УКРАЇНА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ

ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Ключові терміни та поняття

· „новий Сталінград”

· колабораціонізм

· наступальні операції

· партизанські рейди

· дивізія СС „Галичина”

· „другий фронт”

· „п’ята колона”

· УГВР

· НКВД

 

Після битви за Дніпро та звільнення Києва радянське командування силами чотирьох Українських фронтів здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію України.

Внаслідок наступу 1-го Українського фронту в напрямку Вінниці 31 грудня 1943 р. було звільнено Жи­томир, через три дні — Новоград-Волинський, потім Бі­ла Церква, Бердичів. Були повністю звільнені Київська і Житомирська області (Житомирсько-Бердичівська операція)  

5 січня наступ розгорнули армії ІІ-го Українського фронту. 8 січня було звільнено Кіровоград. Потім, в се­редині січня 1944 р. наступила короткочасна пауза, яку радянське командування використало для підготовки до розгрому корсунь-шевченківської та нікопольської фашистських угрупувань.

В лютому було оточено, а потім й розбито (17 чис­ла) величезне угрупування гітлерівських сил: 18 тис. солдат попали в полон, основна маса військ чисельніс­тю в 55 тис. чол. була знищена. «Новий Сталінград» (правда, менших розмірів) — так оцінювали поразку в Корсунь-Шевченківській операції нацистські генерали.

Майже водночас з Корсунь-Шевченківською опера­цією війська 1-го Українського фронту приступили до здійснення Ровенсько-Луцької операції. 2 лютого було звільнено Луцьк та Рівне. Неоціненну допомогу радян­ським військам під час цієї операції надали партизани під керівництвом видатних діячів партизанського руху Сабурова, Федорова, Бегми.

Внаслідок спільних дій 3-го та 4-го Українських фронтів в лютому місяці 1944 р. було розгромлено Ніко­польське угрупування нацистських військ, 8 лютого звільнений крупний промисловий центр України Ніко­поль. На підступах до міста троє воїнів: українець Іван Галенко, росіянин Степан Конєв та азербайджанець; Омар Омаров Кадир-огли повторили подвиг Олександра Матросова.

З 17 по 22 лютого, проводячи жорстокі бої, радянські війська звільнили ще один крупний промисловий центр України — Кривий Ріг (Криворізька операція).

В кінці лютого, завершивши розгром криворізько-ні­копольського угрупування німецьких військ, радянсь­кі війська зайняли вигідні позиції для наступу на Крим.

Таким чином, в ході зимового наступу чотирьох Ук­раїнських фронтів, відкинувши противника на 80— 350 км. від Дніпра, радянські війська завершили звіль­нення Київської, Дніпропетровської, Запорізької й Жи­томирської областей. Ворога було вигнано з більшої частини Рівненської та Кіровоградської областей, а та­кож з ряду районів Вінницької, Миколаївської, Кам'я-нець-Подільської та Волинської областей України.

Вигнання окупантів з Правобережної України. Звіль­нення Криму. В березні—квітні 1944 р. радянське командування приступило до другого етапу операцій по вигнанню нацистських військ з Правобережної України. 18 березня війська 1-го Українського фронту звільнили Вінницю, 25—Проскурів, 29—Чернівці, 15 травня— Тернопіль.

5 березня після надзвичайно важких боїв війська 2-го Українського фронту звільнили Умань, 13 березня війська 3-го Українського фронту звільнили Херсон, вийшли до Дністра та пониззя Південного Бугу й при­ступили до їх форсування. Першими на державний кор­дон з Румунією 25 березня 1944 р. вийшли з'єднання 27 армії 2-го Українського фронту.

Водночас (28 березня) війська 3-го Українського фронту звільнили Миколаїв. До 17 квітня вони, форсу­вавши Дністер, вийшли до передгір'я Карпат і разом з військами 2-го Українського фронту прорвали тут оборону противника.

Гітлерівське командування прагнуло якнайдовше тримати Одесу та Чорноморське узбережжя. Але 10 квітня після 12-годинних важких боїв Одеса—важли­вий промисловий центр і першокласний порт на Чорно­му морі — була повернута. Велику роль в її звільненні відіграли кораблі Чорноморського флоту. Ворог втра­тив тут 6 тис. вбитими, пораненими та полоненими. Вна­слідок Одеської операції радянські війська відкинули ворога на 150—180 км., звільнили Миколаївську, Одесь­ку області України та частину Молдавії. Вороже угрупування в Криму опинилось в оточенні, відрізаним від своїх частин.

