РОЗГРОМ ВІЙСЬК ВЕРМАХТУ НА КУРСЬКІЙ ДУЗІ.

ПОЧАТОК ВИГНАННЯ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ 3 УКРАЇНИ

Ключові терміни та поняття

· корінний перелом у війні

· Східний вал

· наступальна операція

Початком визволення території України від нацист­ських окупантів стала Сталінградська битва (19 листопа­да 1942 р.—2 лютого 1943 р.), в ході якої Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. чоловік, тобто 1/4 усіх дію­чих на радянсько-німецькому фронті фашистських військ.

Уже 18 грудня в ході контрнаступу було звільнено перший український населений пункт—с. Півнівку Міловського р-ну Ворошиловградської (Луганської) об­ласті. До лютого 1943 р. було звільнено значну части­ну Донбасу і Харківщини.

Влітку 1943 р. Німеччина, здійснивши тотальну мо­білізацію, вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ.  Незадовго до початку Курської битви у червні 1943 р. в Кі­ровограді відбу­лась зустріч Молотова з Ріббентропом, під час якої роз­глядалося питання щодо заключення сепаратного миру: Ріббентроп пропонував, щоб майбутній російський кор­дон проходив по р. Дніпро, в той час, як Молотов відстоював  як мінімум відновлення колишніх кордонів Радянського Союзу (Б. Ліддел Гарт.  «Друга світова війна»).

Битва на Курській дузі, що почалася 5 липня 1943 р., тривала майже 2 місяці. В ній брало участь більш як 4 млн. солдат. За 50 днів боїв  Германія  втратила  понад 1,5 млн. своїх воїнів, 3 тис. гармат, 1,5 тис. танків. В цій битві стратегічна ініціатива остаточно була вирвана з рук гітлерівської германії.

Розвиваючи успіх, війська Південно-Західного фрон­ту (команд. Р. Малиновський) на початку вересня виз­волили Донецьк і вийшли до Дніпра в районі Дніпро­петровська. Війська Південного фронту (Ф. Толбухін)  визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя. Війська Воронезького фронту (М. Ватутін) визволили Суми та вийшли до Дніпра в районі  м. Переяслав-Хмельниць­кий, що на Київщині.

Зайняти столицю України Сталін вимагав до річниці Жовтневої революції. Щоб полегшити форсування Дніпра передбачалося викинути на правий берег сильний Повітряний десант—дві бригади. Але десантування проведено невдало, раптовість була втрачена. Генштаб вважав, що в цих умовах наступ з Букринського плацдарму навряд чи може розраховувати на успіх. За на­поляганням Сталіна наступ було розпочато і на світанку 6 листопада ціною величезних жертв Київ було взято, тільки в районі Букрина загинуло 40 тис. радянських бійців. За подвиги, здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу [більш як 20 % від усіх, хто одержав це звання за увесь  період війни).

Форсування Дніпра і взяття Києва зірвало план Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступ­ний  «Східний вал» і з метою вимотування сил Червоної Армії перейти до затяжної позиційної війни. Саме тому  перемога у битві за Дніпро і стала завершенням корінного перелому у Другій світовій війні.

Досягнення вирішальних перемог на фронтах значною мірою було зумовлене працею трудівників тилу, завершенням перебудови економіки на воєнний лад. Ве­ликим був вклад евакуйованих з України на Схід (Новосибірськ, Свердловськ, Томськ, Омськ, Іркутська, Куйбишевська та ін. області РСФСР) 550 великих  підприємств ЗО галузей промисловості. Плідно працювала й евакуйована в Уфу АН УРСР. Достатньо назвати швидкісну  зварку, розроблену для виробництва танків колективом Інституту електрозварювання під керівництвом Г Патона, роботи академіка Н. Доброхотова, який  запропонував  нову технологію виплавки броньованої сталі тощо.

 

                       З а п и т а н н я:

1. Звільненням якого населеного пункту почалося звільнення України від фашистських окупантів?

2. В ході якої воєнно-стратегічної операції почалося визволення України від німецько-фашистських окупантів: московської, сталінградської, курської?

  3. Яку роль в очищенні України від німецьких нацистів відіграла Курська битва?

 4. Назвіть основні воєнні операції по звільненню Лівобережної України і Донбасу?

