Ідентифікація та аналіз ризиків інноваційної діяльності.
Під ризиком інноваційної діяльності слід розуміти ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов’язаних з інноваційними процесами, розробкою та виробництвом нової продукції, товарів, послуг, їх комерціалізацією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів.Основне завдання управління інноваційними ризиками – це мінімізація втрат, пов'язаних з виникаючими невідповідностями.
Для всіх проектів процес управління ризиками включає етапи:
1) взаємодія і консультування (на кожній стадії процесу ризик-
менеджменту необхідно взаємодіяти і проводити консультації як із зовнішніми, так і з внутрішніми учасниками інноваційного процесу);
2) визначення контексту ризик-менеджменту (необхідно визначити зовнішні характеристики підприємницького середовища, внутрішні параметри організації, а також параметри ризик-менеджменту, в яких буде реалізовуватись процес);
3) ідентифікація і класифікація ризиків (ідентифікація ризиків – творчий процес, в якому одночасно беруть участь учені й інвестори, тобто люди з різним світоглядом. Інноваційний проект — інвестиційний проект, тому будь-якому інноваційному проекту притаманні всі ризики, характерні для інвестиційного проекту (країнові, макроекономічні, мікроекономічні) , а також й інші, пов’язані з інноваційною діяльністю. До ризиків інноваційної діяльності можна віднести: ризик оригінальності, ризик технологічної невідповідності, ризик інформаційної невідповідності, ризик технологічної невідповідності, ризик юридичної невідповідності, ризик фінансової невідповідності, ризик некерованості проектом, ризик некерованості бізнесом. Проаналізувавши інноваційну діяльність українських підприємств, можна виділити наступні, властиві їм, ризики інноваційної діяльності. Науково-технічні ризики: негативні результати НДР, відхилення параметрів ДКР, невідповідність технічного рівня виробництва технічному рівню інновації, невідповідність кадрів професійним вимогам проекту, відхилення в термінах реалізації етапів проектування, виникнення непередбачених науково-технічних проблем. Ризики правового забезпечення проекту: помилковий вибір територіальних ринків патентного захисту, недостатньо щільні патентні захисту, неотримання або запізнювання патентного захисту, обмеження у строках патентного захисту, відсутність прострочених ліцензійна окремі види діяльності, «витік» окремих технічних рішень, поява патентно-захищених конкурентів);
|
|
|
4) аналіз та оцінка ризиків (визначення наслідків, імовірності виникнення, і, як результат, ступеня ризику, а також причини та фактори виникнення ризикових ситуацій. Виділяють якісні та кількісні методи дослідження ризиків інноваційної діяльності на підприємстві або неформалізовані та формалізовані методи аналізу. Якісний аналіз ризиків - з метою визначення їх впливу на успіх інновації. Кількісна оцінка ризиків – числове визначення величин окремих ризиків і ризику інновації в цілому. При кількісному аналізі використовується інструментарій теорії імовірності, математичної статистики, теорії дослідження операцій, фінансового аналізу. В основі формалізованих методів лежать строгі, чітко встановлені аналітичні залежності. Такими методами є дисконтування, аналіз чутливості, метод сценаріїв, метод Монте-Карло. Неформалізовані методи є певним описом аналітичних процедур на логічному рівні: методи експертних оцінок, побудова систем показників, метод дерева рішень, SWOT-аналіз. На практиці використовується комбінування як різних методів, так і їх окремих елементів. В загальному випадку в економіці для оцінки ризику, в основному, використовують імовірнісний підхід;
|
|
|
5) прийняття і реалізація ризикового рішення - це визначення необхідних дій для попередження ризиків і реакції на загрози для подій інноваційного ризику, що вимагає реагування;
|
|
|
6) моніторинг ризиків (постійний і систематичний контроль ситуації з метою своєчасного виявлення сигналів і ознак виникнення ризикових ситуацій і прийняття адекватних заходів щодо їх розв'язання. В якості основних шляхів зниження ризику можна виділити наступні: передача (трансфер) ризику, удосконалення системи управління підприємством, диверсифікація ( досить ефективний спосіб зниження інноваційних ризиків, однак лише 20% вітчизняних підприємств вдаються до диверсифікації ).
