Інвестиції в інноваційний розвиток підприємства: обґрунтування потреби в коштах та очікування віддачі.
Інвестиції – це всі види грошових, майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в реальні та фінансові активи з метою отримання прибутку (доходу). Таке визначення інвестицій чіткіше та зрозуміліше. Завдяки інвестуванню підприємств відбувається зростання її економічного потенціалу, і, відповідно, забезпечується розвиток економіки підприємства. Із сформульованої тези можна зробити такий висновок: інвестиції є одним із способів забезпечення інноваційного розвитку підприємства. Висвітлення сутності інвестицій необхідно здійснювати в контексті проблеми інноваційного розвитку підприємства: вкладання всіх видів цінностей у господарський комплекс підприємства з метою одержання доходу як засобу нагромадження капіталу для забезпечення його інноваційного розвитку. Тому не можна погодитися з думкою, що «за стабільної економіки всі інвестиції мають бути водночас інноваціями», оскільки саме в цьому і простежуються взаємозв'язок між інвестиційною та інноваційною діяльністю, які формують основу інноваційного розвитку підприємства.
Новизна товару
Віднести товар до нового можливо за такими різнобічними критеріями, як час появи на ринку або період випуску, якісні характеристики, поліпшені споживчі властивості тощо. Новим вважається товар, який вперше освоїло будь-яке підприємство, тобто існує виробнича новизна. До нового відносять товар, раніше відсутній на споживчому ринку, із поліпшеними тепер споживчими характеристиками і більш повно задовольняючий потреби споживачів, тобто такий, що має споживчу новизну. Поява якісно нової функції у відомого товару, або такого товару, якого раніше взагалі не існувало – це також нові товари. З маркетингової точки зору нові товари класифікують таким чином: ТОВАР, що не має аналогів на ринку, і є оригінальним результатом принципово нових відкриттів і винаходів, або наслідком якісних проривів у науці ; ТОВАР, що має принципове якісне удосконалення стосовно товарів-аналогів, наявних на ринку , та вносить істотні зміни в якість задоволення потреби; ТОВАР, що вже був на ринку, після чого був удосконалений таким чином, що його властивості принципово не змінилися (більш зручне задоволення потреби); ТОВАР із зміною зовнішнього оформлення без зміни споживчих властивостей або із незначною зміною; ТОВАР ринкової новизни, тобто новий тільки для даного ринку. Існує визначення новизни товару із огляду на характер його споживання. В межах даного підходу нові товари класифікуються за ступенем зусиль, які докладає споживач для освоювання новинки. За цією ознакою розрізняють три групи товарів: Перша група – спадкоємні новинки - не потребує нових знань від споживача (приклад: бритва Sensor і новий поліпшений варіант миючого засобу Tide; основні зусилля: створення у споживачів поінформованості про товар і налагодження широкомасштабного збуту) Друга група – динамічно спадкоємні новинки – порушує сталу поведінку споживача, але не потребує від нього засвоєння абсолютно нових знань (приклад: Електрична зубна щітка, програвач компакт-дисків, автоматичний фото – спалах; основні зусилля: реклама вигод для споживачів, акцент на відмінні властивості товару і його купівельні переваги) Третя група – принципові новинки - Формує серед споживачів нові схеми споживання (приклад: відеомагнітофон, домашній кінотеатр, персональний комп”ютер; основні зусилля: навчання споживачів, надання можливості апробації товару, застосування прийомів персонального продажу). Цікавою є точка зору П.Дойля, який вважає, що новий товар стає успішним, коли відповідає таким критеріям: Важливість – товар повинен надавати споживачу такі вигоди, які сприймаються споживачами як значні; Унікальність - вигоди нового товару повинні сприйматися споживачем як унікальні; Невідтворюваність конкурентами – новий товар повинен мати незначні можливості для відтворення конкурентами, інакше конкурентні переваги легко копіюються і відтворюються конкурентами; Ліквідність – або здатність швидко реалізовуватися на ринку за доступною для споживача ціною і в той же час прибутковою. Введення на ринок нового товару, у якого відсутній хоча б один з критеріїв, є досить складним завданням для маркетологів і проблематичним для підприємства.
Інноваційний центр.