 

 

                         ФОРСУВАННЯ ДНІПРА

                       

Ключові терміни та поняття

· Букринський плацдарм

· Лютізький плацдарм

· форсування

· партизанські з’єднання

Поразки влітку 1943 р. завдали нового удару воєн­ному престижеві Німеччини. Італія вийшла з війни. Ні­мецьке командування боялося, що з наближенням фрон­ту до кордонів Угорщини, Болгарії і Румунії ці країни можуть наслідувати її приклад. Крім того, фашисти за всяку ціну прагнули вдержати захоплені ними важливі економічні райони України, які давали значну кількість сільськогосподарської продукції. Виходячи з цих мірку­вань, німці розглядали Дніпро як останній рубіж своєї оборони. Лінія Дніпро — Сож, за планами нацистських генералів, повинна була стати укріпленим рубежем, що за спеціальним наказом 11 серпня 1943 р. отримав наз­ву «Східний вал», на якому зупинився б наступ радянсь­ких військ. Гітлерівське командування було переконане, що подолати величезний водний масив, широкий і гли­бокий Славутич з високими кручами на правому березі з ходу Червона Армія не в змозі, для цього потрібно бу­де принаймні декілька місяців. Доля Німеччини пов'я­зувалася ними з утриманням лінії Дніпра. Ось чому тут, на сивому Славутичі, гітлерівське командування зосере­дило найчисленніше угруповання своїх військ і техні­ки: 2-Ї армії з групи армій «Центр», 1-ї та 4-ї танкової, 6-ї та 8-ї армій з групи армій «Південь», всього 1 млн. 240 тис. солдат і офіцерів, 12600 гармат і мінометів, близько 2100 танків та штурмових гармат, до 2 тис. бо­йових літаків.

Для Червоної Армії розгром німецько-фашистських військ на Дніпрі відкривав шлях до визволення столиці України — Києва та забезпечував подальший стрімкий наступ радянських військ по звільненню правобережної України і виходу до західних кордонів Союзу. Успіх у виконанні цього стратегічного завдання міг бути забез­печений лише раптовістю та високим наступальним за­палом Червоної Армії. Тут, на берегах Дніпра, Червона Армія мала перевагу перед армією противника по всіх військових показниках — кількість її бійців переважала противника в 2,1 раза; гармат і мінометів—у 4 рази;танків—в 1,1 раза; літаків—в 1,4 раза.            

Форсування Дніпра розгорнулося на 750-кілометро-вій ділянці від гирла р. Сож до м. Запоріжжя, у смузі воєнних дій 4-х фронтів: Центрального (Білоруського), Воронезького (1-го Українського), Степового (2-го Ук­раїнського) та Південно-Західного (3-го Українського) - (у дужках — назва фронтів, яку вони отримали з 20 жовтня 1943 року). Форсування Дніпра складалося з багатьох, майже одночасних фронтових і армійських операцій на різних напрямках.

Наближення Червоної Армії до Дніпра створило умо­ви для встановлення зв'язку військових частин з чис­ленними партизанськими з'єднаннями і загонами, які ді­яли в Придніпров'ї та на Правобережжі. Партизани Ук­раїни захоплювали і підготовляли для частин Червоної Армії переправи через Дніпро, Десну, Прип'ять, добува­ли для командування фронтів цінні відомості про роз­міщення військ і оборонні спорудження противника; від­шукували найзручніші й найнебезпечніші місця для пе­реправ; передавали частинам Червоної Армії тонни бен­зину, зброю і продовольство.

При форсуванні Дніпра важливу роль відіграли са­пери: вдень і вночі вони перевозили війська через річку на допоміжних і місцевих переправних засобах, наво­дили паромні переправи, будували мости. Під Київ та інші великі міста на Дніпрі стягалися інженерно-сапер­ні війська, що були в розпорядженні командуючих армій і фронтів, для будування спеціальних і пішохідних мос­тів, через які можна було б переправляти танки, артиле­рію, автомашини, залізничні ешелони, людей.

При форсуванні Дніпра, у боях за визволення Ліво­бережної України, захоплення і вдержання плацдармів (9 штук) на його правому березі найактивнішу участь брали 5 повітряних армій, які прикривали дії наземних військ. Небо над Дніпром стало ареною повітряних боїв, лише за 7 днів (7—13 жовтня) над Дніпром було зби­то до 200 літаків противника, або 1/10 частину усього їх складу.

Тисячами і сотнями тисяч населення придніпровських сіл і міст виходило на берег Дніпра і брало участь у зведенні переправ. Під артилерійським обстрілом і бом­бардуванням з повітря сапери й населення, виявляючи мужність і самовідданість, вдень і вночі в крижаній воді проводили будівельні роботи.

В кінці вересня 1943 р. частини Центрального й Во­ронезького фронтів при підтримці партизан і місцевого населення форсували Дніпро з півдня й півночі від Ки­єва і утворили два плацдарми — Букринський і Лютізький.

Війська Степового й Південно-Західного фронтів форсували величезний водний рубіж Дніпра на ділянці між Кременчуком та Дніпропетровськом. В жовтні були звільнені крупні промислові центри Придніпро­в'я: Запоріжжя (14 жовтня), Дніпропетровськ (25 жовт­ня), Дніпродзержинськ (25 жовтня).  