Ноу-хау.
Ноу-хау– це технічні знання і спосіб виготовлення, або знання яке стосується використання і застосування нової техніки.
Види “Н-Х”: 1) технічного характеру – результати досвіду і протоколи, результати наково-дослідних робіт, статистичні розрахунки, методики і т.д.
2) комерційного характеру – картотеки постачальників і споживачів, методи
індивідуальних продажів, підвищення ефективності праці, покращення систем. Види "ноу-хау " за змістом: - конструкторське, - технологічне, - виробниче, - управлінське, - фінансове. Форми "ноу-хау":
1) документація (креслення, схеми, керівництво, інструкції, специфікації, результати дослідів і їх протоколи, формули, рецепти тощо);
|
|
|
2) безпосередній досвід спеціалістів, які володіють ним і здатні його використати у певній галузі. Характерні ознаки ноу-хау:
1) науково-технічна та економічна цінність; 2) практичне застосування; 3) відсутність прямого захисту у вигляді промислової захисту; 4) повна або часткова конфіденційність. Термін "ноу-хау" вперше був використаний у 1916 р. в Сполучених Штатах Америки в одній із судових справ у значенні "уміння або майстерність що-небудь зробити з мінімальними зусиллями".
Ліцензійний договір.
Ліцензійний договір - угода, за якою власник патенту на винахід (корисну модель) (ліцензіар) надає зацікавленій особі (ліцензіату) право використовувати цей винахід (корисну модель) за певну винагороду й на певних умовах. При цьому, незважаючи на обсяг прав, переданих за договором, ліцензіар залишається власником патенту. Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар і ліцензіат, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ліцензіар - це особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, сорт рослин чи породу тварин. Ліцензіат - це особа, якій надано дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію). Специфічними ознаками ліцензійного договору є такі: - запропонований до продажу інтелектуальний продукт є нематеріальним; - ліцензіат набуває права на використання визначених договором майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності; - матеріальні об'єкти, що передаються за ліцензійним договором, є лише носіями інформації, що є інтелектуальною власністю; - основний елемент об'єкта ліцензії — патентне право, не стає майновою власністю покупця, а передається йому в тимчасове користування на певний термін; - власник патенту в разі видачі ліцензії зберігає за собою майнові права на об'єкт інтелектуальної власності. У ліцензійному договорі зазначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта Інтелектуальної власності, способи його використання, територія, термін, на який передаються права, розмір, порядок і термін виплати винагороди тощо. Основна відмінність ліцензії від ліцензійного договору полягає в тому, що ліцензія - односторонній акт, на відміну від ліцензійного договору, який підписується обома сторонами. Предметом ліцензійного договору є ліцензія (дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності), а об'єктом - винахід, корисна модель, промисловий зразок, торговельна марка, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин, порода тварин, твір науки, літератури чи мистецтва, комп 'ютерна програма, база даних чи об'єкт суміжних прав. Ліцензійний договір зазвичай має досить багато розділів (до 15-20), що обумовлено необхідністю докладного викладу всіх взаємозобовязань сторін. У стандартному розділі "предмет договору" описується вид патентної ліцензії, за яким укладається угода. Існують кілька видів патентних ліцензій (патентними вони називаються на відміну від ліцензій, дозвільних документів на певний вид діяльності; причому патентна ліцензія не завжди відноситься до об'єкта, охоронюваного саме патентом - наприклад, до таких, як "ноу-хау" або об'єкт авторського права). Залежно від обсягу прав, що передаються ліцензіату, розрізняють такі види ліцензій: невиключні (прості), за яких ліцензіар надає ліцензіату право на використання об'єкта інтелектуальної власності, зберігаючи за собою всі права, зокрема право надання таких самих ліцензій третім особам.
- виключні (повні), за яких ліцензіату надається виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності в повному обсязі (на монопольних засадах), на визначеній території і на обумовлений строк.