В травні 1944 р. було звільнено Крим, що мало важ­ливе воєнно-політичне значення. Було ліквідовано вели­кий стратегічний плацдарм німецько-фашистської армії на Чорному морі. Чорноморський флот повернувся в Се­вастополь. 126 радянських воїнів були удостоєні висо­кого звання Героя Радянського Союзу.

Таким чином, внаслідок весняного наступу 1944 р. радянських військ на Україні нацистські війська були відкинуті на захід ще на 250—450 км.

Радість населення Криму в звёязу із звільненням півострова від окупантів дуже швидко змінилася жахом. Все кримськотатарське населення по звинуваченню у колабораціонізмі рішенням ДКО (травень 1944 р.) було виселенов Середню Азію. Із загального числа (майже 239 тис.) депортованих 80 % складали жінки і діти, майже половина з них в 1944-1945 рр. загинула. Така ж доля судилася грекам, вірменам, кримчакам, болгарам, що проживали в Криму. Практику депортацій радянська влада почала ще в 1941 році, виселивши з території України у східні регіони Радянського Союзу німців, сотні тисяч яких проживали в південних областях ще з часів Катерини П. Десятиліттями над ними висіло звинувачення у зрадництві.

Завершення звільнення території України. В липні-серпні 1944 р. розгорнулася могутня Львівсько-Сандомірська операція, в ході якої було звільнено Станіслав, Перемишль, Львів.   За прояв­лений героїзм під час воєнних дій 160 воїнів стали Героя­ми Радянського Союзу. Третю медаль «Золота Звезда» отримав льотчик А. І. Покришкін.

У вересні – жовтні в ході Східно-Карпатської операції територія України була повністю звільнена від окупантів, а наприкінці цього мі­сяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття.  

Розгром військ Німеччини та її союзників на Правобережній Україні активізував радянський партизанський рух ( глибокі рейди партизанських загонів у тил ворога, Львівсько- Варшавський рейд дивізії Ковпака під командуванням П.Вершигори) та українських національних сил – ОУН-УПА. Саме в цей період була сформована УГВР – позапартійна структурв „армії без держави” з функціями громадянського й військового управління, яка після перемоги над ворогом і досягнення незалежності України повинна була передати всю повноту влади Українським Установчим зборам.

Роль „п’ятої колони” відігравала стрілецька дивізія СС „Галичина”, сформована зусиллями ОУН(М) ще в 1943 році. ОУН)Б) вела агітацію проти формування цієї дивізії, закликаючи юнаків поповнювати лави УПА. Частина рядових і офіцерів перейшла в лави УПА, а частина, яка залишилася, в червні 1944 р. була кинута німцями у бій під Бродами, в ході якого більшість її бійців загинула чи попала в полон.

Останній етап вигнання гітлерівців з України був складним і суперечливим. 28 жовтня 1944 року вся територія України була остаточно звільнена від загарбників. В ході визвольних операцій 1944 р. в Україні загинуло понад 3,5 млн. воїнів.

Відбудова народного господарства на звільненій ук­раїнській території. Це завдання, що постало перед ук­раїнським народом з визволенням Червоною Армією її території, виявилося досить складним. Україна лежала в руїнах: були зруйновані 16150 підприємств, 27910 кол­госпів, майже дев'ять сотень радгоспів, 1300 МТС, де­сятки тисяч шкіл, технікумів, вузів, лікарень, наукових установ, підприємств побуту тощо. Понад 10 млн. меш­канців України залишилися без крову, проживали в зем­лянках, хрущобах, а іноді просто під відкритим небом. Не вистачало обладнання, транспорту, інстру­ментів, а саме головне — кваліфікованих робітників. В зо­ні окупації було знищено 5,5 млн. чол. Так, напр., з 900 тис. жителів м. Києва в 1940 р. до 1945 р. залишилося 186 тис. Майже по 200 тис. втратили Одеса і Харків, 100 тис.—Рівне, така їж сумна картина була і в інших містах, які знелюдніли й лежали в руїнах. Попри всі ці труднощі трудівники України вершили справді звитяжні справи: відбудовували Придніпровський металургійний район, Криворізький рудний басейн, шахти Донбасу, ма­шинобудування Києва, Одеси, Харкова, Полтави. Вже на кінець війни в Україні поновила роботу 1/3 підприємств, що працювали тут до війни. Вони давали 1/4 до­воєнної продукції.

