КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ І РОЗСЕЛЯНЮВАННЯ УКРАЇНИ

Не кращою була доля тих українських селян, які за­лишилися жити в республіці. В грудні 1932 р. було вве­дено «внутрішній паспорт», що фактично не давав мож­ливості без дозволу місцевої влади переїхати до міста не тільки «куркулям», але й бідним селянам. Це рішен­ня офіційної влади прив'язувало селянина до землі, прак­тично знову його закріпачувало. Воно було трагічним і в умовах голоду 1932—1933 рр.

Важливі риси й наслідки колективізації:

 — колгосп­ний лад, що остаточно сформувався до 1937 р., став од­нією з основ командної економіки;

— колективізація здійснювалася насильницькими ме­тодами, фактично вона привела до експропріації українського селянства як класу;

— колективізація привела до посилення експлуатації селян, їх повного закріпачення;

Наслідки колективізації практично були переважно негативними: спадок сільського господарства; знищена (економічно й фізично) краща частина українського се­лянства, справжнього господаря на землі; голодомор 1932—1933 рр.; тривала деградація й дезорганізація аг­рарного сектора, що відчувається й до сьогоднішнього дня.

                             З а п и т а н н я

1. Коли і з яких причин починають відбуватися «кардинальні» зміни в сільському господарстві? Як цей процес торкнувся України?

2.В якому році було проголошено курс на колективізацію; 1925, 1927,1929,1930?

3. Які етапи здійснення колективізації Ви знаєте і що було ха­рактерним для кожного з них стосовно України?

4. Чому реалізація політики «ліквідації куркульства як класу» вела до розселянювання України?

5. Якими були наслідки суцільної колективізації, в чому ви вбачаєте уроки цього процесу стосовно сучасного вирішення в Україні аграрного питання?

     ГОЛОД 1932—1933 РР. В УКРАЇНІ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ.                    

Ключові терміни та поняття

· голодомор

· ліквідація куркульства як класу

· канібалізм

· „вороги народу”

· „закон про п׳ять колосків”

· мартиролог

Голодомор 1932—1933 рр. став для українців тим, чим нацистський геноцид для євреїв, або різанина 1915 р. для вірменів. Це була трагедія, масштаби якої неможливо навіть уявити, і яка на протязі півстоліття замовчувалася в Радянському Союзі.

Причини голодомору. Він був породжений спробами здійснити соціалістичні перетворення воєнно-комуністич­ними методами. Найтрагічнішим було те, що голоду можна було уникнути, тим паче, що врожай зерна в 1932 р. перевищував врожай 1931 р. Але практичні дії на державному рівні привели Україну до голодомору:

— суцільна колективізація, що почалася в к. 20-х років, супроводжувалася ліквідацією «куркульства як класу», тобто експропріацією заможного, найбільш культурного прошарку селянства, отже відбувався історичний підрив продуктивних сил села;

— продрозкладка, яка повернулася в село із згор­танням непу, зумовила кризу, характерною рисою якої стала незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, відчуженість від землі;

— ситуація погіршилася в період підняття плану за­готівлі зерна в 1932 році на 44 %, це привело до трагіч­ної ситуації в посівній кампанії, недосів становив понад 2 млн. га, а запаси зерна у населення зведені нанівець;

— жорстокість реалізації плану хлібозаготівель (6,6 млн. тонн) привели до смерті мільйонів людей;

— а тим часом хліб десятками мільйонів тонн виво­зився за кордон в обмін на техніку.

Таким чином, вже влітку 1932 р. голод був штучно інспірований державою.

В др. пол. 1932 р. ситуація погіршувалася все більше і більше:

— на полях жінки для дітей зрізували колоски, а коли почалися жнива, з'явилися «несуни». Тому в серпні 1932 р. з'являється закон «Про охорону соціалістичної власності», власноруч підписаний Сталіним. Сучасники назвали його «законом про п'ять колосків». Згідно цього закону за крадіжку любого колгоспного майна, навіть декількох колосків,— розстріл з конфіскацією всього майна, або позбавлення волі не менше 10 років (лише за 5 місяців 1932 р. за цим законом засуджено майже 55 тис. чол., з них понад 2 тис.—до смертної кари);