Ефективними організаційними формами співробітництва промислових фірм з вищими навчальними закладами є інноваційні центри. Це технологічно активні комплекси зі сформованою інтегрованою структурою нововведень, яка включає університети і науково-виробничі фірми. До інноваційних центрів належать: регіональні науково-технологічні центри (РНТЦ); центри передових технологій; технологічні парки (науковий, промисловий, технологічний, інноваційний, бізнес-парк і та ін.); технополіси тощо. Регіональні науково-технологічні центри (РНТЦ) - такі центри є засобами формування і реалізації регіональної інноваційної політики, спрямованої на забезпечення економічного розвитку регіону. Такі центри можуть вибудовувати діяльність, спираючись на ті визначальні особливості регіону, які забезпечують його випереджальний розвиток. Цим зумовлена різноманітність регіональних центрів. Так, наприклад у Німеччині, існують переважно засновницькі центри, центри інновацій і центри промислових технологій. У США регіональні центри є найпоширенішою формою інтеграції науки і виробництва. Це університетсько-промислові центри та інженерні центри при університетах. Технополіс – це спеціальне територіальне утворення міського типу (місто, містечко, район міста), призначене для системно організованого кластера наукових індустрій, інновацій, наукових та обслуговуючих організацій, а також для мешкання і відпочинку їх працівників. Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури. Технопарк як вища організаційна форма інноваційної діяльності, яка являє собою територіально відокремлений комплекс, сформований на базі провідного університету чи академії. Він здійснює наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційної діяльності в його межах. Перший технопарк з'явився в США в 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія) - Силіконова Долина. Ідея була проста: здати ділянку університетської землі в оренду компаніям для розміщення там їхніх науково-дослідних підрозділів, що об'єднувалися в комплекс для розробок у сферах передових технологій з університетськими лабораторіями і дослідними групами. Чинними технопарками в Україні відповідно до державного реєстру є: "Інститут монокристалів" (м.Харків,), "Інститут електрозварювання ім..Є.О.Патона" (м.Київ), "Київська політехніка" (м.Київ), "Інтелектуальні інформаційні технологій" (м.Київ), "Яворів" (Львівська обл.), "Агротехнопарк" (м.Київ), "Текстиль" (м. Херсон). Одним з елементів інфраструктури підтримки наукомісткого підприємництва є бізнес-інкубатор. В Україні створено Київський інноваційний бізнес-інкубатор, складовими якого є: управління бізнес-інкубатора, координаційні органи для організації співпраці з місцевими органами влади, самостійні центри, які забезпечують обслуговування інкубаційних підприємств, інкубаційні підприємства.
В межах Київського інноваційного бізнес-інкубатора функціонують три типи підприємств: інкубаційні підприємства зі статусом самостійних структур, які здійснюють інноваційне проектування, отримують необхідні послуги та елементи інфраструктури на пільгових засадах на території бізнес-інкубатора,але термін перебування в інкубаторі не більше двох років; підприємства-донори, які підтримують розвиток і діяльність інкубаційних підприємств за їх ініціативи, але вони незалежні і перебувають за межами бізнес-інкубатора; самостійні підприємства-центри, які на пільгових засадах надають здебільшого сервісні послуги інкубаційним підприємствам, можуть розміщуватися в межах і поза межами бізнес-інкубатора. Київський приклад повторили у Львівській політехніці, в Івано-Франківську. У першому створено інноваційний бізнес-інкубатор, у другому ˗ Українсько-канадський бізнес-центр, який допомагає створювати малі підприємства виробничого напряму. Такого типу бізнес-центри чи бізнес-клуби є в багатьох обласних центрах України.
Технопарк.
Технопарк як вища організаційна форма інноваційної діяльності, яка являє собою територіально відокремлений комплекс, сформований на базі провідного університету чи академії. Він здійснює наукове, кадрове та інформаційне обслуговування інноваційної діяльності в його межах. До його складу входять й інші наукові установи, промислові підприємства, інформаційні, обслуговуючі та виставкові приміщення, житловий сектор, транспортне обслуговування, зв’язок тощо. Як свідчить світовий досвід, комерціалізація науково-технічних розробок через технопарки здійснюється в чотири рази швидше і у стільки ж разів дешевша Головним завданням створення технопарків має бути впровадження, ніж коли це здійснюють традиційні наукові колективи ринкових принципів співпраці наукових установ з виробничими підприємствами, комерціалізація науково-технічної діяльності, прискорення впровадження наукових розробок у сфери виробництва товарів і надання послуг. Технопарк створюється для розвитку наукомістких технологій, наукомістких фірм. Це своєрідна фабрика з виробництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Одна з найважливіших функцій технопарку - постійне формування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк має власну, відмінну від інших парків організаційно-функціональну структуру. Перший технопарк з'явився в США в 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія) - Силіконова Долина. Ідея була проста: здати ділянку університетської землі в оренду компаніям для розміщення там їхніх науково-дослідних підрозділів, що об'єднувалися в комплекс для розробок у сферах передових технологій з університетськими лабораторіями і дослідними групами. Усі технологічні парки світу можна звести до трьох основних моделей - американська модель (США, Велика Британія); японська (Японія); змішана (Франція, Німеччина). Американська модель передбачає розміщення на землях університету "високотехнологічних" компаній, які тісно співпрацюють із університетом. Найбільший з наукових парків США - Стенфордський. Ще одним прикладом такого дослідницького парку є найстарший науковий парк Шотландії . Японська модель наукових технопарків, на відміну від американської, припускає будівництво нових міст, так званих "технополісів", які зосереджують у собі наукові дослідження в передових і піонерних галузях та наукомістке промислове виробництво. Яскравим прикладом змішаної моделі наукових парків можуть бути науково-технологічні парки Франції, зокрема, найбільш великий з них "Софія Антиполіс". Технопарк являє собою ціле місто: тут є свої підприємства, готелі, ліцей, освітні центри. За декілька десятиліть свого існування він перетворився на найбільший центр досліджень у сфері інформаційних технологій, електроніки, біології та фармакології. Тут розташовуються підрозділи десятків французьких і міжнародних компаній - IBM, Oracle, Cіscо та інші. Чинними технопарками в Україні відповідно до державного реєстру є: "Інститут монокристалів" (м.Харків,), "Інститут електрозварювання ім..Є.О.Патона" (м.Київ), "Київська політехніка" (м.Київ), "Інтелектуальні інформаційні технологій" (м.Київ), "Яворів" (Львівська обл.), "Агротехнопарк" (м.Київ), "Текстиль" (м. Херсон).
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 252; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!