 

                        З а п и т а н н я:

1. Внаслідок яких наступальних операцій була звільнена від фашистських окупантів Україна?

2. Що Ви знаєте про антинацистський опір на завершальному етапі війни?

3. Які зміни в розвитку партизанського руху та ОУН-УПа відбулися в 1944 році?

4. Чим можна пояснити рішення ДКО про виселення кримських татар у Східні райони СРСР?

5. Що Ви знаєте про долю бійців дивізії СС „Галичина”

6. Які проблеми постали перед Радянською владою і українсь­ким народом на звільненій від нацистів території?

 

                   УКРАЇНЦІ В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Ключові терміни та поняття

· евакуація

· рейх

· антинацистський рух опору

· план „Внлика Україна”

 

· план „Велика Німеччина”

· матеріально-технічний фундамент перемоги

· еміграція

Ще задовго до початку Другої світової війни Україна вхо­дила в орбіту колоніальних планів кайзерівської Німеч­чини, як матеріальна база, що могла б дати їй продо­вольство та сировину, та як маріонеточне утворення, за допомогою якого Німеччина, приєднавши до Західної України всю територію України, потім Донську об­ласть Тереку і Кубані на Північному Кавказі, могла б розпочати практичне розчленування та завоювання Со­юзу РСР. Ідея створення «Великої України» під протек­торатом та «захистом» Німеччини постійно обговорюва­лася і досліджувалася в бюро Розенберга. Початок вій­ни проти Радянського Союзу означав, що німецькі пла­ни щодо українських земель фактично вступили у вирі­шальну фазу свого практичного здійснення.

Ось чому, коли з початком вторгнення нацистських військ на територію СРСР та закликом (з боку радянсь­кого керівництва) народів країни до Великої Вітчизня­ної війни, Україна на протязі перших трьох місяців вій­ни до лав армії і флоту відправила 2,5 млн. своїх синів і дочок.

Серед військового керівництва СРСР було немало українців: Р. Малиновський, С.Тимошенко, А.Єременко, П.Рибалка, К. Москаленко та ін.. З 25 фронтів, що діяли впродовж радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися українськими маршалами й генералами.

Серед радянських воїнів під час крупних оборонних операцій 1941—1942 рр. були сотні тисяч українців. По­ряд з представниками інших національностей вони про­являли чудеса мужності під час 72-денної оборони Киє­ва (до складу військ Південно-Західного фронту влило­ся 200 тис. мешканців міста, 90 тис. записалися добро­вольцями-ополченцями, 180 тис. вийшли на будівництво оборонних споруд навколо столиці України); 73-денної оборони м. Одеси, в ході трагічних воєнних оборонних боїв в районі Умані, Харкова, в битві під Москвою, в Криму тощо. 13 місяців, замість запланованих декіль­кох тижнів,  потрапив вермахт на захоплення України.

В ході наступальних операцій 1943 р. (Сталінградській та Курській битвах, при форсуванні Дніпрі,  битві за Київ тощо), на завершальному етапі війни (1944— 1945 рр.) в Корсунь-Шевченківській битві, в ході звіль­нення Лівобережної України, в Кримській та Ясско-Кишинівський операції немеркнучою славою вкрили себе і воїни-українці. Подвиг білоруса капітана Гастелло, який спрямував свій палаючий літак на танкову колону фашистів, повторили 52 українця; серед учасників по­вітряних таранів—55 льотчиків-українців та уроджен­ців України; 25 українських воїнів є поміж тих, хто, ря­туючи товаришів під час бою, закрив своїм тілом амб­разуру ворожих дотів.

В багатонаціональному складі Збройних Сил Радян­ського Союзу, що вели воєнні дії вже на території «рей­ху» та його союзників, а також здійснювали визвольну місію Червоної Армії в Європі, значно зросла питома вага воїнів-українців. Особливо це стосувалося 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських та 1-го Білоруського фрон­тів, особовий склад яких був українізований за рахунок жителів України, мобілізованих до армії у 1943— 1945 р. Вони приймали участь в надзвичайно складних воєнних операціях 1944—1945 рр.: Вісло-Одерській, Східно-Пруській, Західно-Карпатській, Берлінській. Лише за штурм Берліна серед 589 воїнів, відзначених вищою на­городою —званням Героя Радянського Союзу— 108 вої­нів-українців, багато тисяч стало кавалерами орденів та медалей Радянського Союзу.