-повні, за яких ліцензіат отримує всі права на використання об'єкта інтелектуальної власності без обмеження території на весь термін дії договору; -субліцензії, за яких ліцензіат надає права на використання об'єкта інтелектуальної власності, отримані на основі володіння повною або виключною ліцензією, іншій особі, за умов, що це не суперечить його угоді з ліцензіаром. У разі надання субліцензії відповідальність перед ліцензіаром несе ліцензіат, який надав цю ліцензію. -опціони, за яких ліцензіат отримує право на більш детальне ознайомлення з об’єктом інтелектуальної власності (наприклад, технічною документацією) з метою прийняття рішення щодо доцільності придбання ліцензії. За наявністю правової охорони об’єктів інтелектуальної власності розрізняють такі види ліцензій: -патентні, пов'язані з угодами щодо об'єктів промислової власності, захищених охоронними документами; -безпатентні, пов’язані з угодами щодо використання творчих рішень, які не мають правової охорони, або з терміном правової охорони, що вичерпався. Різновидом патентних та безпатентних ліцензій є перехресні ліцензії {крос-ліцензії), які передбачають, що об’єкти інтелектуальної власності, які передаються, взаємно доповнюють один одного. За цих умов передача прав на об’єкти інтелектуальної власності оформляється однією ліцензійною угодою. Прикладом такого ліцензування може бути взаємне надання патентних прав власниками різних патентів за умов, що вони не можуть здійснювати виробничу чи комерційну діяльність, не порушуючи прав один одного. Відповідно до правових норм та чинного законодавства розрізняють такі ліцензії:
-добровільні, які видаються ліцензіаром ліцензіату за прямою двосторонньою угодою щодо повного або часткового використання об'єкта інтелектуальної власності;
-примусові, які надаються компетентними державними органами зацікавленим особам у разі, якщо власник охоронного документа не використовує або недостатньо використовує об'єкт інтелектуальної власності без поважних причин і при цьому відмовляється надати ліцензію на його використання.
-відкриті, які видаються на підставі офіційної заяви власника об'єкта інтелектуальної власності щодо видачі дозволу на використання цього об'єкта будь-якій зацікавленій особі. За цих умов власник прав на об'єкт інтелектуальної власності отримує від держави пільги зі сплати щорічного збору за підтримання чинності його патенту.
Технополіс.
Світовий досвід свідчить, що інноваційний розвиток регіональних економік найбільш динамічно й усталено реалізується з допомогою науково- індустріальних парків у вигляді технополісів. Технополіс – це спеціальне територіальне утворення міського типу (місто, містечко, район міста), призначене для системно організованого кластера наукових індустрій, інновацій, наукових та обслуговуючих організацій, а також для мешкання і відпочинку їх працівників. Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.
Основою технополісу є його науково-дослідний комплекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фундаментальних наукових досліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв. До складу технополісів можуть входити:
◊ науково-дослідні організації та установи;◊ промислові підприємства;
◊ культурно-побутові об'єкти;◊ комунальні та інформаційні мережі;
◊ проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва; ◊ фінансово-кредитні установи; ◊ торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури. Створення технополісів охоплює тривалий інтервал часу і відбувається в 4 етапи: 1-й - підготовчий, він займає близько 5 років; 2-й - етап створення базової інфраструктури технополіса, що розтягується на 15-20 років; 3-й - етап розвитку технополіса з тривалістю від 10 до 20 років; 4-й - так званий комерційний етап, на якому напрями наукомісткого технологічного процесу, що реалізуються технополісом, починають давати комерційну віддачу. Цей етап завершує створення і розвиток технополіса з визначеною для нього спеціалізацією. Зазвичай технополіси створюються в місцях розташування найбільших співтовариств учених та університетів; поряд із найбільшими промисловими компаніями і в місцях концентрації висококваліфікованих фахівців; на перетині найбільших авто- і повітряних шляхів; у місцях із сприятливими природними та кліматичними умовами, високим культурним рівнем населення. Технополіси у США функціонують майже в кожному штаті, наприклад, “Золоте промислове коло”, центром якого став Гарвардський університет, Масачусетський технологічний інститут поблизу Бостона з виробництва міні-комп’ютерів, Річфілд-Парк, Форт-Уерт. З’явились Силіконовий пляж, Силіконовий пояс, Силіконові гори, Тех-Айленд тощо. Перші технополіси у Німеччині з’явились на початку 80-х років. Всього функціонує їх більше 20. Найбільший з них – “Ізар-Веллі” на базі Мюнхенського університету, до якого входить більше 200 фірм, що спеціалізуються на мікроелектроніці Що стосується технополісів у Великобританії, то знаменитий Кембріджський університет спеціалізується на оптиці та комп’ютерних технологіях, а також Единбургський університет .