— у відповідь на повідомлення українських властей про голод на Україні з Москви була надіслана надзви­чайна комісія на чолі з В. Молотовим для нових хлібо­заготівель: за три місяці на к. 1932 р. було вилучено 89,5 млн. пудів хліба, що привело до посилення голоду;

— хліб «заготовлявся» в голодуючих місцевостях навіть у січні—лютому 1933 р. Села, які мали велику заборгованість, заносилися на «чорну дошку», а це по­збавляло селян права на виїзд, при відсутності запасів продуктів люди гинули голодною смертю;

— за законом, затвердженим Москвою, селам, що не виконали плану хлібозаготівель, зерна не видавалося. Залишившись без хліба, люди їли котів, собак, кору тощо. Мали місце випадки канібалізму.

В 1933 р. помічник Сталіна в Україні М. Хатаєвич, що керував хлібозаготівлями, з гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою продовжувалася жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробу­ванням нашої сили і їх терплячості. Голод доказав їм, хто тут господар. Ми виграли війну». Який страхітливий злочин зафіксовано цими словами!

Реакція офіційної влади на голод в Україні. Трагіч­на ситуація, що склалася в Україні, вимагала особливої уваги з боку і союзних, і республіканських органів влади. Потрібно було бити тривогу, мобілізовувати громадськість всередині країни і звертатися по допомогу за рубежем. Проте гласність означала б визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент з форсуванням темпів індустріалізації. І партія та уряд вибрали інший шлях — злочинне замовчування трагічно­го становища в українському селі. Інформація про стра­хітливий голод все ж таки проникла за кордон, і звідти почала поступати допомога. Але, за наказом «Центру», ця допомога затримувалася на митницях, або використову­валася не за призначенням. Від значної її частини ке­рівництво країни взагалі відмовилося.

Наростання голоду. В 1933 р. голод охопив усю без виключення територію України. Але він не обмежився нашою республікою. Великої гостроти голод набрав в Казахстані, охопив своїми смертельними лапами й Північний Кавказ. В Україні ж він забирав все нові й нові свої жертви. Поряд з дорослими гинули діти. Намагаю­чись врятувати дітей від голодної смерті, селяни везли їх, обминаючи всілякі перепони, до міста і залишали в установах, лікарнях, просто на вулиці. Десятки тисяч підкидьків створювали серйозну проблему. Лавина го­лодних смертей наростала з місяця в місяць.

Наслідки голодомору. Відомо, що сталінська статис­тика була маловірогідною. Керівники перепису 1937 р., коли вони дали жахливі об'єктивні дані по Україні, були розстріляні. По підрахункам, які базувалися на методах демографічного співставлення, кількість жертв голоду в Україні (за різними даними і в різні часи) коливалася від 3 млн. до 6—7 млн. А міжнародна конференція з проблем голодомору 1932—1933 рр., яка відбулася  на початку ХХІ ст.,  назвала цифру 10-12  млн. чоловік.

Трагедія голодомору для України мала сумні наслід­ки:

1) Порушено демографічний баланс української на­ції, бо від голоду вмирали переважно селяни-українці;

2) Голодомор остаточно зламав опір українського селянства колгоспно-феодальній системі;

3) Ця трагедія остаточно підірвала сили українсько­го народу в національно-визвольному русі. А якщо вра­хувати, що після смерті С. Кірова (грудень 1934 р.) по­чалися масові репресії проти інтелігенції та керівних кадрів, то стане зрозумілим, що генофонд української нації було пущено під ніж. Від цього український народ не може відійти до нинішнього дня.

                                  З а п и т а н н я

1. До чого на практиці привело здійснення суцільної колективі­зації в Україні?

       2. Докажіть на прикладах та фактах, які Ви знаєте, що голод в Україні 1932—1933 рр. був штучним?

3. Чи торкнувся голод 30-х років долі близьких Вам людей?

4. Чим відрізнялася поведінка офіційних властей під час голоду в Україні в 1921—1922 рр. та голодомору 1932—1933 рр.?

5. Які наслідки мав голод 1932—1933 рр. для української нації?

      КРИТИКА ТАК ЗВАНОГО «СОЦІАЛІСТИЧНОГО

Мы поможем в написании ваших работ!