Серед військового керівництва СРСР були відомі українці – А.Єременко. С.Тимошенко. Р. Малиновський, П. Рибалко, К. Москаленко та інші. З 15 фронтів., які діяли в роки радянсько-німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами – українцями за походження.

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло по­над 3 млн. українців, кожен 6-й житель республіки; кожен другий із тих, хто залишився живими, став інвалідом.

Українці волювали в Другій світовій війні проти гітлерівської Німеччини та її союзників не тільки в складі Радянської армії, а й у складі американської , канадської армій, австралійських частин.

Вроки Другої світової війни українці воювали не лише у складі радянської армії та антинацистського руху опору на Україні, а  й у складі американської, австралійської частин та в антинацистському рухові опору окупованих країн Європи.  

Захопивши Україну, окупанти, перш за все, знищи­ли її цілісність, вони розчленували українські землі на 4 частини, підпорядкувавши їх різним державам та різ­ним адміністративним органам. На окупованих терито­ріях відбувалося пограбування України з німецькою ґрунтовністю й педантичністю. Нацисти встановили тут жорстокий «новий порядок», якому український народ вчинив шалений опір. В роки війни виділилося три течії цього опору: 1) радянське підпілля та партизанський рух; 2) оунівське підпілля та партизанський рух; 3) саботаж робітників, селян та інтелігенції на підприємст­вах, в установах, колгоспах та радгоспах.

Радянський партизанський рух перетворився на справжню партизанську війну проти німецьких військ на території України, тут діяла ціла армія антифашис­тів—понад 60 партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і груп, численні підпільні партійні та комсомоль­ські організації. В них приймали участь представники багатьох національностей, із них 59 % — українці. За підрахунками радянських істориків армія радянських  партизан і підпільників на Україні (окрім ОУН—УПА) перевищувала 500 тис., 29 з них відзначені званням Героя Радянського Союзу, сотнями тисяч медалей і орде­нів.

Українці подавали допомогу партизанському рухові ( як і представники інших національностей Союзу) в і Польщі, Чехословаччині, Румунії та Угорщині.

Поряд з радянським діяв також на Україні оунівський партизанський рух та підпілля. Добре озброєні загони ОУН, що в др. пол. 1942 р. активізували свою анти- фашистську підпільно-партизанську діяльність, на кінець року об'єдналися під загальним керівництвом і от­римали назву УПА (Українська Повстанська Армія). Центром формування «армії без держави» стала Во­линь з Поліссям. Влітку 1943 р. ОУН стала формувати збройні військові частини в Галичині, в них вливалися представники інших національностей, на кінець 1943 р. к складі УПА вже було 15 національних підрозділів. Відволікаючи на себе частину окупаційних військ (так, напр., в липні—листопаді 1943 р. УПА провело 120 боїв проти німецьких військ, знищила 4,5 тис. німецький солдат і офі­церів), вона вносила свій посильний вклад в розгром нацистської Німеччини.

Хоча потрібно відзначити, що стосунки між ОУН— УПА та радянськими партизанами були надзвичайно складними і трагічними: в останніх «упівці» вбачали во­рогів ідеї незалежної України, тому вели боротьбу на два фронти — проти німців й проти радянських парти­занів.

Незважаючи на те, що під час окупації й надзвичай­но активного спротиву їй, населення України скоротило­ся на 14,5 млн. чол. (за даними українського історика американського походження Гунчака) внаслідок зни­щувальних акцій, голоду, гетто, концтаборів, насилля й терору, вивезення молоді до Німеччини (з 2,8 млн. вивезених з СРСР, 2,4 млн. припадає на Україну), укра­їнський народ разом з іншими народами Союзу не дав Німеччині можливості реалізувати свій план «Великої України».                                         

Могутній спротив українського народу окупаційному режимові не дозволив також нацистам поставити на службу собі промисловий потенціал України в повному обсязі: напр., якщо до війни в Донбасі добувалося 9,5 млн. тонн вугілля, то при німецькій окупаційній влади  — 3-4,8 млн. тонн. При­близно такий же стан був і в інших галузях промис­ловості.