29 вересня 1943 р. Ставка Верховного Головнокоман­дування поставила перед Воронезьким фронтом зав­дання: зосередити  зусилля на київському напрямі, вза­ємодіючи з військами Центрального фронту, розгромити вороже угруповання і оволодіти Києвом.

Зайняти столицю України Сталін вимагав до річни­ці Жовтневої революції. Щоб полегшити форсування Дніпра, передбачалося викинути на правий берег силь­ний повітряний десант — дві бригади. Але десантування пройшло невдало, раптовість була втрачена. Генштаб вважав, що в Цих умовах наступ з Букринського плац­дарму навряд чи може розраховувати на успіх. Але Ста­лін наполягав на своєму. Наступ було розпочато, і на світанку 6 листопада Київ було взято, але ціною вели­чезних жертв. В результаті тільки в районі Букрина за­гинуло 40 тис. бійців.

Після невдалої атаки з Букринського плацдарму, вирішальним став Лютізький плацдарм: в обстановці повної таємниці були перекинуті на Лютіж техніка й частини фронту.

З листопада після могутньої артпідготовки почався наступ на Київ з півночі. Удар був раптовим для про­тивника. В ніч на  6 листопада війська генерала Ватутіна (командуючий фронтом) увірвалися на північні око­лиці Києва, а потім перемістились в центр. Першим з боєм увійшов в місто 207 танковий батальйон 22-ої гвар­дійської бригади під командуванням Д. Чумаченко. На Хрещатику вони з'єдналися з воїнами 21-го стрілкового полку.

Бої за Київ були дуже кровопролитними. Похоронні команди не справлялися з завданнями. Сталінський ре­жим срочно мобілізував 16—17-літніх юнаків на допомо­гу похоронним командам і на бойові дії. Недосвідчені і не навчені вони ставали жертвами фашистських куле­метників. Такою кривавою ціною до річниці Жовтневої революції було взято м. Київ.

За подвиги, здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу (це більше як 20 % від усіх, хто одержав це звання за пе­ріод всієї війни).

Форсування Дніпра і взяття Києва зірвали план Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступ­ний «Східний вал» і з метою вимотування сил Червоної Армії перейти до затяжної позиційної війни. Саме тому перемога у битві за Дніпро і стала завершенням корінного перелому у ході Другої світової війни.

 

                      З а п и т а н н я:

1. Коли завершився розгром німців на Лівобережній Україні?

2. Яку роль битва за Дніпро відігравала в планах нацистської Німеччини та радянського командування?

3. Що Ви знаєте про роль партизанських з'єднань і загонів у битві за Дніпро та звільнення Києва?

4. Які подвиги воїнів, саперів, населення придніпровських міст та сіл при форсуванні Дніпра і звільненні Києва Ви можете на­звати?

5. Дайте оцінку цій величній воєнно-стратегічній операції часів Другої світової війни.

 

АНТИНАЦИСТСЬКИИ РУХ ОПОРУ

В УКРАЇНІ В 1943 РОЦІ

Ключові терміни та поняття

· „рейкова війна”

· ОУН-УПА

· партизанські рейди

· підпілля

· УГВР

· УНРА

 

Якщо на початку Великої Вітчизняної війни він був не достатньо організований, непідготовлений до роботи у ворожому тилу, відчувався дефіцит підготовлених пар­тизанських кадрів, суттєво відчувалася відсутність єди­ного координаційного центру, то в 1943 р. цей рух пе­ретворився на всенародний, добре озброєний, керований з одного центру.

В 1943 р. партизани в окупаційній зоні розгорнули справжню «рейкову війну»: вони підірвали в окупованій зоні майже 4 тис. ешелонів та 1,5 тис. залізничних і шо­сейних мостів.

На початок 1944 р. у Вінницькій, Кам'янець-Подільській, Житомирській, Кіровоградській, Тернопільській і Чернівецькій областях діяло понад 350 підпільних ор­ганізацій. Найважливішим їх завданням з початком ви­зволення України стало врятування підприємств, міст і сіл від руйнування німецькими військами. Під керів­ництвом підпілля робітники ховали цінне устаткування, інструменти, готову продукцію, знищували фашистських факельників, підривні команди, виводили з ладу транс­портні засоби. Караюча рука радянських підпільників здійснювала правосуддя над фашистськими чиновниками, які безпосередньо керували винищенням населення України. Особливої активності добилися підпільники м. Рівне (легендарний розвідник М. Кузнєцов, М. Струтинський, М. Шевчук та ін.). Німецькі окупанти в Рів­не жили в постійному страхові: рівненські патріоти висадили в повітря фашистську комендатуру, автомашини з радіостанцією, організовували вибухи на вокзалі. Кох, наляканий активними діями підпільників і радянських розвідників, фактично втік у Східну Прусію. В Рівне при­їжджав зрідка, в броньованому автомобілі та й то під сильною охороною.