Ризик-менеджмент інновацій.
Ризик-менеджмент інновацій - це сукупність практичних заходів, сформованих на основі принципів, методів та інструментарію прийняття управлінських рішень з урахуванням критеріїв ефективності, що дозволяє знизити невизначеність результатів інноваційної діяльності, підвищити ефективність реалізації інноваційних проектів, зменшити втрати досягнення цілей інноваційного розвитку. Система ризик-менеджменту інновацій включає: • структуру ризик-менеджменту, наявну в організації для забезпечення своєчасного та оперативного визначення ризику і комунікацій щодо управління ризиком; • ресурси достатнього обсягу, потрібні для реалізації завдань ризик-менеджменту; • культуру ризику, що підсилює управлінські рішення у сфері ризик-менеджменту; • інструменти та методи, розроблені для забезпечення ефективного і постійного ризик-менеджменту. Управління ризиками інновацій ґрунтується на послідовному процесі дослідженні їх впливу та обранні напрямків їх регулювання, основні етапи якого: 1. Взаємодія і консультування - на кожній стадії процесу ризик-менеджменту необхідно взаємодіяти і проводити консультації як із зовнішніми, так і з внутрішніми учасниками інноваційного процесу. 2. Визначення контексту ризик-менеджменту - необхідно визначити зовнішні характеристики підприємницького середовища, внутрішні параметри організації, а також параметри ризик-менеджменту, в яких буде реалізовуватись процес. 3. Ідентифікація ризиків – визначення ризиків, здатних вплинути на інноваційний розвиток. 4. Аналіз ризиків - визначення наслідків, імовірності виникнення, і, як результат, ступеня ризику, а також причини та фактори виникнення ризикових ситуацій. 5. Оцінка ризиків – поділяється на якісну та кількісну. Якісний аналіз ризиків та умов їх виникнення з метою визначення їх впливу на успіх інновації.. Кількісна оцінка ризиків – числове визначення величин окремих ризиків і ризику інновації в цілому. При кількісному аналізі використовується інструментарій теорії імовірності, математичної статистики, теорії дослідження операцій, фінансового аналізу. 6. Прийняття і реалізація ризикового рішення - це визначення необхідних дій для попередження ризиків і реакції на загрози для подій інноваційного ризику, що вимагає реагування. 7. Моніторинг ризиків - постійний і систематичний контроль ситуації з метою своєчасного виявлення сигналів і ознак виникнення ризикових ситуацій і прийняття адекватних заходів щодо їх розв'язання. Особливостями системного управління ризиками є: безперервний процес, який охоплює всю організацію; здійснюється співробітниками всіх рівнів організації; використовується при розробці та формуванні стратегії; використовується всією організацією, на кожному її рівні і кожним підрозділом та включає аналіз портфелю ризиків на рівні організації; спрямований на визначення подій, які можуть впливати на підприємство та управляти ризиками таким чином, щоб вони не перевищували ризик-апетити; надає керівництву обґрунтовані гарантії досягнення цілей. Основними принципами управління ризиками інновацій є: ресурсна забезпеченість - достатність внутрішніх ресурсів підприємства та можливість залучення зовнішніх ресурсів для реалізації заходів з управління ризиками інновацій; адекватність - відповідність розроблюваних методів умовами і характерам динаміки ризикової ситуації; своєчасність - відновлення динаміки процесу інноваційної діяльності при мінімальних втратах часу; гнучкість - можливість модифікації заходів з управління ризиками без зміни цільової орієнтації при зміні умов їх реалізації або при виникненні нових, неврахованих факторів, що визначають стан і динаміку процесу інноваційної діяльності; ефективність - відновлення проведення інноваційної діяльності при мінімальних сукупних затратах. Організація управління ризиками інноваційної діяльності включає формування інформаційного та методичного забезпечення, систему розподілу обов'язків та відповідальності за ефективне регулювання ризику, проведення постійного контролю за його рівнем та ступенем впливу .
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 275; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!