Українці внесли вагомий вклад в створення матері­ально-технічного фундаменту перемоги, проявили висо­ке трудове подвижництво в складі багатонаціональних колективів, евакуйованих на схід СРСР. Вже в 1941 р. разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхало 3,5 млн. українців, які в нових умовах включи­лися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, в сільське господарство, що працювали для фронту в 93 областях та автономних республіках Російської Фе­дерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану та Туркменії.                              |

Вагомий вклад в зміцнення боєздатності Червоної   Армії внесли вчені, що працювали тут в складі АН Ук­раїни та евакуйованих численних наукових установ. Завдяки запровадженню на танкових заводах швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колекти­вом Інституту електрозварювання на чолі з академіком Є. Патоном, значно зріс випуск найкращих в той час танків Т-34 та КВ, інших видів зброї.

Багато тисяч поранених воїнів було повернено в ла­ви діючої армії завдяки плідній діяльності колективу медиків на чолі з видатними вченими України — О. Бо­гомольцем, М. Стражеском, В. Філатовим та ін.

Важливою турботою народу України була допомога Збройним Силам, фронтові: налагодження оборонного виробництва, збирання металевого брухту, перерахуван­ня власних заощаджень, віддавання родинних коштов­ностей на будівництво танкових колон, ескадрилій літа­ків, масова передача селянством продовольства для Червоної Армії, посилка теплих речей воїнам тощо. На­селення України у фонд оборони зібрало близько 2 млрд. крб.

Українські літератори та митці внесли великий вклад у мобілізацію зусиль українського народу на розгром во­рога: П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, Ю. Яновський, К. Данькевич, О. Шовкуненко, М. Глущенко та багато інших. Своє мистецтво несли воїнам та тиловикам 103 театри, що поновили свою роботу після звільнення України.

Українська еміграція подала велику допомогу визвольній боротьбі українського народу. Українські орга­нізації в США, Канаді, країнах Латинської Америки та інших розгорнули масовий рух солідарності з Радянсь­ким Союзом: збирали кошти, цінні речі, медикаменти, обладнання госпіталям, допомогу інвалідам, дитячим (будинкам тощо.

Але участь українського народу у Другій  світовій війні стала для українців не тільки подвигом але і траге­дією: — успішні наслідки битви за Україну не принесли її народу умиротворення. Наступ Червоної Армії зітк­нувся з Українською повстанською Армією, і так само, як в роки Першої  світової війни, українці опинилися по різні «сторони барикад». Ця «армія без держави» (УПА) не змогла на рівних протистояти потужній і злагодженій машині беріївських каральних органів. Останні, безпід­ставно поширивши дії проти ОУН—УПА на значну час­тину населення західноукраїнського регіону, почала здійснювати масові депортації «підозрілих елементів» до Сибіру: туди були відправлені 213 тис. чол. із 6 захід­них областей України;

— вклавши непомірно велику плату за перемогу ( 10 млн. військових і цивільних осіб) у радянсько-німецькій війні , українці знову, як і в грома­дянській війні, не змогли відновити своєї державності;

— радість з приводу переможної ходи Радянської Армії по території України була затьмарена тим, що виникла підозра до людей, які були «під окупацією», в співробітництві з ворогом. Довженко з болем писав у своєму щоденнику, що «визволителі поводяться з визво­леними брутально, недобре, а часом і жорстоко, як у чомусь винними, ворожими, підозрілими». Адміністра­тивно-командна система з її морально-психологічним пресингом поверталася на українські землі.

Ця війна для українського народу, попри всі траге­дії (людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних осіб: матеріальні втрати – 1,5 трильйони крб.), мала й позитивні наслідки. Нарешті (після приєд­нання в 1945 р. Закарпаття до УРСР) здійснилася мрія багатьох поколінь українського народу про єдину соборну (але поки що залежну) Україну.

 

                             З а п и т а н н я:

1. Скільки людських жертв на вівтар Перемоги приніс україн­ський народ? Яким ще був його вклад у перемогу над нацистською Німеччиною та її союзниками?

 2. Кого Ви знаєте із українських видатних воєначальників періоду Другої світової війни?

3. З якими труднощами зустрівся народ України, приступаючи до відбудови народного господарства на  звільнених від ворога територіях?                                                  

4. Які події відбувалися в західноукраїнському регіоні республіки після його звільнення від нацистських окупантів?        

5. Що Ви знаєте про роль української еміграції в перемозі над  фашизмом?                                                

6. Як складалася доля українського народу після звільнення  республіки від нацистських загарбників?

 

                          

 

 

            УКРАЇНА В ПОВОЄННІ ЧАСИ

                       (1945—1953 рр.)

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!