Зростала чисельність партизанських загонів. Лише за чотири місяці 1943 р. їх кількість зросла в 2,5 рази. Справжньою базою численних партизанських форму­вань були в цей час Чернігівщина й Сумщина, Київська та Житомирська області. Так, в Чернігівській області діяло сильне бойове з'єднання з 14 загонів під команду­ванням М. Попудренка та С. Новікова. Восени 1943 ро­ку тут боролося з ворогом понад 20 тис. партизан.

Партизанський рух набув таких форм, що значна час­тина областей підпадала під контроль партизанів.

На території Київської області до літа 1943 р. вже діяло 54 партизанських загони і групи, що об'єднували 13 тис. бійців. Справжня партизанська зона утворила­ся в чотирикутнику: Новоград-Волинський — Корос­тень — Київ — Житомир.

Утворення в тилу ворога партизанських зон стало незаперечним свідченням масовості партизанського ру­ху і безсилля фашистських окупантів перед народним опором.

Підтримуючи дії регулярної Червоної Армії, окремі загони за вказівкою Українського партизанського шта­бу перенесли свою діяльність на територію Польщі, Чехословаччини, Угорщини.

В цей період відбувається також становлення оунівського партизанського руху. Перші загони виникли ще в середині 1942 р. на Поліссі. Після хвилі масового де­зертирства з рядів української поліції навесні 1943 р. військові формування ОУН-Б значно зросли і почали на­зивати себе УПА. Очолив Її Роман Шухевич (Тарас Чупринка). В середині 1943 р. УПА С. Бандери насиль­но включила до свого складу майже всі загони Бульби-Боровця та частини ОУН-М. Рештки бульбівців утвори­ли незалежне партизанське з'єднання під назвою «Укра­їнська Народна Революційна Армія» (УНРА) і продовжували бойові дії проти червоних партизанів та німців аж до кінця 1943 р., коли Бульба-Боровець був заареш­тований німцями і кинутий до концентраційного табо­ру Заксенхаузен.

Зоною активних дій УПА стали переважно Волинь, Полісся та Галичина, кількість вояків досягла (за різ­ними даними) від 50 до 100 тис. чол. Восени 1943 р. у складі УПА було 15 національних підрозділів: азербайд­жанський, грузинський, узбецький тощо. З ініціативи ОУН—УПА в листопаді 1943 р. відбулася Перша Кон­ференція Поневолених Народів Східної Європи і Азії, яка закликала до створення єдиного фронту боротьби за національне звільнення від сталінського та гітлерівсько­го імперіалізмів.

Ріст рядів УПА, яка охопила всю Україну (УПА-Північ, УПА-Південь, УПА - Захід, УПА –Схід), поповнення загонів людьми різних національностей та політичних поглядів зумовлював необхідність суттєвої ревізії ідеології та політики ОУН-Б. Одним з перших кроків на шляху трансформації інтегрального націоналізму була відмова від ідеї етнічної винятковості.

Намагаючись зібрати реальні українські сили, ОУН в цей час починає поступово еволюціонізувати в демо­кратичному напрямку. Саме з ініціативи ОУН-Б непо­далік від Самбора (Галичина) у липні 1944 р. розпочав свою роботу Великий Збір, на якому були присутні пред­ставники різних довоєнних партій Західної України (крім ОУН-М) та східних українців. Тут і було утворе­но Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яку дехто з істориків називає «тимчасовим українським пар­ламентом», або «координаційним воєнно-політичним центром».

Під час війни УПА намагалася активно відігравати роль «третьої сили» на території України. Так, лише у жовтні—листопаді 1943 року вона провела 47 боїв про­ти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Проте після зайняття Червоною Армією Лівобережжя і Дон­басу основний удар УПА спрямовує проти радянських військ.

 

                        З а п и т а н н я:

1. Які зміни і труднощі в процесі свого становлення пережив партизанський рух в тилу ворога?

2. Що Ви знаєте про т. зв. «рейкову війну»?

3. Кого із видатних керівників великих партизанських з׳єднань Ви знаєте?

 4. Де виникли перші військові формування УПА? Хто їх очолив? Які українські регіони, окуповані німцями, стали зоною активних дій УПА?

5. Чому в історичній літературі сьогодення йдеться про те, що ОУН—УПА воювала «на два фронти»?

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 303; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!