактич­но «кримська проблема» залишається тією картою, яку постійно розігрують певні політичні сили Росії, роблячи наріжним каменем її «севастопольську проблему». Особливо загострилося це питання під час президентських перегонів 2004 року.

— дискусійним та надзвичайно гострим залишалося довго й питання про входження України до МПА СНД (Міжпарламентської Асамблеї СНД). Партії лівого блоку у ВР України безоглядно погоджуються на таке входжен­ня, партії правого блоку та центристського спрямуван­ня вимагають документи, які засвідчили б статус та пов­новаження МПА (Статуту), яких немає, а з боку Асамб­леї робляться спроби перебрати на себе функції над­державного органу. Врешті-решт Україна стала членом МПА.

 

 

                                  З а п и т а н н я:

  1. Яке, на Вашу думку, співвідношення внутрішньої і зовніш­ньої політики?

  2. В якому документі зафіксовані основні напрямки зовнішньої політики України?

3. Якими конкретними прикладами Ви можете підтвердити ак­тивність зовнішньої політики України в 1992—1997 рр.?

4. Що заважає нормальним зовнішнім стосункам між Україною та Росією та які проблеми залишаються основним „нервом» у цих стосунках?

 

        КОНСТИТУЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

 

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 358; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!