Національна інноваційна система.
Національна інноваційна система (НІС) являє собою історично, культурно, економічно, науково-технічно й інформаційно обумовлену сукупність відносин між суб’єктами інноваційної діяльності з приводу створення, розповсюдження та використання інновацій, яка має місце в межах певної країни.
Суб’єкти НІС представлені усіма видами суб’єктів господарювання або їхніх підрозділів, які займаються створенням, розповсюдженням та використанням інновацій (промислові підприємства, венчурні фірми, НДІ, ВНЗ, підприємства та установи інфраструктури інноваційної діяльності), державою в особі органів державного управління і контролю за інноваційними процесами.
Об’єктами НІС виступають інновації у фізичному та інформаційному розумінні, які створюються та використовуються з метою отримання прибутку або іншого ефекту.
У вітчизняній практиці домінуючою формою організації інноваційних процесів стали технологічні парки, а саме: “Інститут зварювання ім. Є.О. Патона”, “Інститут монокристалів”, “Київська політехніка”, “Інститут технічної теплофізики”, “Інтелектуальні інформаційні технології”. Всі ці утворення мають вузьку спеціалізацію, хоча і використовують власні розробки у додаткових сферах.
Іншою особливістю функціонування технопарків в Україні, яка знижує їх адаптивні та креативні властивості, є те, що, на відміну від НІС інших країн, у вітчизняній НІС майже повністю відсутні венчурні фірми.
Характерною рисою НІС України виступає територіальна розосередженість інноваційних процесів. Якщо в Силіконовій Долині (США), Антиполісі Софія (Франція), та ін. на невеликій території сконцентровані дослідницькі установи, підприємства інноваційної інфраструктури, промислові підприємства, житлові зони, то в Україні окремі елементи технопарку, як правило, розташовані далеко один від одного.
Сучасний стан НІС України характеризується значними вадами, серед яких основними недоліками є: відрив науки від господарської практики; відсутність програми довгострокового розвитку державного та регіонального рівнів; відсутність механізмів оцінки ефективності державних та регіональних науково-технічних програм; недосконалість законодавчої бази в частині стимулювання інноваційної активності, матеріального та морального стимулювання інтелекту, особливо ВНЗ; спонтанне ініціювання інновацій; відсутність відповідної інноваційної інфраструктури й механізмів комерціалізації науково-технічних розробок; непослідовність, безсистемність і в деякій мірі хаотичне проведення державної політики тощо
Сутність ризиків інновацій та їх класифікація.
Інноваційна діяльність будь-якого підприємства пов’язана з невизначеністю витрат і результатів та являє собою сферу виникнення ризику. Ризик в інноваційній діяльності виступає негативним чинником для реалізації підприємством свого інноваційного потенціалу.
Поняття «ризик в інноваційній діяльності» є мало вивченим.
Інноваційний ризик традиційно розглядається як один і з найбільш популярних різновидів економічного ризику. Ризик – це ймовірність втрат, тобто для комерційної діяльності ймовірність не отримати заздалегідь визначеного цільового прибутку на інвестиції.
Інноваційний ризик - імовірність втрат, що виникають при вкладенні підприємницькою фірмою коштів у виробництво нових товарів і послуг, що, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку.
Існують різні підходи до класифікації ризиків інновацій. Найбільш поширеною є класифікація за ознаками.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 643; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!